Історія справи

Постанова

Іменем України

30 травня 2018 року

м. Київ

справа № 686/2312/14-ц

провадження № 61-2312св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Пророка В. В., ШтеликС.П.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення апеляційного суду Хмельницької області від 17 березня 2015 року у складі колегії суддів: Фанди В. П., Спірідонової Т. В., Купельського А. В.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2014 року публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 11 грудня 2007 року між сторонами укладений кредитний договір на суму 59 000,00 дол. США.

З метою належного виконання кредитного зобов'язання було укладено договір іпотеки нерухомого майна, а саме житлової квартири АДРЕСА_1, та належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 10 грудня 2007 року.

Відповідно до іпотечного договору сторони оцінили квартиру в 66 258,00 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України на 11 грудня 2007 року становило 334 602,00 грн.

У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором станом на 11 січня 2014 року утворилася заборгованість, у томі числі заборгованість за кредитом - 45 206,74 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України на 11 січня 2014 року становило 361 337,47 грн, заборгованість за відсотками - 10 035,84 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України становило 80 216,47 грн; пеня - 23 008,77 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України становило 183 909,10 грн, за останні 12 місяців розмір пені становив 21 860,92 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України становило 174 734,33 грн.

Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 квітня 2014 року у складі судді Мазурок О. В. позов задоволено.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 10 грудня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Гусєвою Л. В. та зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 10 грудня 2007 року за № 11797, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 11 грудня 2007 року № 800002807, яка на 11 січня 2014 року становить 616 288,27 грн, на користь ПАТ «Альфа-Банк» шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України «Про виконавче провадження» за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна, під час проведення виконавчих дій.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ПАТ «Альфа-Банк» 3 654,00 грн сплаченого судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредит у сумі 59 000,00 дол. США, а відповідач неналежно виконував взяті на себе зобов'язання, чим грубо порушує істотні умови кредитного договору, станом на 11 січня 2014 року має прострочену заборгованість, у зв'язку з чим у банку виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 17 березня 2015 року заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 квітня 2014 року скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Стягнуто з ПАТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_3 1 827,00 грн судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції не зазначив у резолютивній частині рішення всі складові заборгованості. Набрання чинності 07 червня 2014 року Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» після прийняття рішення судом першої інстанції не позбавляє права, а зобов'язує суд апеляційної інстанції застосувати його норми при перегляді рішення суду першої інстанції, як і не виключає того, що суд має застосовувати цей закон за наявності критеріїв, викладених у статті 1 цього Закону. Обраний спосіб захисту порушеного права не може бути застосований судом, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2015 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ «Альфа-Банк» просить, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати рішення суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що резолютивна частина рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 39 Закону України «Про іпотеку», Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» набрав чинності після ухвалення рішення судом першої інстанції і не позбавляє позивача права на звернення до суду з цим позовом.

У липні 2015 року ОСОБА_3 подав заперечення на касаційну скаргу, вказуючи на те, що судове рішення є законним і обґрунтованим, всі висновки суду апеляційної інстанції відповідають встановленим обставинам справи, підстав для його скасування немає.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Суд установив, що 11 грудня 2007 року між закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_3 укладений кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредит у сумі 59 000,00 дол. США, зобов'язувався в порядку та на умовах, що визначені договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором та додатком № 1 до нього - графіком погашення кредиту. Дата остаточного повернення кредиту 11 грудня 2022 року.

З метою забезпечення належного виконання кредитного зобов'язання між сторонами укладений іпотечний договір з подальшим внесенням змін, відповідно до умов якого відповідач передав в іпотеку банку двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, належну йому на підставі договору купівлі-продажу від 10 грудня 2007 року.

Відповідно до іпотечного договору сторони оцінили предмет іпотеки в 66 258,00 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України на 11 грудня 2007 року становило 334 602,00 грн.

Суд установив, що позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у сумі 59 000,00 дол. США, а відповідач неналежно виконував взяті на себе зобов'язання, в результаті чого станом на 11 січня 2014 року утворилася заборгованість: за тілом кредиту - 45 206,74 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України становило 361 337,47 грн; за процентами - 10 035,84 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України становило 80 216,47 грн; за пенею - 21 860,92 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України становило 174 734,33 грн.

Відповідно до частини першої статті 7, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Таким чином, обов'язковою умовою застосування цього Закону є використання предмета іпотеки як місця постійного проживання майнового поручителя та відсутність у нього іншого нерухомого майна.

Відповідно до статті 3 вказаного Закону він має тимчасовий характер і діє з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

У цивільному законодавстві мораторій визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не позбавляє кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) зазначене майно.

Рішення судів про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалені до і після прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», залишаються в силі, а їх виконання зупиняється до вдосконалення механізму, передбаченого статтею 3 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-333цс15.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що у зв'язку з набранням чинності 07 червня 2014 року Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», суд апеляційної інстанції зобов'язаний застосувати його норми при перегляді рішення суду першої інстанції за наявності критеріїв, викладених у статті 1 цього Закону, а обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не може бути застосований судом.

Зазначений висновок не ґрунтується на законі, оскільки, застосувавши Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» як підставу для відмови у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що зазначений закон не містить приписів щодо припинення іпотеки, а лише вказує на заборону примусового стягнення нерухомого житлового майна.

Також, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 Закону України «Про іпотеку».

Стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя.

Положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Статтею 41 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя реалізацію предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону. на продаж предмета іпотеки.

Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася.

Зазначені висновки узгоджуються з висновками про застосування норм права, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року (справа № 235/3619/15-ц, провадження № 14-11цс18).

У справі, яка розглядається, суд першої інстанції, встановивши наявність заборгованості за кредитним договором, порушення обов'язків іпотекодавцем, прийняв рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України «Про виконавче провадження» за початковою ціною встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна визначеною на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності/на стадії оцінки майна, під час проведення виконавчих дій.

При цьому суд першої інстанції у резолютивній частині не зазначив усі складові заборгованості, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку».

Суд апеляційної інстанції зазначені порушення суду першої інстанції не усунув, зазначивши про набрання чинності Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» як підставу для відмови у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, фактично усунувся від оцінки зібраних у справі доказів, зокрема щодо оцінки кредитного договору та договору іпотеки, наявності заборгованості, не перевірив усіх доводів апеляційної скарги, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановити зазначені обставини та усунути допущені порушення судового розгляду справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За викладених обставин постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити частково.

Заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 квітня 2014 року та рішення апеляційного суду Хмельницької області від 17 березня 2015 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька Судді: А. О. Лесько С. Ю. Мартєв В. В. Пророк С. П. Штелик