Історія справи

Постанова КЦС ВП від 30.07.2019 року у справі №2-2717/2011

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2019 року

м. Київ

справа № 2-2717/2011

провадження № 61-12359св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 1 грудня 2011 року, ухвалене у складі судді Войтенко Т. В., та рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 жовтня 2012 року, ухвалене колегією у складі суддів: Пікуль А. А., Невідомої Т. О., Гаврилової М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося з позовом, уточненим у липні 2011 року, до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову зазначило, що 23 лютого 2006 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Аваль», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № CL-005/066/2006, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 40 985 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12% річних на строк до 23 лютого 2012 року. Поручителем за кредитними зобов`язаннями ОСОБА_1 є ОСОБА_4 згідно з укладеним з нею договором поруки № SR-005/066/2006.

У зв`язку з невиконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором 23 липня 2008 року Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» направило йому вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором протягом тридцяти календарних днів з дня її одержання, яку ОСОБА_1 не виконав.

5 листопада 2010 року ПАТ «ОТП Банк» за договором купівлі-продажу кредитного портфелю відступив ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права вимоги за кредитним договорами, у тому числі за укладеним з ОСОБА_1 кредитним договором № CL-005/066/2006 і договором забезпечення до нього.

Посилаючись на невиконання позичальником кредитних зобов`язань, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 і поручителя ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором, яка станом 15 липня 2011 року становить 145 129,84 доларів США і складається із: заборгованості за кредитом - 29 227,29 доларів США; процентів за користування кредитом за період з 23 квітня 2008 року по 5 листопада 2010 року - 12 002,78 доларів США; пені за прострочення виконання зобов`язання за період з 5 листопада 2010 року по 15 липня 2011 року - 103 899,77 доларів США.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 1 грудня 2011 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнено солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_4 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 51 230,07 доларів США. У задоволені інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанцій дійшов висновку про доведеність факту порушення ОСОБА_1 зобов`язань з повернення отриманого кредиту, що призвело до виникнення у нього заборгованості у зазначеному банком розмірі, яка підлягає солідарному стягненню з нього і поручителя ОСОБА_5 . Встановивши, що нарахована кредитором пеня значно перевищує заборгованість за кредитом, суд першої інстанції дійшов висновку про її зменшення до 10 000 доларів США.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 25 жовтня 2012 року заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 1 грудня 2011 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені скасовано і ухвалено у цій частині нове рішення про солідарне стягнення з ОСОБА_1 і ОСОБА_4 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» пені у розмірі 103 899,77 доларів США, у зв`язку з чим збільшено загальну суму заборгованості, стягненої з відповідачів, до 145 129,84 доларів США. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення пені у повному обсязі, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідачі з заявою про зменшення розміру неустойки на підставі частини третьої статті 551 ЦК України не зверталися, тому суд першої інстанції безпідставно зменшив заявлену до стягнення пеню з власної ініціативи. З висновками суду першої інстанції про наявність у відповідачів заборгованості за кредитом і процентами у зазначеному банком розмірі суд апеляційної інстанцій погодився, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просив заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 1 грудня 2011 року і рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 жовтня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

На думку заявника, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не підтвердив належними і допустимими доказами набуття права вимоги за кредитним договором № CL-005/066/2006 і договорами забезпечення до нього, оскільки акт прийому-передачі документів за договором купівлі-продажу кредитного портфелю від 5 листопада 2010 року у матеріалах справи відсутній.

Заявник вказує, що позивач приховав факт викрадення автомобіля, на купівлю якого отриманий кредит, хоча така обставина має важливе значення для встановлення розміру заборгованості, оскільки даний автомобіль застрахований Акціонерним товариством «Українська пожежно-страхова компанія» і вигодонобувачем за договором страхування був саме первісний кредитор - Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк».

Позиція інших учасників справи

У червні 2017 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» подало заперечення на касаційну скаргу, у яких послалося на безпідставність її доводів. Зазначило, що у справі є докази передачі за договором купівлі-продажу кредитного портфелю від 5 листопада 2010 року прав вимоги за кредитним договором № CL-005/066/2006. Всупереч вимогам кредитного договору і договору поруки відповідачі не повідомили банк про зміну місця проживання, хоча це є їх обов`язком, що призвело до зазначення у позовній заяві неправильної адреси. Позивач вважає, що викрадення придбаного за кредитні кошти автомобіля не має правового значення для вирішення цієї справи, предметом позову у якій є стягнення заборгованості, а не звернення стягнення на предмет застави.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі і зупинено виконання заочного рішення Подільського районного суду м. Києва від 1 грудня 2011 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку.

Ухвалою цього суду від 17 липня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року вказану справу передано до Верховного Суду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23 лютого 2006 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № CL-005/066/2006, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 40 985 доларів США на купівлю автомобіля зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 12% річних на строк до 23 лютого 2012 року.

Того ж дня між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_6 укладено договір поруки № SR-005/066/2006, відповідно до умов якого поручитель зобов`язалася відповідати перед банком за належне виконання ОСОБА_1 кредитних зобов`язань у повному обсязі, у тому числі щодо повернення основної суми боргу, сплати процентів за користування кредитними коштами і пені, передбаченої кредитним договором.

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 договору поруки цей договір діє до повного виконання боргових зобов`язань за кредитним договором; відповідальність поручителя припиняється лише після виконання боргових зобов`язань у повному обсязі.

Пунктом 1.9.1 кредитного договору передбачено, що банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань у цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником/поручителем або майновим поручителем своїх боргових та інших зобов`язань за цим договором, або договором поруки чи застави. У такому разі виконання боргових зобов`язань повинно бути проведено позичальником протягом 7 банківських днів з дати надіслання банком відповідної вимоги.

Згідно з зазначеним у пункті 1.9 застереженням 2 вимога вважається надісланою у день її направлення на адресу позичальника, зазначену у договорі.

У липні 2008 року ПАТ «ОТП Банк», яке є правонаступником Акціонерного комерційного банку «Райффайзенбанк Україна», звернулося до ОСОБА_1 з досудовою вимогою про дострокове виконання боргових зобов`язань за кредитним договором, у якій вимагало у строк протягом тридцяти календарних днів з дати отримання цієї вимоги сплатити заборгованість за кредитом у розмірі 29 636,85 доларів США, проценти у розмірі 1 090,97 доларів США і пеню у розмірі 1 100,41 доларів США. Вказана вимога направлена позичальнику рекомендованим листом 23 липня 2008 року.

5 листопада 2010 року ПАТ «ОТП Банк» за договоромкупівлі-продажу кредитного портфелю від 5 листопада 2010 року відступило ТОВ «ОТП Факторинг Україна» право вимоги за укладеним з ОСОБА_1 кредитним договором і договорами забезпечення до нього.

Оцінивши витяг з додатку № 1 (перелік кредитних договорів, право вимоги за якими відступлено) до договору купівлі-продажу кредитного портфелю, суди встановили, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» набуло право вимоги за кредитним договором № CL-005/066/2006 на суму 41 230,07 доларів США, що складається із: заборгованості за кредитом - 29 227,29 доларів США та заборгованості за процентами - 12 002,78 доларів США.

Після відступлення у листопаді 2010 року права вимоги за кредитним договором № CL-005/066/2006 позичальник платежів в рахунок погашення заборгованості не здійснював.

Також судами встановлено, що придбаний за рахунок кредитних коштів автомобіль марки Volkswagen Passat, номерний знак НОМЕР_1 , застрахований Акціонерним товариством «Українська пожежно-страхова компанія»; вигодонабувачем за договором страхування є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк».

Станом на день передачі прав вимоги за кредитним договором - 5 листопада 2010 року - страхове відшкодування у рахунок погашення кредитної заборгованості за кредитним договором № CL-005/066/2006 Публічному акціонерному товариству «ОТП Банк» не перераховувалося.

З розрахунку заборгованості суди встановили, що станом на 15 липня 2011 року заборгованість ОСОБА_1 становить 145 129,84 доларів США і складається із: заборгованості за кредитом - 29 227,29 доларів США; процентів за користування кредитом за період з 23 квітня 2008 року по 5 листопада 2010 року - 12 002,78 доларів США; пені за прострочення виконання зобов`язання за період з 5 листопада 2010 року по 15 липня 2011 року - 103 899,77 доларів США.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення кредиту у розмірі 29 227,29 доларів США і процентів за період з 23 квітня 2008 року по 5 листопада 2010 року у розмірі 12 002,78 доларів США, суд першої інстанції, з яким у цій частині погодився й апеляційний суд, виходив з того, що станом на день подання позову ця заборгованість не погашена, тому підлягає стягненню у повному обсязі у сумах, що обчислені банком у розрахунку заборгованості.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені у розмірі 10 000 доларів США і стягуючи з ОСОБА_1 і ОСОБА_4 солідарно пеню за період з 5 листопада 2010 року по 15 липня 2011 року у розмірі 103 899,77 доларів США, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачі про її зменшення не заявили, тому пеня підлягає стягненню у повному обсязі згідно з поданим банком розрахунком.

Проте такі висновки судів першої і апеляційної інстанцій є помилковими.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України у разі, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частина перша статті 1049 ЦК України встановлює, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України (частина друга статті 1050 ЦК України).

У пункті 1.9 кредитного договору закріплено право кредитора вимагати дострокового виконання боржником боргових зобов`язань у повному обсязі за визначених умов. Про зобов`язання погасити заборгованість достроково банк повідомляє позичальника шляхом надіслання досудової вимоги, яка вважається надісланою у день її направлення позичальнику і підлягає виконанню у встановлений строк. Згідно з пунктом 5.4 кредитного договору всі повідомлення, які направляються сторонами одна одній у відповідності з цим договором, повинні бути складені у письмовій формі і вважаються поданими належним чином, якщо вони надіслані рекомендованим листом або кур`єром за місцезнаходженням відповідної сторони.

Згідно з досудовою вимогою від 15 липня 2008 року, надісланою ОСОБА_1 23 липня 2008 року, банк пред`явив позичальнику вимогу про дострокове погашення кредитної заборгованості у повному обсязі, яка підлягала виконанню протягом тридцяти календарних днів, тобто до 23 серпня 2008 року.

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом і встановив новий строк виконання основного зобов`язання у повному обсязі.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (стаття 1048 ЦК України).

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що у разі, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наявність досудової вимоги про дострокове погашення кредитної заборгованості у повному обсязі у встановлений строк свідчить про відсутність підстав для нарахування процентів за користування кредитними коштами, оскільки строк кредитування закінчився у зв`язку з пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення боргу.

За таких обставин положення частини першої статті 1048 ЦК України, за якими проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку кредитування. У таких правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Крім того, статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтями 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Проценти на неустойку не нараховуються. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.

Право кредитора на нарахування пені за порушення позичальником зобов`язань за кредитним договором встановлювалося пунктом 3.1.1 кредитного договору, згідно з яким позичальник зобов`язаний сплатити банку пеню у розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання за кожен день прострочки.

Оскільки надісланням ОСОБА_1 досудової вимоги у порядку частини другої статті 1050 ЦК України кредитор змінив строк виконання основного зобов`язання, його право на отримання передбаченої договором неустойки припинилося з останнього дня, встановленого у вимозі для її повного виконання.

Такі висновки узгоджуються із висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18 та від 4 липня 2018 року у справі № 14-154цс18.

Суди першої і апеляційної інстанцій, вирішуючи справу, не звернули уваги на те, що пред`явленням вимоги про дострокове погашення кредитної заборгованості, яка підлягала виконанню до 23 серпня 2008 року, ПАТ «ОТП Банк» на власний розсуд змінив строк дії кредитного договору і встановив новий строк повного виконання зобов`язання, зі спливом якого право банка на нарахування процентів за користування кредитними коштами і неустойки припинилося, що призвело до ухвалення помилкових рішень про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Крім того, суди не врахували, що за змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки, а у разі, якщо такий строк не встановлено, - якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Порука - це строкове зобов`язання і незалежно від того, встановлено строк її дії договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб`єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. З настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов`язань боржника за основним договором не свідчать про те, що таким договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України і частини четвертої статті 559 ЦК України, тому у цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Пред`явивши позичальнику ОСОБА_1 вимогу про дострокове погашення кредитної заборгованості і змінивши таким чином строк повного виконання основного зобов`язання з 23 лютого 2012 року на 23 серпня 2008 року, первісний кредитор ПАТ «ОТП Банк» набув права протягом шести місяців від дня настання нового строку виконання основного зобов`язання пред`явити до поручителя ОСОБА_4 вимогу про погашення кредитної заборгованості.

Докази того, що банк скористався таким правом і у межах встановленого строку звернувся до поручителя з вимогою, під чим розуміється пред`явлення позову до неї, у матеріалах справи відсутні.

Оскільки непред`явлення відповідної вимоги має наслідком припинення поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України, суди першої та апеляційної інстанції, стягуючи кредитну заборгованість солідарно з ОСОБА_1 і поручителя ОСОБА_4 , неправильно застосували положення статей 251, 559 ЦК України та ухвалили помилкове рішення про задоволення позовних вимог, пред`явлених до поручителя.

Відповідно до статті 412 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (стаття 400 ЦПК України).

Оскільки суди першої і апеляційної інстанцій при вирішенні справи неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до ухвалення помилкових рішень, касаційний суд скасовує ухвалені у справі судові рішення із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_1 , виходячи з наступного.

Звертаючись до суду із цим позовом, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просило стягнути заборгованість за кредитним договором, яка станом 15 липня 2011 року становить 145 129,84 доларів США і складається із: заборгованості за кредитом - 29 227,29 доларів США; процентів за користування кредитом, нарахованих за період з 23 квітня 2008 року по 5 листопада 2010 року, - 12 002,78 доларів США; пені за прострочення виконання зобов`язання, нарахованої за період з 5 листопада 2010 року по 15 липня 2011 року, - 103 899,77 доларів США.

Позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 29 227,29 доларів США касаційний суд вважає законним і обґрунтованими; правильність нарахування заборгованості за тілом кредиту заявник не спростував.

Вирішуючи позовні вимоги щодо стягнення процентів і пені, касаційний суд виходить з того, що право первісного кредитора - ПАТ «ОТП Банк» - на нарахування процентів за користування кредитними коштами і пені припинилося на тридцятий календарний день з дня направлення позичальнику вимоги про дострокове повернення кредитної заборгованості у повному обсязі, тобто з 23 серпня 2008 року, тому проценти і пеня, нараховані після цієї дати, не підлягають стягненню як безпідставні.

Позивач просить стягнути проценти за період з 23 квітня 2008 року по 5 листопада 2010 року, які частково нараховані поза межами строку кредитування, і пеню за період з 5 листопада 2010 року по 15 липня 2011 року, яка повністю нарахована поза межами строку кредитування.

З урахуванням закріпленого у статті 13 ЦПК України принципу диспозитивності цивільного судочинства та враховуючи межі заявлених ТОВ «ОТП Факторинг Україна» позовних вимог, касаційний суд задовольняє вимоги про стягнення процентів частково, за період з 23 квітня 2008 року по 23 серпня 2008 року, що згідно з поданим позивачем розрахунком заборгованості становить 1 454,97 доларів США, а у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, яка повністю нарахована поза межами строку дії договору, - відмовляє.

Доводи ОСОБА_1 про непідтвердження набуття ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права вимоги за кредитним договором № CL-005/066/2006 не є підставою для відмови у частковому задоволенні позовних вимог і відхиляються касаційним судом, оскільки в матеріалах справи наявний витяг з додатку № 1 (перелік кредитних договорів, право вимоги за якими відступлено) до договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 5 листопада 2010 року, оцінивши який суди встановили, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» набуло прав вимоги за кредитним договором № CL-005/066/2006 і укладеним на його забезпечення договором поруки № SR-005/066/2006.

Посилання заявника на недоведеність дійсного розміру кредитної заборгованості у зв`язку з можливим отриманням Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» страхового відшкодування касаційний суд також вважає безпідставним, так як довідкою від 1 листопада 2011 року банк засвідчив неотримання такого відшкодування станом на дату відступлення прав вимоги за кредитним договором і доказів зворотнього заявник не надав.

У задоволенні позовних вимог, пред`явлених до поручителя ОСОБА_4 , касаційний суд відмовляє у повному обсязі на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України, оскільки її порука за кредитними зобов`язаннями ОСОБА_1 припинилася у зв`язку з непред`явленням банком вимоги у встановлений законодавством шестимісячний строк.

Оскільки суди першої і апеляційної інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин положення статей 559, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, що призвело до ухвалення помилкових судових рішень, касаційний суд скасовує заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 1 грудня 2011 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 жовтня 2012 року і ухвалює нове рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості за кредитом у розмірі 29 227,29 доларів США і заборгованості за процентами за період з 23 квітня 2008 року по 23 серпня 2008 року у розмірі 1 454,97 доларів США, всього 30 682,26 доларів США, що за встановленим НБУ офіційним курсом гривні до долара США станом на дату ухвалення рішення (1 долар США - 27,7720 гривень) еквівалентно 852 107,72 гривень.

Щодо судових витрат

Згідно зі статтею 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

У зв`язку з частковим задоволення касаційної скарги і ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» пропорційно до задоволених позовних вимог підлягає відшкодуванню судовий збір, плачений за подання позову і апеляційної скарги, у розмірі 3 231,5 гривень; ОСОБА_1 підлягає частковому відшкодуванню судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, який згідно зі статтею 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції Закону на час подання касаційної скарги становив 2 040 гривень.

Виходячи з принципу пропорційності відшкодування судового збору розміру задоволених позовних вимог, касаційний суд стягує з ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на користь ОСОБА_1 925,60 гривень, так як сума відшкодування судового збору за подання касаційної скарги перевищує суму, яка підлягає стягненню на користь банка у відшкодування судового збору за подання позовної заяви і апеляційної скарги (2 040*78,86%) - (1820+1411,5)*21,14%).

Керуючись статтями 141, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 1 грудня 2011 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 25 жовтня 2012 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитом у розмірі 29 227,29 доларів США і заборгованість за процентами за період з 23 квітня 2008 року по 23 серпня 2008 року у розмірі 1 454,97 доларів США, всього 30 682,26 доларів США, що за встановленим НБУ офіційним курсом гривні до долара США станом на дату ухвалення рішення еквівалентно 852 107,72 гривень.

У задоволенні інших позовних вимог до ОСОБА_1 і позовних вимог до ОСОБА_7 відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на користь ОСОБА_1 у відшкодування судового збору за подання касаційної скарги 925,60 гривень.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. А. Стрільчук С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов А. С. Олійник О. В. Ступак