Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2014 року м. Київ К/800/62174/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Калашнікової О.В., Леонтович К.Г., Маслія В.І.

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду справу за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України в м.Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2012 року у справі № 2а-90/11 за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області про визнання дій протиправними, -

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2010 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області, в якому просила зобов'язати відповідача нарахувати недоплачену її, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу за 2007 - 2010 роки у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 і на неї поширюється дія Закону України "Про соціальний захист і дітей війни", в тому числі положення ст. 6 цього Закону, а тому вона має право на отримання щомісячної соціальної допомоги.

Постановою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 лютого 2011 року позовні вимоги задоволені в частині зобов'язання відповідача нарахувати недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 11.05.2010 р. з врахуванням проведених у цей час виплат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2012 року скасоване рішення суду першої інстанції, позовні вимоги задоволені в частині зобов'язання відповідача нарахувати недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 11.05.2010 р. по 31.07.2010 року, із урахуванням ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та виплачених за цей період сум з одночасним його збільшенням на 20 відсотків відповідно до вимог ч.2 ст.6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні". Адміністративний позов в частині позовних вимог за період з 01.01.2007 р. по 10.05.2010 р. включно залишений без розгляду.

Не погоджуючись з ухваленим по справі рішенням управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій, встановлено, що позивач є пенсіонером за віком та має статус дитини війни, а відтак і право на отримання державних соціальних гарантій, передбачених Законом України "Про соціальний захист дітей війни".

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги в частині виходив з того, що позивач має право на отримання державних соціальних гарантій, передбачених Законом України "Про соціальний захист дітей війни" за оскаржуваний період із урахуванням строку звернення до суду встановленого ст.99 КАС України. При цьому, оскільки правовідносини між сторонами тривають, безпідставною є вимога позивача щодо визначення кінцевої дати періоду позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції виходив з того, що судом першої інстанції помилково відмовлено у задоволенні позовних вимог за період з 01.01.2007 р. по 10.05.2010 р., оскільки наслідком пропуску строку звернення до суду є залишення позову у вказаній частині без розгляду, разом із тим суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі позовних вимог не вказавши кінцеву дату по яку слід провести перерахунок пенсії позивачу.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції в частині зобов'язання відповідача провести збільшення щомісячної державної соціальної допомоги на 20 відсотків відповідно до вимог ч.2 ст.6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" виходячи з наступного.

Відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Згідно з ст. 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" була зупинена дія ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007 та рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 визнані неконституційними положення Законів України про Державний бюджет України на 2007 та 2008 роки, якими була зупинена дія ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України. Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Стаття 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" була чинною протягом 2009 - 2010 роки, жодні нормативно-правові акти обмежуючі права осіб щодо нарахування соціальної допомоги, як дитині війни прийняті не були.

Право громадян на отримання державних соціальних гарантій, передбачених Законом України "Про соціальний захист дітей війни" не може бути обмежене відсутністю певних коштів чи фінансування.

Разом з тим, з урахуванням строку звернення до суду з позовом передбаченого ст.ст. 99, 100 КАС України, апеляційний суд вірно зазначив про відсутність підстав задоволення заяви про поновлення процесуального строку звернення до суду в частині позовних вимог щодо зобов'язання відповідача нарахувати недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу за період з 01.01.2007 р. по 10.05.2010 р., оскільки наведені позивачем підстави не є поважними.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач за період з 11.05.2010 р. по 31.07.2010 року неправомірно нараховував позивачу підвищення до пенсії у розмірі який не відповідає чинному законодавству, тому рішення суду апеляційної інстанції в частині зобов'язання відповідача нарахувати недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 11.05.2010 р. по 31.07.2010 року, із урахуванням ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та виплачених за цей період сум підлягає залишенню без змін.

Щодо зобов'язання відповідача збільшити щомісячну державну соціальну допомогу на 20 відсотків відповідно до вимог ч.2 ст.6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції прийшов до помилкових висновків про задоволення позову в цій частині, оскільки вказані позовні вимоги заявником у позові не заявлялися.

Згідно ч.2 ст.11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Відповідно ч.4 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції.

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог та прийшов до необґрунтованих висновків про зобов'язання відповідача провести збільшення щомісячної державної соціальної допомоги на 20 відсотків відповідно до вимог ч.2 ст.6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні", тому рішення суду апеляційної інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судом апеляційної інстанції при ухваленні рішення порушені норми процесуального права в частині задоволення позову щодо зобов'язання відповідача провести збільшення щомісячної державної соціальної допомоги на 20 відсотків відповідно до вимог ч.2 ст.6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні", тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст.229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Враховуючи наведене постанова суду апеляційної інстанції підлягає зміні із скасуванням в частині задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача провести збільшення щомісячної державної соціальної допомоги на 20 відсотків відповідно до вимог ч.2 ст.6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні". В решті постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2012 року змінити, скасувати в частині зобов'язання відповідача збільшити щомісячну державну соціальну допомогу на 20 відсотків відповідно до вимог ч.2 ст.6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні". В решті постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст.237-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: