Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.07.2020 року у справі №711/3280/20

Постанова

Іменем України

22 липня 2021 року

м. Київ

справа № 711/3280/20

провадження № 61-5892св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

суб'єкт оскарження - старший державний виконавець Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Постоєнко Михайло Васильович,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Придніпровського районного суду міста Черкаси від 28 грудня 2020 року у складі судді Кондрацької Н. М. та постанову Черкаського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року у складі колегії суддів:

Нерушак Л. В., Бородійчука В. Г., Єльцова В. О.

у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Постоєнка Михайла Васильовича,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст скарги

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаною скаргою, в якій просив:

-визнати неправомірною бездіяльність старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Центрального ВДВС у м. Черкаси ЦМУ МЮ (м. Київ)) Постоєнка М. В. щодо неприйняття постанови про результати розгляду його заяви про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" - фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, і не направлення цієї постанови боржнику ОСОБА_1;

- визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Центрального ВДВС у м. Черкаси ЦМУ МЮ (м. Київ) Постоєнка М. В. щодо винесення вимоги від 24 липня 2020 року № 55909, якою визначено 28 липня 2020 року - як дату другого виконання судового рішення (документ в ЄДРСР № 89464924) та вимоги від 30 липня 2020 року, якою визначено 04 серпня 2020 року - як дату третього виконання цього судового рішення;

- визнати неправомірною бездіяльність старшого державного виконавця Центрального ВДВС у м. Черкаси ЦМУ МЮ (м. Київ) Постоєнка М. В щодо неприйняття постанови про закінчення виконавчого провадження № 62425905 на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" - фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом;

- зобов'язати старшого державного виконавця Центрального ВДВС у м. Черкаси ЦМУ МЮ (м. Київ) Постоєнка М. В. прийняти постанову про закінчення виконавчого провадження № 62425905 на підставі пункту частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" - фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом і надіслати боржнику ОСОБА_1 цю постанову.

Зазначена скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що Придніпровський районний суд міста Черкаси 27 травня 2020 року ухвалив рішення, яким зобов'язав його усунути ОСОБА_2 перешкоди в користуванні земельною ділянкою та будинком, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, та передати ключі від вхідних дверей до хвіртки, воріт зазначеного будинку.

Старшим державним виконавцем Центрального ВДВС у м. Черкаси ЦМУ МЮ (м. Київ) Постоєнком М. В. 26 червня 2020 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання, виданого Придніпровським районним судом міста Черкаси виконавчого листа, яку він отримав 30 червня 2020 року.

Він звернувся 02 липня 2020 року із заявою до старшого державного виконавця Центрального ВДВС у м. Черкаси ЦМУ МЮ (м. Київ) Постоєнка М. В. про закінчення виконавчого провадження, у зв'язку із фактичним виконанням рішення 29 травня 2020 року в повному обсязі, в якій зазначив про те, що судовим рішенням (документ в ЄДРСР № 89464924) не визначений спосіб його виконання, тобто не зазначено про його обов'язок передати ключі ОСОБА_2 із рук в руки, відвідати робоче місце ОСОБА_2 з метою вручення ключів, розшукати ОСОБА_2 в місті Черкаси після закінчення робочого дня і вручити їй ключі, або іншим способом, відповідно до закону чи звичаїв ділового обороту.

Він добровільно і негайно поштовим відправленням із описом вкладення направив (передав) 29 травня 2020 року ключі від вхідних дверей до хвіртки, воріт та будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, стягувачу ОСОБА_2 на адресу встановленого рішеннями судів першої і апеляційної інстанції зареєстрованого її місця проживання, тому він усунув стягувачу ОСОБА_2 перешкоди в користуванні земельною ділянкою та будинком, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Він виконав судове рішення негайно і відповідно його точному змісту.

Станом на 29 травня 2020 року, дату виконання ним судового рішення, стягувач ОСОБА_2 письмово не повідомляла суди першої та апеляційної інстанцій, державну виконавчу службу та його про своє дійсне місцезнаходження.

Вважає, що старший державний виконавець Центрального ВДВС у м. Черкаси ЦМУ МЮ (м. Київ) Постоєнко М. В. істотно порушив правила, встановлені пунктом 3 частини 2 статті 18, частинами 2 , 3 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", його заяву від 02 липня 2020 року про закінчення виконавчого провадження не розглянув, дії не вчинив, у встановлений пунктом 3 частини 2 статті 18, частинами 2 , 3 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", його заяву від 02 липня 2020 року строк, відповідну постанову про закінчення виконавчого провадження не прийняв та його не направив.

Державний виконавець істотно порушив встановлені статтями 13, 18 Закону України "Про виконавче провадження" норми, рішення (постанову) за результатами розгляду заяви від 02 липня 2020 року про закінчення виконавчого провадження, або про відмову в закінченні виконавчого провадження не прийняв, і йому не направив.

Через бездіяльність старшого державного виконавця Центрального ВДВС у м. Черкаси ЦМУ МЮ (м. Київ) Постоєнка М. В. він повторно письмово звернувся із заявою від 22 липня 2020 року (вх. № 18252/19-25-35) про виконання виконавцем вимог Закону України "Про виконавче провадження" в частині розгляду заяви, прийняття рішення і направлення цього рішення заявнику.

Заявник 28 липня 2020 року отримав поштове відправлення Центрального ВДВС у м.

Черкаси ЦМУ МЮ (м. Київ), в якому містився лист від 22 липня 2020 року № 1925-36/53456 (із не застереженими печаткою органу і підписом компетентної особи виправленнями в даті відправлення і реєстраційному номері), за підписом начальника відділу Вікторії Павленко, в якому зазначено про те, що ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 ніколи не проживала і не проживає.

У зазначеному листі не вказано мотивів, з яких державний виконавець відкинув преюдиційні факти, встановлені судовими рішеннями щодо зареєстрованого місця проживання ОСОБА_2.

Зазначив про те, що матеріалах виконавчого провадження відсутня заява стягувача ОСОБА_2 про зміну місця проживання, перебування або місцезнаходження, тому державний виконавець Постоєнко М. В. і начальник відділу Вікторія Павленко, на підставі Закону України "Про виконавче провадження" не встановили дійсне місце проживання, перебування або місцезнаходження стягувача ОСОБА_2, тому не знають за якою адресою їй надсилати документи виконавчого провадження.

Вказані дії державного виконавця і начальника відділу істотно порушують норми Закону України "Про виконавче провадження", оскільки ОСОБА_2 відмовилася отримати 03 червня 2020 року поштове відправлення під час доставки, а судовим рішенням не встановлено багаторазове виконання рішення суду, тому наявні підстави для закінчення виконавчого провадження згідно з пунктом 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" - фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Придніпровський районний суд міста Черкаси ухвалою від 28 грудня 2020 року відмовив у задоволенні скарги.

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що дії державного виконавця при вчиненні виконавчих дій, зокрема винесенні вимог виконавця, не містять порушень законодавства, оскільки державний виконавець діяв в межах Закону України "Про виконавче провадження" та його дії були спрямовані на реальне виконання рішення суду, рішення суду на момент розгляду скарги виконане в повному обсязі, що не заперечувалося в судовому засіданні представником скаржника.

Також місцевий суд зазначив про те, що у державного виконавця станом на 02 липня 2020 року не було законних підстав для завершення виконавчого провадження згідно з пунктом 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", а також те, що державним виконавцем Центрального ВДВС у м. Черкаси ЦМУ МЮ (м.

Київ) була повністю дотримана процедура із здійснення виконавчого провадження № 62425905, у відповідності до вимог закону.

Черкаський апеляційний суд постановою від 23 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а ухвалу Придніпровського районного суду міста Черкаси від 28 грудня 2020 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, тому не підлягають задоволенню, а ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням вимог закону та норм процесуального права, тому підстави для її скасування відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 у квітні 2021 року подав касаційну скаргу на ухвалу Придніпровського районного суду міста Черкаси від 28 грудня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і прийняти нову постанову про задоволення скарги.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що Черкаський окружний адміністративний суд задовольнив його позов. Визнав протиправною та скасував постанову старшого державного виконавця Постоєнка М. В. від 30 липня 2020 року про накладення на нього штрафу у розмірі 1 700 грн. Вказане судове рішення має преюдиційне значення. Проте вказані обставини залишилися поза увагою місцевого суду.

Верховний Суд у постановах від 26 листопада 2019 року у справі № 922/643/19, від 10 грудня 2019 року у справі № 910/6356/19, від 15 жовтня 2019 року у справі № 813/8801/14, від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17, від 19 грудня 2019 року у справі № 916/1041/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 908/1090/18, від 17 грудня 2019 року у справі № 641/1793/17, від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 910/2164/18, від 08 липня 2019 року у справі № 908/156/18 зазначив про те, що преюдиційність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційні факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Центральний ВДВС у м. Черкаси ЦМУ МЮ (м. Київ) у червні 2021 року подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що встановлені судами обставини щодо направлення 29 травня 2020 року ОСОБА_1 за адресою реєстрації ОСОБА_2 ключів від вхідних дверей до хвіртки, воріт не спростовують факт реального виконання рішення, оскільки судом встановлено лише надсилання ключів на адресу стягувача, а не отримання їх останньою, більше того, не було досліджено, які саме ключі знаходилися в поштовому відправленні.

Судами попередніх інстанцій було правильно встановлено, що посилання боржника на обставини встановлені в рішенні Черкаського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2020 року та посилання у зв'язку з цим на частину 4 статті 82 ЦПК України є помилковими, а у державного виконавця станом на 02 липня 2020 року не було законних підстав для завершення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду ухвалою від 19 травня 2021 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Придніпровського районного суду міста Черкаси.

Справа № 711/3280/20 надійшла до Верховного Суду 03 червня 2021 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Придніпровський районний суд міста Черкаси рішенням від 27 травня 2020 року у справі № 711/3280/20 зобов'язав ОСОБА_1 усунути ОСОБА_2 перешкоди в користуванні будинком та земельною ділянкою, що знаходяться по АДРЕСА_1, та передати ключі від вхідних дверей до хвіртки, воріт та будинку, що знаходиться за вказаною адресою. Встановив строк дії обмежувального припису в три місяці.

26 червня 2020 року старшим державним виконавцем Центрального ВДВС у м. Черкаси ЦМУ МЮ (м. Київ) Постоєнком М. В. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 62425905 щодо примусового виконання виконавчого листа № 711/3280/20 від 02 червня 2020 року та повідомлено про винесення даної постанови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 супровідним листом від 26 червня 2020 року № 51760.

Державним виконавцем зі слів ОСОБА_2 було встановлено, що станом на 01 липня 2020 року вона немає доступу до земельної ділянки та будинку за адресою: АДРЕСА_1. Ключі від вхідних дверей до хвіртки, воріт та будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 не отримувала, що підтверджується актом державного виконавця від 01 липня 2020 року.

Судами також встановлено, ОСОБА_1 звернувся 02 липня 2020 року із заявою про закінчення виконавчого провадження, в якій повідомив старшого державного виконавця Центрального ВДВС у м. Черкаси ЦМУ МЮ (м. Київ)Постоєнка М. В., що ним 29 травня 2020 року добровільно виконано рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 27 травня 2020 року у справі № 711/3280/20 шляхом поштового відправлення особисто ОСОБА_2 ключів від вхідних дверей до хвіртки, воріт та будинку, що знаходяться по АДРЕСА_1.

Центральний ВДВС у м. Черкаси ЦМУ МЮ (м. Київ) 09 липня 2020 року направив ОСОБА_1 відповідь № 19.25-36/53456 на заяву від 02 липня 2020 року.

Державний виконавець 28 липня 2020 року повторно здійснив вихід за адресою ОСОБА_1 для перевірки виконання рішення суду, про що склав відповідний акт, згідно з яким рішення суду не виконано.

Державним виконавцем 04 серпня 2020 року було повторно здійснено вихід за адресою ОСОБА_1 для перевірки виконання рішення суду, про що складено відповідний акт за участю стягувача, боржника, інших учасників, та встановлено, що рішення суду виконано. Стягувачу було надано доступ до земельної ділянки та будинку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, передано ключі від вхідних дверей до хвіртки, воріт та будинку, що знаходиться за вищевказаною адресою.

Старшим державним виконавцем Центрального ВДВС у м. Черкаси ЦМУ МЮ (м. Київ) Постоєнком М. В. 05 серпня 2020 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження згідно пунктом 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", яку ОСОБА_1 отримав особисто 05 серпня 2020 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до статті 447 ЦПК України, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України, статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби органи державної виконавчої служби дозволяли, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням пункту 1 статті 1 Першого протоколу. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19 Конституції України).

Згідно статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", а також рішеннями, які відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Згідно вимог статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і статті 18 Закону України "Про виконавче провадження".

Згідно з частиною 6 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

За змістом частини 1 статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частини 1 статті 63 Закону України "Про виконавче провадження", перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

З аналізу вищезазначених норм Закону, державний виконавець зобов'язаний у строки, визначені Законом, здійснити перевірку виконання боржником рішення суду та в разі його невиконання, встановити за яких причин рішення суду не виконане.

У випадку невиконання рішення суду боржником без поважних причин, державний виконавець постановою притягує боржника до відповідальності із встановленням строку виконання рішення суду.

Виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (пункт 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження").

Згідно з частиною 3 статті 12, частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частиною 3 статті 12, частиною 1 статті 81 ЦПК України.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1 -3 статті 89 ЦПК України).

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановивши, що державним виконавцем вжито достатніх заходів, спрямованих на виконання рішення суду від 27 травня 2020 року у межах наданих йому повноважень, дійшов обґрунтованого висновку, про додержання державним виконавцем вимог Закону України "Про виконавче провадження" при вчиненні виконавчих дій.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій правильно зазначили про те, що дії державного виконавця були спрямовані на реальне виконання рішення суду, яке на час розгляду справи судами попередніх інстанцій виконане у повному обсязі.

Доводи касаційної скарги про те, що рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2020 року у справі № 580/3011/20 має преюдиційне значення для цієї справи, проте вказане судове рішення було залишено поза увагою судами, не заслуговують на увагу, оскільки визнаючи протиправною та скасовуючи постанову старшого державного виконавця Центрального ВДВС у м.

Черкаси ЦМУ МЮ (м. Київ) Постоєнка М. В. від 30 липня 2020 року про накладення штрафу на ОСОБА_1 у розмірі 1 700 грн суд виходив з того, що відповідач на порушення вимог Закону України "Про виконавче провадження" не вчиняв дій для з'ясування обставин виконання рішення суду. Під час розгляду зазначеної справи не встановлювалися обставини виконання чи невиконання рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 27 травня 2020 року у справі № 711/3280/20, тому рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2020 року у справі № 580/3011/20 не має преюдиційного значення для розгляду цієї справи.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Придніпровського районного суду міста Черкаси від 28 грудня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька А. І. Грушицький