Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.11.2020 року у справі №450/3839/18

Постанова

Іменем України

23 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 638/6869/19

провадження № 61-13017св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3, приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Віблий Любомир Зіновійович,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Зимноводівська сільська рада Пустомитівського району Львівської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 грудня 2018 року у складі судді Кукси Д. А. та постанову Львівського апеляційного суду від 23 липня 2020 року у складі колегії суддів:

Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, приватного нотаріуса Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області (далі - приватний нотаріус) Віблого Л.

З., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Зимноводівська сільська рада Пустомитівського району Львівської області (далі - сільська рада), про визнання недійсним договору довічного утримання та визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень.

Позов обгрунтований тим, що рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 березня 2014 року ОСОБА_2 визнано недієздатною з дати постановлення її на облік у лікаря-психіатра Пустомитівської центральної районної лікарні, а саме з 14 травня 1973 року; встановлено опіку над ОСОБА_2 та призначено ОСОБА_1 опікуном недієздатної. У жовтні 2018 року вона дізналась, що ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_2 договір довічного утримання, який 14 липня 2018 року посвідчив приватний нотаріус Віблий Л. З. На підставі цього договору за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 4623681600:01:003:0024; площа 0,0604 га; цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1. На цій земельній ділянці розташований житловий будинок загальною площею 53 кв. м, житлова площа 33,9 кв. м, що складається з двох житлових кімнат, кухні та веранди; реєстраційний номер: 1590573146236.

Вона як опікун ОСОБА_2 не надавала згоди на укладення договору довічного утримання, тому його необхідно визнати недійсним, а рішення нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - скасувати.

23 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно: земельну ділянку та житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, посилаючись на те, що ОСОБА_2 або ОСОБА_3 можуть відчужити нерухоме майно третій особі, тому невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 грудня 2018 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 23 липня 2020 року, заяву задоволено.

Накладено арешт на земельну ділянку, кадастровий номер 4623681600:01:003:0024; площею 0,0604 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1, що зареєстрована за ОСОБА_3. Накладено арешт на житловий буд. АДРЕСА_1, що зареєстрований за ОСОБА_3.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що між сторонами існує спір про визнання недійсним договору довічного утримання та визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень. Позивач обґрунтовано навела припущення, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення у справі, та, як відомо з матеріалів справи, призвести до порушення прав особи, опікуном якої є позивач. Суди враховали, що вид забезпечення позову, запропонований позивачем у заяві про забезпечення позову, є співмірним із заявленими нею позовними вимогами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2020 року ОСОБА_2 поштовим зв'язком направила до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 грудня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 23 липня 2020 року, просила скасувати оскаржувані судові рішення про застосування заходів забезпечення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особа, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обгрунтована тим, що постановою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року поновлено її в дієздатності, 20 січня 2020 року вона розірвала оспорюваний договір довічного утримання у добровільному порядку, проте накладений на майно арешт у справі про визнання договору довічного утримання недійсним позбавляє її можливості відновити права на майно.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що вона є опікуном своєї недієздатної рідної сестри ОСОБА_2, яка без її згоди уклала договір довічного утримання з ОСОБА_3, який оспорюється за позовом. Справу про визнання ОСОБА_2 недієздатною перебуває на новому розгляді у суді першої інстанції, а тому забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно ОСОБА_2 забезпечує захист її майна від протиправних дій з боку третіх осіб. Обставини щодо добровільного розірвання договору та скасування судового рішення про визнання ОСОБА_2 недієздатною виникли після вжиття судом заходів забезпечення позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У листопаді 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

23 листопада 2020 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_2 про долучення доказів до матеріалів справи.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає, що суд не з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки доказам, які є в матеріалах справи; не застосував принцип співмірності для вирішення заяви про забезпечення позову.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звертаючись до суду із заявою про накладення арешту на земельну ділянку, кадастровий номер undefined, площа 0,0604 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і спорудза адресою: АДРЕСА_1 тажитловий будинок за цією адресою, ОСОБА_1 зазначала, що на розгляді у суді перебуває справа за її позовом про визнання недійсним договору довічного утримання, укладеного між ОСОБА_3 та недієздатною за рішенням суду ОСОБА_2, опікуном якої є вона та від імені якої діє.

Посилалася на те, що ОСОБА_2 або ОСОБА_3 можуть відчужити нерухоме майно третій особі, тому невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Згідно з частинами 1 , 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені частинами 1 , 2 статті 149 ЦПК України заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, за змістом наведеної норми, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

Позов забезпечується, зокрема, шляхом накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1 частини 1 статті 150 ЦПК України). Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 3 статті 150 ЦПК України). Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Позивач звернулася із заявою про забезпечення позову, вказавши, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення у справі та призвести до порушення прав та законних інтересів ОСОБА_2, опікуном якої є позивач.

ОСОБА_2 посилається у касаційній скарзі на те, що постановою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року її поновлено дієздатність.

Верховний Суд зауважує, що постановою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 450/2486/13-ц скасовано рішення Пустомитіського районного суду Львівської області від 21 березня 2014 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 червня 2019 року про визнання ОСОБА_2 недієздатною, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Оскільки договір довічного утримання від 14 липня 2018 року оспорюється з підстав укладення недієздатною особою без згоди опікуна, скасування рішення суду, на підставі якого ОСОБА_2 визнано недієздатною, впливає на вирішення судом справи по суті, що не досліджується в межах вирішення питання про забезпечення позову.

ОСОБА_3 зареєструвала право власності на земельну ділянку та будинок на підставі договору довічного утримання, тому Верховний Суд погоджується із висновками судів щодо існування ризику відчуження спірного майна на користь третіх осіб в разі невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту, що може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача у випадку задоволення позову.

Обраний позивачем спосіб забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами.

Крім того, заочним рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 липня 2019 року позов ОСОБА_1, яка діє в інтересах недієздатної особи ОСОБА_2, задоволено. Визнано недійсним договір довічного утримання (догляду), укладений між ОСОБА_2 (відчужувач) та ОСОБА_3 (набувач), визнано протиправними та скасовано рішення про державну реєстрацію прав власності на майно за ОСОБА_3.

Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що 20 січня 2020 року договір довічного утримання розірвано у добровільному порядку, оскільки за визначених процесуальним законом умов, такі обставини можуть зумовлювати настання інших процесуальних наслідків, пов'язаних із вирішенням спору у цій справі по суті.

Натомість предметом касаційного перегляду є судові рішення з питання забезпечення позову у цій справі, ухвалені до зазначеної заявником події.

Законність оскаржуваних судових рішень визначається станом на час їх ухвалення.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, зводяться до власного тлумачення норм права.

ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з клопотанням про долучення доказів до матеріалів справи, а саме копія нотаріально посвідченої заяви до нотаріуса про видачу оригіналів документів.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції на стадії перегляду справи в касаційному порядку не має повноважень приймати нові докази та долучати їх до матеріалів цивільної справи.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 грудня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 23 липня 2020 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко