Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.03.2021 року у справі №511/1612/17

Постанова

Іменем України

16 червня 2021 року

м. Київ

справа № 511/1612/17

провадження № 61-2752св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

Виноградарська сільська рада Роздільнянського району Одеської області, головне управління Держгеокадастру в Одеській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 18 лютого 2020 року у складі судді Теренчук Ж. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Виноградарська сільська рада Роздільнянського району Одеської області (далі - Виноградарська сільська рада), головне управління Держгеокадастру в Одеській області (далі - ГУ Держгеокадастру в Одеській області), про скасування рішення, визнання недійсним і скасування державного акта на право власності на земельну ділянку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Виноградарської сільської ради у 2002 році їй надано земельну ділянку площею 0,18 га за рахунок земель сільської ради в межах населеного пункту сільської ради за адресою: АДРЕСА_1.

У 2016 році для встановлення фактичних меж ділянки замовлено технічну документацію, в ході складання якої визначено поворотні точки меж земельної ділянки та складено кадастровий план.

Згідно експлікації земельних угідь загальна площа земельної ділянки склала 0,1515 га, всю площу якої займають сільськогосподарські угіддя (рілля), тобто площа земельної ділянки без її відома була зменшена на 0,028 га, відповідно з 0,18 га до 0,1515 га.

В подальшому було з'ясовано, що рішенням Виноградарської сільської ради № 6 від 9 березня 1993 року ОСОБА_4, спадкоємцем якого є ОСОБА_2, виділена земельна ділянка площею 0,20 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за рахунок земель ради, що знаходиться в межах населених пунктів сільської ради за адресою: АДРЕСА_1.

Проте, вказувала, що у Державному земельному кадастрі земельна ділянка кадастровий номер 5123980700:08:002:0011 має загальну площу 0,2356 га, відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) складена ПП "Земсервіс" 14 квітня 2005 року та зареєстрована 7 листопада 2005 року відділом Держземагенства у Роздільнянському районі.

Станом на 20 серпня 2016 року право власності на земельну ділянку зареєстроване на ім'я ОСОБА_2.

Зазначала, що ОСОБА_4, є її сусідом та спадкодавцем ОСОБА_2, було збільшено земельну ділянку з 0,20 га до 0,2356 га, дана збільшена ділянка була включена до приватизованої земельної ділянки площею 0,2356 га, на яку виданий державний акт на право власності на земельну ділянку ЯА № 357912 від 07 листопада 2005 року.

Враховуючи наведене просила суд: скасувати державний акт серії ЯА № 357912 від 7 листопада 2005 року на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_4, спадкоємцем якого є ОСОБА_2, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 5123980700:08:002:0011, площею 0,2356 га;

зобов'язати ОСОБА_2 відновити межі земельної ділянки ОСОБА_1, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, відповідно до рішення Виноградарської сільської ради Роздільнянського району Одеської області від 20 грудня 2002 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 18 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що позивачем не доведено порушення її прав ОСОБА_4, спадкоємцем якого є ОСОБА_2, не підтверджено факт незаконного заволодіння частиною її земельної ділянки, як і не підтверджено накладень суміжних земельних ділянок, а отже відсутні підстави для задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У лютому 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3.

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 червня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 681/1039/15-ц, провадження № 61-4200св18 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди, розглядаючи спір, дійшли висновку про те, що суміжним землекористувачем ОСОБА_4 є ОСОБА_5. Проте суди не врахували, що згідно акта обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_1 від 16 травня 2011 року вбачається, що земельна ділянка ОСОБА_4 межує із земельною ділянкою ОСОБА_1 без ініціалів.

Крім того, згідно показів ОСОБА_5 її земельна ділянка не є суміжною з земельною ділянкою ОСОБА_4 і вона не погоджувала межі його земельної ділянки, підпис в акті встановлення меж земельної ділянки ОСОБА_4 не її.

Також заявник посилається на те, що згідно відповіді на адвокатський запит Роздільнянська районна державна адміністрація повідомила, що на державному зберіганні в архівному відділі Роздільнянської районної державної адміністрації знаходиться рішення № 83-ХХІУ від 25 грудня 2003 року, але в ньому немає інформації стосовно виділення ОСОБА_4 земельної ділянки по АДРЕСА_1. Даний лист ставить під сумнів існування саме того рішення Виноградарської сільської ради, на підставі якого було видано оскаржуваний державний акт.

Судами не було враховано, що відповідно до інформації з архіву ОСОБА_4 на підставі рішення сесії від 1993 року було виділено 0,18 га, а не 0,20 га, як вказує відповідач, і не 0,235 га, як зазначено у державному акті.

Заявник також посилається на те, що земельна-технічна експертиза не була проведена з вини відповідача.

Відзиву на касаційну скаргу відповідачем не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно виписки із рішення Виноградарської сільської ради №6 від 09 березня 1993 року ОСОБА_7 було надано в користування під будівництво житлового будинку земельну ділянку площею 0,20 га за адресою: АДРЕСА_2.

Позивачем суду надано архівний витяг із рішення Виноградарської сільської ради від 09 березня 1993 року без номера, який надано в якості доказу, за вих. № 19 від 03 липня 2018 року, згідно якого ОСОБА_4 було надано в користування земельну ділянку за вказаною адресою площею 0,18 га у с. Вакулівка (т.1, а. с.148).

У 1993 році ОСОБА_2 виготовив будівельний паспорт під будівництво житлового будинку за вказаною адресою та виготовив проект забудови земельної ділянки площею 0,20 га (т. 1, а. с. 88).

У березні 1993 року дана земельна ділянка площею 0.20 га була відведена в натурі (т. 1, а. с. 90).

25 грудня 2003 року рішенням Виноградарської сільської ради № 83 ОСОБА_4 було передано у власність земельну ділянку по АДРЕСА_1 без номера, площею 0,2356 га та зобов'язано замовити проект землеустрою земельної ділянки, що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином посвідченою копією вказаного рішення (т. 1, а. с. 227).

При цьому позивачем надано довідку Роздільнянської РДА № 37 від 11 липня 2018 року про те, що на державному зберіганні в архівному відділі Роздільнянської РДА знаходиться рішення Виноградарської сільської ради № 83 від 25 грудня 2003 року, однак в ньому відсутня інформація про виділення ОСОБА_4 у власність земельної ділянки (т. 1, а. с. 152).

15 серпня 2004 року ОСОБА_4 звернувся до приватного підприємства "Земсервіс" з заявою про виготовлення технічної документації, яка була виготовлена вказаною установою та називалась "Технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки ОСОБА_8 та інших для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства у с. Вакулівка на території Виноградарської сільської ради Роздільнянського району" (т. 2, а. с. 5).

Із витребуваної судом технічної документації встановлено, що в даному випадку документація виготовлялась за замовленням групи осіб, які мали намір приватизувати землю в с. Вакулівка.

Із наданої справи судом встановлено, що 14 березня 2005 року межі земельної ділянки ОСОБА_4 були встановлені в натурі і погоджені з суміжним користувачем - ОСОБА_5, яка є рідною сестрою ОСОБА_1. Даний акт підписаний комісією та засвідчений печаткою даної проектної установи (т. 1, а. с. 228).

Згідно схеми, долученої до технічної документації, суміжним землекористувачем ОСОБА_4 зазначено ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 229).

Також в матеріалах вказаної технічної документації містяться належним чином засвідчені документи, зокрема рішення Виноградарської сільської ради від 25 грудня 2003 року за № 83, список Виноградарської сільської ради щодо осіб, відносно яких належить виготовити технічну документацію, до якого включено і ОСОБА_4, особиста заява ОСОБА_4 про виготовлення йому технічної документації від 15 серпня 2004 року (т. 2, а. с. 10,11).

За життя ОСОБА_4 було видано державний акт про право власності на земельну ділянку № 357912 серії ЯА, площею 0,2356 га на підставі рішення Виноградарської сільської ради від 25 грудня 2003 року за № 83 (т. 1, а. с. 209).

Дану земельну ділянку успадкував після смерті брата ОСОБА_2, отримав на вказану земельну ділянку правовстановлюючі документи - свідоцтво про право на спадщину та зареєстрував своє право в Державному земельному кадастрі (т. 1, а. с. 19).

20 грудня 2002 року рішенням Виноградарської сільської ради № 33 ОСОБА_1 було надано дозвіл на складання проекту відводу земельної ділянки площею 0,18 га по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд (т. 1, а. с. 18).

Сестра ОСОБА_1 - ОСОБА_5 також має земельну ділянку по АДРЕСА_4, яку вона також отримала в 2002 році на підставі рішення Виноградарської сільської ради (т. 2, а. с. 99).

Дані обставини в суді підтвердила допитана в якості свідка ОСОБА_5, яка пояснила, що вони з сестрою отримали в користування в 2002 році земельні ділянки у с. Вакулівка, при цьому її ділянка не є суміжною з земельною ділянкою ОСОБА_4 і вона не погоджувала межі його земельної ділянки, підпис в акті встановлення меж земельної ділянки ОСОБА_4 не її.

Згідно акта обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_1 від 16 травня 2011 року було встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_4 межує із земельною ділянкою ОСОБА_1 без ініціалів, є останньою в списку і має ширину від вулиці 20,7 кв. м, тоді як земельні ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_5 мають ширину від вулиці 16 м (т. 1, а. с. 52).

В 2016 році ОСОБА_1 замовила технічний звіт про виконання кадастрової зйомки земельної ділянки по АДРЕСА_3 і відповідно до виготовленої експлікації земельних угідь загальна площа земельної ділянки складає 0,1515 га. (т. 1, а. с. 9-14).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина 1 статті 15 ЦК України).

Згідно положень статті 67 ЗК України (у редакції, чинній станом на 15 січня 1993 року) громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються у власність або надаються у користування земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків, господарських будівель, гаражів і дач.

Розмір ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) повинен бути не більше: у сільських населених пунктах - 0,25 гектара, селищах міського типу - 0,15 гектара, а для членів колективних сільськогосподарських підприємств і працівників радгоспів - не більше 0,25 гектара, у містах - 0,1 гектара.

Рішенням № 6 від 9 березня 1993 року Виноградарської сільської ради надано ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,20 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану по АДРЕСА_2 (т. 1, а. с.79).

За життя ОСОБА_4 у травні 1993 року замовлено будівельний паспорт на забудову земельної ділянки по АДРЕСА_2. У вказаному паспорті міститься виписка із рішення № 6 від 9 березня 1993 року Виноградарської сільської ради, акт виносу земельної ділянки в натурі від травня 1993 року, відповідно до якого земельна ділянка площею 0,20 га виділена в натурі за вказаною адресою, та проект забудови земельної ділянки вказаної площі по АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 88-91).

Згідно рішення Виноградарської сільської ради від 25 грудня 2003 року № 83 ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 площею 0,2356 га та зобов'язано замовити виготовлення документів, що посвідчують право власності на землю (т. 2, а. с. 20).

Відповідно до статті 40 ЗК України (у редакції, чинній станом на 01 січня 2004 року) громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених статті 40 ЗК України. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Згідно положень статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених статті 116 ЗК України.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених статті 116 ЗК України.

Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки (частина 1 статті 118 ЗК України, у редакції, чинній станом на 01 січня 2004 року).

Згідно статті 121 ЗК України (у редакції, чинній станом на 01 січня 2004 року) громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Судами встановлено, що в серпні 2004 року ОСОБА_4 звернувся до підприємства "Земсервіс" з заявою про виготовлення технічної документації, яка була виготовлена вказаною установою, наявна в матеріалах справи та отримана судом під назвою "Технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки ОСОБА_8 та інших для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства в с. Вакулівка на території Виноградарської сільської ради Роздільнянського району" (т. 2, а. с. 5-22).

В матеріалах вказаної технічної документації, яка перебувала на зберіганні в відділі Держгеокадастру в Роздільнянському районі, наявне рішення Виноградарської сільської ради від 25 грудня 2003 року № 83, згідно якого передано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,2356 га, а також в даних документах наявний акт встановлення меж земельної ділянки в натурі, в якому міститься інформація щодо погодження меж земельної ділянки із суміжним землекористувачем ОСОБА_5, а також схема розташування земельної ділянки з визначеними координатами. В схемі також зазначено, що суміжним землекористувачем ОСОБА_4 була - ОСОБА_5 (т. 2, а. с. 21).

Згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 357912, виданого 7 листопада 2005 року, ОСОБА_4 на підставі рішення Виноградарської сільської ради від 25 грудня 2003 року № 83 був власником земельної ділянки площею 0,2356 га, кадастровий номер undefined, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої по АДРЕСА_1. Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) складена 14 квітня 2005 року ПП "Земсервіс"; земельну ділянку зареєстровано відділом Держземагенства у Роздільнянському районі 7 листопада 2005 року. Земельна ділянка межує: від А до Б землі загального користування (АДРЕСА_1); від Б до В землі ОСОБА_5; від В до Г землі Виноградарської сільської ради, від Г до А землі загального користування (вулиця) (т. 1 а. с.17,19-21,209,210-229).

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що ОСОБА_5 не є суміжним землекористувачем із ОСОБА_2, а вона не погоджувала меж земельної ділянки не можуть бути прийняті судом, оскільки погодження меж земельної ділянки є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов'язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем суміжної земельної ділянки не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради у затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Ненадання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації.

Аналогічні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18), від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18), від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19).

Доводи заявника про те, що проведення судової земельно-технічної експертизи не відбулось з вини відповідача, не можуть бути прийняті судом.

З мотивувальної частини повідомлення про неможливість надання висновку від 24 квітня 2019 року № 19-2069-2076 вбачається, що в ході вивчення додаткових матеріалів, наданих у відповідь на клопотання експертів, встановлено, що пункти 3,4 клопотання експертів не задоволено, що виключає можливість проведення повного, всебічного дослідження та надання відповіді на поставлені в ухвалі питання.

Так, пунктами 3,4 клопотання експерти просили надати технічний звіт, складений за результатами топографо-геодезичних вишукувань по визначенню фактичних меж та площ земельних ділянок як ОСОБА_1, так і ОСОБА_2, розташованих по АДРЕСА_1 у повному обсязі, у тому числі з каталогами координат поворотних точок земельних ділянок (в державній системі координат) та з відображенням місцерозташування усіх існуючих, спірних будівель та споруд, складених сертифікованим інженером-геодезистом станом на теперішній час.

З наведеного вбачається, що документи на вимогу експертів не було надано як позивачем, так і відповідачем, а тому доводи касаційної скарги про те, що лише з вини відповідача не було проведено експертизу, є помилковими.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно частин 1 , 2 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окрему, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності.

Доказів порушення законодавства під час оформлення спадкодавцем ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку матеріали справи не містять.

Таким чином, колегія суддів погоджується зі висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не доведено порушення її прав ОСОБА_4, спадкоємцем якого є ОСОБА_2, не підтверджено факт незаконного заволодіння частиною її земельної ділянки, як і не підтверджено накладень суміжних земельних ділянок, а отже відсутні підстави для задоволення позову.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій з дотриманням вимог статей 263 264 265 382 ЦПК України повно, всебічно та об'єктивно з'ясували обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановили правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано відмовили ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 18 лютого 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович