Історія справи

Постанова ВАСУ від 18.12.2014 року у справі №826/19407/13-а
Постанова ВАСУ від 18.12.2014 року у справі №826/19407/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" грудня 2014 р. м. Київ К/800/39837/14

суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий); Єрьоміна А.В.; Кравцова О.В., секретар судового засідання - Наумець О.В.;

за участю: представника позивача - Антохова Я.С., представника Міністерства доходів і зборів України - Піддубняка А.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів, Міністерства доходів і зборів України, Митного посту «Столичний» Київської міжрегіональної митниці Міндоходів, треті особи - інспектор Митного поста «Столичний» Київської міжрегіональної митниці Міндоходів Лисенко Наталія Вікторівна, тимчасовий виконувач обов'язків начальника Київської міжрегіональної митниці Міндоходів Буряк Тетяна Вікторівна, директор Департаменту митної справи Міністерства доходів і зборів України Дороховський Олександр Миколайович, Приватне підприємство «НЄВ», про визнання незаконними та скасування рішень, зобов'язання повернути кошти, що переглядається за касаційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 квітня 2014 року, ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2014 року,

у с т а н о в и л а :

У грудні 2013 року ТОВ «Нікея-ЛТД» (Товариство) звернулося до суду з позовом до Міністерства доходів і зборів України (Міндоходів), Київської міжрегіональної митниці Міндоходів (Митниця), Митного поста «Столичний» Митниці (Пост) про визнання незаконними та скасування рішень та про зобов'язання вчинити дії.

Зазначали, що рішенням Поста визначено митну вартість ввезеного позивачем товару (лампи люмінісцентні) за шостим (резервним) методом, та відмовлено у прийнятті митної декларації Товариства у зв'язку з таким коригуванням. Скарги Товариства на це рішення, подані до Митниці та Міндоходів, залишені без задоволення з посиланням на відсутність підстав його перегляду.

Обґрунтовуючи незаконність здійсненого коригування посилались на те, що Пост не дотримався процедури митного оформлення в частині строків його проведення, порядку заповнення та направлення оскаржуваного рішення (надіслання в електронній, а не у паперовій формі), порядку проведення консультації з декларантом та послідовного обрання методів визначення митної вартості. Також посилались на те, що рішення про коригування митної вартості є податковим повідомленням - рішенням, тому його оскарження має відбуватися в порядку, визначеному Податковим кодексом України, а Митниця та Міндоходів такого порядку не дотримались. Зважаючи на викладене та факт подання митному органу усіх необхідних документів, що підтверджують достовірність визначення митної вартості за ціною контракту, просили визнати незаконним та скасувати: рішення Поста від 1 серпня 2013 року № 100270000/2013/300184/2; рішення Митниці від 20 вересня 2013 року №14.1/2-26/5030; рішення Міндоходів від 7 листопада 2013 року № 14878/6/99-99-24-02-05-15, а також зобов'язати Пост та Митницю солідарно повернути фінансову гарантію зі сплати митних платежів в розмірі 36 735,11 грн, сплачену Товариством для випуску товарів у вільний обіг.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 квітня 2014 року провадження у справі в частині вимог про визнання незаконними та скасування рішення Митниці від 20 вересня 2013 року №14.1/2-26-26/5030; рішення Міндоходів від 7 листопада 2013 року № 14878/6/99-99-24-02-05-15 закрито.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2014 року, у задоволенні решти вимог відмовлено.

У касаційних скаргах Товариство, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати, задовольнивши вимоги про скасування рішення Поста від 1 серпня 2013 року № 100270000/2013/300184/2 та про повернення коштів, а справу в частині вимог, провадження за якими закрито - направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, представників сторін, здійснивши перевірку матеріалів справи та доводів касаційних скарг, колегія суддів вважає, що скарги підлягають частковому задоволенню.

Судами встановлено, що відповідно до зовнішньоекономічного контракту з компанією «ELECTRUM LIMITED» (Китай) у липні 2013 року позивачем ввезено на митну територію України партію ламп люмінісцентних. Задекларована позивачем митна вартість, обчислена за ціною договору, склала 25 641 долар США.

На підтвердження заявленої вартості додані документи, визначені статтею 53 Митного кодексу України.

Постом запропоновано надати додаткові документи на підтвердження вартості: виписку з бухгалтерської документації, каталоги, специфікації, прейскуранти виробника товару; копію митної декларації країни відправлення, експертні висновки про вартість товару.

Позивачем частково виконані вимоги Митниці, зокрема надані: експертний висновок Київської торгово-промислової палати, бухгалтерські документи (видаткова накладна, рахунок - фактура, податкова накладна); прайс - листи виробника; копію листа виробника щодо неможливості подання митної декларації країни відправлення.

Після цього позивачу відмовлено в митному оформленні ввезеного товару та винесено рішення від 1 серпня 2013 року № 100270000/2013/300184/2 про визначення митної вартості в розмірі 45 115,20 доларів США. Застосовано шостий (резервний) метод визначення митної вартості на підставі відомостей автоматизованої інформаційної бази Держмитслужби (митні декларації від 11 липня 2013 року № 100250000/2013/63186 та 30 липня 2013 року № 100270000/2013/172051).

Пост обґрунтував своє рішення тим, що у поданих декларантом документах містяться розбіжності, а вимогу митного органу щодо подання додаткових документів на їх спростування Товариство повністю не виконало. Розбіжностями визнано наявність у банківському документі про оплату товару відомостей про оплату і за іншими інвойсами, які митному органу не надавалися, а також той факт, що наданий прайс-лист містить умови поставки СРТ Київ, що суперечить суті прайс-листа як комерційної пропозиції невизначеному колу осіб.

Позивачем здійснено оплату митних платежів за коригованою митною вартістю в порядку гарантування сплати митних платежів, а товар випущено у вільний обіг.

29 серпня 2013 року позивач звернувся до Митниці зі скаргою на рішення про коригування митної вартості. У скарзі просив розглянути її відповідно до правил статті 56 Податкового кодексу України, скасувати рішення про коригування митної вартості, а сплачену фінансову гарантію - повернути Товариству.

У відповідь на скаргу позивачу надійшов лист Митниці від 20 вересня 2013 року №14.1/2-26/5030, в якому повідомлялось про відсутність підстав для перегляду оскаржуваного рішення, оскільки позивач не додав до скарги додаткових документів.

4 жовтня 2013 року Товариство направило до Міндоходів скаргу на рішення Поста про коригування митної вартості та згадане рішення Митниці від 20 вересня 2013 року. Висували аналогічні попередній скарзі вимоги та додатково просили скасувати рішення Митниці у формі листа від 20 вересня 2013 року №14.1/2-26/5030.

7 листопада 2013 року Міндоходів направило позивачу лист № 14878/6/99-99-24-02-05-15 у якому зазначило про відсутність підстав для перегляду рішення про коригування митної вартості, оскільки позивач не додав до скарги додаткових документів.

Закривши провадження у справі в частині вимог про визнання незаконними та скасування рішення Митниці від 20 вересня 2013 року №14.1/2-26/5030 та рішення Міндоходів від 7 листопада 2013 року № 14878/6/99-99-24-02-05-15 суди попередніх інстанції виходили з того, що ці рішення не несуть для позивача жодних правових наслідків, тому не є рішеннями суб'єкта владних повноважень та не можуть бути предметом розгляду адміністративного суду.

Відмовивши у задоволенні решти вимог, суд погодились з висновками митних органів щодо наявності розбіжностей у поданих декларантом документах. Оскільки останній на надав додаткових документів для спростування таких сумнівів, суди визнали здійснене Митницею коригування законним.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає висновки судів помилковими.

Підпунктом 14.1.157 статті 14 Податкового кодексу (ПК) України надано визначення податкового повідомлення-рішення. Це письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 50 Митного кодексу (МК) України від 13 березня 2012 року № 4496-VI відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів.

Колегія суддів зазначає, що використання таких відомостей для нарахування митних платежів не надає рішенню про коригування митної вартості статусу податкового повідомлення-рішення. Цей висновок ґрунтується на тому, що у рішенні про коригування відсутній обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом. Крім того, такий обов'язок не випливає і з інших вимог законодавства. Зокрема, після проведення коригування декларант має право на застосування процедури надання фінансової гарантії, яка не є тотожною сплаті мита і ПДВ, крім того, імпортер не позбавлений права відмовитися від ввезення і декларування товару.

Таким чином, рішення про коригування митної вартості на тягне безумовного обов'язку сплати митних платежів, тому не є податковим повідомленням-рішенням.

У той же час, скарга декларанта на таке рішення підлягає обов'язковому розгляду повноважним органом в незалежності від її обґрунтованості.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до Митниці та Міндоходів із заявами, змістом яких є оскарження рішення про коригування митної вартості. При цьому, просив розглянути їх в порядку статті 56 ПК України, яка визначає порядок оскарження рішень контролюючих органів щодо сплати податків та зборів.

У той же час, порядок оскарження рішення митних органів передбачено главою 4 МК України, у статті 25 якої передбачено що органами вищого рівня щодо митних постів є митниці, структурними підрозділами яких є ці митні пости, а щодо митниць, спеціалізованих митних органів, митних організацій - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Колегія суддів звертає увагу, що у своїх заявах до Митниці та Міндоходів Товариство зазначало у чому полягає порушення його прав при здійсненні митного оформлення та коригування митної вартості, а також просило повернути переплачені кошти.

Статтею 27 МК України передбачено, що у разі, коли задоволення скарги на рішення, дії або бездіяльність органів доходів і зборів або їх посадових осіб пов'язане з виплатою грошових сум, їх виплата здійснюється за рахунок державного бюджету органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, на підставі рішення суду, органу чи посадової особи щодо задоволення скарги повністю або частково в порядку, визначеному законом.

Статтею 28 МК встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, має право в порядку контролю за діяльністю підпорядкованих органів доходів і зборів або їх посадових осіб скасовувати або змінювати їхні неправомірні рішення, а також вживати передбачених законом заходів за фактами неправомірних рішень, дій або бездіяльності зазначених органів або осіб.

З викладеного вбачається, що рішення, прийняті повноважними органами за результатами розгляду відповідних скарг, можуть тягнути правові наслідки для учасників відповідних правовідносин. Відмова у задоволенні скарги є різновидом рішення, ухваленого за результатами її розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що Митниця та Міндоходів, розглянувши скарги Товариства, зазначили про відсутність підстав для перегляду оскаржуваного рішення, таким чином - ухвалили рішення за результатами розгляду скарг.

За таких обставин, оформлення цих рішень листами не позбавляє їх статусу управлінських дій. Не може слугувати підставою для втрати ними такого статусу і помилкове прохання Товариства розглянути скарги за правилами ПК України.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пунктом 1 частини першої статті 3 КАС України визначено, що справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини першої статті 3 КАС України визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, рішення Митниці та Міндоходів, прийняті за результатами розгляду скарг Товариства на рішення про коригування митної вартості, можуть бути предметом адміністративного оскарження, а суди дійшли помилкових висновків про закриття провадження у відповідній частині вимог.

Викладене, за правилами частини першої статті 227 КАС України, є підставою для скасування їх рішень та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Надаючи оцінку висновкам судів у частині вимог, в задоволенні яких відмовлено, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Статтею 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.

Відповідно до частини третьої статті 54 МК України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Пунктом 341 частини першої статті 4 МК України визначено перелік органів доходів і зборів. Це, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, митниці та митні пости.

Згідно з підпунктом 2.7.2 Тимчасового положення про Митний пост «Столичний», затвердженого наказом Митниці від 28 жовтня 2013 року, завданням Поста є здійснення контролю за визначенням митної вартості.

Таким чином, суб'єктом владних повноважень, рішення якого є предметом цього спору, є Пост. Відсутність статусу юридичної особи не позбавляє Пост процесуальної правосуб'єктності, оскільки КАС України не передбачає такої вимоги до суб'єкта владних повноважень як статус юридичної особи.

Згідно з частиною шостою статті 54 МК України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Частиною сьомою статті 54 МК України передбачено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Таким чином, законодавець запропонував таку конструкцію регулювання митних відносин, якою презюмується правильність визначення митної вартості декларантом, у випадку, якщо не доведено інше.

Згідно з положеннями частин першої та другої статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є декларація митної вартості, зовнішньоекономічний договір (контракт), рахунок-фактура (інвойс), банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено); інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

За правилами частини третьої цієї ж статті у разі якщо зазначені документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

З наведеним висновком кореспондуються положення пункту 2 частини п'ятої статті 54 Митного кодексу України, за змістом якої Митниця має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що єдиною підставою для сумніву у задекларованій вартості товару Пост вважає наявність у банківському платіжному документі про оплату вартості товару розрахунків і за іншими інвойсами, які митному органу не надавалися.

Колегія суддів вважає таку підставу необґрунтованою, оскільки зі змісту вказаного платіжного документа вбачається розмежування сум платежу за окремими інвойсами, що дає змогу ідентифікувати та перевірити на відповідність суму оплати заявленій митній вартості. Оскільки оплата за іншими інвойсами не стосується митного оформлення, підстав для їх надання митному органу не було.

Подальше посилання Поста на те, що поданий декларантом прайс-лист виробника адресований лише позивачу, об'єктивно не може розцінюватись як підстава для сумніву у задекларованій вартості. Крім того, оскільки прайс-лист поданий на виконання вимоги Поста про надання додаткових документів, його недоліки не можуть пояснювати обґрунтованість первинного сумніву у контрактній вартості товару.

Таким чином, наведені у оскаржуваному рішенні підстави для сумніву у задекларованій вартості свідчать про формальний підхід до здійснення контролю митної вартості. Це також означає, що права на витребування додаткових документів Пост не мав.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на порушення Постом та Митницею пункту 5 статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1947 року (до якої приєдналася і Україна), за правилами якого базис і методи визначення вартості товарів, які підпадають під обкладання митом чи іншими зборами або імпортні чи експортні обмеження, основані на вартості товару чи регульовані будь-яким способом на основі вартості, повинні бути стабільними і оприлюдненими достатньою мірою для того, щоб надати можливість комерсантам з достатньою впевненістю оцінити вартість товарів для митних цілей.

З матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово звертався до Митниці із заявою про надання знеособлених копій декларацій, відомості яких використані при здійсненні коригування. Зазначені заяви проігноровані; не надані відповідні документи і до суду, що означає недотримання суб'єктами владних повноважень обов'язку довести правомірність свого рішення, як це передбачено частиною другою статті 71 КАС України. Подання витягу з Єдиної автоматизованої системи Державної митної служби не може вважатися належним виконанням такого обов'язку, оскільки витяг не містить достатньої інформації про характеристики товарів, а відомості про їх вартість є узагальненими (визначені усереднено за кілограм одночасно по декільком видам товарів).

Таким чином, суди дійшли помилкових висновків щодо законності здійсненого коригування митної вартості.

Стосовно вимоги про зобов'язання Поста і Митниці повернути суму переплати митних платежів, то колегія суддів вважає її передчасною.

Відповідно до частини першої статті 301 МК України повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України.

Зокрема, статтею 43 ПК України встановлено умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань, пунктом 43.3 якої визначено, що обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Пунктом 45.3 цієї ж статті передбачено, що контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові Державного казначейства України.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до Митниці та Міндоходів із вимогою про повернення коштів, яка розглянута не була. Така бездіяльність є протиправною, а порушені нею права підлягають захисту.

У той же час, відсутність рішення митного органу за результатами розгляду відповідної заяви унеможливлює розгляд судом питання про повернення коштів.

Частиною другою статті 11 КАС України суду надано повноваження вийти за межі позовних вимог у разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Тому колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Митницю розглянути заяву Товариства про повернення коштів з урахуванням правових висновків, наведених у цій постанові.

Відповідно до статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 квітня 2014 року, ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 4 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2014 року скасувати.

В частині вимог про визнання незаконним та скасування рішення Київської міжрегіональної митниці Міндоходів від 20 вересня 2013 року №14.1/2-26/5030 та рішення Міністерства доходів і зборів України від 7 листопада 2013 року № 14878/6/99-99-24-02-05-15 справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В іншій частині вимог - ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.

Визнати незаконним та скасувати рішення Митного поста «Столичний» Київської міжрегіональної митниці Міндоходів від 1 серпня 2013 року № 100270000/2013/300184/2.

Зобов'язати Київську міжрегіональну митницю Міндоходів розглянути по суті заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» про повернення фінансової гарантії у розмірі 36 735,11 грн, з урахуванням правових висновків, викладених у цій постанові.

Відмовити у задоволенні вимог про зобов'язання Київської міжрегіональної митниці Міндоходів та Митного поста «Столичний» Київської міжрегіональної митниці Міндоходів повернути фінансову гарантію у розмірі 36 735,11 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на корить Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» судовий збір у розмірі 2 763 (дві тисячі сімсот шістдесят три) грн 67 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді М.І.Цуркан

А.В.Єрьомін

О.В.Кравцов