Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" травня 2014 р. м. Київ К-30192/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Заїки М.М.,

суддів Ліпського Д.В.,

Стародуба О.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 липня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області про визнання бездіяльності неправомірною, стягнення заборгованості з виплати заробітної плати,

встановила:

У квітні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державної судової адміністрації України, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області, в якому просив визнати незаконною бездіяльність відповідачів з виконання постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року №865 щодо нарахування посадового окладу суддям у відповідності до встановленої мінімальної заробітної плати та стягнути із Державної судової адміністрації України на його користь 45659,51 грн недоплаченої заробітної плати.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 08 липня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2010 року, в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а за справою постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що ОСОБА_2 з 20 січня 2003 року по 15 квітня 2009 року працював суддею Добропільського міськрайонного суду Донецької області.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що не має підстав для перерахунку посадового окладу ОСОБА_2, оскільки посадовий оклад суддів місцевих загальних судів підлягає перерахунку з 19 серпня 2009 року, а на цей час позивач вже не працював на посаді судді.

Колегія суддів касаційної інстанції хоча і погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про відмову позивачу у задоволенні позову, проте вважає, що суди при цьому помилково застосували норми матеріального права виходячи з наступного.

Відповідно до статті 44 Закону України «Про статус суддів» №2862-ХІІ (в редакції, що діяла станом на час виникнення спірних правовідносин) заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя та складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років, інших надбавок.

На рівні Закону посадові оклади професійних суддів не встановлювались, а тому на реалізацію цього Закону, постановою Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів» від 03 вересня 2005 року №865 було затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи, яка набрала законної сили з 01 січня 2006 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року №1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865» зазначену постанову доповнено, зокрема, пунктом 4-1, яким установлено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.

Постановою Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року в адміністративній справі за позовом Особи до держави Україна, Кабінету Міністрів України, треті особи: Державне казначейство України, Державна судова адміністрація, визнано протиправним і скасовано пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів» від 03 вересня 2005 року №865.

Зазначену постанову в цій частині залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2007 року та ухвалою Вищого адміністративного Суду України від 29 жовтня 2009 року.

В той же час, постановою Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року №1243 встановлено, що розміри посадових окладів суддів, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року, визнано незаконними постанову Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року №1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865» від 31 грудня 2005 року №1310 та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року №865.

Проте, постановою Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2011 року у справі №К-37929/09 за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України було визнано такими, що не відповідають нормам матеріального права, та скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду України від 19 серпня 2009 року і відмовлено Особі в задоволенні позову до Кабінету Міністрів України, треті особи - Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Вищий адміністративний суд України, Вищий господарський суд України, про визнання незаконними постанови Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року №1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865» від 31 грудня 2005 року №1310 та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року №865.

Водночас, визнання нечинним пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року №865 при наявності постанов Кабінету Міністрів України №1243 від 21 грудня 2005 року «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» та №1310 від 31 грудня 2005 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865», які також стосуються питання обчислення заробітної плати суддів, не давало підстав відповідачу здійснювати виплату заробітної плати у заявлених розмірах.

Крім того, пунктом 2 Указу Президента України «Про заходи щодо забезпечення наповнення державного бюджету та посилення фінансово-бюджетної дисципліни» від 28 лютого 1997 року №187 встановлено, що витрачання коштів органами виконавчої влади, їх структурними підрозділами, іншими організаціями, які фінансуються за рахунок Державного бюджету України, здійснюється на підставі їх кошторисів доходів і видатків, які затверджуються у встановленому порядку не пізніше, ніж в місячний строк після затвердження відповідних бюджетів.

Відповідно до частини другої статті 51 Бюджетного кодексу України розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів, відповідно до затвердженого бюджетного розпису.

Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.

Розпорядники бюджетних коштів, до яких відноситься Державна судова адміністрація України, беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених Законом України «Про Держаний бюджет України» та Бюджетним кодексом України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.

Згідно пункту 7 статті 23 Бюджетного кодексу України, усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, за винятком тих випадків, коли окремим законом передбачені багаторічні бюджетні призначення.

Статтею 96 Конституції України визначено, що Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 01 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період.

Конституцією України визначено кінець бюджетного періоду - 31 грудня поточного року, тобто саме у цей час закінчуються всі бюджетні призначення. Винятком є лише випадок, коли окремим законом передбачається багаторічне призначення.

Виплати, якими є позовні вимоги позивача, не відносяться до багаторічних виплат.

З огляду на викладене, у відповідачів відсутнє право здійснювати платежі з бюджету без наявності відповідного бюджетного призначення.

Таким чином, колегія суддів касаційного суду приходить до висновку, що виплата спірних виплат обумовлена наявністю відповідних, передбачених бюджетом, асигнувань, а тому порушення прав позивача з боку відповідачів при виплаті йому заробітної плати, щомісячного грошового утримання відсутні, у зв'язку з чим немає підстав для визнання їхніх дій чи бездіяльності незаконною та стягнення коштів. Підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, обставини справи встановлені судами повно і правильно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права - судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 липня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області про визнання бездіяльності неправомірною, стягнення заборгованості з виплати заробітної плати - скасувати.

Постановити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області про визнання бездіяльності неправомірною, стягнення заборгованості з виплати заробітної плати - відмовити.

Постанова оскарженню не підлягає.

Головуючий М.М. Заїка

Судді Д.В. Ліпський

О.П. Стародуб