Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.04.2020 року у справі №522/4341/18

Постанова

Іменем України

18 травня 2021 року

м. Київ

справа № 522/4341/18

провадження № 61-6402св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (відповідач за зустрічним позовом),

відповідач - ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом),

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 10 березня 2020 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, визнання права спільної сумісної власності і поділ спільного майна подружжя.

Позовні вимоги мотивовані тим, що сімейне життя між сторонами не склалося через різні характери, життєві прагнення та погляди на подружнє життя. Почуття поваги та кохання подружжям один до одного втрачено, сторони мешкають окремо. Подальше спільне життя як подружжя та збереження шлюбу буде суперечити їх інтересам, оскільки шлюб носить формальний характер, а тому збереження сім'ї неможливе.

З огляду на викладене, з урахуванням збільшених позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, а також визнати право спільної сумісної власності на грошові кошти, що знаходяться на рахунках ОСОБА_2 у публічному акціонерному товаристві "Перший Український Міжнародний Банк" (далі - ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк") за ОСОБА_2 та ОСОБА_1, та стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 277 437,02 грн.

У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання особистою власністю майна, набутого за час окремого проживання та фактичного припинення шлюбних відносин.

ОСОБА_2 просив суд визнати його особистою приватною власністю грошові кошти у сумі 331 989,56 грн, які отримані в якості заробітної плати, що розміщені на банківських рахунках ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" та набуті ним за час окремого проживання сторін у зв'язку із припиненням шлюбних відносин.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 квітня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1,17 листопада 1987 року, зареєстрований виконавчим комітетом Красносільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, про що зроблено актовий запис № 86. Свідоцтво про шлюб НОМЕР_1. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 особистою приватною власністю грошові кошти у сумі 331 989,56 грн, отримані в якості заробітної плати, розміщені на банківських рахунках ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" та набуті ним за час окремого проживання з ОСОБА_1 у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Судове рішення мотивовано тим, що оцінивши шлюбні взаємовідносини сторін суд вважав, що між сторонами склалися відносини, за яких збереження сім'ї неможливе, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б їх інтересам, тому шлюб між сторонами носить формальний характер і підлягає розірванню.

Разом з тим, наявні на рахунках відповідача кошти не є такими, що заощаджені відповідачем разом з позивачем у шлюбі, як зазначає остання. Такий шлюб припинив своє існування, за твердженням відповідача, ще у 2005 році, а за показами свідків у 2014 році. Доказів, які б підтверджували сумісне проживання сторін однією сім'єю з 2014 року, наявності сімейно-шлюбних стосунків, позивачем, всупереч вимогам ЦПК України, до суду не надано, як і не надано належних доказів спільного ведення господарства, наявності єдиного бюджету. Отже, з урахуванням вищевикладеного, наявні на рахунках відповідача кошти не є такими, що заощаджені ним разом з позивачем у шлюбі, як зазначає остання.

Таким чином, суд визнав особистою приватною власністю ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 331 989,56 грн, отримані в якості заробітної плати, розміщені на банківських рахунках ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" та набуті ним за час окремого проживання з ОСОБА_1, у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Постановою Одеського апеляційного суду від 10 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 квітня 2019 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1, та в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2, та ухвалено в цій частині нове судове рішення. Визнано право спільної сумісної власності на грошові кошти у сумі 331 989,56 грн, за ОСОБА_2 та ОСОБА_1. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 165 994,78 грн в порядку поділу спільного майна подружжя. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що відповідач ОСОБА_2 з 1990 року проживає, а з 2000 року - зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1. У цьому ж житловому приміщенні проживає і позивач. Таким чином, встановленим є факт, що сторони на час звернення до суду проживали однією сім'єю разом у квартирі за вказаною адресою.

Колегія суддів виходила з того, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази спільного проживання і ведення сумісного господарства свідка ОСОБА_3 та ОСОБА_2.

Таким чином, доказів, які б підтверджували окреме проживання з 2014 року, відсутність сімейно-шлюбних стосунків, ОСОБА_2, всупереч вимогам ЦПК України, до суду не надано, як і не надано належних доказів відсутності спільного ведення господарства, відсутності єдиного бюджету тощо.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про визнання грошових коштів спільною сумісною власністю подружжя та, відповідно, про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частини зазначеної грошової суми в порядку поділу спільного майна подружжя, що становить 165 994,78 грн.

Одночасно, суд зауважив, що ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження наявності на рахунках, відкритих на ім'я ОСОБА_2, грошових коштів у сумі 554 874,03 грн.

Додатковим рішенням Одеського апеляційного суду від 31 березня 2020 року у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 10 березня 2020 року та залишити в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 квітня 2019 року.

Додаткове рішення Одеського апеляційного суду від 31 березня 2020 року у касаційному порядку не оскаржується та не переглядається.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 263/240/16-ц.

Судом апеляційної інстанції проігноровано свідчення ОСОБА_3, яка підтвердила факт окремого проживання сторін в період 2016-2017 років. При цьому, ОСОБА_1 не оспорювала даний факт.

Крім того, апеляційний суд не взяв до уваги те, що позивачем не надано до суду доказів на підтвердження сумісного проживання сторін однією сім'єю з 2014 року, наявності сімейно-шлюбних стосунків, спільного ведення господарства, наявності єдиного бюджету.

Суд апеляційної інстанції прийняв оскаржувану постанову всупереч статті 41 Конституції України, статті 263 ЦПК України, частини 6 статті 57 СК України.

Заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що 17 листопада 1987 року сторони зареєстрували шлюб у виконавчому комітеті Красносільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, актовий запис № 86. Свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1.

Від спільного шлюбу подружжя має двох дітей, які вже досягли віку повноліття: син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1; донька - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Згідно з довідкою ПАТ "Перший Український Міжнародний Банк" станом на 03 липня 2018 року на рахунках, відкритих відповідачем, знаходилося 6 711,88 доларів США та 155 400 грн, що загалом складало суму 331 989,56 грн.

Наявні на рахунку відповідача грошові кошти є коштами, отриманими останнім у якості заробітної плати. На підтвердження вказаного, відповідачем надано трудові контракти 2014-2017 років.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно із частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У силу частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

У частині 1 статті 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина 1 статті 69 СК України).

Відповідно до частини 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина 1 , 2 статті 71 СК України).

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69, 70, 71, 72 СК України та статтею 372 ЦК України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Статтею 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої приватної власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини 1 , 2 статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частини 2 статті 364 ЦК України).

Отже, стаття 60 СК України, стаття 368 ЦК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказані висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц та від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ураховуючи, що фактичні шлюбні відносини між сторонами були припинені, примирення між ними неможливе, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про необхідність задоволення позовних вимог про розірвання шлюбу.

Апеляційний суд, надавши оцінку наданим сторонами доказам, правильно дійшов висновку, що відповідачем не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на грошові кошти у розмірі 331 989,56 грн, не надано належних доказів на підтвердження своїх доводів про те, що вказані грошові кошти, які є предметом спору, є його особистою приватною власністю.

Отже, суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, із урахуванням вказаних норм матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу у рівних частинах між колишнім подружжям, тобто по 1/2 частині грошових коштів у сумі 165 994,78 грн кожному.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 263/240/16-ц колегія суддів не приймає до уваги з огляду на те, що фактичні обставини в цій справі є відмінними від обставин у справі, яка переглядається.

Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновку суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 10 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук