Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.03.2021 року у справі №522/12438/19

Постанова

Іменем України

19 травня 2021 року

м. Київ

справа № 522/12438/19

провадження № 61-4095св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, відповідачі: Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк", державний реєстратор Одеської філії Комунального підприємства "Реєстрація нерухомості" Шарандак Ольга Іванівна, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Лях Ігор Дмитрович, на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 21 листопада 2019 року у складі судді Донцова Д. Ю. та постанову Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом

до Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - ПАТ "Альфа-Банк"), державного реєстратора Одеської філії Комунального підприємства "Реєстрація нерухомості" (далі - КП "Реєстрація нерухомості") Шарандак О. І. про визнання незаконними дій державного реєстратора та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Позовна заява мотивована тим, що 01 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством "Альфа-Банк" (далі - ЗАТ "Альфа-Банк"), правонаступником якого є ПАТ "Альфа-Банк", укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 65 000 доларів США із сплатою 11,75 % річних з кінцевим терміном повернення 01 жовтня 2017 року.

У рахунок забезпечення належного виконання позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором 01 жовтня 2007 року між сторонами укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1.

ОСОБА_1 належним чином не виконувала свої зобов'язання за кредитним договором.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 18 березня 2011 року у справі № 2-2013/11 позовні вимоги ПАТ "Альфа-Банк" задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором в сумі 840 901,01
грн.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 22 травня 2012 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 листопада 2011 року змінено в частині стягнення пені та зменшено розмір пені з 264 361,72 грн до 193 760,25
грн, а всього стягнуто з ОСОБА_1 в рахунок погашення кредиту грошові кошти у розмірі 770 299,54 грн. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У зв'язку з невиконанням позичальником судового рішення, 24 березня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. вчинено виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитом у розмірі 115 443,69 доларів США за період з 01 грудня 2014 року по 18 січня 2017 року.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 26 жовтня 2018 року у справі № 522/20335/17, яке набрало законної сили, визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис нотаріуса, вчинений 24 березня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А., про стягнення з ОСОБА_1 на користь банку суми 115 443,69 доларів США.

Позивач зазначала, що у період з березня 2010 року по березень 2011 року у рахунок погашення заборгованості за кредитним договоромнею сплачено 2 400
доларів США.

Проте 12 квітня 2019 року вона отримала від банку гарантійний лист, зі змісту якого дізналася, що банк реалізував право на звернення стягнення на предмет іпотеки та 29 жовтня 2018 року державним реєстратором Одеської філії КП "Реєстрація нерухомості" Шарандак О. І. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким за ПАТ "Альфа-Банк" зареєстровано право власності на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1.

ОСОБА_1 вказувала, що перехід права власності на предмет іпотеки до ПАТ "Альфа-Банк" є незаконним, оскільки відбувся без її згоди як власника квартири, спірна квартира використовується нею як постійне місце проживання, а також примусове стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності за ПАТ "Альфа-Банк" відбулося під час дії мораторію на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця, введеного Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Таким чином державний реєстратор Одеської філії КП "Реєстрація нерухомості" Шарандак О. І. не мала права приймати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про реєстрацію за ПАТ "Альфа-Банк" права власності на квартиру АДРЕСА_1.

Ураховуючи викладене ОСОБА_1 просила визнати незаконними дії державного реєстратора Одеської філії КП "Реєстрація нерухомості" Шарандак О. І. та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31 жовтня 2018 року, індексний номер 43786558, про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ "Альфа-Банк".

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 21 листопада 2019 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем не порушено процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки.

Приймаючи рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень державний реєстратор діяв в межах Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Доводи позивача щодо неправомірного нарахування банком суми заборгованості є безпідставними, оскільки державний реєстратор не наділений правом піддавати сумніву наданий стягувачем розрахунок заборгованості.

Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" встановлено мораторій на звернення стягнення на нерухоме житлове майно, яке є предметом іпотеки, лише у разі примусового відчуження такого майна без згоди власника.

