Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.07.2018 року у справі №442/6109/15

Постанова

Іменем України

29 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 442/6109/15

провадження № 61-16528св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Кузнєцова В. О., Луспеника Д. Д.,

Погрібного С.О., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

відповідач - ОСОБА_3,

треті особи: ОСОБА_4, Національний банк України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 грудня 2016 року у складі судді Коваль Р. Г. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 27 березня 2017 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06 квітня 2016 року до участі у справі як третю особу залучено Національний банк України.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» зазначило, що 12 серпня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк»), та ОСОБА_4 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 59 000,00 доларів США, зі сплатою 12,5 % річних, строком до 11 лютого 2034 року. На забезпечення виконання зобов'язання за зазначеним кредитним договором, 12 серпня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 укладений договір поруки. 25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами, зокрема і за кредитним договором, укладеним 12 серпня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_4

Посилаючись на порушення позичальником умов кредитного договору, позивач просив стягнути з поручителя боржника - ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у розмірі 979 329,08 грн.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 грудня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на момент звернення банку до суду із зазначеним позовом до поручителя порука останнього за договором від 12 серпня 2008 року припинилася на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 27 березня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

У квітні 2017 року представник ПАТ «Дельта Банк» подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 27 березня 2017 року, в якій просив скасувати зазначені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

У касаційній скарзі зазначає, що банк не звертався до позичальника із достроковою вимогою про повне погашення заборгованості, а тому строк виконання основного зобов'язання не змінювався, внаслідок чого суди неправильно застосували до даних правовідносин положення частини четвертої статті 559 ЦК України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано справу та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

У серпні 2017 року ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу та просив касаційну скаргу відхилити та залишити без змін оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду зазначену цивільну справу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2018 року зазначену цивільну справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судом установлено, що 12 серпня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_4 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 59 000,00 доларів США, зі сплатою 12,5 % річних, строком до 11 лютого 2034 року. На забезпечення виконання зобов'язання за зазначеним кредитним договором, 12 серпня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 укладений договір поруки.

Разом з тим, відповідно до пункту 1 договору поруки поручитель зобов'язався перед банком відповідати за виконання зобов'язань щодо повернення коштів, наданих банком позичальнику у вигляді кредиту згідно з кредитним договором від 12 серпня 2008 року у сумі 59 000,00 грн, строком до 11 лютого 2034 року, з процентною ставкою 12,5 % річних за їх користування.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК Украни за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

При цьому, якщо кредитор змінює на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строк виконання основного зобов'язання, позовна давність для вимог до позичальника та строк пред'явлення вимоги до поручителя обчислюється від цієї дати.

Пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів за його користування та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й зобов'язаний був пред'явити позов до боржника протягом трьох років, а до поручителя - протягом шести місяців (частина четверта статті 559 ЦК України), від дати порушення боржником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту.

Тобто вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов'язанням.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12.

Пунктом 3.1 кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язується здійснювати погашення заборгованості за кредитом, шляхом внесення коштів на позичковий рахунок щомісяця, через касу банку згідно з додатком № 1 до договору строком до 11 лютого 2034 року.

Висновок судів про те, що досудова вимога від 26 листопада 2014 року, яка була направлена 01 грудня 2014 року на адресу позичальника ОСОБА_4, змінила строк виконання основного зобов'язання на 02 січня 2015 року, є передчасним, оскільки такого висновку суди дійшло без з'ясування повного змісту цієї вимоги, за яким банк довів до відома боржника про наявність простроченої (поточної) заборгованості станом на 21 листопада 2014 року у розмірі 41 771,29 доларів США.

Тобто судам належало б встановити, чи за своїм змістом указана вимога свідчить про те, що банк скористався своїм правом на дострокове повернення всієї суми заборгованості та, відповідно, чи змінився у зв'язку з цим строк основного зобов'язання.

Без з'ясування вказаних обставин, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог та підстав, на які посилався позивач на їх обґрунтування, висновки судів про відмову у задоволенні позову не можна вважати обґрунтованими та такими, що відповідають завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішені справ із метою ефективного захисту порушених прав, оскільки у всіх справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права.

Отже, вирішуючи спір на підставі ЦПК України 2004 року, суд першої інстанції усупереч вищевказаних положень норм процесуального права не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та не встановив повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи предмет і підстави поданого позову, а також характер спірних правовідносин, не надав належну оцінку усім наявним у справі доказам.

Суд апеляційної інстанції в силу своїх повноважень мав можливість усунути зазначені порушення норм процесуального права, проте всупереч положенням статті 303 ЦПК України 2004 року на надав належної оцінки доводам апеляційної скарги, надавши оцінку лише договору поруки, не встановив суму основного зобов'язання, за яку ОСОБА_4 поручилася перед банком, оскільки у пункті 15 договору поруки поручитель підтвердив, що ознайомлений з усіма умовами кредитного договору від 12 серпня 2008 року та повністю погоджується з цими умовами. Кредитний договір укладений на суму 59 000,00 доларів, а не 59 000,00 грн, як зазначено у договорі поруки, а тому оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції не може вважатися законними та обґрунтованими і таким, що відповідає засадам цивільного судочинства, отже підлягає скасуванню.

За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази.

При цьому під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, за винятками і доповненнями, встановленими цією главою.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, враховуючи необхідність встановлення обставин, наведених вище, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 27 березня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді: В. О. Кузнєцов Д. Д. Луспеник С. О. Погрібний Є. В. Синельников