Історія справи

Постанова

Іменем України

31 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 761/27037/17-ц

провадження № 61-44171 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4;

відповідачі: Міністерство інфраструктури України, приватне акціонерне товариство «Київський електротехнічний завод «Транссигнал»;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову апеляційного суду м. Києва у складі колегії суддів: Оніщука М. І., Українець Л. Д., Шебуєвої В. А., від 08 серпня 2018 року,

ВСТАНОВИВ :

У серпні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Міністерства інфраструктури України, приватного акціонерного товариства «Київський електротехнічний завод «Транссигнал» (далі - ПрАТ «Київський електротехнічний завод «Транссигнал») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що наказом Міністерства інфраструктури України від 03 лютого 2015 року № 9-о «Про керівника ПрАТ «Київський електротехнічний завод «Транссигнал» його було призначено з 04 лютого 2015 року виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Київський електротехнічний завод «Транссигнал» на період до прийняття вищим органом товариства відповідного рішення з посадовим окладом згідно з штатним розписом для керівника цього товариства.

Наказом Міністерства інфраструктури України від 12 червня 2017 року № 62-о його було звільнено від виконання обов'язків голови правління ПрАТ «Київський електротехнічний завод «Транссигнал» відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Вважав вищевказаний наказ у частині його звільнення незаконним, оскільки період, на який його було призначено виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Київський електротехнічний завод «Транссигнал», не закінчився, так як рішень про призначення голови правління товариства Вищим органом товариства не приймалося, а тому правових підстав для його звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України були відсутні. Крім того, роботодавець у порушення вимог частини третьої статті 40 КЗпП України звільнив його під час тимчасової непрацездатності.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_4 просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства інфраструктури України від 12 червня 2017 року № 62-о «Про керівника акціонерного товариства «Київський електротехнічний завод «Транссигнал» у частині його звільнення з посади виконуючого обов'язки голови правління ПрАТ «Київський електротехнічний завод «Транссигнал»; поновити його на посаді виконуючого обов'язки голови правління ПрАТ «Київський електротехнічний завод «Транссигнал» з 12 червня 2017 року; стягнути з ПрАТ «Київський електротехнічний завод «Транссигнал» на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 15 860 грн 88 коп., без вирахування податків, зборів та обов'язкових платежів.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у складі судді Мальцева Д. О. від 22 лютого 2018 року позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства інфраструктури України від 12 червня 2017 року № 62-о «Про керівника акціонерного товариства «Київський електротехнічний завод «Транссигнал» у частині звільнення ОСОБА_4 з посади виконуючого обов'язки голови правління ПрАТ «Київський електротехнічний завод «Транссигнал». Поновлено ОСОБА_4 на посаді виконуючого обов'язки голови правління ПрАТ «Київський електротехнічний завод «Транссигнал» з 12 червня 2017 року. Стягнуто з ПрАТ «Київський електротехнічний завод «Транссигнал» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 15 860 грн 88 коп. без вирахування податків, зборів та обов'язкових платежів. Рішення суду у частині поновлення на роботі та стягнення суми середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання.

Задовольняючи позов, районний суд виходив із того, що звільнення позивача із займаної посади було здійснено без достатніх правових підстав, оскільки строк (подія), на який було укладено трудовий договір, не настав, так як рішення про призначення голови правління товариства (вищим органом товариства) роботодавцем не приймалося. Також позивача було звільнене під час його тимчасової непрацездатності, що є допустимим лише у випадку закінчення строку дії трудового договору.

