Історія справи

Постанова ВАСУ від 19.04.2016 року у справі №813/2395/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" квітня 2016 р. м. Київ К/800/15884/15

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівМаслія В. І., Черпіцької Л. Т.,секретаря судового засідання Загородньої М. О.,

за участю: представника відповідача - Піддубняка А. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торіс" на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торіс" до Львівської митниці Міндоходів, третя особа: Головне управління державної казначейської служби України у Львівській області про визнання протиправними та скасування рішення, картки відмови, зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торіс" звернулось з позовом до Львівської митниці Міндоходів, в якому просило: визнати протиправним та скасувати рішення від 23 серпня 2012 року № 209000003/2012/201332/1 та картку відмови у митному оформленні товару № 09140000/2/01338; стягнути суми переплати податку на додану вартість в сумі 144 535 грн 25 коп.; визнати заявлену ТзОВ «Торіс» митну вартість товарів, що імпортуються в Україну за вантажно- митною декларацією № 209140000/2012/02861, в сумі 52 404, 22 польських злотих без ПДВ.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2014 року адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення про коригування митної вартості товарів Львівської митниці від 23 серпня 2012 року № 209000003/2012/201332/1; визнано протиправною та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 23 серпня 2012 року № 209140000/2/01338; зобов'язано Львівську митницю Міндоходів провести митне оформлення товарів, що імпортуються в Україну Товариством з обмеженою відповідальністю «Торіс» за вантажно-митною декларацією № 209140000/2012/02861 за цінами, вказаними у вантажно-митній декларації № 209140000/2012/02861; в решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції, прийнято нове рішення, яким в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив скасувати його та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В запереченнях відповідач просив залишити скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що відповідно до контракту № 1/2012, укладеного 28 березня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торіс» (м. Львів) (по контракту - покупець) та фірмою BOG-FRAN Sp.z o.o. (Польща) (по контракту - продавець), продавець поставляє покупцю меблі.

З метою митного оформлення товару позивачем подано відповідачу вантажно-митну декларацію (далі - ВМД) № 209140000/2012/028611. Відповідно до рахунку-фактури 6/EX/MWG/2012 від 13 серпня 2012 року ціна товару складала 51 668,98 РLN.

При здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товару «Меблі в асортименті», що імпортувалися ТзОВ «Торіс», посадовою особою ВМП на декларації митної вартості вчинений запис стосовно необхідності подання додаткових документів для підтвердження митної вартості товару згідно із п. 3, зокрема: додатки до зовнішньоекономічного договору від 28 березня 2012 року № 1/2012; платіжне доручення про передоплату оцінюваного товару; каталоги, специфікації, прейскуранти, прайс-листи виробника товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.

На вимогу митного органу, для підтвердження митної вартості товару декларантом - ТзОВ «Торіс» 23 серпня 2012 року надані наступні документи: додаток № 1 до зовнішньоекономічного договору від 28 березня 2012 року № 1/2012; платіжне доручення про передоплату від 16 серпня 2012 року; каталог, специфікація, прейскурант, прайс-лист виробника товару; висновок про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені Львівською торгово-промисловою палатою, про що свідчить підпис на декларації митної вартості директора ТзОВ «Торіс».

23 серпня 2012 року Львівською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товару № 209000003/2012/201332/1 та картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 209140000/2/01338.

В картці відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 209140000/2/01338 зазначено, що митна декларація не може бути прийнята/товари не підлягають митному оформленню/товари й транспортні засоби не підлягають пропуску через митний кордон України з причин: неможливість завершення митного оформлення по причині внесення змін у гр. 12, 45, 43, 44 ВМД (у зв'язку з прийняттям рішення про коригування митної вартості товару) ст. 55 МКУ, ПКМУ від 21 травня 2012 року № 450, наказ ДМСУ від 20 квітня 2005 року № 314.

Згідно матеріалів справи в рішенні про коригування митної вартості товару № 209000003/2012/201332/1 від 23 серпня 2012 року зазначено, що митна вартість імпортованих товарів не може бути визнана за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, у зв'язку з тим, що основні документи, які подані для підтвердження митної вартості, містять розбіжності та не містять усіх даних, необхідних для обраного декларантом методу визначення митної вартості, зокрема: вага нетто згідно ВМД не відповідала вазі нетто згідно наданої фактури; невідповідність кількості місць у СМR та у фактурі.

Не погодившись з рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.

Скасовуючи рішення відповідача, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено правомірність визначення ціни товару в сумі 52 404,22 польських злотих без ПДВ, тобто за ціною, вказаною в декларації. Крім того, оскільки подано всі необхідні документи, якими документально підтверджено заявлену ним вартість товару у зазначеній ВМД, що, в свою чергу спростовує правомірність прийняття рішення про визначення митної вартості та картки відмови, а відтак у відповідача були відсутні правові підстави для перевірки правильності визначення митної вартості товару декларантом та застосування при цьому шостого (резервного) методу визначення митної вартості. Також суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено неможливість застосування інших другорядних методів для визначення митної вартості товарів, що ввозив на митну територію України позивач.

Суд апеляційної інтонації дійшов протилежного висновку, тому в задоволені позову відмовив.

Рішення апеляційного суду ґрунтується на такому:

"Судом всупереч вимогам ухвали Вищого адміністративного суду України від 18 лютого 2014 року не надано оцінки тому факту, чи встановлювали або спростовували додаткові документи наявні розбіжності, а саме: судом першої інстанції при прийнятті рішення не зазначено, яким чином та якими документами спростовуються розбіжності у вазі нетто згідно ВМД, яка не відповідає вазі нетто згідно наданої фактури, а також невідновідності кількості місць у СМR та у фактурі. Враховуючи вищенаведені фактичні обставини справи, суд першої інстанції безпідставно прийшов до висновку, що Товариством подано всі необхідні документи, якими документально підтверджено заявлену митну вартість, що, в свою чергу, спростовує неправомірність прийняття рішення про визначення митної вартості товарів та картки відмови".

З приводу правомірного не застосування відповідачем попередніх методів вказав на те, що відповідно до ч. 4 ст. 57 Митного кодексу України з декларантом проведена консультація з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості, про що зроблена відповідна відмітка на звороті ДМВ. За результатом такої консультації досягнуто згоди щодо не визнання митної вартості імпортованих товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, у зв'язку з неподанням основних документів, які підтверджують відомості про митну вартість товарів. А також досягнуто згоди щодо неможливості застосування наступних методів визначення митної вартості. У ході консультацій посадові особи митниці, не маючи інформації про митне оформлення ідентичних чи подібних (аналогічних) товарів, запитали у декларанта про наявну у нього інформацію щодо митного оформлення ідентичних чи подібних (аналогічних) товарів. Проте декларантом не надано Львівській митниці інформації про митне оформлення ідентичних чи подібних (аналогічних) товарів; не надано інформації про митне оформлення ідентичних чи подібних (аналогічних) товарів під час процедури консультацій до моменту винесення рішення про коригування заявленої митної вартості товарів і самим позивачем.

Колегія суддів не погоджується з висновками судів.

Статтями 49, 51, 52, 53, 57, 58 Митного кодексу України встановлено, що митна вартість товарів, які ввозяться на митну територію України, відповідно до митного режиму імпорту, за загальним правилом обчислюється за першим методом визначення митної вартості товарів, тобто за ціною договору.

Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Згідно із ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України до переліку документів, які декларант повинен подавати для підтвердження митної вартості товару, заявленої у декларації, і методу, обраного для її обчислення, належать: декларація митної вартості, зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності, рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу), якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню, якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частиною 3 ст. 53 Митного кодексу України передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз наведених статей свідчить, що обов'язок доведення митної ціни товару лежить на позивачу. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.

Такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнiвiв у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів. При цьому в розумінні наведених статей сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбiжностi, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відтак, наведені приписи зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали вiдповiднi сумніви, причини неможливості їх перевірки на пiдставi наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхiднiсть перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовiрностi.

Встановивши вiдсутнiсть достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхiднi для підтвердження того чи іншого показника.

Ненаведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовiрностi наданої iнформацiї, витребовування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Частиною 4 ст. 54 МК України передбачено обов'язок митного органу письмово надавати інформацію декларанту про причини, за яких заявлена ним митна вартість не може бути визначена.

Відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року № 598 «Про затвердження форми рішення про коригування митної вартості товарів, Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів та Переліку додаткових складових до ціни договору», зареєстрованого Міністерством юстиції України 01 червня 2012 року за № 883/21195, митним органом при визначенні митної вартості товарів у Графі 33 зазначаються причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), у тому числі: неподання основних документів, які підтверджують відомості про заявлену митну вартість товарів (згідно з переліком та відповідно до умов, наведених у статті 53 Кодексу); невірно проведений розрахунок митної вартості; невідповідність обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 розділу III Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Судами встановлено, що, обґрунтовуючи свої сумніви у правильності зазначеної митної вартості, митниця посилалась на коригування митної вартості товару у зв'язку з тим, що вага нетто згідно ВМД не відповідала вазі нетто згідно наданої фактури; невідповідність кількість місць у СМR та у фактурі.

Між тим, відповідно ст. 53 Митного кодексу України, відповідачем не доведено, що такі обставини можуть вплинути на заявлену митну вартість товару, оскільки вони не стоять у залежності/не спростовують ту вартість товару, що визначена у зовнішньоекономічному договорі (контракті) або документі, який його замінює, та додатків до нього. Окрім того, названі документи формують зобов'язання у покупця на оплату товару у розмірі, встановленому у договорі, що свідчить про незмінність його вартості за умови різниці у вазі.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що у митного органу не було підстав витребовувати у декларанта додаткові документи, оскільки сумніви з підстав, викладених у оскаржуваному рішенні, не обґрунтовані у розумінні ст. 53 Митного кодексу України, а отже митниця не спростувала такими сумнівами числові значення складових митної вартості товарів.

Водночас, митниця може витребувати, а декларант зобов'язаний надати лише ті документи, які здатні такі сумніви усунути. При цьому законом чітко встановлено умову, за наявності якої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів.

Будь-які заперечення працівників Митниці без зазначення їх у п. 33 рішень про коригування митної вартості не заслуговують на увагу та не можуть бути належними доказами у цій справі відповідно до ст. 2 КАС України.

Зазначене призводить до неоднозначного розуміння рішення органу, ускладнює оскарження в судовому порядку та є грубим порушенням вимог наведених вище норм права.

Окрім того, за висновком колегії суддів касаційної інстанції, відмітка про проведення консультації не свідчить про те, що митницею учинялась дія з метою з'ясування можливості застосування попередніх п'яти методів. При цьому вона не є достатнім обґрунтуванням неможливості застосування першого методу.

Такі дії свідчать, що відповідач, обравши відразу резервний метод, порушив порядок визначення методу визначення митної вартості.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що визначення відповідачем митної вартості товару та коригування її за резервним методом здійснено з порушенням вимог митного законодавства України, що є підставою для визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень відповідача, оскільки митницею витребувано додаткові документи за відсутності будь-яких обґрунтованих сумнівів у правильності визначення митної вартості товару, всупереч підтверджених всіх складових під час подання МД.

Щодо позовних вимог про стягнення коштів, то суд касаційної інстанції зазначає таке.

Митне законодавство передбачає можливість виникнення правової ситуації, пов'язаної з поверненням помилково та/або надмірно сплачених митних платежів.

Ці платежі повертаються декларанту в порядку і на умовах, що встановлені у статті 301 МК, статті 43 ПК і статті 45 Бюджетного кодексу України, з дотриманням процедури, врегульованої Порядком повернення, на підставі його заяви та у визначений термін з дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи.

Визначений вищевказаними нормативними актами порядок повернення помилково та/або надмірно сплачених сум митних платежів застосовується у випадку, коли між сторонами відсутній спір про право на повернення зазначених платежів.

Якщо між сторонами виник спір про правомірність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо повернення митних платежів, позивач має право заявити вимогу про визнання рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними, скасувати такі рішення та змусити його до виконання закону.

При цьому повернення помилково та/або надмірно сплачених митних платежів з Державного бюджету України є виключними повноваженнями митних органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення таких платежів.

Разом з тим рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду.

За таких обставин вимога позивача про стягнення надмірно сплачених митних платежів не є правильним способом захисту прав платника митних платежів.

Відповідно до пункту 43.5 статті 43 ПК та розділу ІІІ Порядку повернення, положення яких перекликаються між собою, контролюючий орган готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Тому у цьому випадку вимога позивача зобов'язати митний орган прийняти Висновок про повернення та подати його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, може бути вказівкою на спосіб відновлення порушеного права.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховний Суд України від 15 квітня 2014 року у справі № 21-4107а15.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині з урахуванням мотивів, зазначених судом касаційної інстанції.

Не підлягає задоволенню і вимога про зобов'язання вчинити певні дії, оскільки вказана ВМД не підлягає повторному оцінюванню митницею. Відповідно до положень МК України належним способом захисту порушеного права є оскарження рішення про корегування митної вартості за такою ВМД.

Оскільки висновки судів ґрунтуються на помилковому застосуванні норм матеріального та процесуального права, то скаргу позивача слід задовольнити частково.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 226, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торіс" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2015 року скасувати.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2014 року в частині стягнення суми та визнання заявленої митної вартості за ВМД скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

В іншій частині вимог постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2014 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: