Історія справи

Постанова КЦС ВП від 29.04.2021 року у справі №686/24125/18

Постанова

Іменем України

26 квітня 2021 року

місто Київ

справа № 686/24125/18

провадження № 61-13033св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Прокуратура Хмельницької області, Головне управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 19 червня 2019 року у складі колегії суддів: П'єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Прокуратури Хмельницької області, Головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області про відшкодування шкоди.

Позивач обґрунтовував позов тим, що у провадженні слідчих Хмельницького відділення НП ГУНП в Хмельницькій області знаходиться кримінальне провадження № 12016240010006706, яке порушено за його заявою з приводу незаконного будівництва на АДРЕСА_1. Зазначив, що 10 квітня 2017 року судом визнано бездіяльність прокурора Ратушняка Ю. І., яка знайшла прояв у непостановленні певних процесуального рішення у кримінальному провадженні. Майнова шкода завдана йому незаконною бездіяльністю прокурора та полягає у витратах власного часу на написання скарги, її подання до суду, з метою участь у розгляді справи, витратах на проїзд, папір, електроенергію, фарбу картриджа та копіювання документів, розмір відшкодування якої позивач визначає у 40 023,00 грн. Крім того, зазначив, що незаконною бездіяльністю прокурора йому завдано моральну шкоду, яка полягає у марнуванні його часу, який він змушений витрачати на оскарження бездіяльності прокурора, моральних стражданнях, які він зазнав внаслідок бездіяльності прокурора, та необхідності докладати додаткових зусиль для організації свого життя, яка становить 1 000 000 000,00 грн. Зазначені суми відшкодування майнової та моральної шкоди позивач просив стягнути на його користь з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України.

Стислий виклад заперечень відповідачів

Відповідачі позов не визнали, вважали його необґрунтованим.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 19 червня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Прокуратури Хмельницької області, Головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області про відшкодування шкоди відмовлено.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, із висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння йому шкоди та її розмір, а також причинно-наслідкового зв'язку між постановленням ухвали суду щодо визнання бездіяльності прокурора та настанням шкоди. Самий лише факт неухвалення прокурором процесуального рішення за поданою ОСОБА_1 заявою, який визнаний судом як бездіяльність прокурора, не свідчить про завдання особі шкоди та наявність підстав для її відшкодування. Крім того, реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження бездіяльності прокурора не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв'язку у липні 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки про відсутність підстав для відшкодування йому моральної шкоди, не надали належної оцінки доказам, доданим до позовної заяви. Судами не надано оцінки його доводам щодо завдання йому майнової шкоди, що ним витрачені грошові кошти на квитки для проїзду до місця розгляду справи, копіювання документів тощо. Судами не враховані висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 638/6944/16-ц.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У наданому відзиві Прокуратура Хмельницької області просила залишити касаційну скаргу без задоволення.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 17 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - ~law24~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law25~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law26~.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у липні 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law27~.

За змістом правила частини 1 статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що постановою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду від 10 квітня 2017 року у справі № 686/3489 визнано незаконною бездіяльність прокурора Ратушняка Ю. І., яка знайшла прояв у непостановленні процесуального рішення у кримінальному провадженні № 12016240010006706 за поданою ОСОБА_1 заявою про залучення його до участі у кримінальному провадженні як потерпілого.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Кожна особа має право в порядку, встановленому статті 263 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

У статті 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з частинами 1 та 6 статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України.

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що позивач не довів із застосуванням достатніх та допустимих доказів факт заподіяння йому шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між невнесенням певних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та настанням тих негативних наслідків, про які зазначив позивач.

Суди також підставно зазначили, що необхідність звернення до суду з приводу оцінки дій посадових осіб органів досудового розслідування, не є належною правовою підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди, позивачем не доведено факт моральних страждань, що виникли внаслідок бездіяльності відповідачів під час розслідування кримінального провадження.

Посилання на понесені витрати (придбання квитків для проїзду до місця розгляду справи, копіювання документів тощо) не свідчать про незаконність судового рішення, оскільки пред'явлено вимогу про відшкодування майнової шкоди, а умовою для цього є доведення протиправності дій відповідачів, щопід час розгляду цієї справи здійснено не було.

Доводи касаційної скарги щодо неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 25 липня 2018 року у справі № 638/6944/16-ц, є необґрунтованими, оскільки у наведеній заявником постанові Верховного Суду та оскаржуваних судових рішеннях встановлено різні фактичні обставини справ.

Доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах першої та апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Аналогічні висновки про застосування норм права у подібних правовідносинах викладено у постановах Верховного Суду від 03 грудня 2019 року у справі № 686/26653/18 (провадження № 61-12277св19), від 28 січня 2019 року у справі № 686/7576/18 (провадження № 61-43847св18), від 12 квітня 2019 року у справі № 686/10651/18 (провадження № 61-305св19), підстав відступити від зазначених висновків Верховним Судом не встановлено.

З огляду на викладене Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги, які зводяться до незгоди з судовими рішеннями у справі та переоцінки доказів у справі, власного тлумачення норм матеріального права, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Частиною 4 статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України

"Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ визначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи ("Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд встановив, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішень не впливають.

Враховуючи наведене, та застосувавши правило частини 3 статті 401 ЦПК України, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 19 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

В. В. Яремко