Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2016 року м. Київ К/800/12390/15

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Загороднього А.А.

та представників сторін:

позивача - не з'явились,

відповідача - Шендрика С.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Інспекція)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.12.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2015

у справі № 2а-16555/10/2670

за позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 (далі - СПД ОСОБА_2)

до Інспекції

про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2010 року СПД ОСОБА_2 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просила скасувати рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 03.06.2010 № 0002151740, згідно з яким позивачеві визначено штраф у сумі 4 700 705 грн., а також рішення від 03.06.2010 № 0002161740, за яким СПД ОСОБА_2 зобов'язано сплатити штрафні санкції у розмірі 1 164 140 грн.

Справа розглядалася судами неодноразово. Так, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.08.2014 прийняті у справі судові акти попередніх інстанцій скасовано в частині позовних вимог щодо скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 03.06.2010 № 0002151740; справу в цій частині було направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

За наслідками нового розгляду справи постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.12.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2015, позов задоволено; рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 03.06.2010 № 0002151740 визнано протиправним та скасовано з посиланням на неподання Інспекцією доказів на підтвердження правильності обчислення штрафних санкцій за цим рішенням.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить ухвалені у справі судові акти та відмовити у задоволенні позову. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що факт порушення платником приписів пункту 6 статті 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» підтверджується документально, а розмір штрафних санкцій було визначено податковим органом виходячи з задекларованої платником суми виторгу за 2007-2009 роки.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що підставою для застосування до СПД ОСОБА_2 штрафу в сумі 4 700 705 грн. згідно з оспорюваним рішенням слугував установлений податковою перевіркою факт здійснення платником діяльності у сфері роздрібної торгівлі дитячим одягом, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, без використання РРО та без ведення Книги обліку доходів і витрат в установленому порядку.

В ухвалі з даного спору від 06.08.2014 касаційний суд, керуючись положеннями пункту 1 статті 3, пункту 6 статті 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», вже висловив правову позицію по даному епізоду, відповідно до якої обов'язковою умовою звільнення платника єдиного податку від застосування РРО при здійсненні розрахункових операцій є ведення в установленому порядку Книги обліку доходів і витрат. Оскільки у даній справі суди встановили, що у перевіреному періоді позивачем не велася Книга обліку доходів і витрат (що, до речі, СПД ОСОБА_2 не заперечувалося), то застосування до позивача штрафних санкцій у п'ятикратному розмірі вартості проданих товарів за непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій в порядку пункту 1 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», слід визнати правомірним.

Водночас, скасовуючи у цій частині рішення судів, ухвалених при первісному розгляді справи, та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, касаційний суд наголосив на необхідності перевірки правильності розрахунку накладених на позивача штрафних санкцій.

В силу вимог частини п'ятої статті 227 КАС висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Втім під час нового розгляду справи, керуючись наведеною вказівкою касаційного суду при перевірці правильності обчислення суми застосованих до СПД ОСОБА_2 штрафних санкцій, судами було порушено правила розподілу тягаря доказування в адміністративному процесі.

Так, згідно з частиною першою, другою статті 71 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

У той же час частиною другою цієї ж статті КАС передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системний аналіз наведених процесуальних норм свідчить на користь висновку про те, що обов'язку суб'єкта владних повноважень довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві кореспондує обов'язок суб'єкт господарювання надати обґрунтовані заперечення проти доводів суб'єкта владних повноважень із наданням доказів на їх підтвердження.

Відповідний висновок викладено й Верховним Судом України у постанові від 22.09.2015 зі справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Далгакиран компресор Україна» до державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У справі, що розглядається, на обґрунтування правильності обчислення платникові штрафних санкцій за порушення порядку здійснення розрахункових операцій Інспекція послалася на подані платником звіти суб'єкта малого підприємництва за 2007-2009 роки, в яких СПД ОСОБА_2 задекларувала виручку від продажу товарів.

Такі звіти є належним джерелом визначення виручки платника єдиного податку від продажу товарів (робіт, послуг). Адже згідно з пунктом 34 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 25 "Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.02.2000 № 39, у статті "Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)" фінансового звіту відображається загальний дохід (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг.

Позивач, заперечуючи проти правильності відповідного розрахунку, не надала будь-яких доказів щодо неправильності обчисленої суми виручки, не представила жодних документів на підтвердження того, що задекларована нею сума виручки була отримана від інших операцій, ніж реалізація товарів.

Таким чином, підстави для висновку про недоведеність Інспекцією правильності обчислення суми застосованих до позивача штрафних санкцій відсутні.

Втім враховуючи, що на час вчинення позивачем розглядуваного правопорушення штрафні санкції за недотримання суб'єктами господарювання порядку здійснення розрахункових операцій належали до адміністративно-господарських санкцій, а строк їх застосування обмежувався шестимісячним терміном з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності (стаття 250 Господарського кодексу України), з огляду на дату прийняття оскаржуваного рішення (03.06.2010) слід визнати неправомірним накладення на позивача штрафу за порушення, вчинені до 03.06.2009.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне змінити судові акти зі спору та відмовити у відповідній частині позовних вимог.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 225, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.12.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2015 у справі № 2а-16555/10/2670 змінити в частині визнання протиправним і скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 03.06.2010 № 0002151740 в частині накладення на суб'єкта підприємницької діяльності - фізичну особу ОСОБА_2 штрафних санкцій у сумі 791 840 грн.

У цій частині позову відмовити.

3. В решті постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.12.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2015 у справі № 2а-16555/10/2670 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько