Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.04.2018 року у справі №381/426/17
Постанова КЦС ВП від 03.07.2019 року у справі №381/426/17

Постанова

Іменем України

26 червня 2019 року

м. Київ

справа № 381/426/17

провадження № 61-16411св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Кузнєцова В. О., Олійник А. С. (суддя - доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Київської області від 06 березня 2018 року у складі колегії суддів: Лівінського С. В., Березовенко Р. В., Олійника В. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права співзабудовника на частину об`єкта незавершеного будівництва та поділ спільного майна подружжя.

Позов мотивовано тим, що з 17 грудня 1997 року по 23 грудня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі.

За час шлюбу ними спільно придбано земельну ділянку площею 0,1851 га на території Червономотовилівської сільської ради Фастівського району Київської області, на яку відповідач зареєструвала право власності за собою.

На вказаній земельній ділянці побудованожитловий будинок площею 75 кв. м та господарські будівлі та споруди. Первинна інвентаризація будинку проведена 16 квітня 2007 року на ім`я відповідача. На момент проведення поточної інвентаризації 11 серпня 2016 року самовільного переобладнання та самовільних забудов удомоволодінні виявлено не було. Будівництво вказаного будинку повністю закінчене, проведені всі комунікації, він повністю придатний для проживання. ОСОБА_2 вказаний будинок не бажає прийняти до експлуатації та оформити на нього право власності, оскільки бажає уникнути поділу спільного майна подружжя, чим тривалий час порушує правопозивача на такий поділ.

Просив визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину земельної ділянки, загальною площею 0,1851 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , що знаходиться по АДРЕСА_1 .У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 як співзабудовником право на 9/20 частин збудованого у шлюбі з ОСОБА_2 , однак не прийнятого в експлуатацію,житлового будинку по АДРЕСА_1 , що складаються з кухні 1-2, площею - 15,8 кв. м; кімнати 1-3, площею - 17,9 кв. м, загальна площа яких складає - 33,7 кв. м та надвірних будівель: погріб під частиною будівлі «Впід», гараж «В», колодязь питний «к», Ѕ огорожі «№», Ѕ огорожі, воріт, хвіртка «№1».

Короткий зміст рішення суду першої інстанцій

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 08 липня 2017 року позов задоволено.

Упорядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину земельної ділянки, загальною площею 0,1851 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 , як співзабудовником право на 9/20 частин збудованого у шлюбі з ОСОБА_2 , однак не прийнятого в експлуатацію, житлового будинку по АДРЕСА_1 , що складаються з кухні 1-2, площею - 15,8 кв. м; кімнати 1-3, площею - 17,9 кв. м, загальна площа яких складає - 33,7кв. м та вартістю - 112 808,00 грн та надвірних будівель: погріб під частиною будівлі «Впід», гараж «В», колодязь питний «к», Ѕ огорожі «№», Ѕ огорожі, воріт, хвіртка «№1», вартість яких - 89 304,00грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію за більшу ідеальну частку в домоволодінні урозмірі - 22 194,00грн. Проведено розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині поділу земельної ділянки, суд першої інстанції виходив з того, що майно набуте подружжям за час шлюбу належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, сторони мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, а також на поділ майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Щодо об`єкта незавершеного будівництва суд першої інстанції дійшов висновку, що спірний об`єкт незавершеного будівництва є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, збудований за спільні кошти подружжя, будівництво його закінчено й він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, будинок не приймається до експлуатації і право власності на нього з вини відповідача не оформлюється. Реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна позивач не має можливості, так як, всі дозвільні документи на будинок оформлено на ім`я відповідача. Доцільно визнати в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на Ѕ частину земельної ділянки по АДРЕСА_1 та визнання за позивачем, як співзабудовником право на 9/20 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , які складаються з кухні 1-2, площею 15,8 кв. м; кімнати 1-3, площею 17,9 кв. м, загальна площа яких складає - 33,7 кв. м та надвірних будівель: погріб під частиною будівлі «Впід», гараж «В», колодязь питний «к», Ѕ огорожі «№», Ѕ огорожі, воріт, хвіртка «№1», збудованого у шлюбі із ОСОБА_2 та не прийнятого в експлуатацію (варіант № 1, план № 2 відповідно до Висновку експерта № 8889 від 18 вересня 2017року).

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанцій

Постановою Апеляційного суду Київської області від 06 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 08 листопада 2017 року в частині визнання за ОСОБА_1 як співзабудовником права на 9/20 частин збудованого у шлюбі з ОСОБА_2 , однак не прийнятого в експлуатацію житлового будинку по АДРЕСА_1 , що складаються з кухні 1-2, площею - 15,8 кв. м; кімнати 1-3, площею - 17,9 кв. м, загальна площа яких складає - 33,7 кв. м та вартістю - 112 808,00 грн та надвірних будівель: погріб під частиною будівлі «Впід», гараж «В», колодязь питний «к», 1/2 огорожі «№», 1/2 огорожі, воріт, хвіртка «№1», вартість яких - 89 304,00 грн, стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсації за більшу ідеальну частку в домоволодінні в розмірі - 22 194,00 грн, стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесених судових витрат у розмірі 11 063,20грн скасовано. Ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у позові. В іншій частині рішення суду першої інстанціїзалишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2018 року позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У травні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У травні 2018 року вказану справу разом передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі зазначено, що на будівництво спірного будинку надавався дозвіл рішенням Виконавчого комітету Червономотовилівської сільської ради № 200 від 28 вересня 2001 року. Забудовником відповідно до цього рішення є ОСОБА_2 . Згідно із довідкою КП ФМР «Фастівського БТІ» від 28 серпня 2016 року самовільного переобладнання та самовільних забудов у домоволодінні не виявлено.

У матеріалах справи знаходиться технічний паспорт на житловий будинок виготовлений 11 серпня 2016 року, в якому відсутні штампи про самочинне будівництво.

Суд першої інстанції правильно дійшов висновку про можливість визнання права на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін.

Доводи особи, яка подала відзивів на касаційну скаргу

Здійснення особою самочинного будівництва не породжує у неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно із цивільного обороту, а питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатися лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Доводи касаційної скарги є надуманими, не відповідають фактичним обставинам справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 17 грудня 1997 року по 23 грудня 2014 рікОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

За часшлюбу ОСОБА_2 на підставі договору купівлі - продажу від 28 березня 1998 року придбала земельну ділянку площею 0,1851 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована на території Червономотовилівської сільської ради, у с. Мотовилівка Фастівського району та 24 листопада 2016 року отримала на своє ім`я державний акт на право приватної власності на землю, серія НОМЕР_2 , за кадастровим номером НОМЕР_1 , зареєстрований в книзі записів реєстрації від 28 вересня 2012 року № 322490001003829.

За часшлюбу на вказаній земельні ділянці сторонами побудованожитловий будинок загальною площею 75,0 кв. м і житловою 36,6 кв.м, що підтверджується технічним паспортом на будинок, виготовлений 11 серпня 2016 року Фастівським бюро технічної інвентаризації Київської області, довідкою КП Фастівської міської ради Фастівського БТІ від 28жовтня 2016 року (а. с.12 - 15, 16).

Судом першої інстанції встановлено, що об`єкт незавершеного будівництва є спільною сумісною власністю подружжя, будинок фактично експлуатується за призначенням, однак він не прийнятий до експлуатації з вини відповідача.

Згідно із висновком експерта № 8889 судової інженерно - технічної експертизи від 18 вересня 2017 року визначено два можливі варіанти розподілу незавершеного будівництвом житлового будинку згідно із частками: Ѕ, Ѕ із визначенням різниці при відхиленні від ідеальних часток.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що за висновком ГПВАПБ Фастівського району № 20 від 19 березня 2006 року сторонами на вказаній земельні ділянці самовільно збудовано житловий будинок і літню кухню та запроектовано інші будівлі, що сторонами не заперечувалося.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Предметом позову у цій справі є вимога про визнання співзабудовником на частину об`єкта незавершеного будівництва, а саме: житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, які розташовані по АДРЕСА_1 , придбаного за час перебування сторін у шлюбі та його поділ.

Відповідно до частин першої та другої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і норма частин третьої та четвертоїстатті 368 ЦК України.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті 63 СК України).

За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина другастатті 372 ЦК України).

За загальним правилом застосування презумпції згідно зі статтею 60 СК України майно, одержане одним із подружжя як набувачем за договором, що укладений під час перебування набувача в шлюбі, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.

За змістом частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна), прийняття його до експлуатації та державної реєстрації права власності на нього.

Системне тлумачення категорій «об`єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статей 350 та 351 ЦК України ) та «об`єкт незавершеного будівництва» (стаття 331 ЦК України) дає підстави для висновку, що об`єкт незавершеного будівництва є нерухомою річчю особливого роду, фізичне створення якої розпочате, але не завершене, що допускає встановлення стосовно неї суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав у випадках та у порядку визначених цивільним законодавством.

Відповідно до частини третьої статті 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані у процесі такого будівництва.

За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців, суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток. При цьому суд може визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постановах від 15 травня 2013 року у справі № 6-37цс13, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-388цс15, від 7 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення в частині визнання за ОСОБА_1 як співзабудовником право на 9/20 частин збудованого у шлюбі з ОСОБА_2 , однак не прийнятого в експлуатацію, житлового будинку по АДРЕСА_1 , стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсації за більшу ідеальну частку в домоволодінні в розмірі - 22 194 грн та судових витрат, виходив з того, що не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна, а в особи, яка здійснила самочинне будівництво не виникає право власності на нього як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у вказаній частині, апеляційний суд зазначив про неправильне застосування судом положень частини четвертої статті 376 ЦК України.

Дійшовши такого висновку, суд апеляційної інстанції не виклав мотиви з посиланням на докази на спростування висновку суду першої інстанції, що спірний об`єкт незавершеного будівництва як спільна сумісна власність подружжя, завершений будівництвом, він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, проте не вводиться в експлуатацію з вини відповідача.

Перевіряючи законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції формально вирішив спір, вказуючи на самочинне будівництво, не надав належну оцінку встановленим обставинам справи та доказам у справі, не звернув увагу, що будинок будувався на земельній ділянці, яка належить відповідачу згідно з договором купівлі - продажу, не перевірив посилання позивача, що дозвіл на будівництво спірного будинку наданий рішенням Виконавчого комітету Червономотовилівської сільської ради № 200 від 28 вересня 2001 року, не взяв до уваги довідку (т. 1, а. с. 16), в якій зазначено, що первинну інвентаризацію проведено 16 квітня 2007 року та будинок підлягає введенню в експлуатацію, лист Фастівського бюро технічної інвентаризації (т. 1, а. с. 17) щодо можливості розрахунку часток домоволодіння співзабудовникам та залишення його у спільному користуванні сторін.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Аналогічні вимоги містить стаття 13 ЦПК України

Згідно із частиною четвертою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Поза увагою суду апеляційної інстанції залишилися положення статті 377 ЦК України, статті 120 ЗК України, відповідно до яких до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) та не з`ясовано, чи можна визнати за позивачем право власності на Ѕ частину земельної ділянки, ураховуючи, що позивач просив визнати за ним як співзабудовником право на 9/10 частин незавершеного будівництвом будинку.

Судом апеляційної інстанції при ухваленні рішення не звернуто уваги на позовні вимоги, прохання позивача залишити окремі об`єкти у спільному користуванні сторін та не перевірено в цій частині рішення суду першої інстанції, який вийшов за межі позовних вимог. Водночас в апеляційній скарзі відповідач посилалася на те, що у кожної із осіб має бути вхід та вихід (ворота і хвіртка). Отже, суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги та не виклав висновки на їх спростування.

Нормами цивільного процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору.

Без з`ясування вказаних вище обставин справи з урахуваннямпідстав та змісту позову, перевірки правильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, без наведення обгрунтування судового рішення з урахуванням доводів апеляційної скарги, рішення апеляційного суду не може вважатися таким, що ґрунтуєтьсяна засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Суд апеляційної інстанції неналежним чином перевірив доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд бере до уваги тривалий розгляд справи у суді, проте із урахуванням завдань судочинства (стаття 2 ЦПК України) та викладених вище мотивів та висновків вважає необхідним задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_1 частково, скасувати постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбаченого, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Київської області від 06 березня 2018 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник

Г. І. Усик