Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2015 року м. Київ К/800/25144/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючої судді: Васильченко Н.В.,

судді: Калашнікової О.В., Леонтович К.Г.,

при секретарі судового засідання: Яроші Д.В.,

за участі представника відповідача Піддубняка А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за касаційною скаргою Львівської митниці Міндоходів на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року у справі №813/7721/13-а за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ТМ-Сервіс" до Львівської митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області про коригування митної вартості товару, скасування картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення та про стягнення надмірно сплачених сум, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "ТМ-Сервіс" звернулося в суд з позовом до Львівської митниці Міндоходів, в якому просило: скасувати рішення про коригування митної вартості товарів за №209000003/2013/900089/2 від 13.09.2013 року; скасувати картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №209120000/2013/00439 від 13.09.2013 року; стягнути з Державного бюджету України через Головне Управління Державної казначейської служби України у Львівській області надмірно сплачені суми мита у розмірі 9958 грн. 94 коп. та податку на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів в розмірі 41827 грн. 55 коп.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає про неправомірність дій митного органу щодо визначення митної вартості товару за резервним методом, оскільки вважає, що заявлена декларантом митна вартість є достовірною та об'єктивною, яка підтверджується зовнішньоекономічними контрактами, інвойсами та іншими документами.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року, позовні вимоги задоволені. Визнані протиправними та скасовані рішення про коригування митної вартості товарів №209000003/2013/900089/2 від 13.09.2013 року та картка відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №209120000/2013/00439 від 13.09.2013 року. Стягнуто з Державного бюджету України через головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ТМ-Сервіс" суму надмірно сплачених мита в розмірі 9958 грн. 94 коп. та податку на додану вартість в розмірі 41827 грн. 55 коп.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями Львівська митниця Міндоходів звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу товариство з обмеженою відповідальністю "ТМ-Сервіс" просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено, що 13.09.2013 року ТОВ "ТМ-Сервіс" для митного контролю та митного оформлення товарів, що імпортуються на митну територію України згідно контракту №FB 2012 003 від 08.06.2012 року подана митна декларація №209120000/2013/834210 із заявленою митною вартістю 29358,08 доларів США.

Львівською митницею було прийняте рішення про коригування митної вартості товарів №209000003/2013/900089/2 від 13.09.2013 року, а також виставлена картка відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №209120000/2013/00439.

Позивачем для митного оформлення та митного контролю були поданы наступны документи: митна декларація №209120000/2013/834210 від 13.09.2013 року; картка обліку особи, яка здійснює операції з товарами №209/2012/0000969; накладна від 08.09.2013 року; коносамент (Bill of Lading) CNSHA042098 від 07.07.2013 року; платіжне доручення в іноземній валюті №39 від 14.06.2013 року; рахунок-фактура (інфойс) №FB130441002 від 25.06.2013 року; пакувальний лист б/н від 25.06.2013 року; додаткова угода до контракту 6/1 від 30.05.2013 року; контракт №FB 2012 003 від 08.06.2012 року; договір про надання транспортно-ехспедиційних послуг з перевезення вантажів морським, автомобільним, авіаційним та залізничним транспортом за №398/12 від 01.08.2012 року; інформація про позитивні результати здійснення радіологічного контролю товару №2761 від 07.07.2013 року; інформація про позитивні результати здійснення фіто-санітарного контролю товару №2761 від 07.07.2013 року; резервна позиція №915 від 26.07.2013 року; оригінал сертифікату походження №G133112101391000 від 07.07.2013 року; витяг про вартість сировини від 12.09.2013 року; відповідь на вимогу від 13.09.2013 року; відповідь на повідомлення декларанта від 13.09.2013 року; довідка на транспортні послуги №6091 від 09.09.2013 року; прайс від 03.04.2013 року.

Суди першої і апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходили з того, що рішення про визначення митної вартості товару за шостим (резервним) методом без обґрунтованості послідовного застосування попередніх п'яти, а також без обґрунтування неможливості їх застосування та виданої на підставі цього рішення картки відмови у прийнятті митної декларації є помилковим і таким, що не відповідає вимогам законодавства, митний орган не довів наявність обґрунтованих сумнівів щодо невідповідності заявленої позивачем митної вартості товару, що позивачем наданий перелік документів, який підтверджував заявлену митну вартість товару за ціною договору.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України частково не погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій виходячи з наступного.

Згідно обставин справи між сторонами виник спір щодо визначення митним органом заявленої митної вартості товару за резервним методом та повернення надмірно сплачених митних платежів.

Спірні правовідносини регулюються Митним кодексом України від 13.03.2012 р. № 4495-VI (надалі - МК України).

Згідно ст.49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно ст.51 МК України митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до гл. 9 цього Кодексу.

Згідно ст.52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

У ст.53 МК України передбачено, що одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Разом з тим, у ч.3 ст.53 Кодексу передбачений перелік документів, які митний орган може вимагати у декларанта у разі, якщо документи, зазначені у ч.2 ст.53 МК України містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем надані відповідачу для митного оформлення імпортованого товару документи, що передбачені ч.2 ст.53 МК. Подані документи ідентифікували оцінюваний товар та містили об'єктивні і достовірні дані, що піддавалися обчисленню, які підтверджували ціну товарів, що підлягала сплаті позивачем на користь продавця, тобто підтверджували митну вартість товарів за ціною договору згідно з вимогами ч.ч.4, 5 ст. 58 МК.

Крім того, на виконання ч.3 ст. 53 МК України декларант також подав додаткові документи.

З оскаржуваного рішення, зокрема зі змісту графи 33 вбачається, що подані позивачем документи не містять обставин, зазначених ст.53 Митного кодексу України, а саме: документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Зазначене також підтверджується встановленими апеляційним судом обставинами, зокрема, позивачем був укладений 30.05.2013 року додаток №6/1 до контракту №FB 2012 003 від 08.06.2012 року, згідно якого Продавець виробляє і постачає, а Покупець купує Товар згідно цін, наведених у додатку, на загальну суму 29358,08 доларів США. Вказаним додатком №6/1 від 30.05.2013 року Сторони погодили, що Покупець зобов'язується здійснити оплату в розмірі 29358,08 доларів США. Платіжними дорученнями в іноземній валюті №39 від 14.06.2013 року та №65 від 08.08.2013 року позивач перерахував на користь Продавця грошові кошти в розмірі 10000,00 та 19358,08 доларів США відповідно, згідно з додатку №6/1 від 30.05.2013 року до контракту №FB 2012 003 від 08.06.2012 року, при цьому Продавець (FABORY SHANGHAI CO., LTD підтвердив отримані платежі згідно з замовленням FB 2013 041.

Позивачем 13.09.2013 року подано до митного оформлення електронну митну декларацію №209120000/2013/834210 та документи на вантаж згідно додатку №6/1 від 30.05.2013 року до контракту №FB 2012 003 від 08.06.2012 року, на підтвердження заявленої митної вартості до митної декларації на вантаж: гвинти самонарізні для кріплення гіпсокартону з чорних металів (нелегована сталь), хрестоподібним шліцом, оцинковані, фосфатовані, в асортименті, згідно електронного інвойсу, із заявленою митною вартістю 29358,08 доларів США.

При цьому, як вірно встановлено судами відмінність печатки у сертифікаті від печатки відправника у фактурі, контракті, а також розбіжності в номері договору на перевезення не вказують на невірне числове значення митної вартості.

За таких обставин суди попер6едніх інстанцій прийшли до обґрунтованих висновків, що у митного органу не було обґрунтованих підстав для витребування додаткових документів.

Відповідно ст.49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Щодо застосування Київською міжрегіональною митницею Міндоходів резервного методу визначення митної вартості товару, суди вірно зазначили про безпідставність його застосування.

Відповідно до ст.57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до ч.6 ст.54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Виходячи з наведеного колегія судів вважає обґрунтованим висновки судів першої та апеляційної інстанції, що відповідачем не дотримана процедура при обранні методу визначення митної вартості товару, що є порушенням прав декларанта.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу. Приймаючи самостійне рішення про визначення митної вартості імпортованого товару за резервним методом, відповідач покликається на неможливість застосування попередніх методів.

Перевіряючи правомірність застосування методів визначення митної вартості, слід виходити із ст.58 Митного кодексу України, за якою перший метод визначення митної вартості може бути використаний лише за умови, якщо дані, заявлені декларантом, підтверджені документально та є достовірними, підтверджені документально або визначені кількісно і достовірні та/або наявна хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що декларант подав документи, які ідентифікували оцінюваний товар та містили об'єктивні і достовірні дані, що піддавалися обчисленню, які підтверджували ціну товарів, що підлягала сплаті позивачем на користь продавця, тобто підтверджували митну вартість товарів за ціною договору, претензій до достовірності і об'єктивності наданих декларантом документів у відповідача не було, тому суди дійшли правильного висновку, що відповідач не мав правових підстав для застосування резервного методу.

Враховуючи вищевикладене, суди першої та апеляційної інстанції дійшли вірного висновку, що відповідачем не була доведена правомірність прийняття оскаржуваного рішення за резервним методом та неможливості визначення митної вартості товару за ціною договору.

Щодо стягнення надмірно сплаченого податку на додану вартість та митних платежів колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій прийшли до помилкових висновків про задоволення позову в цій частині, оскільки вказані позовні вимоги заявлені передчасно.

Відповідно до Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, діючого на час спірних правовідносин, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 р. №618, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2007 р. за №1097/14364 для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/а надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювало оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності або фізичною особою та відповідний перелік документів.

Заява може бути подана не пізніше 1095-го дня, наступного за днем зарахування коштів до Державного бюджету України.

Заява, зареєстрована в загальному відділі, після розгляду керівником (заступником керівника) митного органу разом з пакетом документів передається до Відділу для перевірки обґрунтованості повернення заявлених сум.

Відділ перевіряє факт перерахування митних та інших платежів з відповідного рахунку до Державного бюджету України та наявність переплати.

Для підготовки висновку про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи (далі - Висновок про повернення), керівництвом Відділу за потреби ініціюється проведення перевірки в митному органі щодо правильності митного оформлення із залученням відповідних підрозділів митного органу.

Щодо надання Висновку про повернення, то він регулюється Порядком взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справляння яких покладається на митні органи, затвердженого Наказом Державної митної служби, Державного казначейства України від 20.07.2007 №611/147 Зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2007р. за №1095/14362. (далі Порядок №611/147). Згідно п.7 наведеного Порядку відповідний орган Державного казначейства України на підставі отриманого Висновку митного органу про повернення готує платіжні документи на перерахування коштів з рахунку з обліку доходів державного бюджету на рахунок, зазначений у Висновку про повернення, та протягом п'яти робочих днів від дати отримання Висновку про повернення здійснює повернення коштів з бюджету.

Виходячи з наведеного нормативними актами встановлений порядок повернення надмірно сплачених митних платежів, який позивачем не дотриманий, що не дає можливості стягнути спірні митні платежі.

Відповідно до п. 17.1.10 ст. 17 Податкового кодексу України платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з приписами п. 43.1. статті 43 Податкового кодексу України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

Відповідно до п.8 Прикінцевих та перехідних положень Митного кодексу України 2012 року повернення помилково або надміру сплачених до дня набрання чинності цим кодексом сум митних платежів здійснюється у порядку, встановленому цим Кодексом та Податковим кодексом України.

За вимогами ч.1 ст.301 МК України 2012 р. повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України

Згідно з пунктом 187.8 статті 187 ПКУ для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями.

Виходячи зі змісту наведених законодавчих норм встановлений відповідний порядок стягнення надмірно сплаченого податку на додану вартість, позивачем не дотриманий Порядок стягнення з Державного бюджету надмірно сплаченого податку на додану вартість.

Виходячи з наведеного суди першої та апеляційної інстанції прийшли до необґрунтованих висновків про задоволення позовних вимог щодо стягнення надмірно сплаченого податку на додану вартість, тому в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню, а рішення суду першої та апеляційної інстанції в цій частині підлягає скасуванню з відмовою в позовних вимогах.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судами першої та апеляційної інстанції при ухваленні рішення порушені норми процесуального права в частині задоволення позову щодо стягнення надмірно сплаченого податку на додану вартість, тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст.229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Враховуючи наведене постанова суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягає зміні із скасуванням в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з Державного бюджету України через головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ТМ-Сервіс" суму надмірно сплаченого мита в розмірі 9958 грн. 94 коп. та податку на додану вартість в розмірі 41827 грн. 55 коп., з відмовою у задоволенні позову в цій частині. В решті постанова суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Касаційну скаргу Львівської митниці Міндоходів задовольнити частково.

постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року у справі №813/7721/13-а змінити, скасувати в частині стягнення з Державного бюджету України через головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ТМ-Сервіс" суму надмірно сплаченого мита в розмірі 9958 грн. 94 коп. та податку на додану вартість в розмірі 41827 грн. 55 коп., в задоволенні позову в цій частині відмовити. В решті постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст. 237-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: