Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" червня 2014 р. м. Київ К/800/37632/13

Вищий адміністративний суд України у складі:

Головуючого Рецебуринського Ю.Й.,

Суддів Бутенка В.І.,

Ємельянової В.І.,

секретаря судового засідання Горбатюка В.С.,

за участю представників:

позивача - Діанова О.І.,

відповідача - Харченко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної виконавчої служби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2013 року у справі за позовом Державної податкової служби України (далі - ДПС України) до Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України (далі - ВПВР ДВС України) про визнання дій неправомірними, скасування постанови про накладення штрафу,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2012 року ДПС України звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому, просила: визнати неправомірними дії головного державного виконавця ВПВР ДВС України Роєнко Р.В. щодо винесення постанови про накладення штрафу від 10 жовтня 2012 року ВП №33264253 в розмірі 1360 грн.; визнати протиправною та скасувати дану постанову.

Позов обґрунтовано тим, що на підставі постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2012 року у справі №2а-12238/11/2670, 21 червня 2012 року видано виконавчий лист. Постановою від 5 липня 2012 року №33264253 відкрито виконавче провадження, зобов'язано ДПС України поновити ОСОБА_5 на посаді начальника головного відділу податкової міліції - першого заступника начальника Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва з 26 березня 2011 року. Вважає, що відповідачем безпідставно винесено постанову від 10 жовтня 2012 року про повторне накладення штрафу за невиконання рішення суду, оскільки на момент винесення оскаржуваної постанови позивач виконав судове рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2013 року, позов задоволено частково. Скасовано постанову головного державного виконавця ВПВР ДВС України Роєнко Р.В. про накладення штрафу від 10 жовтня 2012 року ВП №33264253 у розмірі 1360 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ДВС України просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування висновку про часткове задоволення позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що у зв'язку з виконаням рішення суду від 31 травня 2012 року (наказом ДПС України від 9 жовтня 2012 року №1866-0 «Про поновлення ОСОБА_5» поновлено з 26 березня 2012 року підполковника податкової міліції ОСОБА_5 на посаді начальника головного відділу податкової міліції - першого заступника начальника державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва), тому постанова державного виконавця про накладення штрафу від 10 жовтня 2012 року підлягає скасуванню.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши докази, колегія суддів прийшла до наступних висновків.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2012 року по справі №2а-12238/11/2670, зобов'язано ДПС України поновити ОСОБА_5 на посаді начальника головного відділу податкової міліції - першого заступника начальника Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва з 26 березня 2011 року.

5 липня 2012 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання судового рішення та зобов'язано боржника виконати рішення та у строк до семи днів з моменту отримання постанови повідомити про її виконання.

ДПС України листом від 20 липня 2012 року №1028515/04-0716 звернулась до відповідача із заявою про роз'яснення порядку виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду. Мотивуючи її неможливістю поновлення позивача на попередньо займаній посаді, у зв'язку з ліквідацією Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва.

Оскільки боржником рішення суду виконано не було, державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу від 20 вересня 2012 року в розмірі 680 грн. та встановлено п'ятиденний строк для виконання рішення суду.

25 вересня 2012 року державним виконавцем відповідно до статей 11, 89 Закону України «Про виконавче провадження» до ДПС України направлено вимогу №К-8327/5.1207/7, якою зобов'язано боржника в семиденний строк виконати рішення суду в повному обсязі та надати підтверджуючі документи.

У зв'язку з повторним невиконанням рішення суду 10 жовтня 2012 року головним державним виконавцем ВПВР ДВС України Роєнко Р.В. винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 1360 грн.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV (далі -Закон №606-XIV) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) є сукупністю дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті п'ятої Закону №606-XIV передбачено, що вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України.

Згідно зі статтею 11 даного Закону державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 25 Закону №606-XIV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова. Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.

Згідно із пунктом 2 частини третьої статті 30 даного Закону негайному виконанню підлягають рішення про поновлення на роботі чи на попередній посаді незаконно звільненого або переведеного працівника.

Положеннями частини першої статті 27 Закону №606-XIV визначено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Отже, після спливу строку, встановленого для добровільного виконання рішення суду державний виконавець невідкладно розпочинає вчиняти дії щодо примусового виконання.

Відповідно до статті 75 Закону №606-XIV після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення (частина перша статті 75).

У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення (абзац 1 частини другої статті 75).

Згідно зі статтею 89 вказаного Закону у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Таким чином, штраф у подвійному розмірі накладається на боржника у разі повторного невиконання без поважних причин рішення у встановлений державним виконавцем новий строк.

Отже, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що у зв'язку зі спливом строку передбаченого для добровільного виконання рішення суду та відсутністю у державного виконавця на момент винесення постанови про накладення штрафу інформації про вчинення позивачем дій, спрямованих на його виконання згідно з виконавчим документом, державний виконавець діяв правомірно, відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

З наведеного вбачається, що ДПС України не виконало постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2012 року в строк для добровільного виконання, установлений державним виконавцем в постанові від 20 вересня 2012 року про накладення штрафу та вимозі від 25 вересня 2012 року, тому висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо часткового задоволення позовних вимог про скасування постанови державного виконавця про накладення штрафу від 10 жовтня 2012 року є безпідставним.

Крім того, посилання позивача про сплату штрафу в розмірі 680 грн. спростовуються матеріалами справи, оскільки згідно копії платіжного доручення №2218, сплачено його лише 16 жовтня 2012 року, тобто після винесення постанови про накладення штрафу від 10 жовтня 2012 року в розмірі 1360 грн.

Враховуючи те, що фактичні обставини справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено повно та правильно, але неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, відповідно до повноважень, наданих статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає необхідним скасувати рішення судів попередніх інстанцій і постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 221, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної виконавчої служби України задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2013 року в даній справі скасувати. Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Державної податкової служби України відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.Й. Рецебуринський

Судді В.І. Бутенко

В.І. Ємельянова