Історія справи

Постанова КЦС ВП від 29.03.2023 року у справі №574/888/17
Постанова КЦС ВП від 29.03.2023 року у справі №574/888/17

Постанова

Іменем України

29 березня 2023 року

м. Київ

справа № 574/888/17

провадження № 61-7541св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О.,Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Головне управління Держгеокадастру у Сумській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 05 липня 2022 року у складі колегії суддів: ТкачукС. С., Криворотенка В. І., Собини О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання недійсним державного акта на земельну ділянку.

В обґрунтування позову зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Кролевець Сумської області помер його батько ОСОБА_3 . Рішенням Буринського районного суду Сумської області від 01 серпня 2012 року у справі № 1802/1048/2012 за ним визнано право власності на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , що належав ОСОБА_3 . Також до складу спадкового майна ОСОБА_3 увійшла і земельна ділянка площею 0,55 га за адресою: АДРЕСА_1 , яка передана у власність ОСОБА_3 для ведення особистого підсобного господарства згідно з рішенням п`ятнадцятої сесії двадцять першого скликання Степанівської сільської ради народних депутатів Буринського району Сумської області від 02 вересня 1993 року. Вказав, що рішенням дев`ятнадцятої сесії шостого скликання Степанівської сільської ради народних депутатів Буринського району Сумської області від 15 жовтня 2012 року «Про погодження надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо виготовлення документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку» йому погоджено надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо виготовлення документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку розміром 0,55 га, для індивідуального житлового будівництва та ведення особистого селянського господарства. У 2015 році, з метою складання технічної документації із землеустрою, виготовлення документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, він звернувся до землевпорядної організації Проте, Приватне підприємство проектно-консультаційна фірма «Інтел Ленд» (далі - ПП ПКФ «Інтел Ленд»), відмовило йому у виготовленні документів у зв`язку з тим, що на частину земельної ділянки, котра за рішенням сесії знаходиться у його користуванні, видано державний акт на ім`я ОСОБА_2 . Зазначив, що рішенням двадцять п`ятої сесії п`ятого скликання Степанівської сільської ради народних депутатів Буринського району Сумської області від 27 травня 2009 року «Про уточнення площі та затвердження технічної документації на право приватної власності на землю» внесено уточнення щодо площі земельних ділянок, затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки громадянам. На підставі цього рішення ОСОБА_2 видано державний акт від 02 жовтня 2009 року серії ЯЗ № 373777 на земельну ділянку площею 0,4328 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5920986800:01:000:0366, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби. Стверджував, що зазначеним рішенням Степанівської сільської ради порушені його права на земельну ділянку загальною площею 0,55 га, оскільки більша частина цієї ділянки (0,303 га), згідно із вищевказаним рішення сільської ради, передана у власність ОСОБА_2 . Роботи зі складання технічної документації із землеустрою для ОСОБА_2 щодо виготовлення документів, які посвідчують право власності на земельну ділянку, проводило ПП ПКФ «Інтел Ленд». Вказував, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 , є суміжною із земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , проте у процесі виготовлення технічної документації, зокрема акта погодження меж, межі із ним не узгоджувались, пропозиції підписати зазначений документ до нього не надходили. Стверджував, що погодивши без належної перевірки технічну документацію із землеустрою з виготовлення державного акта від 02 жовтня 2009 року серія ЯЗ № 373777 на земельну ділянку, кадастровий номер 5920986800:01:000:0366, яка вже перебувала у його користуванні і передана його батькові у власність рішенням сільської ради, що стало підставою для незаконної видачі ОСОБА_2 державного акта на право власності на земельну ділянку, відділ Держкомзему у Буринському районі Сумської області в особі своїх працівників порушив права позивача.

У зв`язку з наведеним, з урахуванням уточнень, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним державний акт на землю від 02 жовтня 2009 року, серія ЯЗ № 373777, на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 5920986800:01:000:0366, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, площею 0,4328 га, виданий на ім`я ОСОБА_2 .

Рішенням Путивльського районного суду Сумської області від 10 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 02 жовтня 2009 року, серія ЯЗ № 373777, виданий ОСОБА_2 на підставі рішення двадцятьп`ятої сесії п`ятого скликання Степанівської сільської ради від 27 травня 2009 року, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010962701632.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заявлені позивачем позовні вимоги ґрунтуються на законі та підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки підстав для застосування позовної давності немає, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права в межах позовної давності.

Додатковим рішенням Путивльського районного суду Сумської області від 06 січня 2022 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 34 750,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, 5 705,90 грн витрат, пов`язаних із проведенням експертизи, та 1 757,40 грн витрат, пов`язаних із залученням землевпорядної організації при проведенні експертизи, а всього 42 213,30 грн. Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Сумській області на користь ОСОБА_1 34 750,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, 5 705,90 грн витрат, пов`язаних із проведенням експертизи та 1 757,40 грн витрат, пов`язаних із залученням землевпорядної організації при проведенні експертизи, а всього 42 213,30 грн.

Ухвалюючи додаткове рішення у справі, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем у процесі розгляду справи понесені витрати на професійну правничу допомогу адвокатів; на проведення судової земельно-технічної експертизи, експертизи з питань землеустрою; на залучення при проведенні експертизи землевпорядної організації, а саме Державного підприємства «Сумський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», тому оскільки його позов задоволено, то вказані витрати підлягають компенсації за рахунок відповідачів.

Постановою Сумського апеляційного суду від 05 липня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Путивльського районного суду Сумської області від 10 грудня 2021 року та додаткове рішення Путивльського районного суду Сумської області від 06 січня 2022 року задоволено. Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Сумській області на додаткове рішення Путивльського районного суду Сумської області від 06 січня 2022 року задоволено частково. Рішення Путивльського районного суду Сумської області від 10 грудня 2021 року та додаткове рішення Путивльського районного суду Сумської області від 06 січня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що:

- позивач, як спадкоємець ОСОБА_3 , не надав належних доказів того, що до та після прийняття рішення Степанівської сільської ради від 02 вересня 1993 року про передачу ОСОБА_3 у власність земельної ділянки площею 0,55 га, така земельна ділянка перебувала у фактичному користуванні померлого;

- матеріалами справи не підтверджено, що, окрім рішення органу місцевого самоврядування від 02 вересня 1993 року про передачу ОСОБА_3 у власність земельної ділянки, яка перебувала в користуванні громадян для ведення особистого підсобного господарства за місцем його проживання площею 0,55 га, існують будь-які інші документи на підтвердження факту передачі йому цієї земельної ділянки в натурі;

- позивачем не надано доказів того, що земельна ділянка площею 0,55 га, яка передана у власність ОСОБА_3 , знаходиться в с. Степанівка саме за адресою: АДРЕСА_1 , та межує із земельними ділянками на АДРЕСА_2 , які належать ОСОБА_2 , оскільки безпосередньо рішення органу місцевого самоврядування від 02 вересня 1993 року не місить відповідної інформації;

- матеріали справи не містять доказів того, що про земельну ділянку площею 0,55 га, надану ОСОБА_3 , внесено запис у земельно-кадастрові документи або що за життя ОСОБА_3 на цю ділянку розроблялась земельно-кадастрова документація чи технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки.

З огляду на викладене апеляційний суд дійшов висновку про те, що батько позивача - ОСОБА_3 за життя не виготовив технічну документацію на земельну ділянку, площею 0,55 га, передану йому у власність Степанівською сільською радою народних депутатів Буринського району Сумської області від 02 вересня 1993 року, не визначив меж цієї земельної ділянки в натурі, не погодив меж цієї земельної ділянки із власниками чи користувачами суміжних земельних ділянок та не одержав у встановленому порядку державного акта на землю, тому у нього не виникло право власності на цю земельну ділянку. Відповідно, таке право не перейшло до позивача у порядку спадкування і підстави для захисту в судовому порядку його цивільних прав чи законних інтересів відсутні.

Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про те, що додаткове рішення, яким вирішено питання відшкодування на користь позивача судових витрат, також підлягає скасуванню, оскільки при відмові у задоволенні позову фактично понесені позивачем судові витрати покладаються на сторону позивача.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У серпні 2022 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Сумського апеляційного суду від 05 липня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову скасувати та залишити в силі рішення Путивльського районного суду Сумської області від 10 грудня 2021 року та додаткове рішення Путивльського районного суду Сумської області від 06 січня 2022 року.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд:

- не дослідив зібрані у справі докази та не врахував, що ОСОБА_3 проживав за адресою: АДРЕСА_1 , та отримав у користування земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства за місцем свого проживання, на якій серед іншого було розташовано належний йому житловий будинок, та яка є суміжною ділянкою із земельною ділянкою, що належить ОСОБА_2 ;

- не звернув увагу на те, що позивач прийняв спадщину після смерті батька ОСОБА_3 , до складу якої увійшов житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та спірна земельна ділянка, на якій цей будинок розташований;

- проігнорував, те що позивач, який набув у власність будинок за адресою: АДРЕСА_1 , має законний цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під таким будинком після його набуття, а також право на оформлення прав на земельну ділянку для обслуговування такого будинку;

- не врахував, що оскільки ОСОБА_3 помер, не отримавши державного акта на право власності на спірну земельну ділянку, то відповідач, як його спадкоємець, має право оформити право власності на цю земельну ділянку вже на себе;

- не звернув увагу на те, що відповідач ОСОБА_2 , володіючи інформацією про суміжних землекористувачів та з метою задоволення своєї заяви, невмисно не погодила із суміжними землекористувачами меж своєї земельної ділянки;

- проігнорував, що при оформленні технічної документації на спірну земельну ділянку відповідач допустив порушення, про які зазначено в експертному висновку від 24 лютого 2021 року, сформованому за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою у цій справі;

- застосовав норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 03 квітня 2019 року у справі № 921/158/18, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц.

У вересні 2022 року від Головного управління Держгеокадастру у Сумській області до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргуОСОБА_1 , в якому, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, заявник просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 08 серпня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 05 липня 2022 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 26 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 574/888/17 з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); витребувано з Путивльського районного суду Сумської області матеріали справи № 574/888/17; надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.

У вересні 2022 року матеріали справи № 574/888/17 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2023 року справу № 574/888/17 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням п`ятнадцятої сесії двадцять першого скликання Степанівської сільської ради народних депутатів Буринського району Сумської області від 02 вересня 1993 року відповідно до статей 17 56 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадянам передано у власність земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства, якими вони користуються до цього часу за місцем проживання, в тому числі ОСОБА_3 - земельну ділянку площею 0,55 га.

Пунктом 3 вказаного рішення доручено землевпоряднику ОСОБА_5 організувати відведення земельних ділянок в натурі, складання та підготовку проектів відведення ділянок, наданих в користування із земель запасу; погодити питання відведення земельних ділянок в земельному відділі районної державної адміністрації і з власниками землі і подати на затвердження на чергову сесію сільської ради.

Відповідно до довідки відділу Держземагентства у Буринському районі від 02 квітня 2015 року № 29-28-0.1-074/2/2-15, державний акт на земельну ділянку, за адресою: АДРЕСА_1 , не виготовлявся. Інформація в Державному реєстрі про зазначену земельну ділянку відсутня.

Згідно з листом відділу Держземагентства у Буринському районі від 14 квітня 2015 року № 29-28-0.3-727/2-15, проект відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 у відділі відсутній.

ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Кролевець Сумської області ОСОБА_3 помер. Після його смерті залишилось спадкове майно.

Рішенням Буринського районного суду Сумської області від 05 червня 2012 року у справі № 1802/895/2012 ОСОБА_1 визначено строк для прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_3 , для подання заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори до 01 серпня 2012 року.

27 червня 2012 року Кролевецькою районною державною нотаріальною конторою за заявою ОСОБА_1 зареєстровано спадкову справу № 237/2012, спадкодавець - ОСОБА_3 .

Рішенням Буринського районного суду Сумської області від 01 серпня 2012 року у справі № 1802/1048/2012 за ОСОБА_1 визнано право власності на житловий будинок з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 , що належав ОСОБА_3 .

У вказаному рішенні судом встановлено, що позивач є сином померлого в 2008 році ОСОБА_3 , в установленому законом порядку прийняв спадщину, подав заяву про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті батька.

За даними технічного паспорта від 07 червня 2012 року, садибний (індивідуальний) житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , побудовано у 1956 році померлим ОСОБА_3 . Таким чином, за життя ОСОБА_3 використовував земельну ділянка для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, але дані про її площу відсутні.

Також судами встановлено, що рішенням двадцять четвертої сесії п`ятого скликання Степанівської сільської ради Буринського району Сумської області від 28 січня 2009 року «Про погодження надання земельних ділянок у приватну власність» ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , для індивідуального житлового будівництва та ведення особистого селянського господарства.

Висновком від 12 травня 2009 року № 125 відділ Держземагентства у Буринському районі погодив технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку ОСОБА_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, ведення особистого селянського господарства на території Степанівської сільської ради на АДРЕСА_2 .

Відділ містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Буринської районної державної адміністрації повідомив, що сервітути та обмеження прав ОСОБА_2 в користуванні наданою у власність земельною ділянкою для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та ведення особистого селянського господарства, загальною площею 0,5827 га, в АДРЕСА_2 відсутні.

Рішенням двадцять п`ятої сесії п`ятого скликання Степанівської сільської ради Буринського району Сумської області від 27 травня 2009 року «Про уточнення площі та затвердження технічної документації на право приватної власності на землю» внесено уточнення в площі земельних ділянок, затверджено технічну документацію із землеустрою, щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки громадянам, в тому числі ОСОБА_2 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 0,5827 га, в тому числі сільськогосподарських угідь (рілля) - 0,4328 га та під забудовою - 0,1499 га.

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 373777 від 02 жовтня 2009 року, площею 0,4329 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер якої 5920986800:01:000:0366.

Розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку громадянки ОСОБА_2 , для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства, АДРЕСА_2 , проводило ПП ПКФ «Інтел Ленд».

В акті про встановлення на місцевості, погодження зовнішньої межі та зберігання межових знаків землекористувачу (власнику земельної ділянки) ОСОБА_2 на території Степанівської сільської ради Буринського району Сумської області від 12 травня 2009 року визначено, що на виконання рішення двадцятьчетвертої сесії п`ятого скликання Степанівської сільської ради від 28 січня 2009 року представником ПП ПКФ «Інтел Ленд» Гуценко М. О. в присутності представника відділу Буринського районного відділу земельних ресурсів Герасименка В. І., представника Степанівської сільської ради Тимошенко Л. І., замовника робіт ОСОБА_2 , а також в присутності суміжного землевласника (землекористувача) ОСОБА_6 складено цей акт в тому, що проведено в натурі погодження та встановлення зовнішніх меж земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , наданої для індивідуального житлового будівництва та ведення особистого селянського господарства. Зазначені межі на місцевості проходять згідно з абрисом, поданим на зворотному боці цього акта. Ніяких претензій при встановленні зовнішньої межі не заявлено. Межі погоджені і не викликають спірних питань. Цей акт є підставою для оформлення документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою.

У висновку експерта № 528/984-986/1526/1527/1583 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою за цивільною справою № 574/888/14, складеному 24 лютого 2021 року старшим судовим експертом сектору будівельно-технічних досліджень Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса» Таранець Т. А., зазначено, що: рішення про надання ОСОБА_2 у постійне користування, передачу у власність або продаж земельної ділянки не приймались, договори відчуження (договори купівлі-продажу, дарування, міни, інші цивільно-правові угоди) не укладались, рішення суду щодо досліджуваної земельної ділянки відсутні; «Технічна документація 2009» не відповідає складу, змісту та правилам оформлення відповідної нормативно-технічної документації з питань здійснення землеустрою, а отже, не відповідає вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування, зокрема:

- за складом не відповідає вимогам статті 56 Закону України «Про землеустрій», в частині відсутності: матеріалів польових геодезичних робіт; рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання або передачу земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_2 , у власність ОСОБА_2 ;

- за змістом не відповідає вимогам статті 122 ЗК України та статті 56 Закону України «Про землеустрій» в частині невідповідності даних про документи, що посвідчують право на земельні ділянки, та посилання рішення про надання або передачу земельних ділянок у власність ОСОБА_2 , а також статті 56 Закону України «Про землеустрій» оскільки: у пояснювальній записці значиться, що «координати вирахувані у системі координат місцевій м. Буринь», а каталоги координат кутів зовнішніх меж землекористування представлені у системі координат СК-63 (4); каталог координат земельної ділянки, площею 0,4329 га, не відповідає даним електронного документа (обмінного файлу) 5920986800010000366.xml та даним поземельної книги 5920986800010000366 від 02 жовтня 2009 року; у пояснювальній записці значиться, що проведено польові геодезичні роботи, водночас матеріали польових геодезичних робіт відсутні; у «Технічному завданні» значиться повна назва об`єкта; «технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку громадянці ОСОБА_2 для садівництва, будівництва та обслуговування житлового будинку, господарчих будівель та ведення особистого селянського господарства», що не відповідає назві «Технічної документації 2009»; відсутні зазначення даних про суміжного землекористувача ОСОБА_3 або іншого користувача, в «Описах меж», а також в «Акті про встановлення на місцевості, погодження зовнішньої межі та зберігання межових знаків землекористувачу»;

- за правилами оформлення не відповідає вимогам: статті 56 Закону України «Про землеустрій» в частині відсутності даних про суміжного користувача ОСОБА_3 або іншого користувача, в «Описах меж», в матеріалах плану земельної ділянки; абрису промірів земельної ділянки; абрису контрольних промірів земельної ділянки; кадастровому плані земельної ділянки, а також в акті про встановлення на місцевості, погодження зовнішньої межі та зберігання межових знаків землекористувачу; пункту 3.3.2 Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації в наступному: не кожен аркуш інших документів «Технічної документації 2009» посвідчений печаткою розробника об`єкта експертизи.

