Постанова

Іменем України

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 623/809/17

провадження № 61-42755св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне підприємство «Золота нива-1»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 14 лютого 2018 року у складі судді Одарюка М. П. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 26 липня 2018 року у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенко І. С.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Приватного підприємства «Золота нива-1» (далі - ПП «Золота нива-1») про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилалась на такі обставини. Відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом від 10 листопада 2016 року, посвідчених приватним нотаріусом Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області Стрельцовою О. О. та зареєстрованих в реєстрі за № 2433 та № 2435, позивач отримала в спадок від матері ОСОБА_2 , три земельні ділянки, які розташовані на території Олександрівської сільської ради Ізюмського району Харківської області. За договорами оренди землі від 10 грудня 2007 року ОСОБА_2 передала зазначені земельні ділянки в оренду ПП «Золота нива-1» строком на 10 років. Відповідно до додаткових угод від 23 грудня 2015 року до договорів оренди землі від 10 грудня 2007 року сторони продовжили дію договорів на 15 років з моменту закінчення строку дії договору та відповідно до додаткової угоди від 09 листопада 2011 року до договору оренди землі від 10 грудня 2007 року сторони продовжили дію договору на сім років з моменту закінчення строку дії договору. Після смерті матері позивач вирішила самостійно господарювати на своїй землі, а не здавати її в оренду. У січні 2017 року позивач звернулась до ПП «Золота нива-1» із заявою про розірвання договорів оренди земельних ділянок та додаткових угод до них, які уклала її мати. У лютому 2017 року відповідач повідомив позивача про те, що не надає своєї згоди на розірвання договорів оренди землі та додаткових угод до них. Посилаючись на те, що ОСОБА_2 не підписувала спірні договори оренди земельних ділянок та додаткових угод до них,позивач просила суд визнати вказані договори оренди земельних ділянок та додаткових угод до них недійсними та скасувати державну реєстрацію.

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 14 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Харківської області від 26 липня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено. Відповідачу відмовлено у задоволенні заяви про застосування наслідків спливу позовної давності. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з безпідставності позову та з того, що висновок судово-почеркознавчої експертизи від 19 грудня 2017 року № 20977/20978/17-38 є неналежним та недопустимим доказом. ОСОБА_2 знала про існування спірних договорів оренди земельних ділянок, оскільки отримувала орендну плату за користування земельними ділянками та видала довіреність на ім`я позивача для одержання останньою орендної плати.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували положення статті 207 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), не встановили, чи проставляла свій підпис у договорах оренди землі орендодавець та чи виникли між сторонами договору орендні правовідносини. Суди неправильно застосовали норми статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки до моменту прийняття спадщини вона не знала про вказані договори оренди землі, а дізналась про них лише після смерті матері та прийняття спадщини.

У листопаді 2018 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ПП «Золота нива-1», в якому відповідач просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Зупинено виконання рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 14 лютого 2018 року в частині стягнення судових витрат до закінчення його перегляду у касаційному порядку.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у серпні 2018 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо немає підстав для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що відповідно до договорів оренди земельних ділянок від 10 грудня 2007 року ОСОБА_2 надала, а ПП «Золота нива-1» прийняла в короткострокове платне користування земельні ділянки: площею 5,6447, в тому числі ріллі: 5,6447 земель приватної власності, які розташовані на території Олександрівської сільської ради, контур № 38 ділянка НОМЕР_1, кадастровий номер 6322880500:03:000:0021; площею 1,5958, в тому числі ріллі: 1,5958 земель приватної власності, яка розташована на території Олександрівської сільської ради, контур № 36-1 ділянка НОМЕР_3, кадастровий номер 6322880500:03:000:0101; площею 4,2690, в тому числі ріллі: 4,2690 земель приватної власності, які розташовані на території Олександрівської сільської ради, контур № 38, ділянка НОМЕР_2, кадастровий номер 6322880500:03:000:0100. Строк дії договорів - 10 років.

Додатковою угодою від 09 листопада 2011 року до договору оренди землі від 10 грудня 2007 року сторони дійшли згоди продовжити дію договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 6322880500:03:000:0021 на сім років з моменту закінчення строку дії договору, передбаченого пунктом 8 розділу «Строк дії договору». Згідно з додатковою угодою від 27 листопада 2015 року та 23 грудня 2015 року до договорів оренди земельних ділянок кадастровий номер 6322880500:03:000:0101, кадастровий номер 6322880500:03:000:0100 сторони дійшли згоди подовжити дію договору на п`ятнадцять років з моменту закінчення строку дії договору з урахуванням усіх змін та доповнень, внесених до договору.

Вказані договори оренди земельних ділянок та додаткові угоди до них були зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16 грудня 2015 року, 01 грудня 2015 року, 07 листопада 2015 року відповідно.

ОСОБА_2 отримувала орендну плату від ПП «Золота нива-1» за користування вищевказаними земельними ділянками.

12 лютого 2013 року ОСОБА_2 видала довіреність, якою уповноважила ОСОБА_1 представляти її інтереси, в тому числі в ПП «Золота нива-1», з питань одержання належної їй будь-якої орендної плати за земельні ділянки згідно з державним актом серії ЯА № 330544 та державним актом серії

І -ХР № 089021 в ПП «Золота нива-1» Ізюмського району. Згідно з довіреністю ОСОБА_2 надала позивачу право використовувати будь-які дії, пов`язані з цим дорученням, розписуватись за неї. Довіреність видана строком на три роки і була дійсна до 12 лютого 2016 року включно.

Відповідно до копії наданих відомостей виплати орендної плати за використання земельних ділянок за 2014-2016 роки ОСОБА_1 знала про наявність договорів оренди, отримуючи за свою матір орендну плату за землю, підписи ОСОБА_1 ніким із сторін не оспорено.

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з копіями свідоцтв про право на спадщину за законом від 10 листопада 2016 року після смерті ОСОБА_2 позивач отримала спадщину, у тому числі: земельна ділянка, розташована на території Олександрівської сільської ради Харківської області, належна спадкодавцю на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії І-ХР № 089021, кадастровий номер земельної ділянки 6322880500:03:000:0101, площею 1,5958 га, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; земельна ділянка, розташована на території Олександрівської сільської ради Харківської області, належна спадкодавцю на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії І-ХР № 089021, кадастровий номер земельної ділянки 6322880500:03:000:0100, площею 4,2690 га, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; земельна діляна, розташована на території Олександрівської сільської ради Харківської області, належна спадкодавцю на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ЯА № 330544, кадастровий номер земельної ділянки 6322880500:03:000:0121, площею 5,6447 га, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

06 січня 2017 року позивач звернулась до ПП «Золота нива-1» із заявою про розірвання спірних договорів оренди земельних ділянок в односторонньому порядку. У своєму листі від 27 лютого 2017 року № 61 ПП «Золота нива-1» повідомило позивача про те, що не дає згоди на розірвання спірних договорів, оскільки договори чинні, підстав для їх розірвання немає, у зв`язку з чим земельні ділянки будуть повернені позивачу після закінчення строку дії договорів за актами приймання-передачі.

Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Статтею 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, четвертою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Підпунктом 6 пункту 2 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди земельної ділянки.

Статтею 2 вказаного Закону визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоду встановленої форми.

Згідно із частиною першою статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Цивільні права та обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Відповідно до статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку на підставі статей 12, 81, 89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку, що оспорювані договори оренди землі від 10 грудня 2007 року та додаткові угоди до них відповідають вимогам Закону України «Про оренду землі», ЦК України, ЗК України, сторонами досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору, а тому немає підстав для визнання їх недійсними відповідно до статей 203, 215 ЦК України, отже, позов є безпідставним.

Тому Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Доводи касаційної скарги про те, що судами не прийнято висновок судово-почеркознавчої експертизи та не враховано, що ОСОБА_2 не проставляла свій підпис у договорах оренди землі, а тому між сторонами договорів не виникли орендні правовідносини, є необґрунтованими. Так, відповідно до висновку № 20977/20978/17-38 судово-почеркознавчої експертизи від 19 грудня 2017 року, проведеної Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України: підписи від імені ОСОБА_2 , а саме: в оспорюваних договорах оренди землі від 10 грудня 2007 року, актах визначення меж земельних ділянок в натурі, в додаткових угодах від 09 листопада 2011 року, від 27 листопада 2015 року, від 23 грудня 2015 року до відповідних договорів оренди землі виконано не ОСОБА_2 , а іншої особою (а. с. 185-195).

Частиною першою статті 110 ЦПК України встановлено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.

Суди надали оцінку наявному у справі висновку судової-почеркознавчої експертизи та зазначили, що вільних та умовно-вільних зразків підпису та почерку ОСОБА_2 у кількості, яка передбачена науково-методичними рекомендаціями, експерту надана не була, а із документів, наданих на дослідження, лише один може вважатися таким, який достовірно виконаний померлою ОСОБА_2 (договір купівлі-продажу серії АЕР № 030842 від 23 лютого 2002 року). Позивачем та її представником клопотання про витребування доказів, необхідних для проведення почеркознавчої експертизи, суду не заявлялись.

Суд першої інстанції дійшов висновку, з чим погодився й апеляційний суд, що проведення дослідження на підставі копій документів та документів, які не можуть однозначно свідчити про їх вчинення померлою ОСОБА_2 , не може з достовірністю свідчити про непідписання оспорюваних договорів оренди землі ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З дотриманням указаної норми процесуального права суди попередніх інстанції дали оцінки висновку експертизи та в сукупності з іншими доказами дійшли обґрунтованого висновку, що укладення оспорюваних правочинів відповідало волевиявленню ОСОБА_2 , яка за життя виконувала умови договорів, не оспорювала їх.

Заявник посилається на неврахування висновку Верховного Суду у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 710/2175/15-ц (провадження № 61-5322св18), проте фактичні обставини, встановлені у вказаній та цій справі, є різними.

Інші доводи касаційної скарги правильність зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, зводяться до власного тлумачення заявником норм матеріального права, непогодження зі встановленими обставинами справи, переоцінки доказів, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання оскаржуваного судового рішення зупинене ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року, то у зв`язку із завершенням касаційного провадження виконання рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 14 лютого 2018 року в частині стягнення судових витрат підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 14 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 26 липня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 14 лютого 2018 року в частині стягнення судових витрат.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний