Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.01.2019 року у справі №214/5765/17

Постанова

Іменем України

29 травня 2020 року

м. Київ

справа № 214/5765/17

провадження № 61-48926св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Прокуратура Дніпропетровської області,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційними скаргами ОСОБА_1 та Державної казначейської служби України на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 серпня 2018 року у складі судді Гриня Н. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Прокуратури Дніпропетровської області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та суду, в якому, з урахуванням уточнених вимог, просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь 700 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Позов ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що згідно з наказом начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області від 30 вересня 2008 року № 214 о/с його було призначено на посаду дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Саксаганського районного відділу Криворізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області. 23 червня 2011 року прокурором Саксаганського району міста Кривого Рогу відносно нього було порушено кримінальну справу за фактами зловживання службовим становищем та службовим підробленням. 01 листопада 2011 року відносно нього як службової особи органу внутрішніх справ України було проведене службове розслідування, за результатами якого зроблено висновок про доцільність звільнення його з роботи за порушення дисципліни. Незважаючи на те, що йому не було пред`явлено обвинувачення, 05 липня 2011 року наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області № 99 о/с його було звільнено з органів внутрішніх справ. 10 липня 2017 року слідчий з особливо важливих справ другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області Пугачов Д. О. закрив кримінальне провадження відносно нього за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого статтею 364 Кримінального кодексу України (далі - КК України), а після його неодноразових звернень 20 жовтня 2017 року було прийнято рішення про закриття кримінального провадження за частиною першою статті 366 КК України. Незаконним притягненням до кримінальної відповідальності йому було заподіяно моральну шкоду, яка полягала в порушенні його нормальних життєвих зв`язків, погіршенні стосунків з оточуючими людьми. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди слід врахувати, що він перебував під судом та слідством упродовж тривалого строку та щодо нього було застосовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, а найголовніше, що внаслідок необґрунтованого притягнення його до кримінальної відповідальності він втратив роботу і протягом трьох років не міг працевлаштуватися. Мінімальний розмір, що підлягає стягненню з Державної казначейської служби України на його користь, становить 279 225 грн (3 723 грн (мінімальна заробітна плата у місячному розмірі на 01 січня 2018 року) х 75 місяців = 279 255 грн), однак, зважаючи на численні скарги про скасування постанови про порушення кримінальної справи, моральні страждання, які відобразилися на стані його здоров`я, неможливість працевлаштування, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, становить 700 000 грн.

Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 серпня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 282 948 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та суду. В задоволенні решти вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що внаслідок протиправного притягнення до кримінальної відповідальності, обрання запобіжного заходу, тривалого провадження у кримінальній справі та звільнення з роботи протягом тривалого часу були обмежені права позивача та порушені його нормальні життєві зв`язки. Вказані незаконні дії спричинили йому душевні страждання та призвели до відсутності в нього повного психологічного та соціального благополуччя. Розмір відшкодування визначений судом, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням обставин справи і тяжкості страждань позивача.

Додатковим рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 серпня 2018 року стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі в розмірі 3 637,90 грн.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та прокуратури Дніпропетровської області залишено без задоволення, а рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 серпня 2018 року та додаткове рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 серпня 2018 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті справи є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційних скарг не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи.

У грудні 2018 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 серпня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року, в якій, посилаючись порушення судами норм процесуального права, просив змінити оскаржувані судові рішення, ухваливши нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Касаційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована тим, що суди не дали належної правової оцінки його доводам про заниження розміру відшкодування моральної шкоди, який був визначений ними без врахування дійсних обставин справи та наданих ним доказів.

У грудні 2018 року Державна казначейська служби України також подала засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 серпня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга Державної казначейської служби України обґрунтована тим, що вона не порушувала прав та інтересів позивача, не вступала у правовідносини з ним і шкоди йому не завдавала, а тому не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу діями інших суб`єктів. Крім того, розмір відшкодування було визначено судами неправильно, оскільки з 01 січня 2017 року мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат. Розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатися з урахуванням вимог розумності та справедливості такого відшкодування, яке має бути не більш ніж достатнім для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи і не повинно призводити до збагачення позивача за рахунок держави.

У січні 2019 року Прокуратура Дніпропетровської області подала засобами поштового зв`язку відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що скарга є необґрунтованою та спрямованою на переоцінку доказів.

У квітні 2019 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв`язку відзив на касаційну скаргу Державної казначейської служби України, в якому просив задовольнити її частково, рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 серпня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року змінити, стягнути з Державної казначейської служби України на його користь 700 000 грн на відшкодування моральної шкоди і 15 000 грн витрат на правову допомогу, посилаючись на те, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом не обмежується мінімальним розміром заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 серпня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року і витребувано матеріали справи із Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 14 березня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 серпня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року і зупинено виконання рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 серпня 2018 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до закінчення касаційного провадження.

15 січня 2019 року справа № 214/5765/17 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційних скарг, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційних скарг, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що постановою прокурора Саксаганського району міста Кривого Рогу від 23 червня 2011 року стосовно дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Саксаганського районного відділу Криворізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській областіСпівака А.В. було порушено кримінальну справу за фактами зловживання службовим становищем та службового підроблення за ознаками складів злочинів, передбачених частиною третьою статті 364 і частиною першою статті 366 КК України.

22 липня 2011 року було складено обвинувальний акт у вказаній кримінальній справі та направлено його до суду.

Постановою Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 жовтня 2013 року кримінальна справа № 1-669/11 за обвинуваченням ОСОБА_2 і ОСОБА_1 у скоєнні злочину, передбаченого частиною першою статті 365 КК України, була повернута прокурору для проведення додаткового розслідування.

Постановою Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 жовтня 2014 року кримінальна справа № 1-669/11 за обвинуваченням ОСОБА_2 і ОСОБА_1 у скоєнні злочину, передбаченого частиною третьою статті 364 КК України, була закрита у зв`язку з відсутністю складу злочину.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2015 року постанова Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 жовтня 2014 року скасована, а справа № 1-669/11 направлена на новий судовий розгляд до того ж суду в іншому складі суду.

Постановою Саксаганського районного суду від 20 лютого 2017 року кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_2 і ОСОБА_1 у скоєнні злочину, передбаченого частиною першою статті 365 КК України, повернута прокурору для проведення додаткового розслідування.

Постановою слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області радника юстиції Пугачова Д. О. від 10 липня 2017 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 42017041750000054 від 12 травня 2017 року, стосовно дільничних інспекторів міліції ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статі 364 КК України, закрите у зв`язку з відсутністю складу злочину.

Згідно з довідкою Міністерства внутрішніх справ України серії ІАА № 0212836 станом на 07 вересня 2017 року ОСОБА_1 незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває. Разом з тим ОСОБА_1 є особою, якій 13 липня 2011 року повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 364 і частиною першою статті 366 КК України. Відомості про результати судового розгляду до Міністерства внутрішніх справ України не надходили.

Постановою слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області радника юстиції Пугачова Д. О. від 20 жовтня 2017 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 42017041750000053 від 12 травня 2017 року стосовно дільничного інспектора міліції ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України, закрите у зв`язку з відсутністю складу злочину.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали своїх офіційні повноваження.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV V. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

Згідно з частинами першою-третьою статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Відповідно до статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п`ята, шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством і судом з 23 червня 2011 року по 12 травня 2017 року, тобто 76 місяців, чим йому було завдано моральної шкоди, суди, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, дійшли правильного висновку про часткове задоволення позову та стягнення за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивача 282 948 грн на відшкодування завданої йому моральної шкоди.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суди не дали належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам і неправильно визначили розмір завданої йому моральної шкоди, не заслуговують на увагу, оскільки вони зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Аргументи касаційної скарги Державної казначейської служби України про те, що вона не порушувала прав та інтересів позивача, не вступала у правовідносини з ним і шкоди йому не завдавала, а тому не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу діями інших суб`єктів, є неспроможними з огляду на таке.

Статтею 43 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) встановлено, що при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Згідно з пунктами 1, 3 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, Державна казначейська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України. Державна казначейська служба України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Основними завданнями Державної казначейської служби України є: 1) внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів; 2) реалізація державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Державна казначейська служба України відповідно до покладених на неї завдань: здійснює через систему електронних платежів Національного банку України розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів, операцій з коштами бюджетів, спільних із міжнародними фінансовими організаціями проектів; здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (пункт 4 Положення про Державну казначейську службу України).

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 7, частини другої статті 23 БК України бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, які встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Статтею 25 БК України встановлено, що Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Списання грошових коштів проводиться держказначейством з відповідного казначейського рахунку.

Покладаючи відшкодування завданої ОСОБА_1 моральної шкоди на державу, суд зобов`язує Державну казначейську службу України як центральний орган виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, списати ці кошти з відповідного казначейського рахунку, що відповідає визначеній законодавством процедурі. Тому доводи касаційної скарги Державної казначейської служби України в означеній частині є безпідставними.

Аргументи Державної казначейської служби України про те, що судами не враховано пункту 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», згідно з яким мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівникам та інших виплат, також не заслуговують на увагу, оскільки відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, не є його посадовим окладом, заробітною платою чи іншою виплатою, а відтак підстави для застосування наведеної норми до спірних правовідносин відсутні.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 607/14493/16-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 311/842/17, від 17 січня 2020 року у справі № 366/2027/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 295/692/17, від 11 березня 2020 року у справі № 295/5199/17, від 08 квітня 2020 року у справі № 464/6418/146-ц.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до частини третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 серпня 2018 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 було зупинено ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 14 березня 2019 року, то у зв`язку із залишенням цього рішення без змін необхідно поновити його виконання.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 серпня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 серпня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов