Главная Сервисы для юристов ... База решений “Протокол” Ухвала КЦС ВП від 19.06.2019 року у справі №136/394/17 Ухвала КЦС ВП від 19.06.2019 року у справі №136/39...
print
Друк
search Пошук

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.06.2019 року у справі №136/394/17

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2019 року

м. Київ

справа № 136/394/17

провадження № 61-20636св18

Верховний суд у складі колегії суддів Третьої Судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М. (суддя-доповідач),

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С.П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач -Товариство з обмеженою відповідальністю «Концерн «Сімекс-Агро»,

третя особа - приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Дунаєвська Світлана Миколаївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Концерн «Сімекс-Агро» на рішення апеляційного суду Вінницької області від 09 червня 2017 року в складі колегії суддів: Нікушина В.П., Оніщука В.В., Медвецького С.К.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

В березні 2017 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Концерн «Сімекс Агро» (далі - ТОВ «Концерн «Сімекс Агро») про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі.

Позов мотивовано тим, що 12 липня 2006 року матір`ю ОСОБА_1 від її імені було укладено з відповідачем договір оренди за №142 належної ОСОБА_1 земельної ділянки терміном на 10 років. Будучи у віці 17 років нею на вимогу ТОВ «Концерн «Сімекс Агро» було проставлено підписи на наданих ними документах. При цьому жодних умов до вказаного договору оренди землі чи змін до нього, вона не погоджувала. Про підписання додаткової угоди до цього договору терміном на 20 років їй також відомо не було.

Будучи повнолітньою, позивач неодноразово зверталась до відповідача з відповідними письмовими заявами про небажання продовжувати договір, при поданні останньої такої заяви 22 серпня 2016 року ТОВ «Концерн «Сімекс Агро» її стало відомо про існування додаткової угоди до даного договору оренди землі. Відповідно до якого, строк дії якої визначено на 20 років та збільшено розмір орендної плати до 3%.

У зв`язку з вищезазначеним просила позов задовольнити, так як вважає, що така додаткова угода є недійсною, оскільки товариству «Концерн «Сімекс Агро» було достовірно відомо, що вона на момент підписання додаткової угоди була неповнолітньою, враховуючи запис про народження у паспорті, також згода на вчинення даного правочину її батьками не надавалась.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 10 травня 2017 року у задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що Додаткова угода до Договору була схвалена позивачем і при її укладенні прав позивача порушено не було, обставини на які вона посилається не можуть мати наслідком недійсність правочину, а за умови їх доведеності можуть бути підставою для зміни чи розірвання договору оренди.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від

09 червня 2017 року, рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 10 травня 2017 року скасовано та постановлено нове, яким позовом ОСОБА_1 задоволено: визнано недійсною додаткову угоду від 27 грудня 2010 року до договору оренди землі за №142 від 12 липня 2006 року, реєстраційний запис №040786400078 укладену між ОСОБА_1 та ТОВ «Концерн «Сімекс - Агро».

Стягнуто з ТОВ «Концерн «Сімекс - Агро» на користь ОСОБА_1 витрати понесені нею на оплату судового збору за подання позовної заяви в розмірі 640,00 грн. та за подання апеляційної скарги в розмірі 704,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив з того, що на момент підписання додаткової угоди до договору оренди землі № 142 від 12 липня 2006 року, між ОСОБА_1 та ТОВ "Концерн "Сімекс-Агро" 27 грудня 2010 року правочин, був вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, а тому суперечить приписам статті 32 ЦК України та частини другої статті 203 ЦК України. Згідно із ч. 2 ст. 16, ст. 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У поданій касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю «Концерн «Сімекс-Агро» просило скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 липня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу з Липовецького районного суду Вінницької області № 136/394/17.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи касаційної скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення апеляційного суду постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що матеріали справи не містять доказів, що вчинення оспорюваного правочину (додаткової угоди) призвело до порушення прав позивача. Так, позивач власноруч підписала додаткову угоду до договору оренди землі. Позивач не оспорювала факт отримання нею орендної плати у повному розмірі та вчасно. Таким чином вважає, що жодних порушень прав позивача як власника земельної ділянки немає, оскільки вона самостійно уклала додаткову угоду та даний факт встановлено судом першої інстанції.

Доводи інших учасників справи

Заперечень на касаційну скаргу не надходило.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом №2319, від 28 грудня 2005 року ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 3,5030 га, що розташована на території Славнянської сільської ради, Липовецького району з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, згідно державного акту серія НОМЕР_1 виданого Липовецькою районною державною адміністрацією від 12 липня 2006 року (а. с. 5-7).

Відповідно до свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_2 , ОСОБА_1 змінила прізвище після державної реєстрації шлюбу на « ОСОБА_1 »(а.с.6).

Судом встановлено, 12 липня 2006 року матір позивачки, яка законно представляла її інтереси уклала з Товариством з обмеженою відповідальністю "Концерн "Сімекс-Агро" Договір оренди землі № 142 строком на 10 років вищевказаної земельної ділянки.

Вказаний Договір був зареєстрований Липовецьким відділом Вінницької філії ДП "Центр ДЗК" 29 травня 2007 року за № 040786400078 (а.с. 9).

27 грудня 2010 року позивач самостійно, будучи у віці 17 років, уклала з ТОВ "Концерн "Сімекс-Агро" Додаткову угоду до Договору оренди землі № 142 від 12 липня 2006 року, якою збільшили строк дії договору до 20 років, а розмір орендної плати до 3% від нормативної вартості земельної ділянки.

01 грудня 2015 року ТОВ "Концерн "Сімекс-Агро" зареєструвало в Державному реєстрі речових прав право оренди вищевказаної земельної ділянки строком на 20 років.

Судом першої та апеляційної інстанції, що на момент вчинення Додаткової угоди позивачка була неповнолітньою.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК Українипід час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення апеляційного суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Так, відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально (статті 14 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до статті 4 Закону України «Про оренду землі», орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 32 ЦК України, фізична особа від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право:

1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;

2) самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;

3) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;

4) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім`я (грошовими коштами на рахунку).

Відповідно до частини 2 статті 32 ЦК України, неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

Так, на вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування.

Так, відповідно частини 1 до статті 181 ЦК України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Отже, неповнолітньою особою у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може вчиняти правочини щодо нерухомого майна лише за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

За правилами частини першої статті 222 ЦК України, визначено, що правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника, може бути згодом схвалений ними у порядку, встановленому статтею 221 цього Кодексу, тобто якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні.

Частиною другою статті 222 ЦК України правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників, може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи.

Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, додаткова угода до договору оренди землі № 142 від 12 липня 2006 року укладена ОСОБА_1 з ТОВ "Концерн "Сімекс-Агро" 27 грудня 2010 року в неповнолітньому віці та суперечить приписам частини другої статті 203 ЦК України.

Крім того, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 зверталась до відповідача до спливу строку основного договору з письмовою заявою від 19 листопада 2014 року в якій нею повідомлялось про не бажання продовжувати дію основного Договору (переукладати його чи укладати додаткову угоду до нього), що свідчить про її необізнаність в існуванні Додаткової угоди до Договору (а. с. 14).

Як встановлено судом, 19 червня 2016 ОСОБА_1 після спливу строку основного договору знову звернулась до відповідача з заявою, що була зареєстрована товариством за вх.№856 від 22 серпня 2016 року з вимогою не здійснювати жодних сільськогосподарських робіт на земельній ділянці, що є предметом Договору оренди.

Отже, розглядаючи зазначений спір, суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку та прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову про визнання додаткової угоди недійсною від 27 грудня 2010 року до договору оренди землі за №142 від 12 липня 2006 року, так як на момент укладення додаткової угоди ОСОБА_1 була неповнолітньою, а тому укладання даного договору суперечить приписам частині другої статті 203 ЦК України.

Апеляційний суд, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів Касаційного цивільного суду, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційної інстанції без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 141, 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Концерн «Сімекс-Агро» залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Вінницької області від 09 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. М. Сімоненко

Судді А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик

logo

Юридические оговорки

Protocol.ua обладает авторскими правами на информацию, размещенную на веб - страницах данного ресурса, если не указано иное. Под информацией понимаются тексты, комментарии, статьи, фотоизображения, рисунки, ящик-шота, сканы, видео, аудио, другие материалы. При использовании материалов, размещенных на веб - страницах «Протокол» наличие гиперссылки открытого для индексации поисковыми системами на protocol.ua обязательна. Под использованием понимается копирования, адаптация, рерайтинг, модификация и тому подобное.

Полный текст

Приймаємо до оплати