Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.06.2018 року у справі №133/2314/17

Постанова

Іменем України

31 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 133/2314/17

провадження № 61-26791св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сігнет-Центр»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 05 березня 2018 року у складі судді Панасюка О. С.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігнет-Центр» (далі - ТОВ «Сігнет-Центр») про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди.

Позовна заява мотивована тим, що їй на праві приватної власності належала земельна ділянка площею 3,0223 га, розташована на території Пиковецької сільської ради Козятинського району Вінницької області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

12 грудня 2012 року між нею та ТОВ «Сігнет-Центр» укладено договір оренди землі, згідно з яким ОСОБА_1 передала в оренду належну їй на праві власності земельну ділянку на строк 5 років.

Згодом позивачу стало відомо, що 01 жовтня 2014 року між нею та ТОВ «Сігнет-Центр» укладено додаткову угоду № 1, якою внесено зміни до договору оренди від 12 грудня 2012 року щодо продовження строку його дії до 11 грудня 2022 року.

Оскільки позивач додаткову угоду до договору оренди не укладала та не підписувала, вона просила задовольнити позов.

Ухвалою Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 25 січня 2018 року у складі судді Воронюк В. А. провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Сігнет-Центр» про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі закрито у зв'язку зі смертю позивача.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивач ОСОБА_1 померла 08 листопада 2017 року, а тому провадження у справі відповідно до пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України підлягає закриттю.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 05 березня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 25 січня 2018 року визнано неподаною та повернуто заявнику.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що апеляційна скарга в інтересах ОСОБА_1 подана особою, представництво якої на підставі довіреності припинилось у зв'язку зі смертю особи, яка її видала. А тому суд апеляційної інстанції відповідно до пункту 1 частини п'ятої статті 237 ЦПК України визнав апеляційну скаргу представника позивача неподаною та повернув її.

У травні 2018 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу апеляційного суду та справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги те, що ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_1 та вона подавала апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції не як представник ОСОБА_1 за виданою нею довіреністю, а як правонаступник після смерті матері.

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Козятинського міськрайонного суду Вінницької області.

У червні 2018 року ТОВ «Сігнет-Центр» подало відзив на касаційну скаргу, у якому просило касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підставою для закриття провадження у справі відповідно до частини сьомої статті 255 ЦПК України є смерть фізичної особи, яка була однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництво. Жодних доказів того, що ОСОБА_2 є спадкоємцем ОСОБА_1 суду не надано, а тому підстави для розгляду її апеляційної скарги відсутні.

У травні 2018 року цивільна справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У статті 129 Конституції України закріплено основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно із пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11?рп/2007 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, частини другої статті 383 Кримінально-процесуального кодексу України зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Крім того, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, для того, щоб скористатися захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, особа повинна мати хоч якесь право, передбачене національним законодавством, яке може вважатися правом власності з точки зору Конвенції.

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини та громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано положеннями глав 1, 2 розділу V ЦПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Обґрунтовуючи своє право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, ОСОБА_2 зазначала, що вона є спадкоємицею першої черги після смерті матері - ОСОБА_1 Право на земельну ділянку площею 3,0223 га, що розташована на території Пиковецької сільської ради Козятинського району Вінницької області, яка належала ОСОБА_1, входить до складу спадщини, що залишилась після смерті ОСОБА_1 Спірні правовідносини допускають правонаступництво. Суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про те, що вона діяла як представник особи, яка померла, і не мав права визнавати неподаною та повертати їй апеляційну скаргу на підставі пункту 1 частини п'ятої статті 357 ЦПК України.

Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно із статтею 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Вказаний перелік підстав, за якими не допускається правонаступництво, є вичерпним.

Згідно із частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Відповідно до частини п'ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Частиною першою статті 55 ЦПК України передбачено, що у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктами 1, 3 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до залучення до участі у справі правонаступника чи законного представника.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво.

Апеляційний суд, вирішуючи питання про прийняття апеляційної скарги, не звернув увагу на те, що ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції не як представник позивача ОСОБА_1, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, а як її правонаступник, у зв'язку із чим суд передчасно визнав неподаною та повернув її апеляційну скаргу, вказавши про те, що вона не має процесуальної дієздатності, оскільки представляє інтереси особи, що померла.

Таким чином, для правильного вирішення цієї справи, з урахуванням зазначених обставин слід дати належну оцінку доводам апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо законності і обґрунтованості ухвали суду першої інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 05 березня 2018 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк