Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.05.2019 року у справі №644/5531/17

Постанова

Іменем України

28 квітня 2021 року

місто Київ

справа № 644/5531/17

провадження № 61-9479св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Харківська міська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Харківської міської ради на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2018 року у складі судді Ізмайлова І.

К. та постанову Харківського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Піддубного Р. М., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Харківської міської ради (далі - ХМР, міськрада) про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом, встановлення факту спільного проживання.

Позивач на обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що вона з ОСОБА_2, померлим ІНФОРМАЦІЯ_1, проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 2000 року до дня його смерті. Після смерті відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 та рахунки № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 у філії Ощадбанку № 171 у м. Харкові. Зазначає, що на час відкриття спадщини вона постійно проживала у цій квартирі разом зі спадкодавцем, вела сумісне господарство, вони придбавали меблі у квартиру та разом відпочивали. Після смерті ОСОБА_2 вона звернулася із заявою про прийняття спадщини, однак отримала постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила встановити факт її проживання з ОСОБА_2, померлим ІНФОРМАЦІЯ_1, як чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 2000 року до дня його смерті, визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 та рахунки № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 у філії Ощадбанку № 171 у м. Харкові в порядку спадкування за законом.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2018 року, з урахуванням ухвали від 26 грудня 2018 року про виправлення описки, позов задоволено частково. Встановлено факт проживання ОСОБА_1 з померлими ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 01 вересня 2005 року до дня смерті ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції керувався тим, що факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2, померлим ІНФОРМАЦІЯ_1, підтверджується зібраними у справі доказами, а також показами свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6. Позивач звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак їй було відмовлено.

З врахуванням наведеного, її право підлягає судовому захисту. Відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання права власності на ощадні рахунки у філії Ощадбанку, суд першої інстанції зазначив, що таке право може бути визнано лише на компенсаційні нарахування, щодо наявності яких позивачем доказів не надано.

Постановою Харківського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, зазначивши, що доводи апеляційної скарги на висновки суду не впливають, зводяться до необхідності переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну оцінку.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ХМР 06 травня 2019 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на зазначені судові рішення, у якій просила рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник обґрунтовує вимоги касаційної скарги неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права й порушенням норм процесуального права.

Міськрада зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано взяли до уваги показання свідків, надали їм неналежну оцінку, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову у частині встановлення факту спільного проживання позивача із померлим. Крім того, судами не з'ясовано місце реєстрації проживання ОСОБА_2 та позивача, з огляду на що висновки про спільне проживання є передчасними. Також суди не надали належну оцінку доказам щодо належності ОСОБА_2 на праві власності спірної квартири, без чого неможливо було вирішувати питання про її спадкування ОСОБА_1.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2019 року відкрито касаційне провадження.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law36~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law37~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law38~.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law39~.

За частиною 1 статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_2 був власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 11 липня 2008 року, № НОМЕР_3, виданого Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна Департаменту економіки та комунального майна та приватизації Виконавчого комітету ХМР.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 07 лютого 2017 року № НОМЕР_4, виданим Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, актовий запис № 2046.

З повідомлення Четвертої Харківської державної нотаріальної контори від 05 травня 2018 року № 2458/02-14 випливає, що ОСОБА_1 звернулася після смерті ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини у шестимісячний строк. Інших заяв в установлений законом строк ніхто із спадкоємців не подавав.

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії державного нотаріуса Четвертої Харківської державної нотаріальної контори Калімбет Я. М. відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.

За договором-замовленням на організацію та проведення поховання від 07 лютого 2017 року № 1913, складеним між ОСОБА_1 та Комунальним підприємством "Ритуал", витрати на поховання ОСОБА_2 понесла позивач.

Актом, складеним мешканцями 5 поверху будинку АДРЕСА_2 від 04 вересня 2017 року, засвідчено, що у квартирі АДРЕСА_3 з 2000 року постійно проживали ОСОБА_2 та ОСОБА_1, вели спільне господарство, проживали однією сім'єю, разом робили ремонт у квартирі. Після смерті ОСОБА_2 у спірній квартирі проживає ОСОБА_1.

Крім того, факт проживання однією сім'єю підтвердили своїми показаннями свідки ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статей 1216 та 1217 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтею 1223 ЦК України. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Статтею 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених Статтею 1258 ЦК України.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Частинами 1 , 3 та 5 статті 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого Частинами 1 , 3 та 5 статті 1268 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Верховний Суд виходить з того, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини 2 статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності частини 2 статті 3 СК України. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.

Відповідно до частин 1 , 2 та 4 статті 3 СК України сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Зазначеною нормою права визначено перелік підстав створення сім'ї, цей перелік не є вичерпним. Підставами створення сім'ї є шлюб (стаття 21 СК України), кровне споріднення, усиновлення (стаття 207 СК України). Також сім'я може створюватися на інших підставах, що не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

Задовольняючи позов у частині встановлення факту, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що позивач довела свої позовні вимоги, зокрема, довела, що сторони спільно проживали, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки.

Крім того, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_2 був власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 11 липня 2008 року, № 7-08-288873, виданого Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна Департаменту економіки та комунального майна та приватизації Виконавчого комітету ХМР, тобто зазначена квартира після смерті власника увійшла до складу спадщини.

Судами не встановлено інших спадкоємців після смерті ОСОБА_2.

Таким чином, враховуючи, що постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріуса Четвертої Харківської державної нотаріальної контори Калімбет Я. М. відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову у відповідній частині.

Доводи касаційної скарги у цілому фактично зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 ЦПК України.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених статті 13 ЦПК України випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 88 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов переконання, що позивач у контексті наведених правових норм довів обставини, на які вона посилалася на обґрунтування позову, а відповідач їх не спростував; суди першої та апеляційної інстанцій розглянули спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Верховний Суд, застосувавши правило частини 3 статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

В. В. Яремко