Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" грудня 2014 р. м. Київ К/800/34440/14

К/800/34492/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Олексієнка М.М. (головуючий),

Бутенка В.І.,

Весельської Т.Ф.,

при секретарі судового засідання Крапивці Л.А.,

з участю: представників відповідача - Фінчук Г.Р., третіх осіб - Якобчука П.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Вищого адміністративного суду України справу за адміністративним позовом ОСОБА_6 до Головного управління юстиції у Рівненській області (далі - ГУЮ у Рівненській області), треті особи: заступники начальника відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції Якобчук Павло Олександрович та Маценко Наталія Петрівна, відділ державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції (далі - ВДСВ) про поновлення на роботі за касаційними скаргами позивача та представника відповідача на судові рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 березня 2014 року, Житомирського апеляційного адміністративного суду від 2 червня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2007 року ОСОБА_6 звернувся в суд з позовом, відповідно до якого з урахуванням уточнених позовних вимог просив:

визнати протиправними і скасувати накази ГУЮ у Рівненській області від 13.08.2007 року № 142-к про звільнення його з посади начальника ВДВС у місті Рівному, від 15.08.2007 року № 145-к, яким внесено зміни до попереднього наказу, про виплату компенсації за невикористану відпустку, від 23.07.2007 року № 48 в частині компенсаційних виплат;

поновити на посаді заступника начальника ВДВС., яке є правонаступником Державної виконавчої служби у м. Рівне;

стягнути з ГУЮ у Рівненській області середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.08.2007 року по день поновлення на роботі та 30 000 грн. моральної шкоди.;

Посилався на незаконність звільнення, оскільки воно проведено без додержання вимог трудового законодавства.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 19 березня 2014 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними та скасовані накази ГУЮ у Рівненській області від 13.08.2007 року №142-к, від 15.08.2007 року №145-к. Зобов'язано відповідача, з дотриманням вимог статей 40, 49-2 Кодексу законів про працю України, вирішити питання по працевлаштуванню ОСОБА_6 У решті в задоволенні позову відмовлено.

Житомирський апеляційний адміністративний суд рішенням від 2 червня 2014 року постанову окружного суду скасував в частині відмови в задоволенні позову щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалив нову постанову про задоволення позову в цій частині. Стягнуто з ГУЮ у Рівненській області на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13 серпня 2007 року по 19 березня 2014 року в сумі 67082,57 грн. Врешті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач та представник відповідача подали касаційні скарги, в яких, з посиланням на порушення норм матеріального і процесуального права, допущені судами, просять рішення цих судів скасувати і ухвалити нове. При цьому ОСОБА_6 наполягає на задоволенні позову в повному обсязі, зокрема у поновленні на попередній посаді, визначенні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягненні моральної шкоди. Представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову, тому що мала місце повна ліквідація установи, в якій працював позивач, а отже він не може бути поновленим на роботі в новоствореній установі.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційних скарг частково з наступних підстав.

Як установлено судами попередніх інстанцій, 13 серпня 2007 року ГУЮ у Рівненській області прийнято наказ №142-к про звільнення заступника начальника ВДВС у м. Рівне ОСОБА_6 із займаної посади за пунктом 1частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (у зв'язку з ліквідацією державної виконавчої служби Рівненської області).

Підставою для прийняття зазначеного рішення, стали накази Міністерства юстиції України № 21/5 від 25.01.2007 року «Про реформування органів юстиції», Державної виконавчої служби Рівненської області від 23.02.2007 року № 3264 «Про попередження про наступне вивільнення ОСОБА_6.».

Наказами №145-к від 15 серпня 2007 року, №48 від 27 березня 2007 року проведені розрахунки.

З такими рішеннями позивач не погодився і оскаржив їх в судовому порядку.

Задовольняючи позовні вимоги в частині скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, суд першої інстанції виходив з незаконності звільнення, оскільки відповідач, як правонаступник ліквідованої установи, зобов'язаний був працевлаштувати звільненого працівника.

Апеляційний суд з висновком суду першої інстанції в частині незаконності звільнення погодився, та додатково здійснив розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року.

Висновок судів в частині незаконності звільнення позивача відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

За змістом пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

При цьому під ліквідаціє розуміється така форма припинення юридичної особи, при якій припиняються всі її права та обов'язки.

При реорганізації права та обов'язки в порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи.

Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім.

Згідно з частинами другою та третьою статті 36 КЗпП зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2006 року № 1622 Департамент державної виконавчої служби, який діяв у складі Міністерства юстиції України, як урядовий орган державного управління, було ліквідовано. Цією ж постановою визначено, що Міністерство юстиції є правонаступником Департаменту ДВС.

На виконання зазначеного рішення, Міністерством юстиції України видано наказ від 25 січня 2007 року №21/5 «Про реформування органів юстиції», яким обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції, а також Департамент ДВС, що діє у складі Міністерства юстиції України як урядовий орган державного управління, були ліквідовані. Пунктами 3, 4 цього наказу передбачено, що на базі обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, державних виконавчих служб областей, міст Києва та Севастополя утворено головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, що є правонаступниками відповідних обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, державних виконавчих служб областей, міст Києва та Севастополя тощо.

Встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Саме до такого висновку зводиться правова позиція, викладена у Постанові Верховного Суду України від 28 жовтня 2014 року (справа № 21-484а14).

Пленум Верховного Суду України у частині другій пункті 19 постанови №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» (з наступними змінами) роз'яснив, що у випадку реорганізації підприємства (перетворення одного підприємства в інше) дія трудового договору працівника продовжується (частина третя статті 36 КЗпП). При реорганізації підприємства звільнення може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами в їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

З огляду на викладене, рішення судів щодо незаконності звільнення є обґрунтованим і законним.

Проте судами невірно обрано спосіб захисту порушеного права. Зокрема, повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 162 КАС України. При цьому, як зазначено у частині другій цієї норми, суд може прийняти постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Ухвалюючи рішення про зобов'язання відповідача вирішити питання по працевлаштуванню ОСОБА_6 з додержанням вимог статей 40, 49-2 КЗпП., суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, належним чином не захистив порушене права, оскільки у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення на посаді, з якої його незаконно звільнено. Такий висновок ґрунтується на вище згаданому рішенні Верховного Суду України, який при тлумаченні положень пункту 1 частини першої статті 40, частин другої та третьої статті 36 КЗпП, вказав, що незаконно звільнений працівник повинен бути поновлений на посаді, з якої його звільнили.

З урахуванням зазначеного, рішення суду першої та апеляційної інстанції підлягають зміні в частині визначення способу захисту порушеного права щодо поновлення на роботі. Із зобов'язання відповідача вирішити питання по працевлаштуванню ОСОБА_6 з дотриманням вимог статей 40, 49-2 КЗпП. на зобов'язання поновити позивача на посаді заступники начальника відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції.

Судами попередніх інстанцій допущено помилку і в частині відмови в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди. Порядок та підстави відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин врегульовано статтею 237-1 КЗпП. Відповідно до положень цієї норми, підставою для від відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язки і вимагало від нього зусиль для організації свого життя.

Верховний Суд України у пункті 13 постанови Пленуму від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами і доповненнями) роз'яснив, що відповідно до статті 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносини (незаконне звільнення або переведення, невиплата належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як установлено судами, що відповідає фактичним обставинам справи, позивача незаконно звільненого з роботи. Таке звільнення без сумніву призвело до моральних страждань, в тому числі втрати нормальних життєвих зв'язків та необхідності додаткових зусиль для організації свого життя. При визначенні розміру компенсації за моральні страждання, колегія суддів враховує доводи позивача, докази, які зібрані і досліджені судами, та вважає, що розмір такої компенсації становить 3 (три) тисячі гривень, які підлягають стягненню з Головного управління юстиції у Рівненській області.

Щодо визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то рішення апеляційного суду відповідає дійсним обставинам справи та положенням постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» (з подальшими змінами і доповненнями).

На підставі наведеного, керуючись статтями 220, 221, 223, 225, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Касаційні скарги ОСОБА_6, Головного управління юстиції у Рівненській області задовольнити частково.

Судові рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 березня 2014 року та Житомирського апеляційного адміністративного суду від 2 червня 2014 року змінити в частині визначення способу захисту порушеного права позивача при поновленні на роботі із зобов'язання Головного управління юстиції у Рівненській області вирішити питання по працевлаштуванню ОСОБА_6 з дотриманням вимог статей 40, 49-2 Кодексу законів про працю України на зобов'язання Головного управління юстиції у Рівненській області поновити ОСОБА_6 на посаді заступника начальника відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції з 13 серпня 2007 року.

Скасувати судові рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 березня 2014 року та Житомирського апеляційного адміністративного суду від 2 червня 2014 року в частині відмови в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди та ухвалити в цій частині нову постанову про задоволення позову частково. Стягнути з Головного управління юстиції у Рівненській області на користь ОСОБА_6 3 (три) тисячі гривень моральної шкоди.

Врешті рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України..

Судді: М.М. Олексієнко

В.І. Бутенко

Т.Ф. Весельська