Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" липня 2015 р. м. Київ К/800/7181/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - Інспекція)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2013

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2014

у справі № 820/11533/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЯТЕСС" (далі - Товариство)

до Інспекції

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2013, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2014, позов задоволено; скасовано податкові повідомлення-рішення від 27.09.2013 № 0000452220 та № 0000442220.

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що реальність виконання операцій з поставки позивачеві маркетингових послуг у рамках взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Ліга» (далі - ТОВ «Ліга») підтверджується необхідними первинними документами, тоді як факт неможливості проведення зустрічної звірки цього платника не може слугувати свідченням безтоварності розглядуваних операцій.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові, посилаючись на установлені у рамках здійснення заходів із зустрічного податкового контролю обставини щодо фіктивності розглядуваних операцій.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено позапланову невиїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Ліга» за період з 01.02.2012 по 30.04.2012.

За наслідками цієї перевірки відповідачем складено акт від 05.09.2013 № 602/20-36-22-03-07/37189568 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.09.2013 № 0000452220, за яким Товариству визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 362565 грн. за основним платежем та 181282,50 грн. за штрафними санкціями, а також податкове повідомлення-рішення від 27.09.2013 № 0000442220 про нарахування позивачеві грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 345 300 грн. за основним платежем та 86325 грн. за штрафними санкціями.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з класифікацією витрат, наведеною у статті 138 ПК України, витрати на дослідження ринку (маркетинг) належить до витрат на збут (підпункт «г» підпункту 138.10.3 пункту 138.10), які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 ПК України).

Аналізовані законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість та податку на прибуток на суму понесених витрат (у тому числі й по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції та її учасників.

На підтвердження реальності виконання господарських операцій та факту використання придбаних маркетингових послуг у рамках господарської діяльності, платник подав суду копії договору про надання послуг від 01.02.2012 № 01/02/12, актів здачі-прийняття робіт, видаткових накладних, рахунків-фактур, виписки з банківського рахунку Товариства про оплату послуг у безготівковому порядку, а також копію звіту маркетингового дослідження.

Разом з тим, подані платником документи не дозволяють встановити реальність виконання розглядуваних операцій та факт їх використання у господарській діяльності Товариства.

Поданий позивачем звіт містить узагальнену статистичну інформацію у різних сферах господарської діяльності у східних регіонах України та, по суті, являє собою опис поточного стану ринку товарів та окремих економічних категорій певних сфер економіки, однак не відноситься безпосередньо до діяльності самого Товариства та не містить жодних рекомендацій, розроблених конкретно для платника. Будь-яких документів на підтвердження спрямованості спірних послуг на досягнення конкретних цілей у діяльності платника не представлено.

Наведене не відповідає сутності послуг, визначеній у підпункті 14.1.108 пункту 14.1 статті 14 ПК України, згідно з яким маркетингові послуги (маркетинг) - це послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, то ТОВ «Ліга» вивчало, досліджувало та аналізувало споживчий попит на ринку, на якому здійснює свою діяльність позивач; у справі відсутні докази того, яким чином надавалися маркетингові послуги, який практичний результат їх використання позивачем.

Оскільки формально складені первинні документи не можуть слугувати належною підставою для формування даних податкового обліку, тоді як реальність операцій з поставки маркетингових послуг позивачеві у рамках господарських правовідносин з ТОВ «Ліга» та зв'язок цих послуг з господарською діяльністю позивача документально не підтверджується, то у задоволенні даного позову слід відмовити.

За таких обставин, керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області задовольнити.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2014 у справі № 820/11533/13-а скасувати.

3. У позові відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько