Історія справи

Постанова ВАСУ від 16.06.2015 року у справі №826/6919/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" червня 2015 р. м. Київ К/800/6863/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кравцова О.В.,

суддів Єрьоміна А.В.,

Цуркана М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ТОВ «Євротранстелеком» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 вересня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальності «Євротранстелеком» до Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері інформатизації України про зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

В травні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Євротранстелеком» (надалі - позивач, Товариство) звернулось до суду із позовом до Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері інформатизації України (надалі - відповідач, комісія, НКРЗ), в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати рішення №255 від 22 квітня 2014 року «Про розгляд заяв ТОВ «Євротранстелеком»;

- зобов'язати відповідача прийняти рішення про продовження строку дії ліцензій Товариства серії АБ № 222866 та серії АБ № 222865 від 29 грудня 2005 року на строк не менше ніж 15 років із оплатою 30% розміру плати за видачу відповідної ліцензії.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 8 вересня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2015 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просив скасувати вищенаведені судові рішення першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідачем надіслано до суду заперечення на касаційну скаргу, в якій зазначено, що Комісія, приймаючи оскаржуване рішення, діяла відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки процедура подачі заяв, видачі ліцензій та відповідно продовження строку дії ліцензії на надання послуг фіксованого міжміського, міжнародного телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку із використанням лише технології IP-телефонії чинним законодавством України в сфері телекомунікацій не передбачена.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство на підставі ліцензій НКРЗ серії «АБ» №222866 та серії «АБ» №222865 від 29 грудня 2005 року здійснювало господарську діяльність в галузі телекомунікацій, зокрема, надавало послуги фіксованого міжнародного та міжміського телефонного зв'язку із застосуванням лише технології IP-телефонії.

16 червня 2010 року позивач звернувся до Комісії із заявою про продовження строку дії Ліцензій у зв'язку з тим, що 29 грудня 2010 року, спливає строк їх дії.

24 червня 2010 року Комісія листом № 03-2927/102 повідомила Товариству, що заява щодо продовження дії ліцензій залишена без розгляду, оскільки Законом України «Про телекомунікації" та Ліцензійними умовами здійснення діяльності у сфері телекомунікацій з надання послуг фіксованого телефонного зв'язку із правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку: місцевого, міжміського, міжнародного, затвердженими рішенням Національної комісії з питань регулювання зв'язку України № 1789 від 10 грудня 2009 року(зареєстровані в Міністерстві юстиції України 13 січня 2010 року за № 19/17314) (надалі - Ліцензійні умови № 1789), не передбачено подача заяв, видача ліцензій і продовження терміну дії ліцензій на надання послуг міжміського, міжнародного телефонного зв'язку з використанням лише технології ІР-телефонії.

Товариство, вважаючи неправомірними дії Комісії щодо не продовження дії ліцензій, звернулось з відповідним позовом до суду.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 22 березня 2012 року були скасовані рішення першої та апеляційної інстанцій, позовні вимоги задоволено частково, а саме - зобов'язано Комісію розглянути заяву Товариства про продовження дії ліцензій на здійснення діяльності у сфері телекомунікацій відповідно до вимог діючого законодавства.

22 квітня 2014 року Комісією прийнято рішення № 255 «Про розгляд заяв ТОВ «Євротранстелеком» (надалі - Рішення № 255), яким Товариству відмовлено у продовженні строку дії ліцензій серії АБ №222866 від 29 грудня 2005 року про надання послуг фіксованого міжнародного телефонного зв'язку з використанням лише технології ІР-телефонії на всій території України та серії АБ №222865 від 29 грудня 2005 року про надання послуг фіксованого міжміського телефонного зв'язку з використанням лише технології IP-телефонії на всій території України.

Не погодившись із даним рішенням Комісії, Товариство оскаржило його в судовому порядку.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку, що у відповідача були наявні правові підстави для відмови позивачу у продовженні строку дії зазначених ліцензій та прийняття оскаржуваного рішення,оскільки станом на момент звернення позивача із заявами про продовження строку дії ліцензій видача ліцензії на послуги фіксованого міжнародного або міжміського телефонного зв'язку із застосуванням лише технології IP-телефонії положеннями чинного законодавства передбачена не була.

Колегія суддів не погоджується із висновком судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

З матеріалів справив вбачається, що ліцензії серії «АБ» №222866 та серії «АБ» №222865 були видані Комісією 29 грудня 2005 року. До Комісії із заявою щодо продовження дії ліцензій позивач звернувся 16 червня 2010 року.

Порівнюючи редакцію статті 42 Закону України від 18 листопада 2003 року N 1280-IV «Про телекомунікації» (надалі - Закон N 1280-IV) від 25 березня 2005 року, що діяла на момент видачі вищенаведених ліцензій, та редакцію від 20 січня 2010 року, що діяла на момент звернення Товариства із заявою щодо продовження дії ліцензій, колегія суддів приходить до висновку, що протягом цього часу зміни до даної статті, стосовно ліцензій Товариства, не вносились.

Отже, відповідно до частини третьої статті 42 Закону N 1280-IV ліцензуванню підлягають такі види діяльності у сфері телекомунікацій:

1) надання послуг фіксованого телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку:

місцевого;

міжміського;

міжнародного;

1 1) надання послуг фіксованого телефонного зв'язку з використанням безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з правом технічного обслуговування і надання в користування каналів електрозв'язку:

місцевого;

міжміського;

міжнародного;

2) надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку;

3) надання послуг з технічного обслуговування і експлуатації телекомунікаційних мереж, мереж ефірного теле- та радіомовлення, проводового радіомовлення та телемереж;

4) надання в користування каналів електрозв'язку:

місцевих;

міжміських;

міжнародних.

Відповідно до частини восьмої статті 49 Закону передбачено, що процедура продовження терміну дії ліцензії застосовується тільки до тих видів діяльності, які ліцензуються відповідно до цього Закону.

Отже, зазначений перелік видів діяльності у сфері телекомунікацій, що підлягають ліцензуванню є вичерпним і не був змінений на момент звернення Товариства із вищезазначеною заявою, а тому процедура продовження терміну дії ліцензій могла бути застосована і до Товариства.

Частиною першою статті 49 Закону N 1280-IV (в редакції від 20 січня 2010 року, що діяла на момент звернення Товариства із заявою щодо продовження дії ліцензій) передбачено, що у разі якщо суб'єкт господарювання має намір здійснювати зазначений у ліцензії вид діяльності у сфері телекомунікацій після закінчення строку її дії, він повинен не пізніше ніж за чотири місяці до закінчення строку дії ліцензії звернутися до НКРЗ із заявою про продовження строку її дії в порядку, визначеному частиною першою статті 45.

З матеріалів справи вбачається, що строк дії ліцензій позивача закінчився 29 грудня 2010 року, а заяву до Комісії Товариством було подано 16 червня 2010 року, отже із дотриманням вимог частини першої статі 49 Закону N 1280-IV.

Враховуючи вищенаведене, Товариство мало право на подання заяви щодо продовження строку дії ліцензії.

Частиною другою статті 49 Закону N 1280-IV (в редакції від 20 січня 2010 року, що діяла на момент звернення Товариства із заявою щодо продовження дії ліцензій) передбачено, що НКРЗ не має права відмовити в продовженні строку дії ліцензії, якщо оператором, провайдером телекомунікацій виконуються всі ліцензійні умови та особливі умови, зазначені в ліцензії, або ці умови не виконані з поважних причин, які не залежали від оператора, провайдера телекомунікацій.

Судами попередніх інстанцій не встановлено та з матеріалів справи не вбачаєтьсчя, що позивачем не виконувались умови ліцензій.

Що стосується ліцензійних умов, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 44 Закону N 1280-IV ліцензійні умови є нормативно-правовим актом, що містить вичерпний перелік організаційних, кваліфікаційних, технологічних та інших спеціальних вимог, обов'язкових для виконання при здійсненні діяльності у сфері телекомунікації, що підлягає ліцензуванню, встановлений з урахуванням вимог цього Закону.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що на момент звернення Товариства із заявою щодо продовження строку ліцензій діяли Ліцензійні умови № 1789, якими видача окремої ліцензії на послуги фіксованого міжнародного або міжміського телефонного зв'язку із застосуванням лише технології IP-телефонії передбачена не була. У свою чергу даний вид ліцензії передбачали Ліцензійні умови провадження діяльності у сфері телекомунікації з надання послуг фіксованого міжнародного, міжміського, місцевого телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку, затверджені наказом Державного комітету зв'язку та інформатизації України № 132 від 17 червня 2004 року (зареєстровані в Міністерстві юстиції України 5 серпня 2004 року за № 977/9576) (надалі - Ліцензійні умови № 132). А тому Товариство було позбавлено права продовженні дії ліцензій.

Однак колегія суддів із даним висновком не погоджується.

Пунктом 1.7. Ліцензійних умов № 1789 передбачено, що суб'єкти господарювання можуть отримати ліцензії на такі види діяльності:

надання послуг фіксованого телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку: міжнародного (ліцензія видається на всю територію України);

надання послуг фіксованого телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку: міжміського (ліцензія видається на заявлені регіони, але не менше ніж на два регіони);

надання послуг фіксованого телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку: місцевого (ліцензія видається на заявлений регіон (регіони)).

З наведеного вбачається, що перелік видів діяльності, на які видаються ліцензії, розповсюджується лише на суб'єктів господарювання, що хочуть не продовжити строк дії своєї ліцензії, а отримати її.

Також необхідно зазначити, що наказ Державного комітету зв'язку та інформатизації України № 132 від 17 червня 2004 року, яким було затверджено Ліцензійні умови № 132, втратив свою чинність 21 липня 2011 року відповідно до наказу Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України N 177. Таким чином, на момент звернення Товариства він був чинним.

Окрім того, відповідно до частини п'ятої статті 49 Закону при продовженні строку дії ліцензії НКРЗ може внести зміни до особливих умов зазначеної ліцензії.

Отже, Комісія мала змогу, відповідно до вимог чинного законодавства, внести зміни до особливих умов ліцензій, а не відмовляти в продовженні терміну їх дії.

Окрім того, суд приходить до висновку про відсутність законних підстав для задоволення позовної вимоги про зобов'язання відповідача прийняти рішення щодо продовження строку дії ліцензії Товариства серії АБ № 222866 та серії АБ № 222865 від 29 грудня 2005 року саме на строк не менше ніж 15 років із оплатою 30% розміру плати за видачу відповідної ліцензії.

Пунктами 4, 7 частини першої статті 18 Закону передбачено, що до повноважень відповідача належить, зокрема, здійснення ліцензування та реєстрацію у сфері надання телекомунікаційних послуг; здійснення відповідно до закону тарифного регулювання у сфері телекомунікацій та встановлення порядку взаєморозрахунків між операторами телекомунікацій; термін, на який Комісія зобов'язана їх продовжити та розмір.

За своєю правовою природою вищенаведені повноваження відповідача є дискреційним повноваженням даного державного органу.

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року (надалі також «Рекомендація R (80)2») під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Таким чином, суд позбавлений права зобов'язати відповідача прийняти рішення щодо продовження строку дії ліцензії Товариства серії АБ № 222866 та серії АБ № 222865 від 29 грудня 2005 року саме на строк не менше ніж 15 років із оплатою 30% розміру плати за видачу відповідної ліцензії, оскільки це знаходиться у межах власної дискреції Комісії, що визначається завданнями та функціями, покладеними на даний орган.

Оскільки обставини справи судами встановлені повно і правильно, але допущено порушення норм матеріального права, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасувати прийняті судами рішення та ухвалити нове про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини другої та третьої статті 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 229 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 222, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротранстелеком» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 вересня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2015 року - скасувати.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротранстелеком» задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері інформатизації України №255 від 22 квітня 2014 року «Про розгляд заяв ТОВ «Євротранстелеком».

Зобов`язати Національну комісію, що здійснює регулювання у сфері інформатизації України прийняти рішення про продовження строку дії ліцензій Товариства «Євротранстелеком» серії АБ № 222866 та серії АБ № 222865 від 29 грудня 2005 року.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Кравцов О.В.

Судді Єрьомін А.В.

Цуркан М.І.