Також у вказаному висновку експертиз зазначено: про невідповідність даних Державного земельного кадастру (поземельної книги 5920986800010000366 від 02 жовтня 2009 року, електронного документа (обмінного файлу) 5920986800010000366.xml) даним державного акта від 02 жовтня 2009 року серії ЯЗ № 373777 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5920986800:01:000:0366 щодо площі земельної ділянки - 0,4328 га та 0,4329 га відповідно; що розташування меж земельної ділянки з кадастровим номером 5920986800:01:000:0366, відповідно до даних «Технічної документації 2009», не відповідає розташуванню меж досліджуваної земельної ділянки, відповідно до даних Державного земельного кадастру (поземельної книги 5920986800010000366 від 02 жовтня 2009 року, електронного документа (обмінного файлу) 5920986800010000366.xml); що розташування меж земельних ділянок з кадастровими номерами 5920986800:01:000:0366, 5920986800:01:000:0367, відповідно до даних «Технічної документації 2009», не відповідає фактичному розташуванню меж земельних ділянок, відповідно до даних результатів топографо-геодезичної зйомки; що розташування меж земельної ділянки з кадастровим номером 5920986800:01:000:0366, відповідно до даних Державного земельного кадастру (поземельної книги 5920986800010000366 від 02 жовтня 2009 року, електронного документа (обмінного файлу) 5920986800010000366.xml), не відповідає фактичному розташуванню меж досліджуваної земельної ділянки, відповідно до даних результатів топографо-геодезичної зйомки.

Водночас у вказаному висновку визначено, що площа фактичного використання досліджуваних земельних ділянок у АДРЕСА_1 - 0,2553 га; на АДРЕСА_2 - 0,6171 га, в тому числі під подвір`ям - 0,1422 га, під ОСГ - 0,4749 га.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням дев`ятнадцятої сесії шостого скликання Степанівської сільської ради Буринського району Сумської області від 15 жовтня 2012 року «Про погодження надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо виготовлення документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку» ОСОБА_1 погоджено надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо виготовлення документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку розміром 0,55 га для індивідуального житлового будівництва та ведення особистого селянського господарства.

Листом Степанівської сільської ради Буринського району Сумської області від 23 серпня 2017 року № 02-16/518 ОСОБА_1 повідомлено про неможливість задоволення його заяви, а саме проведення замірів земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , так як на цю ділянку виготовлено державний акт. У разі незгоди рекомендовано звернутися до землевпорядної організації.

Допитаний в судовому засіданні як свідок ОСОБА_7 показав, що він проживає в АДРЕСА_3 та є сусідом сторін. Йому відомо, що відповідач ОСОБА_2 здійснила самозахоплення частини належної позивачеві ОСОБА_1 земельної ділянки, вставивши сітку вздовж городу. При цьому, коли встановлювали вказану огорожу, межі із сусідами ОСОБА_2 не погоджувала. Зокрема, його як сусіда для погодження меж ніхто не запрошував та ніяких документів він не підписував.

Експерт Сумського відділення Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса» Таранець Т. А. в судовому засіданні, роз`яснюючи наданий ним висновок від 24 лютого 2021 року за № 528/984-986/1526/1527/1583, зазначив, що він має відповідну кваліфікацію експерта та освіту для вирішення питань, поставлених судом при проведенні зазначеної експертизи. Відповіді на поставлені судом питання ним було відображено у наданому висновку, який ним складено на підставі наданих судом матеріалів.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 стверджував, що рішенням двадцять п`ятої сесії п`ятого скликання Степанівської сільської ради народних депутатів Буринського району Сумської області від 27 травня 2009 року порушені його права на земельну ділянку, загальною площею 0,55 га, оскільки більша частина цієї ділянки (0,303 га), згідно із вказаним рішенням сільської ради передана у власність ОСОБА_2 . Зазначав, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 є суміжною із земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 , проте у процесі виготовлення технічної документації, зокрема акта погодження меж, межі із ним не узгоджувались, пропозиції підписати зазначений документ до нього не надходили. Зазначав, що погодивши без належної перевірки технічну документацію із землеустрою по виготовленню державного акта серії ЯЗ № 373777 від 02 жовтня 2009 року на земельну ділянку, кадастровий номер 5920986800:01:000:0366, яка вже перебувала у користуванні ОСОБА_1 і була передана його батькові у власність рішенням сільської ради, відділ Держкомзему у Буринському районі Сумської області в особі своїх працівників порушив права позивача. Тому, остаточно уточнивши свої вимоги, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним державний акт на землю від 02 жовтня 2009 року, серія ЯЗ № 373777, на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки - 5920986800:01:000:0366, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, площею 0,4328 га, виданий на ім`я ОСОБА_2 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно з пунктом 7 Розділу X «Перехідні положення» ЗК України 2001 року громадяни, які одержали у власність, у тимчасове користування, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше чинним законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

У частині першій статті 81 ЗК України визначено способи набуття громадянами права власності на земельні ділянки.

Зокрема, згідно з пунктом «г» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, на підставі прийняття спадщини.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі на земельну ділянку, є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законом порядку.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування.

До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини.

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням п`ятнадцятої сесії двадцять першого скликання Степанівської сільської ради народних депутатів Буринського району Сумської області від 02 вересня 1993 року користувачу ОСОБА_3 (батьку позивача) передано у власність земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства за місцем його проживання, площею 0,55 га (т. 1 а. с. 13-15).

ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Кролевець Сумської області ОСОБА_3 помер.

Його спадкоємцем є позивач ОСОБА_1 .

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 зазначав, що оскаржуваний державний акт на землю від 02 жовтня 2009 року серії ЯЗ № 373777, виданий на ім`я ОСОБА_2 , порушує його право як спадкоємця ОСОБА_3 на завершення оформлення земельної ділянки, переданої у власність його батьку за життя.

Здійснюючи оцінку вказаних доводів заявника, Верховний Суд враховує, що земельна ділянка площею 0,55 га надавалася ОСОБА_3 у 1993 році для ведення особистого підсобного господарства, тому з огляду на положення статті 58 Конституції України у вирішенні питання про набуття прав на неї потрібно керуватися чинним на той час законодавством.

Питання набуття та передачі у власність земельної ділянки громадянам станом на 02 вересня 1993 року було врегульовано ЗК України (у редакції Закону України від 13 березня 1992 року № 2196-XII, далі - ЗК України 1992 року), Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» (далі - Декрет № 15-92), Порядком передачі земельних ділянок у приватну власність громадянам України, затвердженим наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 лютого 1993 року № 10 (далі - Порядок від 15 лютого 1993 року № 10).

Так, згідно зі статтею 6 ЗК України 1992 року громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для: ведення селянського (фермерського) господарства; ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка); садівництва; дачного і гаражного будівництва. Передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно.

Відповідно до статті 17 ЗК України 1992 року передача у власність земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства у розмірі згідно зі статтею 56 ЗК України 1992 року, що була раніше надана громадянину, провадилася сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки. Зазначені земельні ділянки передавалися у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо). Ради народних депутатів розглядали у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймали відповідні рішення.

Згідно зі статтями 22 ЗК України 1992 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Відповідно до статті 23 ЗК України 1992 року право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Водночас пунктами 1-3 Декрету № 15-92 передбачено сільським, селищним, міським Радам народних депутатів забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених ЗК України.

Змістовний аналіз цих положень Декрету свідчить про те, що його дія поширюється на громадян, які вже мали у користуванні земельні ділянки, і умовою набуття за правилами Декрету № 15-92 права власності на земельні ділянки є те, що такі ділянки мали бути надані таким особам у користування раніше. Відповідно, передбачається, що межі такої земельної ділянки вже встановлено в натурі (на місцевості) та наявний певний документ про право на таку ділянку.

У протилежному випадку, тобто у разі, якщо земельна ділянка раніше не перебувала у користуванні особи, яка виявила бажання її приватизувати, підлягає застосуванню загальний порядок щодо набуття у власність земельної ділянки, визначений статтями 17 22 23 ЗК України 1992 року. Відповідно, за загальним правилом момент набуття права власності на земельну ділянку має пов`язуватися з встановленням меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержанням відповідного документа.

У пункті 3 Декрету № 15-92 зазначено, що право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, посвідчувалися відповідною Радою народних депутатів, про що робився запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

Тобто наведеним правилом пункту 3 зазначеного Декрету встановлено спеціальне правило набуття права власності на земельні ділянки, передані, зокрема для ведення особистого підсобного господарства в порядку, передбаченому цим нормативно-правовим актом.

Крім того, пунктом 6 зазначеного Декрету № 15-92 зупинено дію згаданої вище статті 23 ЗК України 1992 року щодо власників земельних ділянок, визначених статтею 1 цього Декрету.

Отже, враховуючи зміст та конструкцію пункту 3 зазначеного Декрету № 15-92, право на земельні ділянки, які передавалися у власність для ведення особистого підсобного господарства в порядку цього Декрету, виникало не з моменту отримання відповідного державного акта та після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а момент виникнення такого права пов`язувався з внесенням відповідного запису у земельно-кадастрові документи, посвідченого відповідною радою народних депутатів.

Наведене відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 30 травня 2012 року у справі № 6-31цс12, у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 635/2215/16-ц (провадження № 61-5545св18), від 15 листопада 2018 року у справі № 156/370/16-ц (провадження № 61-17647св18), від 19 червня 2019 року у справі № 369/4352/16-ц (провадження № 61-22030св18), згідно з якими документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені статтею 23 ЗК України 1992 року. Водночас дію статті 23 ЗК України 1992 року зупинено щодо власників земельних ділянок, визначених Декретом № 15-92. Пунктом 3 Декрету № 15-92 встановлено, що право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, а саме: ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, посвідчується відповідною радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

Таким чином, пунктом 3 Декрету № 15-92 врегульовано порядок посвідчення права приватної власності громадян на земельні ділянки та передбачено документи, що посвідчують право на земельну ділянку. Таким документом може бути відповідний запис у земельно-кадастрових документах.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц та постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 128/1911/15-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 623/633/17, від 25 березня 2020 року у справі № 158/1672/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 723/1061/17, від 29 серпня 2019 року у справі № 554/1195/17, від 04 листопада 2020 року у справі № 545/1631/19 та від 24 грудня 2021 року у справі № 343/1341/20 суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що якщо спадкодавець за життя не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку. Якщо видача державного акта про право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету № 15-92, до спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку. Зазначений порядок встановлений законодавством у разі набуття права власності на земельні ділянки шляхом їх приватизації громадянами (частина третя статті 116 ЗК України).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що заявлені позивачем позовні вимоги ґрунтуються на законі та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що підстав для застосування позовної давності судом немає, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права в межах позовної давності.

Натомість, скасовуючи законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд помилково вважав, що:

- позивач, як спадкоємець ОСОБА_3 , не надав належних доказів того, що до та і після прийняття рішення Степанівської сільської ради від 02 вересня 1993 року про передачу ОСОБА_3 у власність земельної ділянки площею 0,55 га, така земельна ділянка перебувала у фактичному користуванні померлого;

- матеріалами справи не підтверджено, що, окрім рішення органу місцевого самоврядування від 02 вересня 1993 року про передачу ОСОБА_3 у власність земельної ділянки, яка перебувала в користуванні громадян для ведення особистого підсобного господарства за місцем його проживання, площею 0,55 га, існують будь-які інші документи на підтвердження факту передачі йому цієї земельної ділянки в натурі;

- позивачем не надано доказів того, що земельна ділянка площею 0,55 га, яка передана у власність надана ОСОБА_3 , знаходиться в с. Степанівка саме за адресою: АДРЕСА_1 та межує із земельними ділянками на АДРЕСА_2 , які належать ОСОБА_2 , оскільки безпосередньо рішення органу місцевого самоврядування від 02 вересня 1993 року не місить відповідної інформації;

- матеріали справи не містять доказів того, що про земельну ділянку площею 0,55 га, надану ОСОБА_3 , внесено запис у земельно-кадастрові документи, або що за життя ОСОБА_3 на цю ділянку розроблялась земельно-кадастрова документація чи технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки.

Також апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що оскільки батько позивача - ОСОБА_3 за життя не виготовив технічну документацію на земельну ділянку площею 0,55 га, передану йому у власність Степанівською сільською радою народних депутатів Буринського району Сумської області від 02 вересня 1993 року, не визначив меж цієї земельної ділянки в натурі, не погодив меж цієї земельної ділянки із власниками чи користувачами суміжних земельних ділянок та не одержав у встановленому порядку державного акта на землю, то у нього не виникло право власності на цю земельну ділянку. Відповідно таке право не перейшло до позивача у порядку спадкування і підстави для захисту в судовому порядку його цивільних прав чи законних інтересів відсутні.

Апеляційний суд не звернув увагу на те, що у рішенні Степанівської сільської ради народних депутатів Буринського району Сумської області від 02 вересня 1993 року зазначено про передачу у власність громадянам, зокрема і ОСОБА_3 , земельних ділянок для ведення особистого підсобного господарства, якими вони вже користувались за місцем їх проживання (т. 1 а. с. 13).

Тобто у розмінні положень пунктів 1-3 Декрету № 15-92, статей 17 22 23 ЗК України 1992 року на момент ухвалення вказаного рішення органом місцевого самоврядування вважався встановленим той факт, що громадяни вже мали раніше у користуванні земельні ділянки, які їм передаються у власність за цим рішенням; межі цих земельних ділянок було встановлено внатурі (на місцевості); був наявний певний документ на користування такими ділянками.

Також апеляційний суд не звернув увагу на те, що рішенням Буринського районного суду Сумської області від 01 серпня 2012 року у справі № 1802/1048/2012 за ОСОБА_1 визнано право власності на житловий будинок з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 , що належав ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Кролевець Сумської області (т. 1 а. с. 16-17).

Вказаним рішенням встановлено, що ОСОБА_3 був зареєстрований та проживав на АДРЕСА_1 .

Також наявні у справі докази свідчать про те, що земельна ділянка, яка належить відповідачу ОСОБА_2 та на якій розташовано житловий будинок ( АДРЕСА_2 ) та земельна ділянка ОСОБА_3 , на якій останній побудував житловий будинок ( АДРЕСА_1 ), є суміжними земельними ділянками.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених ЗК України.

Згідно з частиною першою статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення.

Отже особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 03 квітня 2019 року у справі № 921/158/18, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц.

Таким чином, оскільки позивач прийняв спадщину після смерті батька ОСОБА_3 , до складу якої увійшов житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 , то він має законний інтерес на оформлення права на земельну ділянку під таким будинком, а також право на оформлення права на земельну ділянку для обслуговування такого будинку.

Крім того, апеляційний суд не врахував висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц та постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 128/1911/15-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 623/633/17, від 25 березня 2020 року у справі № 158/1672/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 723/1061/17, від 29 серпня 2019 року у справі № 554/1195/17, від 04 листопада 2020 року у справі № 545/1631/19 та від 24 грудня 2021 року у справі № 343/1341/20, щодо того, що до позивача, як спадкоємця ОСОБА_3 , перейшло лише право закінчити процедуру приватизації земельної ділянки площею 0,55 га, переданої у власність ОСОБА_3 за життя на підставі рішення п`ятнадцятої сесії двадцять першого скликання Степанівської сільської ради народних депутатів Буринського району Сумської області від 02 вересня 1993 року, та отримати документ про право власності на цю земельну ділянку.

На реалізацію вказаного права, рішенням дев`ятнадцятої сесії шостого скликання Степанівської сільської ради Буринського району Сумської області від 15 жовтня 2012 року «Про погодження надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо виготовлення документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку» ОСОБА_1 погоджено надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо виготовлення документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку розміром 0,55 га, для індивідуального житлового будівництва та ведення особистого селянського господарства (т. 1 а. с. 22). Однак листом Степанівської сільської ради Буринського району Сумської області від 23 серпня 2017 року № 02-16/518 ОСОБА_1 повідомлено про неможливість задоволення його заяви, а саме проведення замірів земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , так як на вказану ділянку виготовлений державний акт (т. 1 а. с. 119).

Таким державним актом є оскаржуваний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 373777 від 02 жовтня 2009 року, площею 0,4329 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , виданий на ім`я ОСОБА_2 .

Отже, вказаним державним актом створено перешкоди позивачу для оформлення права власності на земельну ділянку площею 0,55 га, передану у власність його батьку.

Таким чином, суд апеляційної інстанції фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, у зв`язку з чим скасував законне й обґрунтоване судове рішення.

Підстави відкриття касаційного провадження, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, знайшли своє підтвердження.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону, то постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі таких рішень суду першої інстанції.

Розподіл судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи висновки Верховного Суду щодо задоволення касаційної скарги, скасування постанови апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції, відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України, з ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Сумській області на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції у розмірі 1 280,00 грн, тобто по 640,00 грн з кожного.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Сумського апеляційного суду від 05 липня 2022 рокускасувати, рішення Путивльського районного суду Сумської області від 10 грудня 2021 року і додаткове рішення Путивльського районного суду Сумської області від 06 січня 2022 року залишити в силі.

Стягнути із ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Сумській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції у розмірі у розмірі 1 280,00 грн, тобто по 640,00 грн з кожного.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний В. В. Яремко