Історія справи

Постанова КЦС ВП від 28.04.2022 року у справі №333/7121/18
Ухвала КЦС ВП від 30.06.2021 року у справі №333/7121/18

Постанова

Іменем України

28 квітня 2022 року

м. Київ

справа 333/7121/18

провадження № 61-9581св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 09 грудня 2019 року у складі судді Холода Р. С. та постанову Запорізького апеляційного суду від 14 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Гончар М. С., Кухаря С. В., Маловічко С. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (далі -ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України») про захист прав споживача банківських послуг, визнання окремих умов договору про відкриття карткового рахунку такими, що порушують права споживача та визнання цих умов недійсними.

Позовна заява обґрунтована тим, що 26 січня 2015 року між ним та банком укладено договір строкового банківського вкладу зі сплатою процентів, щомісяця, під назвою «Прибутковий+» № 149676-87923 (депозитний договір),

і ОСОБА_1 на виконання зазначеного договору були внесені кошти у розмірі 500,00 грн.

29 січня 2015 року банк запропонував йому оформити додаткову угоду № 1

до вказаного договору депозиту, обґрунтовуючи тим, що платіжну картку для отримання відсотків по вкладу та можливості його повернення після спливу строку, згідно з пунктом 2.3 договору депозиту, буде оформлено відповідно

до договору про відкриття карткового рахунку від 29 січня 2015 року

№ 8001718629. Після підписання додаткової угоди № 1 банком видано дебетову картку «МasterCard» 5167634943449090, на зворотному боці якої зазначене маркування абревіатурою «Debit», тобто дебетова.

Під час укладення договору рахунку відповідно до заяви від 29 січня 2015 року його ознайомлено з умовами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Заяв про відкриття карткового рахунку від 29 січня 2015 року № 8001718629, у тому числі, таких які б містили у своєму тексті погодження про можливе у майбутньому замовлення чи отримання будь-яких кредитних послуг чи кредитних коштів для отримання кредиту та/або овердрафту, він

не підписував.

02 лютого 2015 року він звернувся до банку із заявою про закриття карткового рахунку № НОМЕР_1 , і після зазначеної дати будь-яких письмових документів

з банку не отримував. У січні 2018 року йому стало відомо, що банк звернувся

до суду із позовом про стягнення заборгованості, яка нібито виникла вже після звернення позивача із заявою про закриття рахунку, тобто з 03 лютого 2015 року.

ОСОБА_1 вважає, що банком порушені його права, як споживача, а пункти договору про відкриття карткового рахунку є несправедливими, а тому

з урахуванням уточнень, просив визнати умови, викладені у пунктах 1.1.5, 1.1.21, 2.2, 2.4, 3.4, 7.1.1, 7.1.2, 10.1.1, 10.1.2 договору про відкриття карткового рахунку від 29 січня 2015 року № 8001718629 несправедливими та такими, що порушують права споживача; визнати недійсними умови, викладені у пунктах 1.1.5, 1.1.21, 2.2, 2.4, 3.4, 7.1.1, 7.1.2, 10.1.1, 10.1.2 договору про відкриття карткового рахунку від 29 січня 2015 року № 8001718629 з дати укладання зазначеного договору.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 09 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 14 квітня 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку,

що договір про відкриття рахунка укладений у повній відповідності з нормами чинного законодавства України, його умови не є дискримінаційними та/або такими, що порушують права позивача, останній отримав своєчасну, повну

та достовірну інформацію, зокрема про порядок та умови кредитування, а також враховуючи встановлення зазначених обставин в рішеннях у справі № 333/7553/17, позов є безпідставним та необґрунтованим.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У червні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не суди не встановили фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; не взяли

до уваги усі докази, надані на підтвердження позовних вимог і не надав

їм належної оцінки; не врахували, що при укладенні кредитного договору банк

в порушення вимог вимоги Закону України «Про захист прав споживачів»

не надав позивачу обов`язкової інформації перед укладенням договору,

що призвело до нав`язування банком у незаконний спосіб овердрафту споживачу, що свідчить про нечесну підприємницьку діяльність, тому наявні підстави для визнання спірних умов кредитного договору недійсним.

Суди застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 752/6743/16-ц, від 20 лютого 2019 року

у справі № 666/4957/15-ц. Крім того, касаційна скарга містить посилання

на висновки Верховного Суду викладені в постановах від 07 серпня 2019 року

у справі № 182/1806/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 285/3013/16,

від 16 жовтня 2019 року у справі № 369/10749/16-ц. Також, як на підставу касаційного оскарження судових рішень, посилається на пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу

до касаційного суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу з Комунарського районного суду м. Запоріжжя.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

26 січня 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» укладений договір строкового банківського вкладу зі сплатою процентів щомісяця під назвою «Прибутковий+» № 149676-87923, квитанцією № 48701 від 26 січня 2015 року підтверджено надходження від ОСОБА_1 вкладу депозитного рахунку в розмірі 500,00 грн.

29 січня 2015 року ОСОБА_1 видано дебетову картку № НОМЕР_2 .

29 січня 2015 року між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України»

та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття карткового рахунка № НОМЕР_1 .

29 січня 2015 року було укладено додаткову угоду № 1 до договору строкового банківського вкладу зі сплатою процентів щомісяця під назвою «Прибутковий+» № 149676-87923 , якою пункт 2.3 договору викладено в іншій редакції, а саме: для обслуговування операцій за депозитним рахунком (зарахування та виплати вкладу, процентів) обліку вкладу на вимогу згідно з пунктом 2.10 договору,

а також здійснення інших операцій, передбачених чинним законодавством України та договором, використовується картковий рахунок № НОМЕР_1 .

Згідно з умовами договору, позивачем було відкрито відповідачу на підставі заяви клієнта, яка є додатком № 1 до договору, а також інших документів, визначених вимогами чинного законодавства України та нормативних документів банку, картковий рахунок № НОМЕР_1 , та передбачено, що банк проводить за цим рахунком операції, визначені положеннями чинного законодавства України, нормативними документами банку та договором, видає клієнту картку, яка зазначена у заяві, а також надає інші банківські послуги,

а клієнт зобов`язується оплачувати банківські послуги на умовах, визначених договором, у тому числі, згідно з умовами та тарифами обслуговування карткового рахунка (п. 2.1. ст. 2 договору).

29 січня 2015 року ОСОБА_1 на картковий рахунок № НОМЕР_1 було внесено кошти на загальну суму 100 051,00 грн. Сума коштів на депозитному рахунку не збільшувалась.

У період з 29 січня по 02 лютого 2015 року ОСОБА_1 активно користувався коштами, які були внесені на картковий рахунок № НОМЕР_1 .

ОСОБА_2 30, 31 січня та 01 лютого 2015 року користувався коштами, які знаходились на картковому рахунку № НОМЕР_1 за межами країни, то його власних коштів не вистачило для покриття вказаної різниці при зміні обмінного курсу української гривні до валюти Ізраїлю (ізраїльські шекелі), внаслідок чого на його поточному рахунку утворилась заборгованість за овердрафтом.

02 лютого 2015 року за заявою ОСОБА_1 картковий рахунок № НОМЕР_1 закрито, видано усі залишкові кошти.

Своєчасно здійснити списання коштів з рахунку позивача за операціями проведеними в період з 30 січня по 01 лютого 2015 року банк не мав можливості, так як 02 лютого 2015 року ОСОБА_2 звернувся із заявою про закриття рахунку і в касі банку відразу ж отримав залишкові кошти на рахунку.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 17 серпня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За змістом статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають в його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента

та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності

та справедливості.

Стаття 629 ЦК України закріплює обов`язковість договору. З укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки

(а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18).

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного кредитного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Відповідно до частини першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного кредитного договору) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори

із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору

є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком

є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: 1) умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); 2) умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; 3) умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи

у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пунктів 2, 3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку

з розірванням або невиконанням ним договору (пункту 4 частини третьої статті 18 Закону) (постанова Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15).

Відповідно до частин першої, другої, шостої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Встановивши, що ОСОБА_1 не довів підстав для визнання недійсними умов оспорюваного кредитного договору суди зробили правильний висновок про відмову в задоволенні його позову.

Інші докази та обставини, на які посилаються ОСОБА_1 в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій

та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні

та встановленні судами були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення

є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів

не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 09 грудня 2019 року

та постанову Запорізького апеляційного суду від 14 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:С. Ю. Бурлаков В. М. Коротун М. Є. Червинська