Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.07.2021 року у справі №370/2489/20

Постанова

Іменем України

22 грудня 2021 року

місто Київ

справа № 370/2489/20

провадження № 61-9618св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі:ОСОБА_2, ОСОБА_3,

третя особа - приватний нотаріус Макарівського районного нотаріального округу Київської області Дарнопих Тетяна Миколаївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 09 березня 2021 року у складі судді Тандира О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 26 травня 2021 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Крижанівської Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у жовтні 2020 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Макарівського районного нотаріального округу Київської області Дарнопих Т. М., про визнання договорів дарування недійсними.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 17 жовтня 2014 року між нею та ОСОБА_3 укладений договір позики, згідно з умовами якого вона передала у позику ОСОБА_3 290 000,00 дол. США. Позику ОСОБА_3 не повернув. На дату укладення договору позики ОСОБА_3 був власником шести земельних ділянок, що розташовані у Макарівському районі Київської області, і це мало гарантувати виконання зобов'язань за позикою. Позивач звернулася до Постійно діючого третейського суду "Південно-східний Міжрегіональний" із позовною заявою про стягнення боргу з ОСОБА_3 05 лютого 2018 року рішенням Постійно діючого третейського суду "Південно-східний Міжрегіональний" стягнуто з ОСОБА_3 на її користь заборгованість за договором позики від 17 жовтня 2014 року у розмірі 290 000,00 дол. США, що на дату ухвалення рішення за офіційним курсом НБУ становило 8 088
100,00 грн.

Із відкритих джерел їй стало відомо, що 23 червня 2018 року ОСОБА_3 уклав договори дарування зі своєю дружиною ОСОБА_5, за якими здійснив відчуження шести земельних ділянок, розташованих у Макарівському районі Київської області.

Укладаючи договори дарування, ОСОБА_3 був обізнаний про наявність у нього невиконаного грошового зобов'язання за договором позики від 17 жовтня 2014 року.

Ці фактичні обставини дають підстави вважати, що договори дарування укладені без наміру створення правових наслідків, з метою уникнути ОСОБА_3 цивільно-правової відповідальності за борговим зобов'язанням перед позивачем та спрямовані на недопущення звернення стягнення на майно. Оспорювані договори дарування є фіктивними, оскільки їх сторони не мали на меті реального настання обумовлених ними правових наслідків.

Стислий виклад заперечень відповідача

ОСОБА_2 позов не визнала, просила відмовити у задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 09 березня 2021 року задоволено позов ОСОБА_1.

Визнано недійсними договори дарування від 23 червня 2018 року, укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, посвідчені приватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу Київської області Дарнопих Т. М., щодо:

- земельної ділянки, площею 2,0645 га, кадастровий номер 3222783500:05:008:0066, розташованої у Макарівському районі, Королівська сільська рада, зареєстрованої у реєстрі під № 667;

- земельної ділянки, площею 2,0645 га, кадастровий номер 3222783500:05:008:0067, розташованої у Макарівському районі, Королівська сільська рада, зареєстрованої у реєстрі під № 668;

- земельної ділянки, площею 2,4699 га, кадастровий номер 3222783500:05:008:0068, розташованої у Макарівському районі, Королівська сільська рада, зареєстрованої у реєстрі під № 669;

- земельної ділянки, площею 2,47 га, кадастровий номер 3222783500:05:008:0069, розташованої у Макарівському районі, Королівська сільська рада, зареєстрованої у реєстрі під № 670;

- земельної ділянки, площею 1,53 га, кадастровий номер 3222783500:06:010:0043, розташованої у Макарівському районі, Королівська сільська рада, зареєстрованої у реєстрі під № 665;

- земельної ділянки, площею 1,53 га, кадастровий номер 3222783500:06:010:0044, розташованої у Макарівському районі, Королівська сільська рада, зареєстрованої у реєстрі під № 666.

Здійснено розподіл судових витрат.

Постановою Київського апеляційного суду від 26 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишено без задоволення, а рішення Макарівського районного суду Київської області від 09 березня 2021 року залишено без змін.

Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позов, керувалися тим, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами 2 та 3 статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили.

Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі. Договори дарування земельних ділянок від 23 червня 2018 року укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 після звернення ОСОБА_1 до Постійно діючого третейського суду "Південно-східний Міжрегіональний" із позовом про стягнення із ОСОБА_3 заборгованості за договором позики у сумі 290 000,00 дол. США та ухвалення Постійно діючим третейським судом "Південно-східний Міжрегіональний" рішення від 05 лютого 2018 року про стягнення суми боргу.

Установивши, що укладення договорів дарування земельних ділянок від 23 червня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було спрямоване на уникнення ОСОБА_3 цивільно-правової відповідальності за борговим зобов'язанням перед позивачкем, та на недопущення звернення стягнення на майно, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання їх недійсними.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_2 11 червня 2021 року звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у подальшому доповненою, у якій просила скасувати рішення Макарівського районного суду Київської області від 09 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 травня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявником як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначено, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій здійснили формальний підхід до вирішення справи та ухвалення судових рішень за відсутності встановлених судами фактичних обставин справи, що суперечить фундаментальним принципам цивільного судочинства та не сприяє здійсненню ефективного правосуддя, спрямованого на прийняття законних та справедливих рішень, а також захист прав та інтересів учасників судового розгляду (постанова Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 221/4715/17 (провадження № 61-44978св18));

- під час вирішення спору суди не врахували, що позивач не обґрунтувала і не довела обставини, на які вона посилалася як на підстави своїх вимог, а тому, з урахуванням аналізу наявних у справі доказів, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню;

- суди не надали оцінку інформаційним довідкам від 15 жовтня 2020 року, які підтверджують обставини того, що оскаржувані договори дарування є виконаними, заявник самостійно користується подарованим майном;

- суди першої та апеляційної інстанцій не здійснили оцінку поведінки учасників оскаржуваних договорів і не навели обставин дотримання справедливого балансу в питаннях позбавлення заявника права власності проти інтересів позивача (постанова Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2776цс16);

- суди неправильно застосували правила щодо преюдиційності рішення суду, чим допустили порушення правил частини 4 статті 82 ЦПК України;

- суди першої та апеляційної інстанцій не надали оцінки запереченням заявника проти позову, які мають безпосереднє відношення до предмета позову, та не виклали мотивів відхилення таких заперечень в оскаржуваних судових рішеннях;

- судами першої та апеляційної інстанцій ухвалені рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, від 01 червня 2016 року у справі № 920/1771/14, від 30 листопада 2016 року у справі № 910/31110/15;

- суди першої та апеляційної інстанцій не застосували до спірних правовідносин правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 щодо того, що особа, яка звертається із позовом про визнання недійсним договору, повинна довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором;

- не враховані також висновки суду касаційної інстанції, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19).

Отже, серед підстав касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявником зазначені ті підстави, які згадані у пунктах 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України, що свідчить про виконання нею вимог пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_1 у серпні 2021 року із застосуванням засобів поштового зв'язку направила до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення, рішення Макарівського районного суду Київської області від 09 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 травня 2021 року залишити без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року відкрито касаційне провадження, ухвалою від 09 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 17 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений договір позики, згідно з яким ОСОБА_1 передала ОСОБА_3 у позику кошти у сумі 290 000,00 дол. США.

Позивач звернулася до Постійно діючого третейського суду "Південно-східний Міжрегіональний" із позовною заявою про стягнення боргу з ОСОБА_3

05 лютого 2018 року рішенням Постійно діючого третейського суду "Південно-східний Міжрегіональний" стягнуто з ОСОБА_3 на її користь заборгованість за договором позики від 17 жовтня 2014 року у розмірі 290 000,00 дол. США, що на дату ухвалення рішення за офіційним курсом НБУ становило 8 088
100,00 грн.

Примірник зазначеного рішення третейського суду вручено ОСОБА_3 05 лютого 2018 року.

23 червня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладені договори дарування, посвідчені приватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу Київської області Дарнопих Т. М., відповідно до яких ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 земельні ділянки: кадастровий номер undefined, площею 2,0645 га; кадастровий номер undefined, площею 2,0645 га; кадастровий номер undefined, площею 2,4699 га; кадастровий номер undefined, площею 2,47 га; кадастровий номер undefined, площею 1,53 га; кадастровий номер undefined, площею 1,53 га, які розташовані у Макарівському районі, Королівська сільська рада.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

За змістом частини 5 статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином.

Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин 1 та 5 статті 203 ЦК України, що за правилами частин 1 та 5 статті 203 ЦК України є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Згідно з частиною 1 статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина 1 статті 718 ЦК України).

Відповідно до частини 2 статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина 1 статті 722 ЦК України).

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що позивач довела наявність підстав для визнання правочинів фіктивними, оскільки вони були укладені з метою ухилення ОСОБА_3 від виконання своїх зобов'язань за договором позики перед позивачем.

На переконання Верховного Суду, зазначені висновки судами зроблено передчасно з огляду на таке.

Згідно з частиною 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити частиною 1 статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У статті 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статті 215 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 зазначено таке: "Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01 червня 2016 у справі № 920/1771/14, від 30 листопада 2016 року у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину потрібно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце".

Отже, у справах про оспорювання договору за позовом особи, яка не є його стороною, спершу потрібно встановити, яким чином договір порушує (зачіпає) її права та законні інтереси.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами 2 та 3 статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь члена сім'ї після пред'явлення до нього позову про стягнення заборгованості, або виникнення у нього обов'язку зі сплати боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина 3 статті 13 ЦК України).

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), на яку посилався заявник та на яку посилалися суди під час розгляду справи, та обґрунтовуючи висновки щодо задоволення позову.

Водночас судами першої та апеляційної інстанції не враховано, що відповідно до наведеного висновку не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, тобто за наявності у боржника іншого майна, за рахунок якого можливо буде задовольнити вимоги кредитора до боржника.

За умови встановлення факту наявності у боржника іншого майна, за рахунок якого кредитор не позбавляється можливості задовольнити свої вимоги, не можна стверджувати, що його права порушені укладенням угод про відчуження майна, що не матимуть наслідком неплатоспроможність боржника.

Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій відповідач посилалася на те, що у ОСОБА_3 наявне інше вартісне майно, зокрема земельні ділянки, площами 3,53 га, 4,556 га, 5,37 га, розташовані у Київській області, Макарівський район, Наливайківська сільська рада; житловий будинок, загальною площею 458,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, та земельна ділянка за цією ж адресою.

На підтвердження зазначених обставин відповідач надала відповідні докази

(а. с. 56,57), однак суди не надали їм оцінку та не встановили, чи наявне у ОСОБА_3 інше нерухоме майно, за рахунок якого ОСОБА_1 мала би змогу повністю задовольнити свої вимоги до боржника у разі невиконання ним боргового зобов'язання.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Ураховуючи, що суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи позов, не надали належної оцінки доказам, наявним у матеріалах справи у сукупності, у зв'язку із чим не встановили фактичні обставини, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими, а тому в силу статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав нездійснення дослідження зібраних у справі доказів.

Під час нового розгляду справи суду належить урахувати зазначене, надати оцінку наданим позивачем доказам та відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

Оскільки недоліки, допущені судами першої й апеляційної інстанцій, не можуть бути усунуті під час касаційного перегляду справи, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення необхідно скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

За правилом пункту 1 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пункту 1 частини 3 статті 411 ЦПК України.

За правилами частин 4 та 5 статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Висновки суду касаційної інстанції, у зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 09 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 травня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко