Історія справи

Постанова

Іменем України

26 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 308/8454/16-ц

провадження № 61-36214св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Крата В. І., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,

третя особа - приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Капітула Ганна Денисівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області в складі судді Бедьо В. І. від 27 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Закарпатської області в складі колегії суддів: Готра Т. Ю., Собослой Г. Г., Фазикош Г. В. від 12 квітня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із указаним позовом, у якому просила визнати недійсним договір поруки № 26/1 від 04 лютого 2009 року, договір поруки № 65/1 від 04 лютого 2009 року, договір іпотеки № 65/1 від 10 червня 2006 року та договір іпотеки № 26 від 15 травня 2007 року, укладені між публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») та нею.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що підписи від її імені, розташовані в графі «від імені поручителя», виконані не нею, а іншою особою, що підтверджується висновком Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 16 січня 2016 року.

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову, у якій просила забезпечити її позов шляхом накладення арешту на станцію технічного обслуговування, автомийку та магазин, які розташовані на земельній ділянці площею 0,0842 га в АДРЕСА_1 до вирішення справи по суті, посилаючись на те, що невжиття зазначених заходів забезпечення позову утруднить та зробить неможливим виконання у подальшому рішення суду в указаній справі.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 жовтня 2017 року заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову задоволено частково. Вжито заходи забезпечення позову у даній справі шляхом накладення арешту на майно, а саме на ? частину станції технічного обслуговування, автомийки та магазину, які розміщені на земельній ділянці розміром 0,0843 га в АДРЕСА_1, яка на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_1 до вирішення вказаної справи по суті. У решті вимог заяви відмовлено.

Місцевий суд, задовольняючи заяву про забезпечення позову дійшов висновку про доцільність накладення арешту на частину зазначеного майна.

Постановою апеляційного суду Закарпатської області від 12 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 та апеляційну скаргу ПАТ «Укрсоцбанк» залишено без задоволення. Ухвалу Ужгородського районного суду Закарпатської області від 27 жовтня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновком місцевого суду про доцільність накладення арешту на вищевказане майно, зазначив про те, що судом першої інстанції правильно застосовані норми статей 151, 152 ЦПК України, 2004 року.

У червні 2018 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд скасувати зазначені судові рішення, та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що на виконанні в Ужгородському міському відділі ДВС не перебуває жодного документа щодо звернення стягнення на передане за вищевказаними забезпечувальними договорами нерухоме майно. Крім того, наслідком задоволення позову про визнання недійсними спірних договорів може бути тільки скасування записів про заборону відчуження, відносно переданого в іпотеку нерухомого майна. Таким чином помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що невжиття заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на вищевказане майно утруднить виконання рішення суду в указаній справі.

У серпні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив від ОСОБА_1 на касаційну скаргу, у якому остання вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а судові рішення судів попередніх інстанцій законними та обґрунтованими.

У вересні 2018 року від ОСОБА_1 надійшли доповнення до відзиву, у яких остання вказує на необґрунтованість касаційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просила визнати недійсним договір поруки № 26/1 від 04 лютого 2009 року, договір поруки № 65/1 від 04 лютого 2009 року, договір іпотеки № 65/1 від 10 червня 2006 року та договір іпотеки № 26 від 15 травня 2007 року, укладені між ПАТ «Укрсоцбанк» та нею, посилаючись на те, що підписи від її імені розташовані в графі «від імені поручителя», виконані не нею, а іншою особою, що підтверджується висновком Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 16 січня 2016 року.

У заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 просила забезпечити позов шляхом накладення арешту на станцію технічного обслуговування, автомийку та магазин, які розміщені на земельній ділянці площею 0,0843 га в АДРЕСА_1 до вирішення справи по суті, посилаючись на те, що невжиття зазначених заходів забезпечення позову утруднить та зробить неможливим виконання рішення суду, так як у разі невиконання вимоги нового кредитора ОСОБА_3 про усунення порушень зобов'язання він задовольнить свої вимоги шляхом звернення стягнення на передане в іпотеку майно.

На підтвердження доводів, викладених у заяві доводів, ОСОБА_1 надала суду вимогу нового кредитора ОСОБА_3 про усунення порушень від 03 жовтня 2017 року, в якій ОСОБА_3 вимагав, як новий кредитор та іпотекодержатель, погасити прострочену заборгованість за вищевказаними договорами кредиту в сумі 440 064,60 дол. США, в інакшому разі він буде змушений задовольнити свої вимоги за договорами кредиту шляхом звернення стягнення на передане в іпотеку нерухоме майно в спосіб, передбачений укладеними договорами іпотеки згідно Закону України «Про іпотеку». Також до заяви додала докази набуття ОСОБА_3 прав нового кредитора як іпотекодержателя. Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 19 січня 2011 року, станція технічного обслуговування, автомийка та магазин за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_5 по ? частині кожному, які розміщені на земельній ділянці площею 0,0843 га за вказаною адресою, яка на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_1 та ОСОБА_5 по ? частині.

Відповідно до частини першої статті 151 ЦПК України у редакції 2004 року, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову.

Позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 152 ЦПК України 2004 року).

Така ж норма міститься й у частині треті статті 150 чинного ЦПК України.

Отже, забезпечення позову - це вжиття судом, в провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом про присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення. Такий інститут цивільно-процесуального законодавства передбачений з метою попередження несумлінних дій відповідача, який може, наприклад, сховати або продати майно, тобто з метою усунення утруднення або неможливості виконання рішення.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертаючись до суду із вищезазначеною заявою про забезпечення позову, просила накласти арешт на належне їй на праві власності нерухоме майно, з метою уникнення можливого звернення стягнення на нього з метою погашення наявних у неї боргів перед кредитором - ОСОБА_3

Місцевим судом при задоволенні заяви про забезпечення позову не було дотримано вимог частини третьої статті 152 ЦПК України у редакції 2004 року та необґрунтовано вжито заходи про забезпечення позову у спосіб, що не передбачений чинним законодавством, оскільки нормами чинного на час розгляду відповідної заяви ЦПК України не було передбачено можливості накладенні арешту за заявою особи на майно, яке їй належить на праві власності.

Апеляційний суд на зазначені порушення, допущені судом першої інстанції, уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про те, що судова ухвала місцевого суду є законною та обґрунтованою.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки суди порушили норми процесуального права і ухвалення нового судового рішення не потребує встановлення фактичних обставин справи, постановлені судові ухвали судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Закарпатської області від 12 квітня 2018 року скасувати.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на станцію технічного обслуговування, автомийку та магазин, які розташовані на земельній ділянці площею 0,0842 га в АДРЕСА_1 - відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані судові ухвали першої та апеляційної інстанцій втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. І. Крат В. М. Коротуна