Постановою апеляційного суду м. Києва від 08 серпня 2018 року апеляційну скаргу ПрАТ «Київський електротехнічний завод «Транссигнал» задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 лютого 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволені позову, апеляційний суд виходив із того, що написавши заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором, позивач таким чином виявив свою волю на укладення строкового трудового договору і на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на якій його було укладено. Отже, його звільнення було проведене з дотриманням вимог трудового законодавства, оскільки строк трудового договору закінчився з моменту призначення на посаду виконуючого обов'язки голови правління ПрАТ «Київський електротехнічний завод «Транссигнал» іншої особи. При цьому перебування позивача на день звільнення на лікарняному правового значення немає, так як між ним та роботодавцем існували трудові правовідносини, що виникли на підставі строкового трудового договору.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, рішення районного суду залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що строк трудового договору закінчився, оскільки належним чином не дослідив наказ про його призначення виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Київський електротехнічний завод «Транссигнал». Так, згідно з наказу від 03 лютого 2015 року № 9-о його було призначено на період до прийняття рішення вищим органом товариства, тобто до настання певної події, яка повинна настати, а це призначення голови правління товариства, як вірно зазначив у своєму рішенні районний суд. Зі змісту наказу від 12 червня 2017 року № 62-о, яким його було звільнено з роботи, призначення голови правління товариства не відбулося, отже, подія, якою встановлюється кінцевий строк, на який укладеного трудовий договір, не настала. Таким чином, його звільнення є незаконним.

У жовтні 2018 року ПрАТ «Київський електротехнічний завод «Транссигнал» подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначало, що постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою, а доводи касаційної скарги безпідставними. Апеляційний суд дійшов вірного висновку про правомірність звільнення позивача на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки згідно положень вказаної норми закону однією з підстав припинення трудового договору є закінчення строку, на який його було укладено. Строк укладеної з позивачем угоди закінчився з моменту призначення на посаду виконуючого обов'язки голови правління ПрАТ «Київський електротехнічний завод «Транссигнал» іншої особи, тобто подія - прийняття рішення вищим органом товариства, яким сторони обумовили закінчення строку трудових відносин, настала.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувана постанова прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України).

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункт 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Якщо ж строковий трудовий договір укладено всупереч правилам статті 23 КЗпП України, то умова про строк є незаконною. Трудовий договір у такому разі вважається укладеним на невизначений строк, і він не може бути припинений у зв'язку із закінченням строку.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договору. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов'язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першою статті 36 КЗпП України.

Судом встановлено, що наказом Міністерства інфраструктури України від 03 лютого 2015 року № 9-о «Про керівника ПрАТ «Київський електротехнічний завод «Транссигнал» ОСОБА_4 було призначено з 04 лютого 2015 року виконуючим обов'язки голови правління ПрАТ «Київський електротехнічний завод «Транссигнал» на період до прийняття Вищим органом товариства відповідного рішення з посадовим окладом згідно з штатним розписом для керівника цього товариства (т. 1, а. с. 14).

Наказом Міністерства інфраструктури України від 12 червня 2017 року № 62-о ОСОБА_4 було звільнено від виконання обов'язків голови правління ПрАТ «Київський електротехнічний завод «Транссигнал» відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України. Також вказаним наказом було призначено на посаду виконуючого обов'язки голови правління ПрАТ «Київський електротехнічний завод «Транссигнал» іншу особу на період до прийняття відповідного рішення Вищим органом товариства з посадовим окладом згідно з штатним розписом для керівника цього товариства(т. 1, а. с. 82).

За таких встановлених обставин, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що звільнення позивача з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України, відбулось з дотриманням роботодавцем вимог трудового законодавства, оскільки між сторонами було укладено строковий трудовий договір, строк якого закінчився у зв'язку з призначенням на посаду виконуючого обов'язки голови правління ПрАТ «Київський електротехнічний завод «Транссигнал» іншої особи.

При цьому вірний висновок апеляційного суду про те, що перебування позивача на день звільнення на лікарняному правового значення немає, так як між ним та роботодавцем існували трудові правовідносини, що виникли на підставі строкового трудового договору, а до цих правовідносин положення частини третьої статті 40 КЗпП України застосуванню не підлягають.

Доводи касаційної скарги цих висновків суду не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а в основному направлені на переоцінку доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу та залишити постанову апеляційного суду без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду м. Києва від 08 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк