Історія справи

Постанова

Іменем України

31 березня 2025 року

м. Київ

справа № 161/21174/19

провадження № 61-16554св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач -військова частина НОМЕР_1 ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року ускладі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І., Матвійчук Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Історія справи

У грудні 2019 року військова частина НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про виселення.

Позов мотивовано тим, що військова частина НОМЕР_1 є органом державної влади на місцях у системі Державної прикордонної служби України, є бюджетною установою і утримується виключно за рахунок коштів Державного бюджету України.

З 24 листопада 1997 року по теперішній час ОСОБА_1 зареєстрована та проживає у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 .

Цей гуртожиток належить державі Україна в особі Державної прикордонної служби країни на праві державної власності та призначений для проживання військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_1 і членів їх сімей.

На даний час відповідачка не перебуває у трудових відносинах із ІНФОРМАЦІЯ_1 та, на думку позивача, займає жилу площу без належних правових підстав.

Зазначає, що існує нагальна необхідність у поселенні діючих військовослужбовців ІНФОРМАЦІЯ_1 та членів їх сімей, які на даний час проходять службу та не мають у користуванні будь-якого службового житла, тому відповідачка підлягає виселенню з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення.

Добровільно виселятися ОСОБА_1 відмовляється.

Посилаючись на викладене, позивач просив виселити відповідачку з кімнати № НОМЕР_2 гуртожитку ІНФОРМАЦІЯ_1 , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року, позов задоволено.

Виселено ОСОБА_1 з кімнати № НОМЕР_2 гуртожитку ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що строк дії договору найму жилої площі закінчився, однак відповідачка займане спірне приміщення не звільнила, у зв`язку із чим вона підлягає виселенню з кімнати гуртожитку без надання іншого житлового приміщення.

Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернулась до суду з касаційною скаргою.

Постановою Верховного Суду від 12 червня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Волинського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи постанову апеляційного суду, суд касаційної інстанції виходив з того, що, заперечуючи проти задоволення позову, відповідачка зазначала, що спірна кімната у гуртожитку є її єдиним житлом, вона вселилась та проживає в спірному приміщення на підставі ордеру з 1997 року. Вирішуючи спір, апеляційний суд зазначеного не врахував та не встановив, чи дотриманий принцип пропорційності при позбавленні відповідачки житла, виселенні її із займаної кімнати у гуртожитку, чи дотриманий розумний баланс між інтересами позивача та самої відповідачки, не взяв до уваги строк її проживання у кімнаті гуртожитку, стаж роботи ОСОБА_1 , у зв`язку із чим дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції щодо примусового виселення відповідачки.

Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 березня 2020 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що виселення ОСОБА_1 не відповідає принципу пропорційності, з огляду на те, що відповідачка іншого житла для проживання не має, користується ним правомірно, оскільки на відповідній правовій підставі вселилась до нього, і тривалий час користується ним, а тому її виселення є надмірним втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

09 грудня 2024 року військова частина НОМЕР_1 через засоби поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Волинського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

13 січня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що гуртожиток /літер А-5/, загальною площею 3088,8 кв. м, який розташований в АДРЕСА_1 , належить державі Україна в особі Державної прикордонної служби України на праві державної власності, яке зареєстровано 16 грудня 2008 року. Гуртожиток перебуває на балансі військової частини НОМЕР_1 .

З 01 лютого 1989 року по 10 грудня 2018 року ОСОБА_1 перебувала з позивачем у трудових відносинах.

24 листопада 1997 року 1 КЕЧ Прикордонних військ України видала відповідачці ОСОБА_1 на склад сім`ї з трьох осіб ордер на право на зайняття жилого приміщення в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 .

З 06 лютого 1998 року ОСОБА_1 зареєстрована в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 .

20 березня 2001 року між військовою частиною НОМЕР_1 як наймодавцем та ОСОБА_1 як наймачем укладено договір № 14 найму житла в гуртожитку, за умовами якого наймодавець надав наймачу в найм житлове приміщення в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , строком на 1 рік.

Позивачем 08 серпня 2019 року була надіслана відповідачці письмова вимога про звільнення житла, однак остання із спірного житлового приміщення не виселилась.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 9 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до статті 118 ЖК України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

За правилами частин 1, 2 статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Статтею 124 ЖК України передбачено, що робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до положень статті 132 ЖК України сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв`язку з роботою чи навчанням. Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв`язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.

Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

Статтею 125 ЖК України передбачено, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено, зокрема осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Таким чином, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

У справі, яка переглядається, встановлено, що спірна кімната у гуртожитку є єдиним житлом ОСОБА_1 . У вказане житлове приміщення вона вселилась на підставі ордеру від 24 листопада 1997 року як працівник військової частини та проживає у ньому протягом тривалого часу (більше десяти років).

Ураховуючи наведене, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що виселення ОСОБА_1 не відповідатиме принципу пропорційності, а її виселення є надмірним втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції.

При таких обставинах суд апеляційної інстанції обґрунтованого відмовим у задоволенні позовних вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи також не дають підстав для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Постанову Волинського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов