Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.09.2018 року у справі №311/842/17

Постанова

Іменем України

02 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 311/842/17

провадження № 61-40390св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В. (суддя-доповідач), суддів:Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Прокуратура Запорізької області, Національна поліція України, Ліквідаційна комісія Головного управління Міністерства внутрішніх справ України

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, Національної поліції України на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 14 лютого 2018 року у складі судді Сидоренко Ю. В. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року у складі колегії суддів: Воробйової І. А., Бєлки В. Ю., Онищенка Е. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державної казначейської служби України, Прокуратури Запорізької області, Національної поліції України, Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 20 грудня 2012 року прокурором Запорізької прокуратури з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері йому повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 15, частиною 2 статті 185 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Під час досудового слідства він був неодноразово допитаний як підозрюваний, ухвалою слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25 грудня 2012 року йому обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання. Вироком Василівського районного суду Запорізької області від 23 грудня 2013 року його визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 15, частиною 2 статті 185 КК України та виправдано. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 27 березня 2014 року виправдувальний вирок Василівського районного суду Запорізької області від 23 грудня 2013 року залишено без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Внаслідок незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності та обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання він зазнав моральних страждань у зв'язку із несправедливим і упередженим проведенням досудового слідства, очевидною фальсифікацією матеріалів кримінальної справи.

Він зазнав сильних душевних хвилювань у зв'язку із застосуванням тиску зі сторони слідчого, направленого на визнання ним вини та у подальшому спрощеного судового розгляду справи. Він втратив віру у спроможність прокуратури здійснювати контроль та нагляд за додержанням органом досудового слідства вимог кримінально-процесуального законодавства під час розслідування кримінальної справи. Внаслідок звинувачення у вчиненні злочинів постраждала його репутація почесного правослухняного громадянина, він втратив становище у суспільстві, порушені його нормальні життєві зв'язки. У результаті незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності значно погіршився стан його психічного здоров'я: перебуваючи у пригніченому стані, викликаному незаконними діями щодо нього, він зазнавав сильних душевних страждань і у зв'язку з цим постійно перебував у хворобливому фізичному та емоційному стані, був пригнічений, сумний, дратівливий. Внаслідок застосування щодо нього запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання, він був позбавлений можливості вільно пересуватися і виїздити з місця проживання, реалізовувати звичні привички та бажання.

Повне виправдання свідчить про незаконність притягнення його до кримінальної відповідальності та незаконність обмеження в конституційному праві щодо свободи пересування. У зв'язку з чим розмір завданої йому моральної шкоди він оцінює у 100 000,00 грн та витрати на правову допомогу адвоката у загальному розмірі 11
053,80 грн.

Із урахуванням наведених обставин, позивач просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку в установленому законом порядку на його користь 100

000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 11 053,80 грн.

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 14 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з казначейського рахунку, призначеного для відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання, у розмірі 56 925,90 грн. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з казначейського рахунку, призначеного для відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 11 053,20 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Судові витрати зі сплати судового збору віднесено за рахунок держави.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачу незаконно повідомили про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконно обрали запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, тому він має право на відшкодування моральної шкоди, розмір якої розраховується виходячи із мінімальної заробітної плати, що діяла на момент розгляду справи у суді. Також позивач має право на повернення суми, сплаченої у зв'язку із наданням йому юридичної допомоги у межах кримінального провадження, розмір якої згідно із наявними у матеріалах справи документами складає 11 053,20 грн, що відповідає вимогам Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та кримінальних справах".

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задоволено частково.

Апеляційну скаргу Національної поліції України задоволено частково. Апеляційну скаргу Прокуратури Запорізької області задоволено. Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 14 лютого 2018 року в частині відшкодування моральної шкоди змінено. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 24 464,50 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 14 лютого 2018 року в частині стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу в сумі 11
053,20 грн скасовано та в цій частині прийнято нову постанову, якою відмовлено ОСОБА_1 у стягненні вказаної суми.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що місцевим судом неправильно розрахований розмір відшкодування моральної шкоди, оскільки на момент розгляду справи діяв Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", відповідно до пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень якого мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600,00 грн. Позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження понесених ним витрат на правову допомогу в кримінальному провадженні.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно застосував до спірних правовідносин пункт 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", оскільки відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, не є його посадовим окладом, заробітною платою чи іншою виплатою. Позивачем надано належні докази на підтвердження понесених ним витрат на правову допомогу в кримінальному провадженні, розмір яких фактично складає ~money10~, проте згідно зі Законом України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та кримінальних справах" розмір компенсації витрат на правову допомогу не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу.

У серпні 2018 року Національна поліція України подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 14 лютого 2018 року тапостанову Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про закриття провадження в справі або про відмову в задоволені позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що законодавством України визначений порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, відповідно до якого визначення розміру відшкодування шкоди є компетенцією тих органів, які здійснювали оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу), і лише у разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавств може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції. Також заявник зазначав, що Національна поліція України є неналежним відповідачем у цій справі.

У жовтні 2018 року від Прокуратури Запорізької області надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, у яких заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу та залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 28 серпня та 22 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзивів на касаційні скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Частиною 1 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2., Національної поліції України підлягають частковому задоволенню із таких підстав.

Судами встановлено, що 06 грудня 2012 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 185 КК України та слідчим відділом ЛВ на станції Мелітополь Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці 06 грудня 2012 року розпочато кримінальне провадження № 12012080390000011.

25 грудня 2012 року ухвалою слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області підозрюваному ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання з покладенням на нього обов'язків, передбачених частиною 5 статті 194 КПК України, строком на два місяці, зокрема: прибувати за першим викликом до службової особи на визначений нею час; не відлучатися з населеного пункту, в якому він зареєстрований і проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду; докласти зусиль до пошуку роботи. Контроль за виконанням запобіжного заходу покладено на слідчого слідчого відділу ЛВ на станції Мелітополь Кузьміна С. Ю.

Вироком Василівського районного суду Запорізької області від 23 грудня 2013 року ОСОБА_1 визнано невинуватим за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 15, частиною 2 статті 185 КК України та виправдано у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 27 березня 2014 року вирок Василівського районного суду Запорізької області від 23 грудня 2013 року щодо обвинуваченого ОСОБА_1 залишений без змін.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За правилами пункту 2 частини 2 статті 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" у наведених в статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").

Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною 1 статті 12 (частина 1 статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").

Оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 12 липня 2007 року "STANKOV v. BULGARIA", § 62).

Згідно з частинами 2 , 3 статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Згідно із правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини 3 статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що діють на час розгляду справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Змінюючи рішення суду першої інстанції у частині відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції виходив із того, що на момент розгляду справи місцевим судом діяв Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", відповідно до пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень якого мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600,00 грн.

Такий висновок апеляційного суду є помилковим, оскільки відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, не є його посадовим окладом, заробітною платою чи іншою виплатою, а тому підстави для застосування пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" до спірних правовідносин відсутні.

Частково задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції правильно застосував положення частини 3 статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" та обґрунтовано визначив розмір відшкодування моральної шкоди із розрахунку мінімальної заробітної плати, що діяв на момент розгляду справи у суді.

За таких обставин рішення апеляційного суду в частині відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції в цій частині.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги Національної поліції України про те, що законодавством України визначений порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, відповідно до якого визначення розміру відшкодування шкоди є компетенцією тих органів, які здійснювали оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду, про що виносять постанову (ухвалу), і лише у разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавств може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції.

Статтею 11 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" встановлено, що у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до Статтею 11 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.

За змістом положень частини першої статті 12 Закону країни "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" розмір відшкодування шкоди, зазначеної в Статтею 11 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу).

Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.

Частиною другою зазначеної статті встановлено, що у разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.

Разом з цим обов'язок роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди у разі ухвалення виправдувального вироку покладається на суд, який повинен здійснити це шляхом направлення громадянинові повідомлення одночасно з копією виправдувального вироку, який набрав законної сили. При цьому в повідомленні має бути зазначено, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.

Відсутність такого роз'яснення (повідомлення) не позбавляє особу права на відшкодування, встановленого законом.

Визначення розміру відшкодування шкоди, якої зазнав громадянин внаслідок незаконних дій, у разі ухвалення виправдувального вироку здійснює суд, про що постановляє відповідну ухвалу. Таким судом у справі, що переглядається, є Василівський районний суду Запорізької області.

Оскільки Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень статей 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою.

Із аналізу положень статті 12 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" вбачається, що саме суд, який ухвалив виправдувальний вирок, визначає розмір відшкодування шкоди, зазначеної в статті 12 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", та які підлягають стягненню на його користь, і таке судове рішення може бути оскаржене до суду вищої інстанції відповідно до положень цивільного процесуального законодавства.

Таким чином, звернувшись у порядку цивільного судочинства із позовом до Василівського районного суду Запорізької області, позивач реалізував своє право на відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання.

При цьому Верховний Суд звертає увагу, що передбачений статтею 12 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" не застосовується у випадку відшкодування громадянину моральної шкоди, про що прямо зазначено у вказаній нормі. Такий порядок поширюється, зокрема на повернення суми, сплаченої громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що Ліквідаційна комісія Головного управління Міністерства внутрішніх справ України, Національна поліція України не є належними відповідачами у цій справі, Верховний Суд зазначає наступне.

07 листопада 2015 року набрав чинності Закон України від 02 липня 2015 року "Про Національну поліцію" та втратив чинність Закон України від 20 грудня 1990 року "Про міліцію".

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" ліквідуються як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ.

Зі змісту вказаних нормативно-правових актів вбачається, що Національна поліція України не є правонаступником Міністерства внутрішніх справ та його територіальних органів.

Отже, Кабінетом Міністрів України прийнято рішення не про реорганізацію, а про повну ліквідацію органів внутрішніх справ.

Відповідно до частини 4 статті 105 ЦК України до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Таким чином, Ліквідаційна комісія Головного управління Міністерства внутрішніх справ України має належні повноваження щодо представлення Міністерства внутрішніх справ у судах.

У зв'язку із тим, що вирок Василівського районного суду Запорізької області про визнання позивача невинуватим у вчиненні злочину винесений 23 грудня 2013 року, тобто на час існування Міністерства внутрішніх справ України, а позивач звернувся із вимогами про відшкодування моральної шкоди до Національної поліції України, Верховний Суд дійшов висновку про те, що Національна поліція України не є належним відповідачем у цій справі.

Відповідно до частини 2 статті 51 ЦПК України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача, суд відмовляє у задоволенні позову.

Враховуючи наведене, оскільки позивач пред'явив позов до Національної поліції України, яка не є належним відповідачем у справі, рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову в частині вимог до Національної поліції України підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення у цій частині про відмову в задоволення позову.

Щодо повернення суми, сплаченої позивачем у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги у межах кримінального провадження

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 3 Закону "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", у наведених в Закон України від 02 липня 2015 року "Про Національну поліцію" та втратив чинність Закон України від 20 грудня 1990 року "Про міліцію" випадках громадянинові відшкодовуються суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивач надав копію договору про надання правової допомоги від 01 березня 2013 року та копію квитанції до прибуткового касового ордера від 01 березня 2017 року № 3.

Розглядаючи питання обґрунтованості вимог позивача про відшкодування витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні, судом апеляційної інстанції досліджено зазначені докази та зроблено висновок, що такі докази не можуть вважатися належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами на підтвердження факту сплати гонорару адвокату в розмірі 11 053,80 грн, оскільки сума коштів, яка зазначена у квитанції, складає 50 000,00 грн та зазначена квитанція не містить реквізитів угоди про надання правової допомоги. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі переоцінювати докази.

Таким чином, позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження понесених ним витрат на правову допомогу в кримінальному провадженні.

Задовольняючи вимоги позивача в частині відшкодування витрат на правову допомогу, суд першої інстанції помилково послався на положення Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних і адміністративних справах", оскільки дія Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних і адміністративних справах" не поширюються на компенсацію витрат на правову допомогу в межах кримінального провадження.

Відповідно до частини 1 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, Національної поліції України задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року у частині змінення рішення Василівського районного суду Запорізької області від 14 лютого 2018 року шляхом зменшення стягнутої з Державного бюджету України з казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 коштів на відшкодування моральної шкоди із 56 925,90 грн до 24 464,50 грн скасувати та залишити без змін рішення Василівського районного суду Запорізької області від 14 лютого 2018 року у цій частині.

В іншій частині постанову Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року залишити без змін.

Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 14 лютого 2018 року про часткове задоволення позову в частині вимог ОСОБА_1 до Національної поліції України скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Прокуратури Запорізької області, Національної поліції України, Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання, у частині вимог до Національної поліції України.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В.

Яремко