Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" червня 2014 р. м. Київ К/800/31303/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А., при секретарі Луцак А.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року

у справі № 8946/10/0470

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Приват»

до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Приват» (надалі також - позивач, ТОВ «ТД «Приват») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська (надалі також - відповідач, ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18 грудня 2006 року № 0000282305/0/23116/10/23-519 про виявлення відсутності права на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість у сумі 4253037 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2011 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18 грудня 2006 року № 0000282305/0/23116/10/23-519.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська залишено без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2011 року у справі № 2а-8946/10/0470 - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 20 листопада 2006 року позивачем подано до Державної податкової інспекції в Кіровському районі м. Дніпропетровська податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2006 року, згідно даних якої сума податку на додану вартість, належна до бюджетного відшкодування позивачу з Державного бюджету України, становить 4253037,00 грн.

Фактичною підставою прийняття податкового повідомлення-рішення від 18 грудня 2006 року № 0000282305/0/23116/10/23-519 про виявлення відсутності права на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість у сумі 4253037 грн., стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 18 грудня 2006 року №02232/2305/33563700, який посилаючись на положення підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а також пункту 7.7 статті 7 цього Закону, зазначив, що за результатами перевірки неможливо підтвердити заявлену суму бюджетного відшкодування, що пов'язано з відсутністю підтвердженого факту надмірної сплати податку на додану вартість до Державного бюджету ТОВ «Торговий дім «Приват» по всьому ланцюгу придбання продукції.

Згідно з даними поданої позивачем податкової декларації з податку на додану вартість за жовтень 2006 року різниця між сумою податкового зобов'язання і податкового кредиту поточного звітного періоду (серпень) з податку на додану вартість має позитивне значення - 17848,00 грн. В рядку 23 декларації позивачем зазначений залишок від'ємного значення попереднього звітного періоду, тобто вересня 2006 року, що включається до складу податкового кредиту жовтня 2006 року, - 5390071,00 грн. Залишок від'ємного значення попереднього податкового періоду, за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного зв'язного періоду, - 5372223,00 грн. Сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню (рядок 25 декларації), визначена позивачем - 4253037,00 грн.

До декларації доданий розрахунок суми бюджетного відшкодування, відповідно до рядка 3 якого позивачем зазначено суму податкового кредиту попереднього податкового періоду, фактично оплачену постачальникам в вересні 2006 року, в розмірі 4253037,00 грн.

Порушень при визначенні позивачем податкових зобов'язань, податкового кредиту за вересень 2006 року відповідачем під час перевірки, що не спростовано матеріалами справи, не виявлено. Правильність формування податкового кредиту по декларації з податку на додану вартість за вересень 2006 року підтверджено відповідачем в акті перевірки від 18 грудня 2006 року № 02232/2305/33563700.

Сума, заявлена позивачем до бюджетного відшкодування за жовтень 2006 року не перевищує суми податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді (вересень 2006 року) постачальникам таких товарів (послуг).

Фактична сплата позивачем податкового кредиту в вересні 2006 року постачальникам товарів (послуг) в розмірі 4253037,00 грн. встановлена відповідачем під час перевірки, відхилення між даними платника та даними перевірки податковим органом не виявлені.

Правильність заявленої до відшкодування суми податку на додану вартість по декларації за жовтень 2006 року підтверджена також наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень, які свідчать про перерахування позивачем коштів в вересні 2006 року постачальникам товарів (робіт, послуг), копіями виданих у вересні 2006 року постачальниками товару податкових накладних на кожну поставку товару.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» заборонено включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно з підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Як визначено пунктом 9.6 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість» свідоцтво про реєстрацію діє до дати його анулювання, яке відбувається в тому числі у випадку, коли зареєстрована в якості платника податку особа припиняє діяльність згідно з рішенням про ліквідацію такого платника податку.

Відповідачем доказів анулювання свідоцтва про реєстрацію контрагентів позивача в якості платників податку на додану вартість, виключення їх з реєстру платників податку на додану вартість не надано. Податкові накладні, на підставі яких позивачем суми податку на додану вартість включені до складу податкового кредиту, складені постачальниками позивача з дотриманням вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Пунктом 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначається, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом. Зазначений пункт безпосередньо не встановлює порядок визначення суми бюджетного відшкодування, а відсилає до інших норм цього Закону.

Пункт 1.3 цієї ж статті визначає платника податку як особу, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Згідно із абзацом «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, бюджетному відшкодуванню підлягає від'ємне значення у тому випадку, якщо сума податку на додану вартість у відповідному розмірі сплачена отримувачем товару у попередньому періоді постачальникам таких товарів.

Вказана норма закону, окрім умови сплати податку на додану вартість отримувачем (покупцем) товару саме постачальникові (продавцеві) товару, не ставить додаткових умов для отримання покупцем бюджетного відшкодування від'ємного значення, зокрема, не передбачає таку умову, як сплата податку на додану вартість постачальником товару до бюджету.

Виходячи з положень підпункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума бюджетного відшкодування напряму залежить від правильності визначення суми податкових зобов'язань та податкового кредиту, а не навпаки.

Згідно з положеннями наведених вище правових норм в їх сукупності сума податку на додану вартість, включена до складу ціни товару, послуги, є податковим зобов'язанням продавця товару (послуги), а отже саме він і несе відповідальність по сплаті цього податку до бюджету.

Законодавство, чинне на час виникнення спірних правовідносин, зокрема, Закон України «Про податок на додану вартість», не встановлював зобов'язання покупця сплачувати податок на додану вартість і до бюджету, навіть якщо такий податок не був (не буде) сплачений продавцем, контрагентами продавця, не передбачає відповідальності платника податку за порушення його контрагентом податкового законодавства, або обов'язок здійснювати контроль за сплатою контрагентом податків та порядок коригування податкового кредиту у разі їх несплати контрагентом або визнання статутних та реєстраційних документів недійсними.

Якщо контрагент позивача або особа, яка має (мала) договірні відносини з контрагентом позивача, і не виконали свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб і не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит, і у відповідних випадках, права на бюджетне відшкодування.

Суди попередніх інстанцій дотримались обов'язку, передбаченого статтею 224 2 Кодексу адміністративного судочинства України, щодо приведення судової практики у відповідність до судової практики Верховного Суду України, зокрема постанові від 31 січня 2011 року в справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції.

Аналогічна правова позиція висловлена і Європейським судом з прав людини у справі «БУЛВЕСТ АД проти Болгарії» у рішенні від 22 січня 2009 року, де зазначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. Такі вимоги на думку Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, який порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогам захисту пав власності.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що позивачем виконані всі умови для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, здійснена оплата податку на додану вартість в складі вартості товару постачальникам товару в вересні 2006 року, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем не доведено в установленому порядку відсутності у позивача права на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість, що заявлена у податковій декларації за жовтень 2006 року.

Однак при вирішенні спору по суті суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що позивач звертався до суду з позовом про стягнення з ДПІ бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, що визначена ТОВ «ТД «Приват» в декларації за жовтень 2006 року, тобто у розмірі 4253037 грн. В ході вирішення цього спору заявою від 20 лютого 2008 року позивач змінив позовні вимоги та зменшив суму, яка була заявлена в декларації, в частині стягнення суми податку на додану вартість до 4078298,1 грн., а таким чином, фактично визнав неправомірне відображення суми бюджетного відшкодування в декларації з податку на додану варіть за жовтень 2006 року у розмірі 174738,9 грн.

Згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

За таких обставин, з урахуванням наведеного рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають зміні, позовні вимоги задоволенню в частині, а податкове повідомлення-рішення скасуванню в частині визнання виявлення відсутності права на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість у сумі 4078298,1 грн.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року по справі № 8946/10/0470 змінити.

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18 грудня 2006 року № 0000282305/0/23116/10/23-519 про виявлення відсутності у Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Приват» права на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість у сумі 4078298,1 грн.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко

\