Історія справи

Постанова КЦС ВП від 26.11.2018 року у справі №569/4035/17

Постанова

Іменем України

31 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 569/4035/17

провадження № 61-17158 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Головуючого - Стрільчука В. А.

Суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач)

учасники справи:

заявник - Орган опіки та піклування м. Рівне,

заінтересовані особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2, Орган опіки та піклування Новосілківської сільської ради Рівненської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 листопада 2017 року у складі судді Харечка С. П., присяжних: Савчук А. В., Кухар О. Д. та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 13 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Шеремет А. М., Ковальчук Н. М., Хилевича С. В.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року Орган опіки та піклування м. Рівне, заінтересовані особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2, Орган опіки та піклування Новосілківської сільської радиРівненської області, звернувся до суду з заявою про поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої обмежена.

На обгрунтування заяви зазначав, що 18 квітня 2014 року рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області у справі №562/3338/13-ц заяву ОСОБА_2, заінтересована особа - Орган опіки та піклування Новосілківської сільської ради, про визнання фізичної особи обмежено дієздатною та призначення піклувальника задоволено. Вирішено обмежити ОСОБА_1 у цивільній дієздатності, призначити ОСОБА_2 піклувальником ОСОБА_1 03 січня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Рівненської міської ради із заявою, у якій посилаючись на недобросовісне виконання своїх обов'язків піклувальником ОСОБА_2, висловив бажання самостійно вирішувати питання щодо свого місця проживання та розпоряджатися власними коштами, а тому просив орган опіки та піклування звернутися до суду із заявою про поновлення його цивільної дієздатності.

Посилаючись на наведене, заявник просив поновити цивільну дієздатність ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого за адресою:

АДРЕСА_1.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 24 листопада

2017 року заяву Органу опіки та піклування м. Рівне задоволено.

Скасовано рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області

від 18 квітня 2014 року у справі № 562/3338/13-ц про визнання обмежено дієздатним ОСОБА_1 та поновлено його цивільну дієздатність.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що громадянина може бути поновлено в дієздатності лише при наявності висновку судово-психіатричної експертизи про значне поліпшення його стану здоров'я або видужання. Оскільки згідно з висновком судово-психіатричного експерта № 210-165/17, складеного стаціонарною судово-психіатричною експертною комісією КЗ «Обласна клінічна психіатрична лікарня», ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на даний час виявляє ознаки органічного когнітивного розладу судинного генезу, яке не позбавляє його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви про поновлення цивільної дієздатності ОСОБА_1

Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 13 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 листопада 2017 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, урахувавши висновок судово-психіатричного експерта № 210-165/17, складений стаціонарною судово-психіатричною експертною комісією КЗ «Обласна клінічна психіатрична лікарня», яким установлено, що захворювання ОСОБА_1 не позбавляє його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, дійшов обгрунтованого висновку про задоволення заяви та поновлення цивільної дієздатності ОСОБА_1

У квітні 2018 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга

ОСОБА_2, у якій заявник просив скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 13 лютого 2018 року, провадження у справі закрити.

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема зазначав, що суд першої інстанції не мав права приймати до свого провадження та розглядати заяву Органу опіки та піклування м. Рівне, оскільки постійним місцем проживання ОСОБА_1 є с. Новосілки, Здолбунівського району, Рівненської області, а тому зазначена заява не підсудна Рівненському міському суду Рівненської області. Рішення суду першої інстанції ухвалене неповноважним складом суду, оскільки головуючому судді був заявлений обгрунтований відвід, який не було задоволено. Суд апеляційної інстанції розглянув справу у спрощеному порядку без повідомлення учасників справи, чим порушив пункти 5, 8 частини третьої статті 274 ЦПК України. Апеляційний суд не з'ясував думку учасників справи щодо розгляду справи у спрощеному порядку, та залишив поза увагою вимогу про призначення повторної стаціонарної судово-психіатричної експертизи.

Згідно статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня

2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

За змістом частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій ухвалені з правильним застосуванням норм процесуального права, доводи касаційної скарги висновки судів попередніх інстанцій не спростовують.

Україна є демократичною, правовою, соціальною державою, в якій людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Відповідно до Основного Закону України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; кожен має право на повагу до його гідності; кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 21, частина друга статті 22, частина перша статті 28, частина перша статті 29, частини перша, друга статті 55 Конституції України).

Обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обгрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права.

Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (частина перша статті 39, частина перша статті 40 ЦК України).

Судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Здолбунівського районного суду від 18 квітня 2014 року за заявою ОСОБА_2 про визнання фізичної особи обмежено дієздатною та призначення піклувальника,

ОСОБА_1 було обмежено у цивільній дієздатності та призначено ОСОБА_2 піклувальником ОСОБА_1

Частиною першою статті 42 ЦК України 2004 року встановлено, що за заявою опікуна або органу опіки та піклування, суд поновлює цивільну дієздатність фізичної особи, яка була визнана недієздатною і припиняє опіку, якщо буде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення її психічного стану у неї поновилися здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 241 ЦПК України 2004 року поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною, можливе в разі її видужання або значного поліпшення її психічного стану та здійснюється за рішенням суду на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи за заявою опікуна, органу опіки та піклування. Суд скасовує рішення про визнання фізичної особи недієздатною на підставі висновку судово-психіатричної експертизи, з якого має випливати видужання особи або значне поліпшення її психічного стану, внаслідок чого у особи поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 1972 року №3 «Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним» із змінами та доповненнями, в справах про поновлення дієздатності є обов'язковим проведення судово-психіатричної експертизи, яка призначається за ухвалою судді. Громадянина може бути поновлено в дієздатності лише при наявності висновку судово-психіатричної експертизи про значне поліпшення його стану здоров'я або видужання.

На виконання вищезазначених законодавчих положень судом була призначена судово-психіатрична експертиза. Згідно висновку судово-психіатричного експерта № 210-165/17, складеного стаціонарною судово-психіатричною експертною комісією КЗ «Обласна клінічна психіатрична лікарня», ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на даний час виявляє ознаки органічного когнітивного розладу судинного генезу. Дане захворювання не позбавляє його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Посилаючись на зазначений висновок суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заяви Органу опіки та піклування м. Рівне щодо поновлення цивільної дієздатності ОСОБА_1

Відповідно до статті 1 ЦПК України 2004 року завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Перевіряючи доводи касаційної скарги заявника про те, що суд апеляційної інстанції в порушення норм процесуального права, не розглянув його клопотання про призначення повторної судово-психіатричної експертизи Верховний Суд зазначає наступне.

Згідно частини другої статті 150 ЦПК України 2004 року, що кореспондується з частиною другою статті 113 ЦПК, якщо висновок експерта буде визнано необгрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Правовий аналіз зазначеної норми процесуального закону дає підстави для висновку про те, що повторна експертиза призначається лише у випадку, якщо висновок експерта є необгрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи, або викликає сумнів в його правильності.

Суд першої інстанції правильно відхилив клопотання ОСОБА_2 про призначення у справі повторної експертизи з огляду на те, що висновок експерта № 210-165/17, складений стаціонарною судово-психіатричною експертною комісією КЗ «Обласна клінічна психіатрична лікарня», є повним та обгрунтованим, таким, що однозначно вказує на те, що виявлене у ОСОБА_1 захворювання не позбавляє його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Апеляційний суд залишив поза увагою клопотання заявника про призначення у справі повторної судово-психіатричної експертизи, проте це не призвело до неправильного вирішення справи по суті, а тому ухвалена ним постанова не може бути скасована з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги щодо розгляду апеляційним судом справи у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін є безпідставними, виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої та другої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Частинами п'ятою та сьомою статті 279 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом (частина третя статті 294 ЦПК УКраїни).

Таким чином, ЦПК України не містить обмежень щодо розгляду справ окремого провадження у порядку спрощеного позовного провадження, а тому за відсутності клопотання учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, суд апеляційної інстанції, призначивши справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, діяв у межах наданих йому цивільним процесуальним законом повноважень.

Посилання заявника на порушення судом правил підсудності при розгляді зазначеної справи є необгрунтованими, оскільки відповідно до частини першої статті 236 ЦПК України 2004 року, заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, у тому числі неповнолітньої особи, чи визнання фізичної особи недієздатною подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі, - за місцезнаходженням цього закладу.

Оскільки ОСОБА_1 перебував на обліку в Комунальному закладі «Рівненський обласний центр з надання соціальних послуг» Рівненської обласної ради та на момент звернення до органу опіки та піклування проживав у

м. Рівному, суд першої інстанції розглянув справу з дотриманням правил підсудності.

Твердження ОСОБА_2 про те, що ухвала суду першої інстанції постановлена неповноважним складом суду, оскільки судді Харечці С. П. був заявлений обгрунтований відвід, є безпідставними, оскільки заява представника

ОСОБА_2 - ОСОБА_5 про відвід судді була розглянута з дотриманням вимог статей 20, 23-24 ЦПК України 2004 року.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення є законними та обгрунтованими, доводи касаційної скарги правильність висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 листопада

2017 та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 13 лютого

2018 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А.С. Олійник

О.В. Ступак

Г.І. Усик