Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" квітня 2016 р. м. Київ К/800/14046/15

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області (далі - Інспекція)

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.01.2013

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2015

у справі № 2а-10617/12/1370 (3676/13/876)

за позовом Інспекції

до приватного підприємства "Компанія "Мегаклас" (далі - Підприємство)

про накладення арешту на кошти, що знаходяться у банку.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2012 року Інспекція звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила накласти арешт на кошти відповідача, що знаходяться у банках.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24.01.2013 у позові відмовлено з тих мотивів, що позивачем не доведено відсутності у платника майна, на яке може бути звернуто стягнення на погашення податкового боргу Товариства; також суд зазначив, що задоволення заявленої позовної вимоги не матиме наслідком погашення податкового боргу платника.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2015 назване рішення суду першої інстанції залишено без змін з посиланням на недоведеність податковим органом існування обставин, з якими закон пов'язує застосування цього арешту як виняткового способу забезпечення виконання податкових зобов'язань.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати прийняті у справі судові акти та задовольнити позов. Мотивуючи касаційні вимоги, скаржник зазначає, що у даному разі позовні вимоги ґрунтуються на положеннях підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (далі - ПК), які пов'язують застосування арешту з наявністю податкового боргу у платника та відсутністю (недостатністю) майна для його погашення, тоді як апеляційним судом безпідставно застосовано при вирішенні цього спору підпункт 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 ПК.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що у зв'язку з несплатою Підприємством податкового зобов'язання у сумі 5747,36 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 30.05.2012 № 0020981510/8295, у відповідача утворився податковий борг; Підприємству було надіслано податкову вимогу від 10.08.2012 № 979.

Відповідно до підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 ПК податковий орган має право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться у банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

За визначенням пункту 94.1 статті 94 ПК адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

У пункті 94.2 цієї ж статті ПК передбачені обставини, за наявності яких може бути застосовано адміністративний арешт майна: платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби; відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, торгові патенти, сертифікати відповідності реєстраторів розрахункових операцій; відсутня реєстрація особи як платника податків в органі державної податкової служби, якщо така реєстрація є обов'язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу, та/або акта опису (виділення) майна для його продажу.

Згідно з підпунктами 94.6.1 та 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 ПК керівник органу державної податкової служби (його заступник) за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, яке надсилається: платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна; іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебуває майно такого платника податків, з вимогою тимчасово зупинити його відчуження.

Частиною другою пункту 94.6 статті 94 ПК встановлено, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.

Аналізовані норми дають підстави для висновку про те, що законодавець передбачив два види арешту майна в залежності від підстав та порядку його застосування: 1) арешт на кошти та інші цінності платника податків, що знаходяться у банку, який застосовується за рішенням суду як спосіб забезпечення погашення податкового боргу, підставою для застосування якого є відсутність або недостатність у платника податків майна для погашення податкового боргу; 2) адміністративний арешт майна, в тому числі грошових коштів на банківському рахунку, як спосіб забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом (не виключно обов'язку сплатити податкове зобов'язання), який застосовується за адміністративним або судовим рішенням (в залежності від виду майна).

При цьому накладення арешту на кошти платника податків у банку обмежене сумою податкового боргу такого платника.

Відмовляючи у задоволенні позову про накладення арешту на грошові кошти на банківських рахунках відповідача, суд апеляційної інстанції, застосувавши вказані правові норми, дійшов висновку, що арешт коштів платника податків на рахунку у банківській установі може бути застосований виключно за обставин, визначених пунктом 94.2 статті 94 ПК, які, однак, не були встановлені в судовому процесі по відношенню до відповідача.

Висновок судів попередніх інстанцій щодо необхідності дотримання норм пункту 94.2 статті 94 ПК при накладенні адміністративного арешту на майно є правильним. Разом з тим, поза увагою суду залишились норми підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 ПК, які є спеціальними по відношенню до норм пункту 94.2 статті 94 та якими встановлені окремі підстави застосування арешту коштів на рахунку платника податків.

Апеляційний суд не звернув увагу на такий зміст правового регулювання, встановленого підпунктом 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 ПК, та зробив помилковий висновок про обмеженість підстав для накладення арешту на кошти відповідача нормами пункту 94.2 статті 94 ПК.

Положеннями Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, встановлена процедура стягнення податкового боргу з розрахункового рахунку платника податків, яка передбачає списання банком суми боргу лише у межах наявних сум на банківському рахунку без блокування розрахунків по банківському рахунку платника податків у випадку недостатності коштів для погашення податкового боргу або їх відсутності.

Отже, реалізація податковим органом своїх повноважень щодо звернення до суду з позовом про накладення арешту на кошти та інші цінності відповідача, який має податковий борг, за умови відсутності у нього майна, необхідного для погашення податкового боргу, разом із зверненням до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу з банківських рахунків відповідає законодавчо визначеній компетенції податкового органу.

Помилковим є і висновок суду першої інстанції про недоведеність Інспекцією відсутності (недостатності) у Підприємства майна для погашення його податкового боргу. Так, позивачем було подано докази одержання інформації від Головного управління Держземагенства у Львівській області (лист від 26.10.2012 № 01-16/3-315), від комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (лист від 26.10.2012 № 9935) про відсутність у власності або у користуванні Підприємства земельних ділянок та нерухомого майна.

Згідно з частинами першою, другою статті 71 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системний аналіз наведених процесуальних норм свідчить на користь висновку про те, що обов'язку суб'єкта владних повноважень довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві кореспондує обов'язок суб'єкт господарювання надати обґрунтовані заперечення проти доводів суб'єкта владних повноважень із наданням доказів на їх підтвердження.

Втім відповідач не подав жодних доказів як на спростування обставин, засвідчених зазначеними листами, так і на підтвердження наявності у нього будь-якого майна, достатнього для погашення існуючої суми податкового боргу.

За таких обставин, з урахуванням суми податкового боргу Підприємства (згідно з довідкою Інспекції станом на 03.12.2012 податковий борг становив 5407,29 грн., доказів його подальшого погашення (зменшення) учасниками провадження не подано) Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати ухвалені у справі судові акти та частково задовольнити позов, наклавши арешт на кошти платника у межах суми існуючої податкової заборгованості.

Керуючись статтями 220, 222, 229, 230, 232 КАС, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області задовольнити частково.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.01.2013 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2015 у справі № 2а-10617/12/1370 (3676/13/876) скасувати.

3. Позов задовольнити частково.

4. Накласти арешт на кошти та інші цінності приватного підприємства "Компанія "Мегаклас", що знаходяться у банку, на суму 5407,29 грн.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько