Історія справи

Постанова КЦС ВП від 30.09.2018 року у справі №1309/7674/12

Постанова

Іменем України

26 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 1309/7674/12-ц

провадження № 61-20379св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

скаржник - ОСОБА_1,

заінтересовані особи: Залізничний відділ державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, начальник Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Топольскова І. С., державне авіапідприємство «Львівські авіалінії»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 12 грудня 2016 року у складі судді: Колодяжного С. Ю. та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 20 березня 2017 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Крайник Н. П., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою, в якій просила визнати дії Залізничного ВДВС Львівського МУЮ (на час розгляду скарги - Залізничний ВДВС м. Львів ГТУЮ у Львівській області), начальника відділу Топольскової І. С. та боржника ДАП «Львівські авіалінії», які полягали у невиконанні рішення суду відповідно до статті 124 Конституції України, статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», неправомірними, зобов'язати начальника Залізничний ВДВС Львівського МУЮ виконати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 14 вересня 2015 року, справа №462/7674/12 у спосіб, визначений пунктом 2 статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та скасувати постанову ВП №49462518 від 29 січня 2016 року державного виконавця Залізничного ВДВС Львівського МУЮ про закінчення виконавчого провадження.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 14 вересня 2015 року Залізничний районний суд м. Львова ухвалив рішення про стягнення з ДАП «Львівські авіалінії» на користь ОСОБА_1 компенсації за невикористані відпустки, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 31 травня 2012 року по 14 вересня 2015 року включно, з коригуванням і компенсацією, в загальній сумі 223 931,32 грн та 1 000 грн моральної шкоди, а всього 224 931,32 грн. Рішення набрало законної сили 16 листопада 2015 року.

20 листопада 2015 року видано виконавчий лист. 26 листопада 2015 року Залізничним ВДВС Львівського МУЮ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №49462518, а 29 січня 2016 року про закінчення цього виконавчого провадження, яку вона отримала лише 16 червня 2016 року.

ОСОБА_1 вважала, що оскільки боржником є державне підприємство, рішення повинно виконуватися відповідно до пункту 2 статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», яким передбачено, що у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, а саме: керівник відповідного органу державної виконавчої служби зобов'язаний подати до Державної казначейської служби України документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача. Проте суб'єкти оскарження ігнорують ці вимоги законодавства.

Крім цього, обґрунтовувала свої вимоги тим, що у державного виконавця не було підстав для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 29 січня 2016 року у зв'язку з передачею виконавчого документа до ліквідаційної комісії ДАП «Львівські авіалінії» у разі ліквідації боржника, оскільки це підприємство не ліквідоване, не визнане банкрутом, отже підстави для закінчення виконавчого провадження, передбачені пунктом 7 частини першої статті 49, частиною другою статті 67 Закону України «Про виконавче провадження» відсутні. У зв'язку з наведеним просила скаргу задовольнити.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 12 грудня 2016 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії Залізничного ВДВС Львівського МУЮ, начальника відділу Топольскової І. С. та боржника - ДАП «Львівські авіалінії» щодо невиконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 14 вересня 2015 року у справі № 1309/7674/12 і зобов'язання виконати це рішення суду та постанову державного виконавця від 29 січня 2016 року (ВП №49462518) про закінчення виконавчого провадження відмовлено.

Ухвала мотивована тим, що заявлення стягувачем шляхом подання скарги в порядку статті 383 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржених рішень) вимоги до боржника у виконавчому провадженні законодавством не передбачено, тому заявлені ОСОБА_1 у скарзі вимоги до ДАП «Львівські авіалінії» про визнання дій неправомірними і зобов'язання виконати рішення суду у певний спосіб не ґрунтуються на законі. ДАП «Львівські авіалінії» з 14 листопада 2011 року перебуває в стані припинення юридичної особи шляхом ліквідації, а тому постанова від 29 січня 2016 року про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 7 частини першої статті 49, частин другої статті 67 Закону України «Про виконавче провадження» є правомірною. Також суд вказав, що виконання рішення суду відбувається без втручання органів державної виконавчої служби, а тому немає правових підстав для визнання неправомірними дій Залізничного ВДВС Львівського МУЮ щодо невиконання рішення суду, як і відсутні підстави для зобов'язання їх вчинити певні дії.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 20 березня 2017 року ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 12 грудня 2016 року залишено без змін.

Ухвала мотивована тим, що суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та встановив дійсні обставини справи, правильно застосував матеріальні норми та дотримав процедуру розгляду, передбачену ЦПК України.

У квітні 2017 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 12 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 20 березня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржені рішення і ухвалити нове про задоволення скарги.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на статтю 129 Конституції України, Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», практику Європейського суду з прав людини. Вказує, що 14 вересня 2015 року Залізничний районний суд м. Львова ухвалив рішення про стягнення з ДАП «Львівські авіалінії» на користь ОСОБА_1 компенсації за невикористані відпустки, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 31 травня 2012 року по 14 вересня 2015 року включно, з коригуванням і компенсацією, в загальній сумі 223 931, 32 грн та 1 000 грн моральної шкоди, а всього 224 931, 32 грн. Рішення набрало законної сили 16 листопада 2015 року. 20 листопада 2015 року видано виконавчий лист. 26 листопада 2015 року Залізничним ВДВС Львівського МУЮ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №49462518, а 29 січня 2016 року про закінчення цього виконавчого провадження, яку вона отримала лише 16 червня 2016 року.

Вважає, що оскільки боржником є державне підприємство, рішення повинно виконуватися відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», яким передбачено, що у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, а саме: керівник відповідного органу державної виконавчої служби зобов'язаний подати до Державної казначейської служби України документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2017 року справа призначена до судового розгляду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу передано до Касаційного цивільного суду.

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що у Залізничному ВДВС Львівського МУЮ перебувало виконавче провадження № 49462518 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Залізничним районним судом м. Львова 20 листопада 2015 року про стягнення з ДАП «Львівські авіалінії» на користь ОСОБА_1 компенсації за невикористані відпустки, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 31 травня 2012 року по 14 вересня 2015 року включно, з коригуванням і компенсацією, в загальній сумі 223 931,32 грн та 1000 грн моральної шкоди, а всього 224 931,32 грн.

26 листопада 2015 року державним виконавцем Гудковською Н. С. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, яку скеровано стягувачу для відома, а боржнику з наданням терміну для добровільного виконання рішення до 02 грудня 2015 року.

29 січня 2016 року державним виконавцем Гудковською Н. С. на підставі пункту 7 частини першої статті 49, частин другої статті 67 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, а виконавчий документ скеровано голові ліквідаційної комісії ДАП «Львівські Авіалінії» (ЄДР 01130644) за адресою: м. Львів Аеропорт ЦА.

При відмові у задоволенні скарги суди зробили висновок, що ДАП «Львівські авіалінії» з 14 листопада 2011 року перебуває в стані припинення юридичної особи шляхом ліквідації, а тому постанова від 29 січня 2016 року про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 7 частини першої статті 49, частин другої статті 67 Закону України «Про виконавче провадження» є правомірною.

Згідно з частинами першою та другою статті 303 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Європейський суд з прав людини вказав, що на даний момент рішення суду, винесене на користь заявника, залишається повністю не виконаним. Враховуючи встановлену відповідальність держави за боргами перед заявником у цій справі, період невиконання не повинен обмежуватися лише стадією виконання, а має включати період повернення боргу в ході ліквідаційної процедури (CHERNOBRYVKO v. UKRAINE, № 11324/02, § 25, ЄСПЛ, від 04 жовтня 2005 року).

У цій справі боржником є державне підприємство, яке перебуває в процедурі ліквідації.

Згідно пункту 7 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент прийняття оскарженої постанови) виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання боржника банкрутом.

Тлумачення пункту 7 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент прийняття оскарженої постанови) свідчить, що виконавче провадження підлягає закінченню при визнанні боржника банкрутом, а не здійснення процедури ліквідації юридичної особи.

Суд апеляційної інстанції переглядаючи ухвалу суду першої інстанції, вказане не врахував та зробив передчасний висновок про залишення без змін ухвали суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала апеляційного суду постановлена без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржену ухвалу апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Львівської області від 20 березня 2017 року скасувати.

Справу № 1309/7674/12-ц передати на новий розгляд до апеляційного суду.

З моменту прийняття ухвала апеляційного суду Львівської області від 20 березня 2017 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. М. Коротун

В. І. Крат