Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.01.2019 року у справі №0818/665/2012

Постанова

Іменем України

31 липня 2019 року

м. Київ

справа № 0818/665/2012

провадження № 61-611 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М. (суддя-доповідач),

суддів: Калараша А. А., Лесько А. О., Мартєва С. Ю. та Петрова Є. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - державний виконавець Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Головного територіального управління юстиції

у м. Києві - Гаркуша Євген Юрійович

зацікавлена особа - ОСОБА_2

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку спрощеного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01 жовтня 2018 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 21 листопада 2018 року (у складі суддів: Бєлки В. Ю., Воробйової І. А. та Онищенко Е. А. ),

ВСТАНОВИВ :

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця.

В обґрунтування вимог своєї скарги посилалась на те, що заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 лютого 2012 року з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів доходів (заробітку) щомісячно, але не менш ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання заяви, а саме з 18 січня 2012 року та до повноліття дитини.

Оскільки, заборгованість з аліментів станом на 05 травня 2018 року становить

138 390,70 грн. та продовжує зростати, а судове рішення з 2012 року так і невиконане, просила суд визнати бездіяльність державного виконавця неправомірною.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01 жовтня

2018 року скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Залишаючи без розгляду скаргу ОСОБА_1 суд першої інстанції, враховуючи, що заявницею не наведено обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску строку на оскарження бездіяльності державного виконавця та не заявлено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку, виходив з положень статті 126 ЦПК України, у зв`язку з чим цю скаргу було залишено без розгляду.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 21 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01 жовтня 2018 року у цій справі залишено без змін.

Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції та виходив з того, що суд заявником не наведено обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску строку на оскарження бездіяльності державного виконавця та не заявлено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку.

Находження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

28 грудня 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01 жовтня

2018 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 21 листопада

2018 року з пропуском строку на касаційне оскарження.

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків її касаційної скарги, а саме заявниці необхідно було подати до Верховного Суду клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень та надати докази поважності причин пропуску такого строку.

01 лютого 2019 року до Верховного Суду, на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 17 січня 2019 року, надійшло клопотання ОСОБА_1 , в якому заявниця просила поновити пропущений нею строк на касаційне оскарження ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01 жовтня 2018 року та постанови Апеляційного суду Запорізької області від 21 листопада 2018 року, що підтверджується належними доказами, доданими до цього клопотання.

Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2019 року поновлено ОСОБА_1 процесуальний строк на касаційне оскарження ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01 жовтня 2018 року та постанови Апеляційного суду Запорізької області від 21 листопада 2018 року, відкрито касаційне провадження та витребувано з Орджонікідзевського районного суду

м. Запоріжжя цивільну справу № 0818/665/2012.

Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2019 року справу

№ 0818/665/2012 призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі скаржниця просила скасувати ухвали суду першої та апеляційної інстанції, а справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій в порушення норм процесуального права безпідставно залишили без розгляду її скаргу на бездіяльність державного виконавця, оскільки на її думку вона не пропустила процесуальний строк для звернення до суду із такою заявою, оскільки тривалою бездіяльністю державного виконавця рішення суду 2012 року досі не виконано.

Відзив на касаційну скаргу

Відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами було встановлено, що в січні 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя

від 07 лютого 2012 року позовну заяву ОСОБА_1 було задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , у розмірі 1/4 частини всіх видів доходів (заробітку) щомісячно, але не менш ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання заяви, а саме з 18 січня 2012 року та до повноліття дитини.

Допущено негайне виконання цього судового рішення у частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , у розмірі 1/4 частини всіх видів доходів (заробітку) щомісячно, але не менш ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання заяви, а саме з 18 січня 2012 року та до повноліття дитини.

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця, посилаючись на те, що заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 лютого 2012 року з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів доходів (заробітку) щомісячно, але не менш ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання заяви, а саме з 18 січня 2012 року та до повноліття дитини.

На виконання рішення суду було видано виконавчий лист від 22 березня

2013 року.

Постановою про відкриття виконавчого провадження ВП №42208690

від 24 лютого 2014 року державним виконавцем Оболонського районного ВДВС м. Київ було відкрито виконавче провадження та розпочато примусове виконання рішення суду.

Станом на 20 липня 2018 року на виконання рішення суду з боржника стягнуто аліменти на загальну суму 2 349,00 грн.

Заборгованість з аліментів станом на 05 травня 2018 року становить

138 390,70 грн. та продовжує зростати.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У частині третій статті 400 ЦПК України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають, оскільки ухвалені з порушенням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвали суду першої та апеляційної інстанцій скасуванню з направлення справи до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття скарги та розгляду по суті.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику суду як джерело права (далі - Конвенція).

Статтею 6 Конвенції передбачено право на справедливий суд. Тривале невиконання рішень, постановлених національними судами, є системною проблемою України, яка констатована у декількох рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

ЄСПЛ в пункті 40 рішення у справі «Горнсбі проти Греції» зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції»).

Так, у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04, рішення від 15 жовтня 2009 року) (далі - справа Іванова), ЄСПЛ констатував порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції та вказав, що зазначені вище порушення є наслідком не сумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв`язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту.

Рішення ЄСПЛ від 12 жовтня 2017 року у справі № 46852/13 «Бурмич та інші проти України» є продовженням пілотного рішення у справі ОСОБА_4 . У цьому рішенні ЄСПЛ зазначив, що в рамках процедури пілотного рішення одним із найважливіших завдань є спонукання держави-відповідача до запровадження засобу юридичного захисту для всіх потерпілих від системного порушення, а відповідальність за надання відшкодування обов`язково покладатиметься на національні органи влади.

Згідно зі статтями 447 та 448 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Скаргу може бути подано до суду безпосередньо або після оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби до начальника відповідного відділу державної виконавчої служби. Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ. Про подання скарги суд повідомляє відповідний відділ державної виконавчої служби не пізніше наступного дня після прийняття її судом.

Діяння (дія або бездіяльність) - правопорушення - є активним (чи пасивним), усвідомленим, вольовим, винним (у формі наміру і необережності) заподіянням шкоди, що спричиняє юридичну відповідальність.

Дія - здійснення посадовою особою своїх обов`язків у межах наданих чинним законодавством повноважень чи всупереч їм.

Бездіяльність - певна форма поведінки особи, яка полягає у невиконанні нею дій, які вона повинна була і могла вчинити відповідно до покладених на неї посадових обов`язків і згідно з законодавством України.

Тобто, дія та бездіяльність є протилежними за своїми основними характерними ознаками: дія завжди є активною, а бездіяльність - пасивною поведінкою.

Строк - це певний період у часі.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Бездіяльність на відміну від дії не має моменту вчинення. Бездіяльність має триваючий характер та існує до часу початку дій, які свідчать про припинення бездіяльності.

У статті 268 ЦК України наведено невичерпний перелік вимог, на які позовна давність не поширюється. У частині другій цієї статті передбачено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Але в деяких випадках позовна давність не може поширюватись і на інші категорії вимог, хоча про це прямо й не зазначено у законі.

Так, позовна давність не може поширюватися на вимоги про оскарження бездіяльності, оскільки у такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення.

А тому позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Такий принцип було застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові

від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18).

Ураховуючи наведене, право на оскарження бездіяльності повинно зберігатись протягом усього періоду невчинення дії чи неприйняття рішення. Доки триває бездіяльність доти й особа, яка вважає, що її право порушено, повинна мати можливість оскаржити таку бездіяльність в судовому порядку. Таким чином, не можна застосувати 10 денний строк, встановлений статтею 449 ЦПК України, для відрахування строків оскарження бездіяльності.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 лютого

2012 року, яким позовну заяву задоволено та допущено його негайне виконання в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів доходів (заробітку) щомісячно, але не менш ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання заяви, а саме з 18 січня 2012 року та до повноліття дитини, досі не виконане та на даний час існує заборгованість, яка зростає.

У цій справі заявниця звернулась до суду із заявою на бездіяльність державного виконавця, у зв`язку з тривалим невиконанням судового рішення (з 2012 року), тому з урахуванням положень статті 261 ЦК України суди мали розглянути заяву по суті, а не залишати її без розгляду у зв`язку з пропуском десятиденного строку, оскільки в цьому випадку не можливо встановити день, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила у зв`язку з тим, у цій справі має місце триваюча бездіяльність, яка існує і до теперішнього часу.

Отже, з огляду на обмежений обсяг процесуальних повноважень Верховного Суду та на те, що суди попередніх інстанцій не перевірили й не встановили ті фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення вимог судами обох інстанцій, ухвалено передчасні судові рішення, які підлягають скасуванню з передачею справи для вирішення питання про прийняття скарги та розгляду її суті до суду першої інстанції.

В силу положень статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а відтак, не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК Українив редакції, чинній з 15 грудня

2017 року, передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа передається для продовження розгляду до суду першої інстанції, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Таким чином, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01 жовтня

2018 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 21 листопада 2018 року скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров