Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" червня 2015 р. м. Київ К/800/52511/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів Зайця В.С. (суддя-доповідач), Голяшкіна О.В., Стрелець Т.Г.,розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 30 липня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2014 року у справі за позовом Рівненського державного базового медичного коледжу до Державної фінансової інспекції у Рівненській області про визнання протиправними та скасування пунктів вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

15 травня 2014 року Рівненський державний базовий медичний коледж пред'явив позов до Державної фінансової інспекції у Рівненській області (далі - ДФІ у Рівненській області) про визнання протиправними та скасування пунктів 2, 4, 5 вимоги ДФІ у Рівненській області про усунення виявлених порушень фінансової дисципліни від 21 березня 2014 року № 17-04-17/2467.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 30 липня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2014 року, позов задоволено повністю.

Визнано протиправними та скасовано в повному обсязі пункти 2, 4, 5 вимоги Державної фінансової інспекції у Рівненській області про усунення виявлених порушень фінансової дисципліни від 21 березня 2014 року № 17-04-17/2467.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій скаржник оскаржив їх.

У касаційній скарзі ДФІ у Рівненській області, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами встановлено, що з листопада 2013 року по лютий 2014 року (з призупиненням для проведення зустрічних звірок) відповідачем проведена ревізія фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01 січня 2010 року по 01 грудня 2013 року, про що складено акт від 11 лютого 2014 року №17-04-06/6.

Згідно акту ревізії, зокрема, виявлені порушення щодо не відшкодування до обласного бюджету 12300 грн. вартості навчання студента за державним замовленням, який не відпрацював за призначенням у державному секторі економіки; заниження плати за навчання у розмірі, нижчому ніж вартість, визначена розрахунками, що враховують економічно обґрунтовані витрати, пов'язані з їх наданням; затвердження та надходження плати за проживання у гуртожитках медколеджу у розмірах, менших ніж економічно обґрунтовані витрати (валові витрати), пов'язані з їх наданням.

21 березня 2014 року відповідачем винесено вимогу № 17-04-17/2467 про усунення позивачем виявлених порушень фінансової дисципліни, пунктами 2, 4, 5 якої, відповідно передбачено:

стягнути до обласного бюджету вартість навчання з випускника медколеджу 2011 року ОСОБА_4 в сумі 12300 гривень. В іншому випадку стягнути з винних осіб шкоду у порядку та розмірах, встановлених статтями 130-136 Кодексу законів про працю України;

стягнути з осіб, винних у заниженні плати за навчання на суму 206407,20 грн., шкоду у порядку та розмірах, встановлених статтями 130-136 Кодексу законів про працю України;

стягнути з осіб, винних у заниженні плати за проживання у гуртожитках на 17016,60 грн., шкоду у порядку та розмірах, встановлених статтями 130-136 Кодексу законів про працю України.

Приймаючи рішення про задоволення позову судом першої інстанції було проаналізовано спірні пункти вимоги ДФІ у Рівненській області від 21 березня 2014 року №17-04-17/2467.

Зокрема, аналізуючи пункт 2 вимоги, суд першої інстанції зробив висновок, що державним замовником є не позивач, а управління охорони здоров'я Рівненської обласної державної адміністрації, оскільки направлення на навчання видавалось управлінням охорони здоров'я Рівненської обласної державної адміністрації.

Крім того, суд наголосив, що жодним нормативно-правовим актом не визначено обов'язку та порядку стягнення навчальними закладами з випускників вартості навчання. Також суд звернув увагу, що відповідач зобов'язує позивача стягнути вартість навчання за державним замовленням до обласного бюджету, а не до державного, що є порушенням чинного законодавства.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, приймаючи вимогу до позивача в частині, за якою останній зобов'язаний стягнути з ОСОБА_4 вартість навчання за державним замовленням, діяв безпідставно та необґрунтовано.

Щодо пункту 4 вимоги суд першої інстанції зазначив, що визначення та затвердження плати за навчання проведено всесторонньо із врахуванням економічно-обґрунтованих (валових) витрат, тобто з дотриманням вимог Порядку надання платних послуг державними навчальними закладами, затвердженого наказом Міністерства освіти України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України від 27 жовтня 1997 року № 383/239/131 (далі - Порядок № 383) і Порядку надання платних освітніх послуг державними та комунальними навчальними закладами, затвердженого спільним наказом Міністерства освіти і науки України, Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України від 23 липня 2010 року № 736/902/758 (далі - Порядок № 736).

Крім того, суд апеляційної інстанції наголосив, що зниження розміру плати позивачем в порівнянні до початкового розрахункового розміру не суперечить Порядку № 383 та Порядку № 736, адже цими Порядками не регламентовано, що розмір економічно обґрунтованих (валових) витрат не може бути збільшеним чи зменшеним в порівнянні до фактичних витрат попереднього звітного періоду та рівня інфляції.

Також судом встановлено, що фінансовим інспектором при здійсненні аналізу зроблені арифметичні помилки (невірно визначено розмір плати, термін навчання), які призвели до необґрунтованого включення до суми так званого «недоотримання доходів» на загальну суму 8969,7 гривень.

У зв'язку із цим, суд першої інстанції дійшов до висновку, що вимога відповідача щодо стягнення з осіб, винних у заниженні плати за навчання на суму 206 407, 2 грн. шкоди, є необґрунтованою.

Аналізуючи пункт 5 вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що встановлений наказом від 10 серпня 2010 року № 60-н розмір плати на рівні 155 грн. є економічно обґрунтованим, а його визначення проведено з дотриманням діючого на той час законодавства України.

Також суд першої інстанції вважав за необхідне зазначити, що у випадку встановлення порушень законодавства, відповідач має право пред'являти письмову вимогу щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства. Між тим, зміст вимоги відповідача повинен узгоджуватися з приписами чинного законодавства, що, зокрема, означає те, що вимога повинна містити вичерпну вказівку підконтрольному суб'єкту щодо вчинення дій, які відповідно до норм законодавства будуть направлені на усунення порушених вимог закону.

З аналізу пункту 7 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» та підпункту 15 пункту 6 Положення № 499/2011, пунктів 45, 56 Порядку № 550 вбачається, що вимога керівникам підконтрольних установ щодо усунення виявлених порушень законодавства може стосуватися припинення дійсного триваючого порушення і має на меті його припинення та запобігання у подальшому.

Однак, суд першої інстанції звернув увагу, що в даному випадку зміст пунктів 2, 4, 5 вимоги вказує на те, що в них відповідач зобов'язує позивача стягнути з ОСОБА_4 вартість навчання за державним замовленням; стягнути з осіб, винних у недоотриманні доходів за заниження плати за навчання та за заниження плати за проживання у гуртожитку, тобто такі пункти вимоги вчинені відповідачем не у спосіб, передбачений Законом України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», а також не відповідають меті наданого Законом повноваження.

Суд апеляційної інстанції із висновками суду першої інстанції погодився та залишив постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 30 липня 2014 року без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України із висновками судів першої та апеляційної інстанцій не погоджується із огляду на наступне.

Згідно з Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23 квітня 2011 № 499/2011 (далі - Положення) Державна фінансова інспекція України (Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та, у разі виявлення порушень законодавства, пред'являти обов'язкові до виконання вимоги про усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на коригування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

У справі, яка розглядається, ДФІ у Рівненській області пред'явила вимогу про усунення виявлених ревізією порушень від 21 березня 2014 року за № 17-04-17/2467. При цьому оскаржувані пункти 2, 4, 5 вимоги вказують, зокрема, на виявлені збитки, їх розмір та їх стягнення.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряється судом, який розглядає такий позов, тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід скасувати, у задоволенні позову відмовити із зазначених вище підстав.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 15 квітня 2014 року у справі № 21-40а14, від 15 квітня 2014 року у справі № 21-63а14, від 07 жовтня 2014 року № 21-368а14, від 27 січня 2015 року № 21-436а14.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Оскільки судами були повно і правильно встановлені обставини справи, однак при ухваленні рішень судами першої та апеляційної інстанцій було допущено порушення норм матеріального права при задоволенні позовних вимог, ухвалені рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з зазначених вище підстав.

Керуючись статтями 220, 222, 229, 230, 232 КАС України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Рівненській області задовольнити частково.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 30 липня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2014 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Рівненського державного базового медичного коледжу до Державної фінансової інспекції у Рівненській області про визнання протиправними та скасування пунктів вимоги відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 235- 244-2 КАС України.

Судді: