Історія справи

Постанова КЦС ВП від 27.07.2023 року у справі №165/1696/22
Постанова КЦС ВП від 27.07.2023 року у справі №165/1696/22

Постанова

Іменем України

27 липня 2023 року

м. Київ

справа № 165/1696/22

провадження № 61-2131св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 18 липня 2022 року, ухвалене у складі судді Василюка А. В., та постанову Волинського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І., Карпук А. К.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заяви

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_2 .

Заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона з 12 листопада 1994 року перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 26 листопада 2020 року у справі № 165/582/20. У шлюбі у них народилась дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначала, що вже тривалий час вона потерпає від психологічного та фізичного насильства зі сторони ОСОБА_2 . Останній регулярно чинить щодо неї неправомірні дії, у зв`язку з чим вона з січня 2020 року проживає в квартирі свого брата ОСОБА_4 та матері ОСОБА_5 , що складає для них великі незручності.

Вказувала на те, що з приводу нанесення ОСОБА_2 їй тілесних ушкоджень вона неодноразово зверталася до відділення поліції № 1 (м. Нововолинськ) Володимир-Волинського районного відділу поліції ГУПН Волинської області. Зокрема, 14 січня 2020 року ОСОБА_2 за місцем їх спільного проживання, з мотивів особистих неприязних відносин, з метою нанесення тілесних ушкоджень, під час словесного конфлікту, схопив її за шию правою рукою, після чого наніс декілька ударів в область правої та лівої рук і удари в ліву частину спини, внаслідок чого спричинив їй тілесні ушкодження, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень. Вироком Нововолинського міського суду від 28 січня 2022 року у справі № 165/582/20 ОСОБА_2 був визнаний винним за частиною першою статті 125 КК України, а 15 грудня 2021 року працівниками поліції відносно останнього був складений адміністративний протокол за частиною першою статті173-2 КУпАП (вчинення домашнього насильства).

У зв`язку з викладеним ОСОБА_2 перебуває на обліку у ВП № 1 (м. Нововолинськ) Володимир-Волинського РВП ГУНП у Волинській області як кривдник.

Зазначала, що вона побоюється за своє здоров`я та життя і здоров`я їх спільної дочки.

Враховуючи систематичність вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства, психологічного стану здоров`я дочки, обґрунтованість ризиків та підставність застосування до ОСОБА_2 спеціальних заходів захисту щодо протидії домашньому насильству, положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», просила видати стосовно ОСОБА_2 обмежувальний припис, яким встановити заходи тимчасового обмеження його прав з покладенням на останнього наступних обов`язків: заборонити ОСОБА_2 перебувати із нею та дочкою за їх фактичним місцем проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань 200 метрів до місця її проживання (перебування) та місця проживання дочки. Обмежувальний припис просила видати на максимальний строк, а саме шість місяців.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 18 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року, заяву ОСОБА_1 задоволено.

Видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , встановлено заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 з покладенням на нього таких обов`язків:

1. Заборонено наближатися ближче ніж на 200 м до місця проживання (перебування) ОСОБА_1 та місця проживання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 ;

2. Заборонено перебувати в місці проживання (перебування) ОСОБА_1 та місця проживання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме за адресою: АДРЕСА_1 .

Встановлено строк дії обмежувального припису терміном на 6 місяців, який рахувати з дня ухвалення рішення суду.

Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що надані заявником до суду письмові документи підтверджують факти систематичного вчинення щодо ОСОБА_1 психологічного та фізичного насильства з боку колишнього чоловіка, їх тривалий характер, існування високого ризику вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У лютого 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції належним чином не повідомив його про дату, час та місце розгляду справи, чим позбавив його права на доступ до правосуддя і справедливий й публічний розгляд справи.

Апеляційний суд, переглядаючи справу за його апеляційною скаргою, на процесуальні порушення суду першої інстанції уваги не звернувта дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що він не був належним чином повідомлений про розгляді справи, призначеної на 18 липня 2022 року. При цьому посилався на обмежені законом строки розгляду справ про видачу обмежувального припису та необхідність у зв`язку з цим термінового повідомлення учасників справи, а тому вважав, що повідомлення судом першої інстанції про дату, час та місце судового засідання за допомогою смс-повідомлення відповідає положенням статті 128 ЦПК України.

ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами вчинення ним домашнього насильства щодо неї.

Вказував на те, що з 14 січня 2020 року минув тривалий час, фактів його протиправної поведінки протягом цього часу заявником не наведено, а тому висновки судів про необхідність захисту заявниці від психологічного насильства не відповідають обставинам справи, оскільки жодних тривалих та систематичних дій щодо заявниці або його дочки він не вчиняв, його дружина з дочкою пішла до матері та там перебувала тривалий час, ніякого спілкування з нею не відбувалось, а 10 грудня 2021 року вона прийшла і одразу влаштувала сварку та викликала поліцію, яка склала протокол про те, що він її не пускав додому.

З 18 липня 2022 року він вимушений проживати у сестри в селі, оскільки іншого житла не має. Спірна квартира придбана сторонами під час шлюбу. Фактично між ним та ОСОБА_1 існує спір щодо спільного майна подружжя, оскільки остання не визнає його право на частину квартири та має намір виселити його з неї, для цього 05 вересня 2022 року звернулася до Нововолинського міського суду Волинської області з позовом до нього про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням, примусове виселення, стягнення витрат на утримання квартири (справа № 165/2357/22).

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 704/435/19 (провадження № 61-21638св19), від 09 лютого 2022 року у справі № 607/10853/21 (провадження № 61-20491св21), від 23 липня 2020 року у справі № 138/2655/19 (провадження № 61-3154св20).

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 09 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У березні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12 листопада 1994 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, який розірвано рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 26 листопада 2020 року у справі № 165/582/20.

У шлюбі у сторін народилась дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 неодноразово зверталася до правоохоронних органів щодо неправомірних дій ОСОБА_6 , що підтверджується повідомленням начальника відділенні поліції № 1 (м. Нововолинськ) Володимир-Волинського РВП ГУНП у Волинській області від 28 червня 2022 року, згідно з яким зареєстровано такі випадки звернень: ЄО № 288 від 16 січня 2020 року (зареєстровано в ЄРДР №12020030050000053 від 17 січня 2020 року за частиною першою статті 125 КК України); ЄО № 9440 від 10 грудня 2021 року (складено адмінпротокол № 628860 від 15 грудня 2021 року за частиною першою статті 173-2 КУпАП вчинення домашнього насильства, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування). Також зазначено, що ОСОБА_2 перебуває на обліку у ВП № 1 (м. Нововолинськ) Володимир-Волинського РВП ГУНП у Волинській області, як особа - кривдник.

Вироком Нововолинського міського суду Волинської області від 28 січня 2022 року у справі № 165/582/20 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України та призначено покарання у виді штрафу. На підставі частини п`ятої статті 74, статті 49 КК України його звільнено від відбування призначеного судом покарання.

Вказаним вироком встановлено, що 14 січня 2020 року ОСОБА_2 за місцем свого проживання, з мотивів особистих неприязних відносин, з метою нанесення тілесних ушкоджень, під час словесного конфлікту зі своєю дружиною ОСОБА_1 , правою рукою схопив її за шию, після чого наніс декілька ударів в область правої та лівої рук і удари в ліву частину спини, внаслідок чого спричинив їй тілесні ушкодження, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

Згідно з довідкою про склад сім`ї від 22 січня 2020 року № 144 у квартирі АДРЕСА_1 , що на праві приватної власності належить ОСОБА_1 , зареєстроване постійне місце проживання таких осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Постановою Нововолинського міського суду Волинської області від 23 лютого 2022 року у справі № 165/156/22 визнано ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП та на підставі статті 22 КУпАП звільнено його від адміністративної відповідальності за малозначністю правопорушення та обмежено усним зауваженням.

Вказаною постановою встановлено, що 10 грудня 2021 року ОСОБА_2 , знаходячись за місцем проживання, вчинив насильство в сім`ї відносно своєї колишньої дружини, що виразилось в позбавленні її доступу до житла, внаслідок чого була завдана шкода психологічному здоров`ю останньої.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У статті 5 ЦПК України вказано, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана батьками та іншими законними представниками дитини, родичами дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачухою або вітчимом дитини, а також органом опіки та піклування в інтересах дитини, яка постраждала від домашнього насильства, - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», або постраждала від насильства за ознакою статі, - у випадках, визначених Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».

Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, врегульовано Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (пункт 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

У статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» зазначено, що право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають: 1) постраждала особа або її представник; 2) у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини - батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування; 3) у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи - опікун, орган опіки та піклування.

Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється на колишнє подружжя незалежно від факту спільного проживання (пункт 2 частини другої статті 3 наведеного вище Закону України).

Визначення конкретних видів, передбачених частиною другою статті 26 Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», заходів тимчасового обмеження прав кривдника або обов`язків, які покладаються на нього, а також строку на який видається обмежувальний припис належить до компетенції суду.

У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зроблено висновок, що обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у Кодексі України про адміністративне правопорушення та Кримінальному кодексі України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

Згідно за висновком Верховного Суду викладеними у постанові від 28 квітня

2020 року у справі № 754/11171/19 (провадження № 61-21971св19) тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи при видачі обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосування такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи, враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що заявник довела факт систематичного вчинення щодо неї психологічного та фізичного насильства з боку колишнього чоловіка, його тривалий характер, існування високого ризику вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства.

Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 як жертва домашнього насильства, з урахуванням та оцінкою наявних ризиків, потребує захисту у порядку, передбаченому Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», оскільки неодноразові факти звернення заявника до органів поліції, ігнорування ОСОБА_2 застосованих заходів впливу до нього, повторюваність вчинення ним протиправних дій щодо ОСОБА_1 дають підстави вважати вірогідним продовження чи повторне вчинення кривдником до неї психологічного насильства.

Тривалість та системність протиправної поведінки підтверджує вірогідність вчинення ОСОБА_2 психологічного та фізичного насильства щодо заявника, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Врахувавши наявність тривалого конфлікту між сторонами, небажання його врегулювання, неодноразове застосування психологічного та фізичного насильства й вірогідність його продовження, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про необхідність у видачі обмежувального припису у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 на термін шість місяців.

Перевіряючи доводи ОСОБА_2 про те, що він не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи судом першої інстанції, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 211 ЦПК України про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Частиною другою статті 128 ЦПК України визначено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.

У справі, яка переглядається, ухвалою Нововолинського міського суду Волинської області від 15 липня 2022 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 18 липня о 14 год 00 хв за участю заявника, заінтересованої особи та їх представників.

Згідно з довідкою про доставку смс-повідомлення від 15 липня 2022 року ОСОБА_2 повідомлений про час, місце та дати на номер телефону НОМЕР_1 (а. с. 22).

18 липня 2022 року суд першої інстанції ухвалив рішення за відсутності сторін.

Відповідно до частин одинадцятої, тринадцятої статті 128 ЦПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

За наявності відповідної письмової заяви учасника справи, який не має офіційної електронної адреси, та технічної можливості, повідомлення про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії може здійснюватися судом з використанням засобів мобільного зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, шляхом надсилання такому учаснику справи текстових повідомлень із зазначенням веб-адреси відповідної ухвали в Єдиному державному реєстрі судових рішень, в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Встановлено, що у матеріалах справи відсутня заява ОСОБА_2 про бажання отримувати повідомлення про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії за допомогою засобів мобільного зв`язку, отже, відправлення судом смс-повідомлення на номер 380962467113 не може вважатися належним повідомленням ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи.

Подібні висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 31 січня 2023 року у справі № 693/812/21 (провадження № 61-11611св22).

За таких обставин Верховний Суд визнає, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права. Проте, заявник не був позбавлений можливості брати участь у розгляді справи у суді апеляційної інстанції, зокрема заявляти клопотання, надавати суду докази, які не міг подати до суду першої інстанції, тощо. Отже, недоліки провадження в суді першої інстанції могли бути усунуто та усунуто під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Подібні висновки викладено Верховним Судом у постанові від 07 червня 2021 року у справі № 643/2637/16-ц (провадження № 61-17945св19).

У зв`язку з наведеним Верховний Суд вважає, що порушення, допущені судом першої інстанції, не можуть бути достатньою підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України, оскільки заявник брав участь у розгляді справи у суді апеляційної інстанції, а тому такі порушення норм процесуального права, допущені судом першої інстанції, були усунуті апеляційним судом.

Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що заборона перебувати у місці проживання - перебування заявниці, у квартирі АДРЕСА_1 , порушує його право проживання у цій квартирі, а іншого житла він не має, колегія суддів відхиляє, оскільки тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судами, а також пов`язуються з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявника, встановлені судами неповно і неправильно. Переоцінка доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 18 липня 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник