Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" листопада 2014 р. м. Київ К/9991/52182/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Управління капітального будівництва Одеської міської ради

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08.09.2010

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2011

у справі № 2-а-4290/10/1570

за позовом Управління капітального будівництва Одеської міської ради

до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Управління капітального будівництва Одеської міської ради звернулося до суду з позовом про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Малиновському районі м. Одеси від 06.11.2009 № 0006792301/0, від 28.12.2009 № 0006792301/1, від 02.02.2010 № 0006792301/2 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 816496,2 грн., в т.ч. 628074 грн. основного платежу та 188422,2 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08.09.2010, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2011, в задоволенні позову відмовлено.

Управління капітального будівництва Одеської міської ради подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення позивачеві за податковим повідомленням-рішенням від 06.11.2009 № 0006792301/0 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 816496,2 грн., в т.ч. 628074 грн. основного платежу та 188422,2 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки перевірки, викладені в акті від 26.10.2009 № 140/23-214/04056902, про порушення вимог п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

За висновками перевірки порушення вказаних норм закону полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту звітного (податкового) періоду (серпень 2009 року) суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних в іншому ніж звітний (податковий) період (грудень 2006 року, березень 2007 року, грудень 2007 року).

Інших фактичних підстав для позбавлення позивача права на податковий кредит податковий орган не визначає.

За результатами адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення від 06.11.2009 № 0006792301/0 з метою доведення до платника податку нового строку сплати податкового зобов'язання відповідачем складено податкові повідомлення-рішення від 28.12.2009 № 0006792301/1 та від 02.02.2010 № 0006792301/2.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не звертався до податкового органу зі скаргою на постачальників, які відмовили надати податкові накладні, та не надав доказів отримання накладних у періоді, коли сформував податковий кредит.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з висновками судів про протиправність формування позивачем податкового кредиту, з огляду на таке.

Виходячи з положень п.п.7.2.3, п.п. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі - Закону № 168/97-ВР) підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги). Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Пункт 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР забороняє включати до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Зі змісту наведених положень Закону випливає, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платників податку (покупця та продавця) обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

З огляду на наявність у позивача при формуванні податкового кредиту податкових накладних від 31.12.2006 № 1/12, від 31.03.2007 № 1/3, від 31.12.2007 № 1/12, виданих платником податку на додану вартість, які мають силу податкових і одночасно розрахункових документів та підтверджують факт вчинення позивачем господарських операцій, що є об'єктом оподаткування, зважаючи на відсутність у законі обмежень щодо строку давності на відображення податкового кредиту у податковому обліку, суд касаційної інстанції вважає, що формування платником податку на додану вартість податкового кредиту не у звітному періоді, коли виникло таке право, а в іншому звітному періоді, само собою не може бути підставою для позбавлення такого платника права на податковий кредит.

Підпункт 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР надавав покупцеві право у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення додати до податкової декларації за звітний податковий період, в якому було придбано товар, заяву зі скаргою на такого постачальника і включити суми цього податку до складу податкового кредиту.

Утім, нереалізація покупцем товару такого права не може позбавити його права сформувати податковий кредит із сум податків, сплачених (нарахованих) протягом певного звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), в іншому податковому періоді, головне, щоб платник податку мав відповідну податкову накладну, виписану платником податку на поставку товарів (послуг).

Оскільки обставини у справі встановлено повно та правильно, але суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, суд касаційної інстанцій дійшов висновку про необхідність скасування таких судових рішень з прийняттям нової постанови про задоволення позову повністю.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління капітального будівництва Одеської міської ради задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08.09.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2011 скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позов задовольнити повністю.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси від 06.11.2009 № 0006792301/0, від 28.12.2009 № 0006792301/1, від 02.02.2010 № 0006792301/2 про визначення Управлінню капітального будівництва Одеської міської ради податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 816496,2 грн., в т.ч. 628074 грн. основного платежу та 188422,2 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Управління капітального будівництва Одеської міської ради судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун