Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" березня 2014 р. м. Київ К/9991/605/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області про перерахунок пенсії, за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області на постанову Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 7 грудня 2009 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2010 року,-

у с т а н о в и л а :

У жовтні 2009 року позивач звернувся із зазначеним позовом посилаючись на те, що є пенсіонером за віком, має статус дитини війни, а відтак має право на перерахунок пенсії відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року №2195-ІV (далі Закон №2195-ІV).

Посилаючись на те, що вимоги Закону №2195-ІV не виконані, а звернення про збільшення пенсії залишено без задоволення, просив зобов'язати відповідача провести перерахунок пенсії з 1 січня 2006 року.

Постановою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 7 грудня 2009 року позов задоволено частково, зобов'язано відповідача провести перерахунок і виплату позивачу підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 9 липня по 31 грудня 2007 року, 22 травня по 31 грудня 2008 року, в решті позову відмовлено.

Оскаржуваною постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2010 року постанову суду першої інстанції у частині задоволених позовних вимог скасовано, ухвалено в цій частині нову постанову, якою зобов'язано відповідача провести перерахунок і виплату позивачу підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 6 жовтня 2008 року та в подальшому проводити таку виплату. В решті позову відмовлено.

У поданій до Вищого адміністративного суду України касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та відмовити в позові у повному обсязі.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції і задовольняючи частково позов апеляційний суд, на підставі наявних у справі даних встановив і правильно виходив з того, що з дня набрання рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10рп-2008 чинності, до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 6 зазначеного Закону №2195-ІV, у редакції даного періоду.

Також суд до спірних правовідносин правильно застосував положення статті 6 Закону №2195-ІV, статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції спірного періоду), з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10рп-2008.

Таким чином, рішення апеляційного суду у частині зобов'язання відповідача провести перерахунок і виплату спірної пенсії позивачу з 6 жовтня 2008 року відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, судовій практиці, доводи касаційної скарги його висновків не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому підстав для його скасування в цій частині колегія суддів не вбачає.

Разом з тим, апеляційний суд помилково задовольнив позовні вимоги у частині зобов'язання відповідача проводити перерахунок і виплату спірної пенсії позивачу на майбутнє. Крім цього відмовляючи у задоволенні позовних вимог у період з 9 липня 2007 року по 5 жовтня 2008 року, апеляційний суд помилково застосував положення статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, які на час розгляду справи втратили чинність.

Так, у відповідності до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Захист прав, свобод та інтересів осіб є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Таким чином, прийняття судом рішення щодо захисту прав та інтересів осіб на майбутнє, без їх порушення, є безпідставним.

Крім цього, апеляційний суд не звернув увагу на те, що згідно вимог частини 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

30 липня 2010 року набрав чинності Закон України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій та статус суддів", яким змінено редакції статей 99 та 100 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 1 і 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на час вчинення процесуальної дії) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Апеляційним судом встановлено, що відповідач у період до 5 жовтня 2008 року проводив виплату спірної доплати до пенсії у розмірі меншому ніж передбачено статтею 6 Закону №2195-ІV, проте позивач отримуючи таку за її перерахунком не звертався і не оспорював зазначеного у судовому порядку до жовтня 2009 року.

Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що позов про перерахунок спірної пенсії позивач подав з пропущенням строків звернення до адміністративного суду, проте помилково обрахував цей строк та застосував нечинні наслідки пропуску такого.

Виходячи з наведеного, апеляційним судом правильно встановлено усі обставини справи та скасовано рішення суду першої інстанції, проте помилково вирішено спір на майбутнє і відмовлено у зазначеній частині позовних вимог, а тому в цій частині слід постановити нове судове рішення.

За приписами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а :

Касаційну Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2010 року, в частині задоволених позовних вимог про зобов'язання відповідача проводити перерахунок і виплату спірної пенсії позивачу на майбутнє - скасувати. Частину позовних вимог про відмову позивачу в перерахунку пенсії за період з 9 липня по 31 грудня 2007 року і 22 травня по 5 жовтня 2008 року -залишити без розгляду.

В решті касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і оскарженню не підлягає.