Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.05.2019 року у справі №761/37641/17

Постанова

Іменем України

16 червня 2021 року

м. Київ

справа № 761/37641/17

провадження № 61-7940св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства комерційного банку "Надра",

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства комерційного банку "Надра" на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2018 року в складі судді Юзькової О. Л. та на постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року в складі колегії суддів Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулася з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства комерційного банку "Надра" про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.

Позов мотивувала тим, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 29 липня 2015 року, яке набрало законної сили, задоволено позов ОСОБА_1 до ПАТ
КБ "Надра" та стягнуто з відповідача на користь позивача компенсацію за роботу у вихідні та неробочі дні в розмірі 1 371,17 грн; компенсацію втрати частини заробітної плати внаслідок порушення строків її виплати (індексації заробітної плати) в розмірі 1 091,45 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 270 624,81 грн.

Зазначала, що підставою для стягнення вказаних сум стало невиконання ПАТ КБ "Надра" зобов'язань з оплати праці, тобто кредиторські вимоги позивачки виникли з трудових правовідносин.

Після запровадження в банку тимчасової адміністрації та початку процедури ліквідації виконання вказаного судового рішення в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження", стало неможливим, а тому 10 липня 2015 року позивачка звернулася до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку в ПАТ КБ "Надра" із заявою про задоволення вимог кредитора на загальну суму 273 087,43 грн.

Листом від 02 листопада 2015 року уповноважена особа Фонду повідомила позивачку про визнання її кредитором ПАТ КБ "Надра", однак заборговані банком суми були включені до різних черг кредиторських вимог. Зокрема, кредиторські вимоги по виплаті компенсації за роботу у вихідні та неробочі дні та компенсації втрати частини заробітної плати внаслідок порушення строків її виплати включено до другої черги, а вимоги про сплату середнього заробітку за час затримки розрахунку - до сьомої черги.

Позивачка вважає віднесення частини кредиторських вимог до сьомої черги необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки відповідач безпідставно ототожнив кредиторські вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з вимогами, які виникають із відносин зобов'язального характеру, в той час як її відносини з ПАТ КБ "Надра" регулюються нормами трудового законодавства.

З огляду на викладене позивач просила суд визнати протиправним і неправомірним включення уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ "Надра" належних їй та заявлених нею до ПАТ КБ "Надра" кредиторських вимог на суму 270 624,81 грн до кредиторських вимог ПАТ КБ "Надра" сьомої черги; зобов'язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ "Надра" змінити черговість належних їй кредиторських вимог до ПАТ КБ "Надра" на суму 270 624,81 грн та віднести їх до кредиторських вимог другої черги.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 16 травня 2018 року за клопотанням позивачки залучено до участі в справі співвідповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року, позов задоволено частково: зобов'язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Надра" змінити черговість належних ОСОБА_1 кредиторських вимог до ПАТ КБ "Надра" на суму 270
624,81 грн та внести їх до кредиторських вимог ПАТ КБ "Надра" другої черги. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Суди виходили з того, що кредиторські вимоги позивачки виникли на підставі невиконаних обов'язків банку, передбачених трудовим законодавством; грошові кошти, стягнені з відповідача судовим рішенням, є компенсаційною виплатою за порушення права позивачки на своєчасну оплату праці, а тому з огляду на положення статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" кредиторські вимоги мали б бути акцептовані до другої черги.

Відмова в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання дій уповноваженої особи Фонду щодо включення кредиторських вимог до сьомої черги неправомірними мотивована тим, що такий спосіб захисту порушеного права не є ефективним; поновленню порушеного права позивачки в даному випадку сприятиме зобов'язання відповідача в межах положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" змінити черговість задоволення вимог кредитора.

Аргументи учасників справи

У квітні 2019 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ "Надра" подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та просила їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно застосували статтю 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яка передбачає включення до другої черги задоволення вимог кредиторів виключно вимоги щодо стягнення заробітної плати. Оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку не є складовою заробітної плати, відповідач уважає помилковим висновок суду про часткове задоволення позову та зміну черговості кредиторських вимог.

У травні 2019 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивачка просила залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Посилалася на те, що суди з урахуванням висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року в справі № 127/10129/17 (провадження № 14-254цс18), правильно застосували норми матеріального права, зокрема, положення статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Зазначала, що під поняттям "грошові вимоги щодо заробітної плати" законодавець розумів як саму заробітну плату, так і пов'язані з нею або похідні від неї грошові вимоги.

У червні 2019 року до Верховного Суду від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просив вимоги касаційної скарги задовольнити.

Окрім доводів про неправильне застосування судами норм матеріального права та неможливість віднесення вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку до кредиторських вимог другої черги, посилається на те, що уповноважена особа Фонду не є належним відповідачем у справі, що переглядається.

Аналіз змісту та вимог касаційної скарги свідчить, що судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання дій неправомірними в касаційному порядку не оскаржуються, а тому Верховним Судом не переглядаються.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в справі; клопотання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства комерційний банк "Надра" задоволено та зупинено дію оскаржених судових рішень до завершення розгляду касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 липня 2015 року, яке набрало законної сили, задоволено позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ "Надра" про стягнення ненарахованої та невиплаченої додаткової заробітної плати, компенсації частини втрати заробітної плати в зв'язку з порушенням строків її виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з ПАТ КБ "Надра" компенсацію за роботу у вихідні та неробочі дні в розмірі 1 371,17 грн; компенсацію втрати частини заробітної плати внаслідок порушення строків її виплати (індексації заробітної плати) в розмірі 1 091,45
грн; компенсаційну виплату за порушення права на оплату праці (середній заробіток за час затримки розрахунку) в сумі 270 624,81 грн, а всього - 273
087,43 грн.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 04 червня 2015 року №356 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "КБ "Надра" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05 червня 2015 року №113 "Про початок процедури ліквідації ПАТ КБ "НАДРА" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку.

10 липня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ "Надра" із заявою про задоволення вимог на загальну суму 273 087,43 грн як кредитора згідно пункту 2 частини 1 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (друга черга). Вимоги в якості кредитора позивачка заявила в межах визначеного Законом строку.

Відповідно до витягу з реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ КБ "Надра" вимоги ОСОБА_1 включено до другої черги на суму 2 462,62 грн та до сьомої черги на суму 270 624,81 грн.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищеЗакону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності Закону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Черговість та порядок задоволення вимог до неплатоспроможного банку визначена у статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Згідно пункту 2 частини першої вказаної статті кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів, до другої черги яких відносяться грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

У статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 117 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Водночас відповідно до частини 1 статті 94 КЗпП України заробітною платою є винагорода, яка виплачується працівникові за виконану ним роботу. Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, не відповідає цим ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану працівником роботу, а за затримку розрахунків при звільненні.

При цьому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема компенсація працівникам втрат частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці" (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 910/4518/16, провадження № 12-301гс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року в справі № 761/35141/17 (провадження № 14-474цс19) зазначено, що "відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою. Зважаючи на наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що присуджений до стягнення за рішенням суду середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає задоволенню відповідно до пункту 7 частини 1 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в сьому чергу.

Отже, уповноважена особа Фонду правомірно включила вимоги ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до сьомої черги вимог кредиторів ПАТ "КБ "Надра".

У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, зокрема, статтю 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та безпідставно вважали, що вимоги позивачки про стягнення сум, передбачених статтею 117 КЗпП України, підлягають включенню до другої черги вимог кредиторів ПАТ КБ "Надра".

За таких обставин у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання вчинити дії шляхом зміни черговості акцептованих кредиторських вимог слід відмовити за їх необґрунтованістю.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави вважати, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального права та процесуального права. У зв'язку з наведеним касаційну скаргу необхідно задовольнити, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в оскарженій частині скасувати та ухвалити нове рішення в порядку статті 412 ЦПК України про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання вчинити дії шляхом зміни черговості акцептованих кредиторських вимог.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати.

Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Надра" як платника судового збору підлягають стягненню понесені відповідачем судові витрати, які складаються із судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг в загальному розмірі 4 480 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства комерційного банку "Надра" задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства комерційного банку "Надра" про зобов'язання вчинити дії шляхом зміни черговості акцептованих кредиторських вимог скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні зазначених позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку "Надра" сплачений за подання апеляційної та касаційної скарг судовий збір у розмірі 4 480 грн.

З прийняттям постанови суду касаційної інстанції рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2018 року та постанова Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року в скасованій частині втрачають законну силу й подальшому виконанню не підлягають.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов