Історія справи

Постанова

Іменем України

26 червня 2018 року

м. Київ

справа №127/1416/17

провадження № 61-20338св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 17 травня 2017 року у складі колегії суддів: Шемети Т. М., Панасюка О. С., Зайцева А. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення аліментів.

В обґрунтування позову зазначила, що за час перебування з відповідачем у зареєстрованому шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_5, батьком якої є ОСОБА_4 Протягом року сторони спільно не проживають, дитина проживає з нею, відповідач добровільно на утримання дочки коштів не надає, участі у вихованні дитини не бере, свої батьківські обов'язки не виконує. Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач зменшила позовні вимоги та просила стягнути аліменти з ОСОБА_4 у розмірі 2 000 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04 квітня 2017 року позов задоволено. Стягнуто на утримання дитини 2 000 грн щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову та до досягнення дитиною повноліття.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при вирішенні цього позову враховано стан здоров'я відповідача, матеріальне становище дитини і платника аліментів, наявність у нього інших неповнолітніх дітей, непрацездатної дружини, батьків, повнолітніх дітей, інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.Враховуючи те, що відповідач є фізично здоровою людиною, займається будівництвом і хоча постійного місця роботи не має і не має постійного доходу, суд дійшов висновку, що позов про стягнення з відповідача аліментів у розмірі 2 000 грн щомісячно підлягає задоволенню. Відповідач зменшені позовні вимоги погодився виконувати та сплачувати на утримання дочки вказані грошові кошти.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 17 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 квітня 2017 року в частині визначення розміру аліментів змінено. Стягнуто з ОСОБА_4 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, аліменти у розмірі 1 000 грн щомісячно, які підлягають індексації, починаючи стягнення з 23 січня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що стаття 180 СК України покладає обов'язок утримувати дитину на обох батьків. Дитина проживає з матір'ю, а відповідач не має офіційного працевлаштування і регулярного доходу, тому суд дійшов висновку про визначення розміру утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 у розмірі 1 000 грн щомісячно.

Апеляційний суд зазначив, що позивач не позбавлена права звернутися до суду з позовом про стягнення додаткових витрат на дитину (на лікування, тощо) в порядку статті 185 СК України.

У травні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду із касаційною скаргою, у якій просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 у вказаній цивільній справі.

У серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення ОСОБА_4 на касаційну скаргу ОСОБА_3

09 листопада 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 червня 2017 року вказану справу призначено до судового розгляду.

У травні 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що під час розгляду справи у суді першої інстанції позивач зменшила позовні вимоги до 2 000 грн, які відповідач визнав та погодився сплачувати аліменти у вказаному розмірі щомісячно.

Неповнолітня ОСОБА_5 за станом здоров'я потребує постійного догляду, що спричиняє додаткові витрати на лікування.

Апеляційний суд не вмотивував підстави зменшення розміру аліментів, не застосував до спірних правовідносин положення частини четвертої статті 174 ЦПК України 2004 року, згідно з якою, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Судом апеляційної інстанції не взято до уваги положення частин першої, другої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, згідно яких держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть повну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

У серпні 2017 року ОСОБА_4 надіслав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_3

Заперечення на касаційну скаргу мотивовані тим, що матеріальне становище відповідача не дає змоги сплачувати аліменти у розмірі 2 000 грн, оскільки він не працевлаштований, більше трьох років не має стабільного заробітку, тому не має можливості сплачувати аліменти у розмірі, встановленому судом першої інстанції.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно із свідоцтвом про одруження позивач та відповідач 14 липня 2011 року уклали шлюб, під час перебування у якому відповідно до свідоцтва про народження ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народилась дочка ОСОБА_6, батьком якої є відповідач ОСОБА_4

Позивач змінила прізвище з ОСОБА_4 на Попову, що підтверджується рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 лютого 2017 року, яке набуло законної сили 24 лютого 2017 року, та паспортом громадянина України.

Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частинами першою - третьою статті 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Положеннями статей 180, 183, 185, 193, 198, 199 СК України визначено декілька способів виконання цього обов'язку, зокрема: утримання неповнолітньої дитини, на що стягуються аліменти у частках від заробітку (доходу) або в твердій грошовій сумі (статті 180, 183); участь батьків у додаткових витратах на дитину, викликаних особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо) (стаття 185); утримання дитини, яка перебуває в закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому закладі, при цьому якщо батьки не беруть участі в утриманні дитини, влаштованої до державного або комунального або іншого закладу, аліменти можуть бути стягнуті з них на загальних підставах (стаття 193); обов'язок батьків утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дітей, які потребують матеріальної допомоги, а також, якщо повнолітні діти продовжують навчання і потребують матеріальної допомоги до досягнення ними 23 років, за умови, що батьки можуть надавати таку допомогу (стаття 198).

СК України виходить з принципу рівності прав та обов'язків батьків. Відповідно до закону брати участь в утриманні дитини, у додаткових витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд враховує рівність обов'язків батьків щодо виховання та розвитку дитини.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що дитина має довготривалу хворобу, що підтверджується заключенням протитуберкульозного диспансерного відділення міської клінічної лікарні №1 від 18 січня 2017 року за №384, у зв'язку з чим перебуває на диспансерному обліку в МКЛ №1 та їй встановлено діагноз - віраж туберкулінових проб (а.с. 8).

Дитина відвідує дитячий садок №67 ВМР для дітей з формами туберкульозу (а.с. 9).

Згідно із частиною четвертою статті 174 ЦПК України у редакції від 18 березня 2004 року №1618-IV (далі - ЦПК України 2004 року) у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

У рішенні суду першої інстанції зазначено, що відповідач погодився сплачувати на утримання дочки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, аліменти у розмірі 2 000 грн щомісячно. Водночас, визначивши розмір аліментів, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є фізично здоровою людиною, постійного місця роботи не має, займається будівництвом і має мінливий дохід, тому визначив розмір аліментів у сумі 2 000 грн.

Отже, рішення суду мотивовано не визнанням позову, а встановленими обставинами у справі, які входять до предмета доказування.

У квітні 2017 року відповідач звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, у якій вказав, що через матеріальне становище не має можливості сплачувати аліменти у розмірі 2 000 грн, оскільки не працевлаштований та не має постійного заробітку.

З огляду на вказане, доводи касаційної скарги про те, що відповідач визнав позов є необґрунтованими.

Визначаючи розмір аліментів, апеляційний суд врахував обставини, які входять до предмета доказування (стаття 182 СК України).

Апеляційний суд враховуючи інтереси дитини встановив й інші обставини, зокрема відсутність у відповідача офіційного працевлаштування і постійного доходу, встановлений законом прожитковий мінімум для дитини відповідного віку, який згідно Закону України «Про державний бюджет на 2017 рік» для дітей віком до шести років з 01 січня 2017 року складає 1 355 грн, з 01 травня 2017 року складає 1 426 грн, з 01 грудня 2017 року - 1 492 грн, а також покладення обов'язку утримання дитини на обох батьків, тому дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та визначення розміру стягнення аліментів у сумі 1 000 грн.

Згідно із частиною другою статті 182 СК України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини та вказані норми закону, апеляційний суд врахував мінімальний розмір аліментів на дитину відповідного віку та встановив розмір аліментів, необхідний для забезпечення інтересів дитини.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, вказав, що позивач не позбавлена права звернутися до суду з позовом про стягнення додаткових витрат на дитину згідно статті 185 СК України.

Позивач при зверненні до суду з позовом просила стягнути аліменти на дитину.

У касаційній скарзі позивач посилається на те, що суд не врахував хворобу дитини.

Статтею 185 СК України визначено ті обставини, які викликають необхідність у додаткових витратах, зокрема хвороба дитини дає підстави стягнення з одного з батьків додаткових витрат на дитину. Такі кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним із батьків на утримання дитини.

Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.

Суд апеляційної інстанції, зменшивши розмір аліментів з 2 000 грн до 1 000 грн зазначив, що у справі відсутні докази отримання відповідачем доходів у розмірі 30 000 грн, а також, що відповідач перебуває на обліку в центрі зайнятості. Відповідач ОСОБА_4 в апеляційній скарзі, як на підставу оскаження рішення суду першої інстанції, посилання на те, що його мати ОСОБА_8 є інвалідом третьої групи та потребує щоденної як матеріальної так і фізичної допомоги, однак апеляційний суд констатував, що вказана обставина не була предметом дослідження у суді першої інстанції, крім того відповідач зазначив, що не є єдиною дитиною у матері, яка має самостійний дохід.

Верховний Суд зауважує, що дійшовши таких висновків, апеляційний суд, ураховуючи інтереси дитини, встановлений законом мінімальний розмір аліментів на дитину відповідного віку, матеріальне становище відповідача та право позивача звернутися до суду з позовом про стягнення додаткових витрат на дитину на підставі статті 185 СК України, обґрунтованого змінив рішення суду першої інстанції, зменшивши розмір стягуваних з відповідача аліментів до 1 000 грн із дотриманням принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України).

Доводи касаційної скарги не спростовують установлені судами обставини справи та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає заявник у касаційній скарзі.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на зазначене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 17 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А.С. Олійник

О.В. Ступак

Г.І. Усик