Оскільки ПАТ "Альфа-Банк" набуло право власності на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1, на підставі статті 37 Закону України "Про іпотеку" щодо передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки та відповідного застереження в іпотечному договорі, що не є примусовим стягненням майна, тому положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" на спірні правовідносини не розповсюджуються.

Рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно прийнято відповідачем на підставі згоди позивача, оскільки застереження в іпотечному договорі, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Крім того, суд врахував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, зокрема, що після внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належним способом захисту права є не скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію, яке вичерпало свою дію, а скасування запису про проведену державну реєстрацію відповідного права.

Постановою Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду міста Одеси від 21 листопада 2019 року - без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування чи зміни відсутні.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно прийнято відповідачем на підставі згоди позивача, передбаченої іпотечним договором, та у зв'язку з реалізацією банком права на звернення стягнення на предмет іпотеки, що не може вважатись примусовим стягненням майна, а мораторій на звернення стягнення на нерухоме жиле майно, що є предметом іпотеки, встановлено лише щодо примусового відчуження такого майна без згоди власника.

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання незаконними дій державного реєстратора та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, що не є належним способом захисту права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У касаційній скарзі, поданій 15 березня 2021 року, ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Лях І. Д., просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-1356цс15, постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц (провадження № 14-83цс18), від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18), від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) та постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 752/294/18 (провадження № 61-11566св19).

Також заявник посилається на пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України, а саме порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно не розглянув клопотання позивача про витребування доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, які заявлялися неодноразово.

У порушення норм процесуального права апеляційний суд також не надав оцінки доводам апеляційної скарги про незазначення в рішенні суду першої інстанції жодних висновків щодо заявлених позивачем клопотань. А також залишив поза увагою клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів.

На спірні правовідносини поширюється дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" оскільки договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки, тому на підставі Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" предмет іпотеки не може бути примусово стягнутий.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу.

У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 01 жовтня 2007 року між ЗАТ "Альфа-Банк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит на власні потреби у розмірі 65 000 доларів США із сплатою 11,75 % річних за користування кредитом на строк до 01 жовтня 2017 року.

У рахунок забезпечення належного виконання боржником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором 01 жовтня 2007 року між сторонами укладено іпотечній договір, згідно з яким ОСОБА_1 передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, а банк набув право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у повному обсязі переважно перед іншими кредиторами.

Пунктом 6.1 іпотечного договору від 01 жовтня 2007 року передбачено, що у випадку неналежного виконання основного зобов'язання іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено іпотекодержателем на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно із договором про задоволення вимог іпотекодержателя (позасудове врегулювання), яким вважатиметься застереження, що міститься у пункті 6.3 цього договору (пункт 6.2 іпотечного договору від 01 жовтня 2007 року).

У пункті 6.3 іпотечного договору від 01 жовтня 2007 року зазначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку позасудового врегулювання на підставі даного договору та застереження може здійснюватися, в тому числі і шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання. При цьому дане застереження, яке визнається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

ОСОБА_1 належним чином умови кредитного договору не виконувала, кредитні кошти не повертала.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 18 березня 2011 року у справі 2-2013/11 позов ПАТ "Альфа-Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Альфа-Банк" заборгованість в сумі 840 901,01 грн.

Рішенням апеляційного суду міста Києва від 22 травня 2012 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 листопада 2011 року у справі за позовом ПАТ "Альфа-Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором змінено в частині стягнення пені та зменшено розмір пені за прострочення сплати кредиту з 264 361,72 грн до 193 760,25 грн, а всього стягнуто з ОСОБА_1 в рахунок погашення кредиту грошові кошти в розмірі 770
299,54 грн.

У період з 03 березня 2010 року по 01 березня 2011 року ОСОБА_1 сплатила заборгованість за кредитом у розмірі 2 400 доларів США.

У зв'язку із невиконанням ОСОБА_1 у повному обсязі рішення суду про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором 24 березня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. вчинено виконавчий напис про стягнення з неї заборгованості в розмірі 115 443,69 доларів США.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 26 жовтня 2018 року у справі № 522/20335/17, яке набрало законної сили, виконавчий напис нотаріуса, вчинений 24 березня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А., про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 115 443,69 доларів США визнано таким, що не підлягає виконанню.

19 квітня 2018 року банк направив на адресу позивача повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання залишку заборгованості за основним зобов'язанням, в якому повідомлено про необхідність сплатити суму боргу станом на 27 березня 2018 року в розмірі 2 897 760,22
доларів США та про намір звернути стягнення на предмет іпотеки (а. с. 60).

29 жовтня 2018 року державним реєстратором Одеської філії КП "Реєстрація нерухомості" Шарандак О. І. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям відділу), індексний номер 43786558 від 31 жовтня 2018 року про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ "Альфа-Банк".

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

Так, частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статтею 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Касаційна скарга ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Лях І. Д., підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив з того, що місцевий суд дійшов правильного висновку про відсутність ознак порушення процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, а при вирішенні питання про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно державний реєстратор діяла в межах наданих їй діючим законодавством повноважень. Рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно на підставі іпотечного застереження про звернення стягнення на предмет іпотеки не є примусовим стягненням майна, тому положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" на спірні правовідносини не поширюються.

Натомість Верховний Суд частково не погоджується з висновками апеляційного суду, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки, іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки, іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частини перша та друга статті 36 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки).

Законом України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" від 25 грудня 2008 року № 800-VI внесено зміни до статті 36 Закону України "Про іпотеку" у зв'язку з чим її положеннями передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У частині першій статті 37 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки, зазначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до цієї статті Законом України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" від 25 грудня 2008 року № 800-VI положення статті 37 Закону України "Про іпотеку" передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Разом з тим відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Пунктом 6.1 іпотечного договору передбачено, що іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у будь-якому з наступних випадків: невиконання основного зобов'язання; невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем умов цього договору; у інших випадках, передбачених законодавством.

У разі порушення іпотекодавцем основного договору та/або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення, в якій зазначається стислий зміст порушених зобов'язань та вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору. Документом, що підтверджує відправлення іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушення та виконання порушеного зобов'язання, є квитанція поштового відділення про відправлення відповідного рекомендованого листа іпотекодавцю за адресою його фактичного проживання (реєстраці) (а. с. 16 на звороті).

Отже умовами іпотечного договору від 01 жовтня 2007 року передбачено, що підставою для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про дострокове виконання зобов'язання за кредитним договором.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 направлялося повідомлення про усунення порушень від 17 квітня 2018 року (а. с. 57-59), яке отримано нею особисто 02 травня 2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 56).

Таким чином апеляційний суд правильно погодився з висновком суду першої інстанції, що банком не порушено процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки, а також, що рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, прийнято державним реєстратором Шарандак О. І. на підставі згоди ОСОБА_1, передбаченої іпотечним договором від 01 жовтня 2007 року.

При цьому не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що ксерокопія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 56) не є належним доказом отримання повідомлення про усунення порушень від 17 квітня 2018 року, оскільки копія зазначеного повідомлення засвідчена підписом представника банку - адвокатом Борщенком К. Ю., що відповідає положенням частини 5 статті 95 ЦПК України.

Крім того слід зазначити, що ОСОБА_1 направлялося повідомлення про усунення порушень від 17 квітня 2018 року на дві поштові адреси, як ту, що вказана в іпотечному договорі, так і ту, за якою вона зареєстрована на час виникнення спірних правовідносин (а. с. 57).

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що апеляційним судом не враховано висновки Верховного Суду, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц (провадження № 14-83цс18) та Верховним Судом у постанові від 18 вересня 2019 року у справі № 752/294/18 (провадження № 61-11566св19), оскільки у справі № 320/8269/15-ц (провадження № 14-83цс18) позивач оспорював у судовому засіданні обставини щодо направлення йому та отримання безпосередньо ним повідомлення про дострокове повернення кредиту у зв'язку з тим, що на копії повідомлення про вручення поштового відправлення відсутній особистий підпис отримувача; у справі № 752/294/18 (провадження № 61-11566св19) суд першої інстанції, розглядаючи клопотання відповідача про закриття провадження у справі та закриваючи провадження у справі не надав оцінку запереченню позивача на заяву про закриття провадження у справі, а також не вирішив клопотання останнього про витребування доказів.

Натомість у справі, яка переглядається, на копії рекомендованого про вручення поштового відправлення наявний особистий підпис отримувача, та питання про закриття провадження у справі сторонами не порушувалося і судами не розглядалося.

Однак не можна погодитися з висновком суду апеляційної інстанції, що на спірні правовідносини не поширюються положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" з огляду на таке.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" передбачено, що протягом дії Пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" в редакції, чинній на час укладення кредитного договору та договору іпотеки, споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до пунктом 23 статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів". Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені пунктом 23 статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України "Про іпотеку").

Отже, Закон України "Про іпотеку" прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження у зв'язку з невиконанням умов кредитного договору.

З огляду на викладене, предмет іпотеки, а саме нерухоме житлове майно, яке використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя, не може бути примусово тягнуто на підставі положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", у тому числі і шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання позичальником/майновим поручителем умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті.

Такий правовий висновок виклала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20).

Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) не знайшла підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, та відступила від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 4648589/15-ц (провадження № 61-10874сво18), стосовно того, що звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідним застереженням в іпотечному договорі), який передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі - покупцеві, як і передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, не може вважатися примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника), оскільки таке право виникло на підставі договору (відповідного застереження в іпотечному договорі), згоду на яке надано іпотекодавцем.

Крім того Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18) зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Таким чином помилковим є застосування апеляційним судом висновку Верховного Суду України, що звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідним застереженням в іпотечному договорі), який передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі - покупцеві, як і передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, не може вважатися примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника), викладеним у постанові від 30 вересня 2015 року у справі № 6-1309цс15.

Натомість вирішуючи спір суд апеляційної інстанції не застосував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20), оприлюдненій в Єдиному державному реєстрі судових рішень 19 червня 2020 року, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, тобто до ухвалення апеляційним судом судового рішення.

Верховний Суд зауважує, що мораторій (заборона) на примусове відчуження майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, який встановлений Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", має цільовий характер і є державною гарантією захисту конституційних прав та інтересів громадян, які отримали кредити саме в іноземній валюті.

Для застосування цієї державної гарантії захисту конституційних прав та інтересів громадян, які отримали кредити саме в іноземній валюті, обов'язковою є встановлення сукупності обставин, а саме: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці; у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

За таких обставин перевірці підлягають обставини щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин мораторію на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18 (провадження № 14-536цс18) зазначила, що під час розгляду справи суди мають врахувати висновок Великої Палати Верховного Суду (пункт 5.17 постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18) стосовно того, що після внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належним способом захисту права є не скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію, яке вичерпало свою дію, а скасування запису про проведену державну реєстрацію відповідного права.

На зазначений висновок Великої Палати Верховного Суду посилався і суд апеляційної інстанції.

Проте Верховний Суд вважає, що доводи позовної заяви ОСОБА_1 про наявність правових підстав для скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо зазначеної вище квартири є обґрунтованими, однак її позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень необхідно розуміти як скасування запису про проведену державну реєстрацію речового права.

Таким чином суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу, не врахував вищевказаних обставин та вимог процесуального законодавства, належним чином не перевірив доводів сторін, що призвело до неправильного вирішення справи.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що апеляційний суд не врахував висновок, викладений Верховним Судом України у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-1356цс15, оскільки ця постанова прийнята у справі з іншим предметом та підставами позову, а саме позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки та виселити відповідачів із жилого будинку.

Натомість у справі, яка переглядається, предметом позову є скасування запису про проведену державну реєстрацію речового права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин 3 , 4 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Отже, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, касаційний суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Лях Ігор Дмитрович, задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук