Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.12.2018 року у справі №2016/1405/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2019 року

м. Київ

справа № 2016/1405/2012

провадження № 61-29852св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

стягувач - Ізюмське комунальне підприємство теплових мереж,

боржник - ОСОБА_1 ,

державний виконавець, рішення якого оскаржується, - старший державний виконавець Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Барвінківському, Борівському, Ізюмському районах та місту Ізюм Головного територіального управління юстиції у Харківській області Євтєєва Марина Анатоліївна,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду Харківської області від 28 квітня 2017 року, постановлену у складі судді Кругової С. С., та на ухвалу апеляційного суду Харківської області від 27 липня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Швецової Л. А., Котелевець А. В., Піддубного Р. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог скарги

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на постанову старшого державного виконавця Ізюмського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області, правонаступником якого є Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Барвінківському, Борівському, Ізюмському районах та місту Ізюм Головного територіального управління юстиції у Харківській області (далі - МВДВС по Барвінківському, Борівському, Ізюмському районах та місту Ізюм ГТУЮ у Харківській області), Євтеєєвої М. А. від 17 червня 2016 року про відкриття виконавчого провадження № 514476 з виконання виконавчого листа № 2016/1405/2012 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Ізюмського комунального підприємства теплових мереж заборгованості за послуги із теплопостачання у розмірі 4 565,49 гривень і судового збору у розмірі 214,60 гривень, всього 4 780,09 гривень.

В обґрунтування скарги зазначив, що рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 14 серпня 2012 року про стягнення з нього боргу набрало законної сили 16 січня 2013 року, тому строк пред`явлення виданого на його підставі виконавчого листа від 11 лютого 2013 року сплив і у державного виконавця не було підстав для відкриття виконавчого провадження у 2016 році.

Вказує, що строк пред`явлення виконавчого листа до виконання встановлений протягом року і підлягає обчисленню з наступного дня після набрання рішенням законної сили, тому винесена державним виконавцем постанова є незаконною.

Він не отримував жодних листів чи постанов від державної виконавчої служби, тому вважає, що вперше виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2016/1405/2012 відкрите саме у червні 2016 року.

За таких обставин просив визнати неправомірною і скасувати постанову від 17 червня 2016 року про відкриття виконавчого провадження № 514476, а також усі винесені у подальшому у цьому виконавчому провадженні постанови.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх постановлення

Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 13 квітня 2017 року, постановленою у складі судді Гуренка М. О., ОСОБА_1 у задоволенні скарги відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що виконавчий лист № 2016/1405/2012 неодноразово у визначені законодавством строки пред`являвся до виконання, проте повертався стягувачу через відсутність у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення. Оскільки таке повернення не позбавляє стягувача права повторно пред`явити виконавчий лист до виконання у визначені Законом України «Про виконавче провадження» 1999 року строки, що у черговий раз здійснено Ізюмським комунальним підприємством теплових мереж у червні 2016 року, строк пред`явлення зазначеного виконавчого листа до виконання не є пропущеним і постанова про відкриття виконавчого провадження винесена правомірно.

Не погоджуючись із такою ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив її у апеляційному порядку.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 28 квітня 2017 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору і залишено апеляційну скаргу без руху із наданням заявнику тридцятиденного строку з дня отримання копії ухвали для сплати судового збору та подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції.

Постановляючи дану ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що заявник пропустив п`ятиденний строк для подання апеляційної скарги на ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 13 квітня 2017 року і питання про поновлення цього строку з наведенням поважних причин його пропущення не порушує, а також не сплачений судовий збір у встановлених законом порядку і розмірах. Доводи ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору з тих підстав, що за подання скарги на рішення державного виконавця судовий збір не сплачується, суд відхилив, оскільки Закон України «Про судовий збір» передбачає єдину ставку справляння судового збору за апеляційні скарги на усі ухвали суду, незалежно від того, за результатами розгляду яких процесуальних питань такі ухвали постановлені.

У червні 2017 року суд апеляційної інстанції відкрив апеляційне провадження і призначив справу до розгляду.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 27 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 13 квітня 2017 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо своєчасного пред`явлення виконавчого листа № 2016/1405/2012 до виконання і наявності правових підстав для відкриття виконавчого провадження, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи особи, яка їх подала

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просив ухвалу апеляційного суду Харківської області від 28 квітня 2017 року скасувати і направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвала апеляційного суду постановлена з порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що за подання скарг на рішення державного виконавця судовий збір не сплачується, тому не вимагається його сплата і при поданні апеляційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду відповідної скарги.

Вважає, що вимога апеляційного суду сплатити судовий збір є незаконною і перешкоджає йому у реалізації гарантованого Конституцією України права на доступ до правосуддя.

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на ухвалу апеляційного суду Харківської області від 27 липня 2017 року, в якій просив цю ухвалу скасувати та вирішити подану ним скаргу по суті або направити справу на новий апеляційний розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвала апеляційного суду постановлена з порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що крім оскарженої постанови жодних інших документів від органів виконавчої служби поштою не отримував, тому твердження апеляційного суду про те, що виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2016/1405/2012 відкривалося неодноразово і у подальшому виконавчий лист повертався стягувачу з підстав відсутності у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, є недоведеними.

Вважає, що доказом відкриття виконавчого провадження є саме повідомлення про вручення копії відповідної постанови боржнику із проставленням на цьому повідомленні його особистого підпису.

Суд апеляційної інстанції, на думку заявника, не врахував, що Закон України «Про виконавче провадження» 1999 року передбачав строк пред`явлення виконавчого листа до виконання протягом одного року із дня набрання законної сили судовим рішенням, що підтверджує його доводи по незаконність відкриття виконавчого провадження у червні 2016 року.

Оскільки він не отримував інших постанов щодо відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2016/1405/2012, закінчення виконавчого провадження та повернення виконавчого документа стягувачу, вважає, що вони сфальсифіковані і у дійсності не виносилися.

Позиція інших учасників справ

У жовтні 2017 року старший державний виконавець МВДВС по Барвінківському, Борівському, Ізюмському районах та місту Ізюм ГТУЮ у Харківській області Євтеєєва М. А. подала заперечення на касаційну скаргу, у яких послалася на безпідставність її доводів. Вказала, що виконавчий лист № 2016/1405/2012 Ізюмське комунальне підприємство теплових мереж пред`являло до виконання тричі, востаннє - у червні 2016 року. Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються його пред`явленням до виконання і час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується, тому вона правомірно винесла постанову про відкриття виконавчого провадження.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду Харківської області від 28 квітня 2017 року і ухвалою цього суду від 8 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою на ухвалу апеляційного суду Харківської області від 27 липня 2017 року.

Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Встановлені апеляційним судом фактичні обставини

Суд апеляційної інстанції встановив, що 11 лютого 2013 року Ізюмський міськрайонний суд Харківської області на підставі рішення цього суду від 14 серпня 2012 року, яке набрало законних сили 16 січня 2013 року, видав виконавчий лист № 2016/1405/2012 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Ізюмського комунального підприємства теплових мереж заборгованості за послуги з теплопостачання у розмірі 4 565,49 гривень і судового збору у розмірі 214,60 гривень, всього 4 780,09 гривень. Строк пред`явлення виконавчого листа до виконання - до 16 січня 2014 року.

2 серпня 2013 року даний виконавчий лист вперше пред`явлений до виконання.

6 серпня 2013 року постановою державного виконавця МВДВС по Барвінківському, Борівському, Ізюмському районах та місту Ізюм ГТУЮ у Харківській області відкрито виконавче провадження № 39209481 з виконання зазначеного виконавчого листа.

21 листопада 2013 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження № 39209481 на підставі пункту 10 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року - у зв`язку з направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби, а саме до відділу державної виконавчої служби Армянського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим за місцем роботи боржника.

У грудні 2013 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Армянського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим відмовлено у відкритті виконавчого провадження (прийнятті виконавчого документа до провадження) за виконавчим листом № 2016/1405/2012 на підставі пункту 8 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року.

5 грудня 2013 року виконавчий лист з копією постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження направлено до МВДВС по Барвінківському, Борівському, Ізюмському районах та місту Ізюм ГТУЮ у Харківській області, а 25 січня 2014 року державним виконавцем цього відділу відкрито виконавче провадження № 41670251 з виконання виконавчого листа № 2016/1405/2012.

29 січня 2015 року постановою державного виконавця МВДВС по Барвінківському, Борівському, Ізюмському районах та місту Ізюм ГТУЮ у Харківській області повернено виконавчий документ стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року - у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Строк для повторного пред`явлення виконавчого листа до виконання встановлено до 29 січня 2016 року.

14 квітня 2015 року Ізюмське комунальне підприємство теплових мереж пред`явило виконавчий лист № 2016/1405/2012 до виконання; 15 квітня 2015 року державний виконавець МВДВС по Барвінківському, Борівському, Ізюмському районах та місту Ізюм ГТУЮ у Харківській області відкрив виконавче провадження № 47242302 з виконання цього виконавчого листа.

18 квітня 2016 року виконавчий лист № 2016/1405/2012 повторно повернено стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року - у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Строк для повторного пред`явлення виконавчого листа до виконання встановлено до 18 квітня 2017 року.

15 червня 2016 року Ізюмське комунальне підприємство теплових мереж у черговий раз пред`явило виконавчий лист № 2016/1405/2012 до виконання.

Постановою старшого державного виконавця МВДВС по Барвінківському, Борівському, Ізюмському районах та місту Ізюм ГТУЮ у Харківській області Євтеєєвої М. А. від 17 червня 2016 року відкрито виконавче провадження № 514476 з виконання зазначеного виконавчого листа.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги на ухвалу апеляційного суду Харківської області від 28 квітня 2017 року

Правові засади справляння судового збору, визначення платників судового збору, об`єктів та розмірів ставок судового збору, порядку його сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовані Законом України «Про судовий збір».

Відповідно до частини першої статті 4 цього Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, ? у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Частина друга даної статті визначає ставки судового збору, які підлягають сплаті при зверненні до суду.

Провадження з виконання судових рішень є завершальною та невід`ємною стадією судового провадження у конкретній справі. За таких обставин, оскільки при поданні позовної заяви позивач сплачує визначений законодавством судовий збір, немає необхідності сплачувати судовий збір за подачу скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби позивачем, який є стягувачем.

Вказаний висновок узгоджується із положеннями Закону України «Про судовий збір», який не вимагає сплати судового збору при поданні скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби.

Одночасно підпунктом 9 пункту 1 частини другої статті 4 цього Закону встановлена ставка судового збору за подачу до суду апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду, заяви про приєднання до апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду юридичною особою або фізичною особою-підприємцем.

Пільг щодо сплати судового за подачу апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, Закон України «Про судовий збір» не встановлює.

За таких обставин при поданні апеляційної скарги на ухвалу суду, незалежно від процесуального питання, за наслідками розгляду якого вона постановлена, сплачується судовий збір у розмірі, передбаченому підпунктом 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції Закону, чинній на час подання відповідної скарги.

Такі висновки узгоджуються із висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц та у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №752/7347/16-ц.

Відповідно до статті 297 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання апеляційної скарги, до апеляційної скарги, яка не оплачена судовим збором, застосовуються положення статті 121 цього Кодексу.

Згідно з положеннями статей 121, 297 ЦПК України у тій же редакції Кодексу суддя, встановивши, що апеляційна скарга не оплачена судовим збором у визначеному законом розмірі, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення апеляційної скарги без руху, про що повідомляє заявника і надає йому строк для усунення недоліків.

Оскільки при поданні апеляційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, судовий збір сплачується на загальних підставах, а ОСОБА_1 до апеляційної скарги документ на підтвердження його сплати не додав, висновок суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги без руху на підставі статей 121, 297 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання апеляційної скарги, є правильним.

Доводи заявника про те, що вимога сплатити судовий збір є незаконною і перешкоджає йому у реалізації гарантованого Конституцією України права на доступ до правосуддя, касаційний суд відхиляє.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Креуз проти Польщі» вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах.

Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів, а також гарантує справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду (рішення у справі «Шишков проти Росії»).

Для уникнення створення особі перешкод для доступу до правосуддя у вигляді неможливості сплати судового збору Закон України «Про судовий збір» у редакції Закону, чинній на час подання апеляційної скарги, передбачав процесуальні механізми забезпечення судового розгляду поданих особами процесуальних документів у випадку складності для таких осіб оплатити визначену законом суму судового збору повністю шляхом відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати.

Заявник, будучи відповідно до законодавства зобов`язаним сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги, у разі неможливості його сплати мав процесуальне право звернутися до суду із відповідним клопотанням про відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати, подавши відповідні докази на підтвердження своїх доводів.

Оскільки ОСОБА_1 , скориставшись своїми процесуальними правами на власний розсуд, відповідного мотивованого клопотання не подав, а лише наполягав на відсутності у нього обов`язку сплачувати судовий збір, зазначена в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху вимога про сплату судового збору не може вважатися такою, що перешкоджає заявнику у реалізації гарантованого Конституцією України права на доступ до правосуддя.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги на ухвалу апеляційного суду Харківської області від 27 липня 2017 року

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку на час виникнення спірних правовідносин регулювалися Законом України «Про виконавче провадження» 1999 року, чинним на день винесення оскаржуваної постанови.

Стаття 22 цього Закону у редакції, чинній на день видачі виконавчого листа № 2016/1405/2012, передбачала, що виконавчий лист підлягає пред`явленню до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом. Даний строк обчислюється з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, ? з наступного дня після його постановлення.

Стаття 23 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року встановлює правила переривання строку давності пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Згідно з цією статтею строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються, зокрема, його пред`явленням до виконання. Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення.

Державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби (стаття 25 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року).

Пункт 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року визначає, що у разі відсутності у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу.

Повернення виконавчого документа стягувачу із зазначеної підстави не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Розглядаючи скаргу, суди встановили, що Ізюмське комунальне підприємство теплових мережнеодноразово з дотриманням встановлених статтею 22 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року строків пред`являло виконавчий лист № 2016/1405/2012 до виконання.

У зв`язку з такими діями строк пред`явлення виконавчого документа № 2016/1405/2012 до виконання переривався і час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховувався.

У зв`язку з відсутністю у ОСОБА_1 майна, на яке може бути звернено стягнення, державний виконавець у порядку статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року двічі виносив постанову про повернення виконавчого листа стягувачу із встановленням строку, протягом якого цей виконавчий лист може повторно пред`являтися до виконання.

Оскільки останньою постановою державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачеві від 18 квітня 2016 року строк повторного пред`явлення до виконання виконавчого листа № 2016/1405/2012 встановлений до 18 квітня 2017 року, правильним є висновок апеляційного суду про те, що, пред`являючи цей виконавчий лист до виконання у червні 2016 року, Ізюмське комунальне підприємство теплових мереж строк не пропустило і старший державний виконавець МВДВС по Барвінківському, Борівському, Ізюмському районах та місту ІзюмГТУЮ у Харківській області Євтеєєва М. А. правомірно відкрила виконавче провадження.

Стаття 387 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції, встановлювала, що у разі, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Згідно зі статтею 308 ЦПК України у тій же редакції Кодексу апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановивши, що суд першої інстанції правомірно відмовив ОСОБА_1 у задоволенні скарги на рішення держаного виконавця з підстав відповідності оскарженої постанови вимогам законодавства, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив апеляційну скаргу і залишив ухвалу суду першої інстанції без змін.

Посилання суду апеляційної інстанції в обґрунтування своїх висновків на положення Закону України «Про виконавче провадження» 2016 року помилкові, оскільки цей Закон на час виникнення спірних правовідносин не набрав чинності, проте такі посилання не вплинули на правильність вирішення скарги по суті. Суд першої інстанції, ухвалу якого апеляційний суд залишив без змін, мотиви відмови у задоволенні скарги правильно обґрунтував нормами Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року.

Доводи заявника про те, що жодних постанов, крім оскаржуваної, від органів виконавчої служби поштою не отримував, що свідчить про їх фальсифікування, касаційний суд відхиляє.

У матеріалах справи є належним чином засвідчені копії цих постанов, жодних доказів на спростування факту їх винесення заявник не подав, посилаючись виключно на неотримання таких постанов поштою, тому суди попередніх інстанцій обґрунтовано послалися на вказані документи при вирішенні скарги.

Твердження ОСОБА_1 про те, що у порушення вимог законодавства копії інших постанов державного виконавця про відкриття виконавчого провадження і про повернення виконавчого листа стягувачу не були йому направлені рекомендованим листом із повідомленням про вручення, не свідчать про те, що у дійсності такі постанови не приймалися, а також не стосуються предмета скарги, оскільки заявник оскаржує саме постанову про відкриття виконавчого провадження від 17 червня 2016 року, факт отримання якої не заперечує.

Доводи заявника про те, що Закон України «Про виконавче провадження» 1999 року передбачав строк пред`явлення виконавчого листа до виконання протягом одного року із дня набрання законної сили судовим рішенням, не свідчать про неправильність висновків судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні скарги, так як зазначений однорічний строк неодноразово переривався пред`явленням виконавчого документа до виконання і час, який минув до такого переривання, до нового строку не зараховувався.

Оскільки кожного разу після повернення виконавчого листа Ізюмське комунальне підприємство теплових мереж своєчасно у межах річного строку повторно пред`являло його до виконання, встановлений статтею 22 Закон України «Про виконавче провадження» 1999 року строк стягувач не пропустив.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що апеляційний суд Харківської області постановив ухвалу від 28 квітня 2017 року про залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без руху і ухвалу від 27 липня 2017 року про відхилення цієї апеляційної скарги з додержанням норм процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційних скарг без задоволення, а ухвал апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу апеляційного суду Харківської області від 28 квітня 2017 року і ухвалу апеляційного суду Харківської області від 27 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов