Історія справи

Постанова КЦС ВП від 30.11.2023 року у справі №750/1340/20
Постанова КЦС ВП від 30.11.2023 року у справі №750/1340/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 750/1340/20

провадження № 61-5324св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які є правонаступниками ОСОБА_3 ,

відповідачі: ОСОБА_4 , Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 , яка подана представником ОСОБА_5 , на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 грудня 2022 року у складі судді Супруна О. П. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 09 березня 2023 року у складі колегії суддів: Шарапової О. Л., Євстафіїва О. К., Скрипки А. А.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_4 , Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради про визнання незаконним рішення про державну реєстрацію та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Позов мотивований тим, що 04 серпня 1995 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір дарування, посвідчений Першою Чернігівською державною нотаріальною конторою, за яким ОСОБА_3 набув право власності (прийняв у дар) незакінчений будівництвом, але не зданий в експлуатацію жилий будинок з надвірними будівлями, процент зносу якого становив 10%, процент готовності 100%, в АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 протягом багатьох років закінчував будівництво вказаного будинку.

ОСОБА_3 не міг зареєструвати договір дарування від 04 серпня 1995 року та здійснити реєстрацію житлового будинку через те, що будинок не був добудований.

За усною домовленістю ОСОБА_4 на деякий час залишився зареєстрованим у будинку АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 з дозволу Чернігівської міської ради побудував ще один будинок на земельній ділянці, розташованої за адерсою: АДРЕСА_1 .

05 вересня 2019 року ОСОБА_3 дізнався, що ОСОБА_4 набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , виданого 22 жовтня 2015 року Реєстраційною службою Чернігівського міського управління юстиції Чернігівської області. Також позивачу стало відомо, що ОСОБА_4 набув право власності на житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 , виданого 09 грудня 2015 року Реєстраційною службою Чернігівського міського управління юстиції Чернігівської області.

На думку позивача, відповідач незаконно отримав вказане свідоцтво на житловий будинок, оскільки на момент реєстрації об`єкта нерухомого майна по АДРЕСА_1 взагалі не існувало. Крім того, відповідач своїми незаконними діями, увівши в оману орган реєстрації речових прав на нерухоме майно, який в свою чергу порушив вимоги Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», здійснивши незаконну реєстрацію, позбавив ОСОБА_3 права власності на будинок АДРЕСА_1 та будинок АДРЕСА_1 , а також на земельну ділянку, якою позивач користується та на якій знаходиться належне ОСОБА_3 нерухоме майно.

Позивач просив:

визнати протиправними дії державного реєстратора Реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції Чернігівської області про державну реєстрацію об`єкта нерухомого майна (житлового будинку, загальною площею 116,4 кв.м, житловою площею 42 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 );

визнати незаконним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 26883897 від 09 грудня 2015 року;

скасувати свідоцтво на право власності на нерухоме майно (житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_1 ), індексний номер 49385812 від 09 грудня 2015 року.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 грудня 2022 року, яке залишено без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 09 березня 2023 року, позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання незаконним рішення про державну реєстрацію та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно задоволено частково.

Скасовано рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції Чернігівської області від 09 грудня 2015 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 26883897, та свідоцтво на право власності на нерухоме майно (житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_1 ), індексний номер 49385812 від 09 грудня 2015 року.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради про визнання протиправними дій, визнання незаконним рішення про державну реєстрацію та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

з урахуванням висновків, викладених в рішенні Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 червня 2020 року та постанові Чернігівського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року, у державного реєстратора Реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції Чернігівської області були відсутні правові підстави для прийняття рішення про державну реєстрацію об`єкта нерухомого майна: житлового будинку, загальною площею 116,4 кв. м, житловою площею 42 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 за відповідачем. При цьому, задоволення позовної вимоги про визнання протиправними дій державного реєстратора жодним чином не спричинить захисту інтересів позивача;

за змістом частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» редакції від 24 листопада 2022 року, виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про визнання незаконним рішення про державну реєстрацію права;

ефективним способом захисту інтересу позивача буде скасування рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції Чернігівської області від 09 грудня 2015 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 26883897, та свідоцтва на право власності на нерухоме майно (житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_1 ), індексний номер 49385812 від 09 грудня 2015 року;

спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі, він лише зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Тому у задоволенні позовних вимог до Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради про визнання протиправними дій, визнання незаконним рішення про державну реєстрацію та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно належить відмовити, оскільки Управління не є належним відповідачем;

доводи відповідача про те, що задоволення позову не призведе до відновлення прав позивачів суд відхилив, оскільки без визнання незаконним рішення про державну реєстрацію спірного майна спадкоємці ОСОБА_3 , який є його законним набувачем за договором дарування від 04 серпня 1995 року, не матимуть можливості в законному порядку вчинити усі необхідні дії для офіційного визнання і підтвердження державою факту набуття речового права на спірне нерухоме майно шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

заява ОСОБА_4 про застосування позовної давності до вимог позивачів не підлягає задоволенню, оскільки в ході судового розгляду не було встановлено фактів, які б свідчили про обізнаність ОСОБА_3 щодо порушення свого права або про особу, яка його порушила, раніше дати, зазначеної у позовній заяві (21 грудня 2019 року).

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2023 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_5 , у якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 грудня 2022 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 09 березня 2023 року, ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що:

договір дарування від 04 серпня 1995 року незакінченого будівництвом житлового будинку не є укладеним в силу частини другої статті 243 ЦК УРСР 1963 року, оскільки ОСОБА_4 будинок ОСОБА_3 не передавав, продовжував проживати в незакінченому будівництвом будинку, який нібито був подарований, займався добудовою будинку, підключенням комунікацій, проведенням його поточних ремонтів, утримував його за власний рахунок, сплачував комунальні послуги. Тобто, в результаті підписання сторонами договору дарування у позивача не виникло право власності на незакінчений будівництвом житловий будинок. Відповідно до статті 128 ЦК УРСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором; вказані норми матеріального права не пов`язували виникнення права власності у обдаровуваного на предмет дару ні з датою підписання договору дарування, ні з його нотаріальним посвідченням;

в постанові апеляційного суду не надано правової оцінки посиланням ОСОБА_4 на відсутність у позивача права власності на будинок АДРЕСА_1 , та, як наслідок, неправильно обраного позивачем способу захисту його прав;

право власності ОСОБА_3 на спірний будинок не визнано, не зареєстровано, тобто у нього відсутній титул на володіння спірним майном. Фактичним володільцем майна є ОСОБА_4 , який не визнає право власності позивача;

суди при вирішенні даної справи не застосували норми матеріального права, які підлягали застосуванню, не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19, від 07 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц, від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц, від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17, від 15 січня 2020 року у справі № 200/19766/16-ц та у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-167цс16, від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17);

договір дарування від 04 серпня 1995 року незакінченого будівництвом будинку за адресою АДРЕСА_1 не є підставою для реєстрації права власності за позивачами на закінчений будівництвом будинок, який отримав номер 11а. Жодних документів про заміну забудовника з ОСОБА_4 на ОСОБА_3 матеріали справи не містять;

статтею 55 Закону України «Про нотаріат» в редакції від 02 вересня 1993 року передбачена можливість посвідчення нотаріусом угод про відчуження жилого будинку, будівництво якого не закінчено, але за наявності рішення виконавчого комітету місцевої ради народних депутатів або відповідної місцевої державної адміністрації про згоду на таке відчуження. В договорі дарування від 04 серпня 1995 року відсутнє посилання на відповідне рішення виконавчого комітету, в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності такого рішення на час укладення договору дарування від 04 серпня 1995 року;

суди першої та апеляційної інстанцій зробили висновок про наявність у позивача (позивачів) права власності на незакінчений будівництвом житловий будинок, проте не зазначили певного моменту (дати) переходу права власності, дати передачі предмету дарування;

оскільки предметом позову у справі № 750/11208/19 були реєстраційні дії щодо реєстрації за ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , а не визнання права власності на житловий будинок, то посилання судів на висновки суду у вказаній справі стосовно наявності права ОСОБА_3 на спірний житловий будинок є безпідставними;

так як суди при розгляді справи зробили висновок про порушення прав позивача/позивачів оспорюваним рішенням державного реєстратора, то у зв`язку із заявою ОСОБА_4 про застосування позовної давності суди зобов`язані застосувати наслідки пропуску позивачем позовної давності.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що судові рішення оскаржуються лише в частині задоволених позовних вимог, в іншій частині не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2023 року поновлено ОСОБА_4 строк на касаційне оскарження рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 грудня 2022 року та постанови Чернігівського апеляційного суду від 09 березня 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі № 750/1340/20, витребувано справу з суду першої інстанції.

У червні 2023 року справа № 750/1340/20 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2023 року справу № 750/1340/20 призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 30 травня 2023 року вказано, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц, від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17, від 15 січня 2020 року у справі № 200/19766/16-ц та у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-167цс16, від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 04 серпня 1995 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладений договір дарування, посвідчений Пилипенко Н. С. державним нотаріусом Першої чернігівської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за № 1-61, згідно з яким ОСОБА_4 передав, а ОСОБА_3 прийняв у дар незакінчений будівництвом, але не зданий в експлуатацію жилий будинок з надвірними будівлями, процент зносу становить 10 % і процент готовності становить 100 %, що знаходиться в АДРЕСА_1 . З надвірних будівель наявні: Б-сарай, В-І - сарай, навіс - ВІ-І, туалет - Г-I, огорожа № 1-2. Вказаний договір не розірваний та недійсним не визнаний.

На час укладення договору дарування житловий будинок по АДРЕСА_1 не був закінчений будівництвом, у зв`язку з чим не зареєстрований ОСОБА_3 .

Як стверджував позивач, за усною домовленістю ОСОБА_4 залишився зареєстрованим по АДРЕСА_1 . Такі твердження позивача відповідачем не спростовані.

З дозволу Чернігівської міської ради позивач побудував ще один будинок на земельній ділянці по АДРЕСА_1 .

25 серпня 2000 року Чернігівським міжміським бюро технічної інвентаризації ОСОБА_3 виданий технічний паспорт на житлові будинки, що знаходяться на земельній ділянці по АДРЕСА_1 .

21 грудня 2019 року позивач дізнався, що ОСОБА_4 набув право власності на земельну ділянку на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , виданого 22 жовтня 2015 року Реєстраційною службою Чернігівського міського управління юстиції Чернігівської області, з чим позивач не погодився та звернувся до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом до ОСОБА_4 , Чернігівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення та свідоцтва про право власності на вищевказану земельну ділянку.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 червня 2020 року, яке залишене без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року, позовну заяву ОСОБА_3 задоволено. Визнано незаконним та скасовано пункт 1.20 рішення Чернігівської міської ради п`ятдесят третьої сесії шостого скликання від 07 жовтня 2015 року про затвердження технічної документації та передачі у власність безоплатно земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 , площею 0,0800 га (кадастровий номер 7410100000:02:051:0044). Скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно: серія та номер НОМЕР_1 від 22 жовтня 2015 року, видавник: реєстраційна служба Чернігівського міського управління юстиції, на земельну ділянку площею 0,08 га за адресою АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) кадастровий номер 7410100000:02:051:0044, виданого на ім`я ОСОБА_4 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування від 04 серпня 2015 року відмовлено.

Вказаними судовими рішеннями встановлено, що 23 лютого 2015 року ОСОБА_4 звернувся до Чернігівської міської ради із заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,080 га в АДРЕСА_1 . У заяві зазначено, що додатками до неї є: копія паспорту та ідентифікаційного коду ОСОБА_4 , копія кадастрового плану та схема розміщення земельної ділянки по АДРЕСА_1 в адміністративних межах Чернігівської міської ради, правовстановлюючі та інші документи. Технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_4 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,0800 га у АДРЕСА_1 містить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформований 19 лютого 2015 року, відповідно до якого станом на дату формування витягу відомості у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні.

Згідно з витягом із рішення Чернігівської міської ради п`ятдесятої сесії шостого скликання від 27 квітня 2015 року надано ОСОБА_4 дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка) на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , орієнтованою площею 0,0800 га.

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до Чернігівської міської ради із заявою про передачу йому у власність земельної ділянки площею 0,0800 га в АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Пунктом 1.20 рішення Чернігівської міської ради п`ятдесят третьої сесії шостого скликання від 07 жовтня 2015 року затверджено технічну документацію та передано ОСОБА_4 у власність безоплатно земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 , площею 0,0800 га (кадастровий номер 7410100000:02:051:0044).

22 жовтня 2015 року ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія та номер НОМЕР_1 на земельну ділянку площею 0,08 га за адресою АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) кадастровий номер 7410100000:02:051:0044.

09 грудня 2015 року ОСОБА_4 отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно - житловий будинок загальною площею 116,4 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу з рішення виконкому Чернігівської міської ради від 18 січня 2016 року № 13 виконавчий комітет міської ради вирішив присвоїти поштову адресу, в тому числі, власній земельній ділянці кадастровий номер 7410100000:02:051:0044, загальною площею 0,08 га та власному житловому будинку, загальною площею 116,4 кв. м з господарськими будівлями ОСОБА_4 по АДРЕСА_2 (скорочена адреса - АДРЕСА_1 ).

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позиція Верховного Суду

Загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21), на яку посилається відповідач у касаційній скарзі зазначено, що:

«…підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Отже, суд першочергово перевіряє, чи були порушені права позивача, яким способом вони мають бути поновлені і чи є відповідні позовні вимоги у справі.

[…]

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19) та багатьох інших.

При цьому відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).

Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)».

У справі, що переглядається:

при зверненні до суду ОСОБА_3 зазначав, що на підставі договору дарування від 04 серпня 1995 року, укладеного між ним та ОСОБА_4 , він набув право власності на незакінчений будівництвом жилий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 . У вересні 2019 року він дізнався, що ОСОБА_4 незаконно отримав свідоцтво від 22 жовтня 2015 року про право власності на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 та свідоцтво від 09 грудня 2015 року про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . На думку позивача, відповідач своїми незаконними діями, увівши в оману орган реєстрації речових прав на нерухоме майно, який в свою чергу порушив вимоги Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», здійснивши незаконну реєстрацію, позбавив ОСОБА_3 права власності на будинок АДРЕСА_1 та будинок АДРЕСА_1 , а також на земельну ділянку, якою позивач користується та на якій знаходиться належне ОСОБА_3 нерухоме майно;

суди встановили, що 04 серпня 1995 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладений договір дарування, посвідчений Пилипенко Н. С. державним нотаріусом Першої чернігівської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за № 1-61, згідно з яким ОСОБА_4 передав, а ОСОБА_3 прийняв у дар незакінчений будівництвом, але не зданий в експлуатацію жилий будинок з надвірними будівлями, процент зносу становить 10 % і процент готовності становить 100 %, що знаходиться в АДРЕСА_1 . З надвірних будівель наявні: Б-сарай, В-І - сарай, навіс - ВІ-І, туалет - Г-I, огорожа № 1-2. Вказаний договір не розірваний та недійсним не визнаний;

на час укладення договору дарування житловий будинок по АДРЕСА_1 не був закінчений будівництвом, у зв`язку з чим не був зареєстрований ОСОБА_3 ;

09 грудня 2015 року ОСОБА_4 отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно - житловий будинок загальною площею 116,4 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності ОСОБА_4 на цей будинок зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

суди не з`ясували, що відбулося з будинком, який незакінчений будівництвом, чи має ОСОБА_1 право на цей будинок, які права чи інтерес захищає ОСОБА_1 та відповідно, який спосіб захисту відповідає змісту порушеного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Таким чином, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в оскарженій частині слід скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки Верховного Суду

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені з порушенням норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 , яка подана представником ОСОБА_5 , задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 грудня 2022 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 09 березня 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які є правонаступниками ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 , про скасування рішення державного реєстратора та свідоцтва на право власності на житловий будинок скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 грудня 2022 року та постанова Чернігівського апеляційного суду від 09 березня 2023 року в скасованих частинах втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

А. Ю. Зайцев

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук