Історія справи

Постанова КЦС ВП від 29.09.2023 року у справі №752/9414/21
Постанова КЦС ВП від 29.09.2023 року у справі №752/9414/21

Постанова

Іменем України

29 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 752/9414/21

провадження № 61-3007св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Бучанської районної державної адміністрації Київської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 вересня 2022 року у складі судді Машкевич К. В. та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про зміну способу участі батька у вихованні дитини, мотивуючи свої вимоги тим, що рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 23 червня 2020 року визначено порядок участі відповідача у вихованні дочки та встановлено час спілкування з дочкою кожної першої та третьої суботи, кожної другої і четвертої неділі щомісяця з 10.00 год до 17.00 год без присутності матері, а також спілкування будь-якими засобами в мережі Інтернет кожного вівторка та п`ятниці з 17.00 год до 17.30 год.

05 квітня 2019 року шлюб із відповідачем розірваний за його ініціативою, під час її перебування у батьків, яких вона поїхала провідати з дитиною, не повернувши їм із дитиною особистих речей та документів.

Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 19 лютого 2019 року визначено місце проживання дочки з нею.

Зазначала, що відповідач є конфліктною людиною, в грудні 2019 року в приміщенні Теребовлянського суду Тернопільської області накинувся на неї з дитиною, завдав їй тілесних ушкоджень, а дочці психологічних потрясінь. Причиною конфлікту стала відмова дитини спілкуватися з ним. У припадку неконтрольованої агресії відповідач накинувся на її сестру, яка стала на їх захист, став її бити, тягав за комір та волосся. Це все відбувалося на очах дитини.

Після цих подій дитина боялася спати, здригалася від слова «тато», в зв`язку з чим вона змушена була звертатися за психологічною допомогою.

При згадуванні батька та подій, які відбувалися 05 грудня 2019 року, дитина стає тривожною, плаксивою, просить не згадувати їй про батька, якого вона боїться. Також просить не називати її ОСОБА_3 , тому що їй це нагадує як називав її батько « ОСОБА_3ОСОБА_3 ».

Вважала, що раніше визначений порядок участі відповідача у вихованні дочки та встановлений час спілкування з нею суперечить інтересам дитини.

Уявлення дитини про себе, ставлення до себе, формування власного «Я» залежать від дорослих, і, насамперед, від батьків. На основі цього формується самооцінка дитини, її становлення у суспільстві. Поведінка батька безпосередньо впливає на розвиток дочки - емоційний, інтелектуальний, фізичний.

З урахуванням цього, задля забезпечення якнайкращих інтересів дитини, позивачка просила суд встановити новий графік участі батька у вихованні дитини: змінити порядок участі відповідача як батька, у вихованні дитини - дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом спілкування з нею через мережу Інтернет чи за допомогою телефонного зв`язку та лише за бажанням дитини.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19 вересня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що будь-яких доказів негативного впливу на дитину, окрім конфлікту в приміщенні суду в грудні 2019 року, позивачка суду не надала. Будь-якого рішення з приводу обставин та підстав цього конфлікту, а також винних осіб позивачка суду також не надала. Крім цього, позивачка при зверненні до суду не надала доказів доцільності спілкування батька з дитиною лише за бажанням дитини та існування між батьком та дитиною стійких психоемоційних перешкод у спілкуванні, достатніх для цього. На думку суду першої інстанції, обумовлення побачень батька з дитиною виключно бажанням дитини призведе до унеможливлення реалізації батьком своїх прав на участь у вихованні та побаченні з дитиною.

Постановою Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно дослідив наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки зміна порядку участі відповідача у вихованні дочки у наведений позивачкою спосіб є порушенням прав відповідача як батька, а також самої дитини на безперешкодне спілкування, гарантоване законом. Підстав, визначених законом, для обмеження такого спілкування позивачкою не доведено, а викладені в апеляційній скарзі доводи є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

ОСОБА_1 28 лютого 2023 року звернулася засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення її позову.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування судами правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17, від 15 квітня 2020 року у справі № 761/24136/15-ц, від 10 вересня 2020 року у справі № 824/308/20, від 08 липня 2021 року у справі № 640/11833/19, від 29 липня 2021 року у справі № 758/5545/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У своїй касаційній скарзі заявниця також зазначає, що обґрунтовано звернулася до суду із цим позовом про зміну способу участі батька у вихованні дитини, оскільки вона як мати діє виключно в інтересах дитини, так як батько може ще більше зашкодити здоров`ю та психічному стану дитини, який є нестійким; дитина боїться агресивного батька, має проблеми із психоемоційним станом через це; раніше визначений порядок участі ОСОБА_2 у вихованні дочки ОСОБА_3 та встановлений час спілкування із нею суперечить інтересам дитини; положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини; рівність прав батьків витікає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім - права батьків; в оскаржуваних рішеннях суди не зазначили мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору, зокрема не проаналізували подані позивачкою докази та надані аргументи.

Відзиви на касаційну скаргу станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 752/9414/21 із Голосіївського районного суду м. Києва та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У березні 2023 року матеріали справи № 752/9414/21 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх інстанційвстановили, що сторони перебували у шлюбі із 07 березня 2014 року, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дитина - дочка ОСОБА_3 .

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 квітня 2019 року шлюб сторін розірваний.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року встановлено спосіб участі відповідача в спілкуванні з дитиною, а саме: кожної першої та третьої суботи, кожної другої і четвертої неділі щомісяця з 10.00 год до 17.00 год без присутності матері.

Між сторонами склалися вкрай неприязні стосунки, які є перешкодою для спільного вирішення питань, пов`язаних із вихованням дитини.

Крім того, у відносини сторін втягнуті органи державної влади та правоохоронні органи.

Між сторонами як батьками дитини існує конфліктна ситуація, в тому числі щодо участі батька у вихованні дитини.

Позивачка змінює місце проживання, від контактів з представниками Служби в справах дітей ухиляється, рішення суду про встановлення відповідачу графіку побачень з дитиною не виконується.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суди виходили із того, що будь-яких доказів негативного впливу на дитину зі сторони батька позивачка не надала, у тому числі щодо конфлікту в приміщенні суду в грудні 2019 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Частиною першою статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно зі статтею 9 Конвенції держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток (частина друга статті 150 СК України).

Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Згідно зі статтею 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до статті 159 СК України, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та її вихованні, зокрема він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров`я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Системний аналіз наведених міжнародних правових норм та норм внутрішнього законодавства України вказує на те, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно.

Батько, який проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, враховуючи його ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, прихильність дитини до батька, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Мати, яка проживає разом з дитиною, не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини (частина восьма статті 7 СК України, стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства).

Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізував Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (§ 54) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (§ 78 рішення ЄСПЛ від 07 серпня 1996 року у справі «Johansen v. Norway»).

Отже, положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.

У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки позивачка не довела обставин, на які посилалася у позовній заяві.

За відсутності визначених законом підстав для обмеження установленого режиму спілкування батька із дочкою, вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, обґрунтованого висновку про що дійшли суди попередніх інстанцій.

Ураховуючи конфліктні відносини між батьками, постійне проживання дитини разом із матір`ю, тісний психоемоційний зв`язок саме з нею, перешкоди зі сторони позивачки в спілкуванні батька з дитиною, обумовлення побачень відповідача з дочкою виключно бажанням дитини призведе до значного ускладнення чи унеможливлення реалізації батьком своїх прав на участь у її вихованні та побаченні з дитиною.

У таких чутливих правовідносинах як визначення чи зміна способу участі у вихованні дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із батьком.

Батько також має право на особисте спілкування з дитиною, а матір не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.

У свою чергу доводи касаційної скарги про порушення найкращих інтересів малолітньої ОСОБА_3 не знайшли своєї підтвердження.

Аргументи касаційної скарги про агресію батька по відношенню до дитини, негативний вплив через це на її психоемоційний стан, необхідність зміни раніше визначеного порядку участі ОСОБА_2 у вихованні дочки та обмеження встановленого часу спілкування з дитиною зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, зокрема спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів саме в тому контексті, який, на думку позивачки, підтверджує обґрунтованість заявлених нею позовних вимог.

Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Проте доводи та аргументи заявниці зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій і свідчать про її незгоду із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 також не вказала, які саме докази не досліджено судом, або які досліджено з порушенням процесуального порядку.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).

Посилання заявниці на загальні висновки у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17, від 15 квітня 2020 року у справі № 761/24136/15-ц, від 10 вересня 2020 року у справі № 824/308/20, від 08 липня 2021 року у справі № 640/11833/19, від 29 липня 2021 року у справі № 758/5545/18 щодо застосування норм права не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права при постановлені оскаржуваних рішень, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.

На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

У справі № 712/10623/17 предметом позову було надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за кордон без згоди батька; у справі № 761/24136/15-ц розглядалась скарга на бездіяльність органу державної виконавчої служби; у справах № 824/308/20 та № 640/11833/19 предметом розгляду було визнання незаконною та скасування постанови державного виконавця; у справі № 758/5545/18 - визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею.

В адміністративній справі № 824/308/20 судами установлено, що мати не чинила перешкод у спілкуванні дітей з батьком, які самі відмовилися від спілкування з батьком, що не залежить від волевиявлення позивачки, в її діях відсутній склад правопорушення, тому притягнення її до відповідальності шляхом накладення штрафу за невиконання рішення суду є неправомірним. У наведеній справі суди попередніх інстанцій, враховуючи, що діти неодноразово відмовлялися залишатися з батьком та не бажали з ним проводити час, дійшли висновку про належне виконання матір`ю рішення суду у спосіб, встановлений цим рішенням, оскільки остання не чинила перешкод у виконанні цього рішення, а тому оскаржувана постанова державного виконавця є необґрунтованою.

Предметом спору в адміністративній справі № 640/11833/19 є законність, зокрема, постанов державного виконавця від 24 червня 2019 року та від 27 червня 2019 року в межах виконавчого провадження № 57116426 про накладення на матір штрафу у розмірі 3 400,00 грн за повторне невиконання рішення у цивільній справі, яким зобов`язано позивачку не чинити батькові дитини перешкод в участі у вихованні та спілкуванні з дочкою. В межах перегляду зазначеної справи Верховний Суд не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що виконання судового рішення не може бути унеможливлено небажанням дитини спілкуватися зі стягувачем, оскільки це фактично є примушуванням дитини, що може призвести до психологічного тиску на дитину та явно не відповідатиме якнайкращим інтересам дитини в аспекті забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.

Отже, обставини у наведених постановах Верховного Суду істотно відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається в касаційному порядку, де, по-перше, предметом позову є зміна способу участі батька у вихованні дитини, по-друге, суди установили, що позивачка змінює місце проживання, від контактів із представниками Служби в справах дітей ухиляється, рішення суду про встановлення батьку графіку побачень із дитиною не виконується, тому немає підстав вважати, що суди ухвалили судові рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У кожній із наведених справ суди виходили із конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Верховний Суд є судом права, а не факту, і, діючи у межах повноважень та порядку, визначених частиною першою статті 400 ЦПК України, не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Доводи заявниці є аналогічними із доводами її позовної заяви та апеляційної скарги та були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи, змістом оскаржуваних судових рішень, зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, переоцінки доказів у справі, що в силу приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, чи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявницею норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленими судовими рішеннями про відмову в задоволенні позовних вимог.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, тому Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 402 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак