Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" лютого 2016 р. м. Київ К/800/44952/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кравцова О.В.,

суддів Єрьоміна А.В.,

Цуркана М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Дніпропетровський області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року по справі за адміністративним позовом Обласного комунального закладу «Дитячий кістково-туберкульозний санаторій № 1 м. Кривий Ріг» до Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування Акта ревізії в частині та скасування пунктів вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2011 року Обласний комунальний заклад «Дитячий кістково-туберкульозний санаторій № 1 м. Кривий Ріг» (надалі - позивач) звернувся до суду з позовом до Контрольно-ревізійного відділу в м. Кривому Розі Дніпропетровської області (процесуальне правонаступництво на ДФІ в Дніпропетровській області) (надалі - також ДФІ відповідач), в якому просив:

- скасувати Акт ревізії в частині;

- скасувати пункти 2, 3 Вимоги щодо усунення порушень, виявлених в ході ревізії, в частині нецільового використання бюджетних коштів на загальну суму 45.760,00 грн. (проведення поточних ремонтів), та нецільового використання бюджетних коштів на загальну суму 1.384.979,40 грн. (відповідно коду функціональної класифікації).

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року, позов було задоволено частково. Скасовано п. 2, 3 вимоги Контрольно-ревізійного відділу у м. Кривому Розі Дніпропетровської області щодо усунення порушень, виявлених в ході ревізії фінансово-господарської діяльності Обласного комунального закладу «Дитячий кістково-туберкульозний санаторій № 1 м. Кривий Ріг» за період з 01.10.2008 року по 31.08.2010 року в частині нецільового використання бюджетних коштів загального фонду на суму 45760, 00 грн. (проведення поточних ремонтів); нецільового використання бюджетних коштів відповідно коду функціональної класифікації (КФК 80204 «Санаторії для хворих на туберкульоз») на суму 1384979, 40 грн. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з даними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши суддю доповідача, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що уповноваженими фахівцями Контрольно-ревізійного управління в Дніпропетровській області була проведена ревізія фінансово-господарської діяльності Обласного комунального закладу «Дитячий кістково-туберкульозний санаторій № 1 міста Кривий Ріг» за період з 01.10.2008 року по 31.08.2010 року.

За результатами перевірки 18.11.2010 року складений Акт № 12-19/094.

В акті перевірки вчинено записи про нецільове використання коштів загального фонду у розмірі 45.764,00 грн., виділених на проведення поточного ремонту, внаслідок використання цих коштів на проведення капітального ремонту - заміну вікон на металопластикові та міжкімнатних дверей.

Крім того, ревізією встановлено нецільове використання коштів на суму 1.384.979,40 грн., виділених по КФК 80204 «Санаторії для хворих туберкульозом», на безоплатне санаторне лікування дітей із захворюваннями не туберкульозного характеру.

На підставі Акту перевірки, контрольно-ревізійним управлінням Головному лікарю були пред'явлені вимоги щодо усунення виявлених ревізією порушень, пунктами 2, 3 яких зобов'язано внесення змін до кошторису щодо зменшення асигнувань.

Незгода з вищенаведеними обставинами, обумовила звернення позивача до суду з адміністративним позовом.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Дніпропетровський окружний адміністративний суд, з яким погодився Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, прийшли до висновку, що відповідач діяв не у межах та не у спосіб передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з даним висновком судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Згідно із Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 499/2011, (надалі - також Положення) Державна фінансова інспекція України (далі - Держфінінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, та який входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (пункт 1 цього Положення).

Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що у разі якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Держфінінспекція має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» № 2939-ХІІ, згідно з якими органу державного фінансового контролю надано право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом. На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

У справі, яка розглядається, Інспекція пред'явила вимогу про усунення порушень, виявлених під час ревізії.

При цьому оскаржувана вимога вказує на виявлені збитки та їхній розмір.

Зважаючи на те, що збитки відшкодовуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не за поданням адміністративного позову підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 15 квітня та 7 жовтня 2014 року (№№ 21-40а14, 21-368а14, відповідно).

Відповідно до статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, колегія судді Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що позиція судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову є помилковою.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 231, 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Дніпропетровський області - задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року - скасувати.

В задоволені позову Обласного комунального закладу «Дитячий кістково-туберкульозний санаторій № 1 м. Кривий Ріг» до Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування Акта ревізії в частині та скасування пунктів вимоги - відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235-244-2 КАС України.

Головуючий суддя Кравцов О.В.

Судді Єрьомін А.В.

Цуркан М.І.