Історія справи

Постанова КЦС ВП від 26.02.2025 року у справі №947/38673/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 947/38673/20

провадження № 61-4917св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство «Адміністрація морських портів України»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 червня 2021 року у склад суддіКуриленко О. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - ДП «АМПУ») про визнання дій незаконними.

Позов обґрунтований тим, що з 09 серпня 2013 року він є працівником ДП «АМПУ». На посаді начальника служби підводних гідротехнічних споруд апарату управління ДП «АМПУ» працює з 27 листопада 2015 року і на цей час.

Наказом ДП «АМПУ» № 478-к від 30 листопада 2018 року «Про звільнення» його було незаконно звільнено із займаної посади 30 листопада 2018 року за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у зв`язку зі скороченням штату.

21 червня 2019 року Київським районним судом м. Одеси ухвалено рішення у справі № 520/21140/18 за позовом ОСОБА_1 до ДП «АМПУ», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Національне агентство з питань запобігання корупції, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яким позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ виконуючого обов`язки голови ДП «АМПУ» № 478-к від 30 листопада 2018 року «Про звільнення», яким звільнено ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника служби підводних гідротехнічних споруд апарату управління ДП «АМПУ».

17 липня 2019 року Київським районним судом м. Одеси ухвалено додаткове рішення, яким допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника служби підводних гідротехнічних споруд апарату управління ДП «АМПУ».

Постановою Одеського апеляційного суду від 12 березня 2020 року апеляційну скаргу ДП «АМПУ» залишено без задоволення, рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 червня 2019 року залишено без змін.

18 липня 2019 року ОСОБА_1 наказом ДП «АМПУ» від 18 липня 2019 року № 622-к поновлений на посаді начальника служби підводних гідротехнічних споруд з 01 грудня 2018 року на виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 червня 2019 року, додаткового рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 липня 2019 року, ухвали Київського районного суду м. Одеси від 17 липня 2019 року. Наказом ДП «АМПУ» від 18 липня 2019 року № 622-к також було скасовано наказ ДП «АМПУ» від 30 листопада 2018 року № 478-к «Про звільнення».

Після його поновлення, між позивачем та ДП «АМПУ» був укладений новий трудовий договір, днем укладення якого є 18 липня 2019 року.

Через 10 місяців після поновлення (13 травня 2020 року) він був ознайомлений з наказом від 18 липня 2019 року № 619-к щодо поновлення у штатному розписі апарату управління ДП «АМПУ» посади начальника служби підводних гідротехнічних споруд.

Відповідно до приписів частини третьої статті 24 КЗпП України позивач уклав новий трудовий договір з ДП «АМПУ» шляхом ознайомлення з наказом ДП «АМПУ» від 18 липня 2019 року № 622-к.

Зазначав, що він є викривачем в значенні термінів, визначених статтею 1 Закону України «Про запобігання корупції».

У зв`язку з повідомленням про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції» посадовими особами ДП «АМПУ» до нього з першого дня, коли він приступив до роботи (18 липня 2019 року) та на цей час застосовуються негативні заходи впливу. Проти позивача здійснюються дискримінаційні заходи щодо перешкоджання його трудової та професійної діяльності. В день укладення нового трудового договору та на цей час ДП «АМПУ» не роз`яснило позивачу його права і обов`язки та не проінформували під розписку про умови праці, чим порушує приписи пункту 1 частини першої статті 29 КЗпП України.

З 18 липня 2019 року та на цей час він не ознайомлений з діючою посадовою інструкцією, яка б визначала його права та обов`язки.

Наказ ДП «АМПУ» від 18 липня 2019 року № 622-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » не містить розпорядчих зазначень щодо обов`язків ОСОБА_1 та посадової інструкції, яка б визначала обов`язки та права позивача відповідно до нового трудового договору від 18 липня 2019 року.

За переконанням позивача дії ДП «АМПУ» щодо перешкоджання трудовій та професійній діяльності шляхом позбавлення позивача трудових прав та обов`язків є негативними заходами впливу на викривача ОСОБА_1 у зв`язку з повідомленням ним про порушення Закону України «Про запобігання корупції» посадовими особами ДП «АМПУ», у тому числі керівниками ДП «АМПУ».

Крім того, розпорядчих документів щодо наявності у організаційній структурі апарату управління ДП «АМПУ» та у штатному розписі апарату управління ДП «АМПУ» структурного підрозділу - Служба підводних гідротехнічних споруд апарату управління ДП «АМПУ» - ОСОБА_1 протягом 2019-2020 років не надано, як і не надано штатний розпис апарату управління ДП «АМПУ.

Позивач вважав, що позбавлений можливості здійснювати трудову діяльність. Він є керівником, тому за відсутності підрозділу, яким би він мав керувати та підлеглих, він не має з 18 липня 2019 року будь-якої можливості здійснювати трудову діяльність, як всі працівники апарату управління ДП «АМПУ».

В апараті управління ДП «АМПУ» протягом 2019-2020 років діє колективний договір трудового колективу апарату управління ДП «АМПУ» на 2016-2018 роки з усіма додатками та змінами, який був схвалений на загальних зборах /конференції/ трудового колективу апарату управління ДП «АМПУ» та вступив в дію 26 лютого 2016 року.

З цим договором, в обсязі, наданому ДП «АМПУ», ОСОБА_1 був ознайомлений 09 серпня 2019 року листом ДП «АМПУ» від 08 серпня 2019 року № 2788/10-03-06/Вих на вимогу позивача.

Позивач сумлінно виконував та виконує умови нового трудового договору від 18 липня 2019 відповідно до розділу 3 «Основні обов`язки Працівників» додатку 1 колективного договору ДП «АМПУ».

ДП «АМПУ» постійно порушувало приписи частини першої статті 21 КЗпП України щодо виконання обов`язків власника про забезпечення умов праці, які передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Інших документів щодо роботи, яку повинен виконувати ОСОБА_1 за новим трудовим договором, він станом на дату укладання нового трудового договору від 18 липня 2019 року та на цей час не отримав.

Позивач звернувся з повідомленням про корупцію від 03 квітня 2020 року № ЗІ/10/ЗГ-С із запитом на інформацію та документи, що стосувалися його порушених прав, але не отримав жодного документу та інформації.

Також на запит не отримав інформації, яка б дозволила переведення на іншу посаду в діючий підрозділ апарату управління ДП «АМПУ».

Позивач вважав, що ДП «АМПУ» протягом 2019-2020 років блокує позивачу отримання виробничої інформації та розпорядчих документів підприємства, чим переривало виробничі та соціальні зв`язки позивача, перешкоджає його трудової та професійної діяльності на посаді начальника служби підводних гідротехнічних споруд апарату управління ДП «АМПУ».

Дії ДП «АМПУ» по застосовуванню до нього негативних заходів впливу у вигляді порушення права на працю шляхом відмови у призначенні на вищу посаду заступника Голови ДП «АМПУ» з розвитку портової інфраструктури є порушенням права на заповнення вакансії працівником підприємства.

Вважав, що повинно бути поновлено його порушене право на зайняття посади заступника Голови ДП «АМПУ» з розвитку портової інфраструктури та зобов`язано ДП «АМПУ» укласти з позивачем трудовий договір про роботу на підприємстві на посаді заступника Голови ДП «АМПУ» з розвитку портової інфраструктури.

Просив: визнати дії ДП «АМПУ» щодо порушення права на укладення трудового договору на вищу посаду (заступника голови ДП «АМПУ» з розвитку портової інфраструктури) незаконними та такими, що порушили право ОСОБА_1 на заповнення вакансії, визначеного у пункті 2.2.3 розділу II колективного договору апарату управлінняДП «АМПУ», у зв`язку із повідомленням позивачем про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції»; зобов`язати ДП «АМПУ» укласти із ОСОБА_1 трудовий договір на виконання роботи на посаді заступника голови ДП «АМПУ» з розвитку портової інфраструктури.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 25 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що позивач не довів ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог, та не обґрунтував, чим саме порушені його права, враховуючи також, що окрім цього позову, ОСОБА_1 також звернувся до суду з аналогічними позовами, в яких просив укласти з ним трудовий договір на виконання обов`язків на посаді директора Департаменту кадрової політики апарату управління ДП «АМПУ» та посаді заступника Голови ДП «АМПУ» з операційної діяльності (справи № 947/38690/20 та № 947/32268/20).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 червня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 815/2074/18, від 17 червня 2020 року у справі № 9901/980/18, від 11 лютого 2021 року у справі № 260/26/19, від 15 вересня 2021 року у справі № 310/1772/19, від 09 листопада 2022 року у справі № 761/33182/20, від 19 квітня 2023 року у справі № 761/8294/21, від 21 червня 2023 року у справі № 761/33183/20.

Крім того, заявник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме, частини четвертої статті 53-4 Закону України «Про запобігання корупції» щодо поновлення права викривача у призначенні на вищу посаду.

Суди не дослідили зібрані у справі докази та необґрунтовано відмовили у задоволенні клопотань позивача про долучення та дослідження доказів.

Аргументи інших учасників справи

У червні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив ДП «АМПУ» на касаційну скаргу, у якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що процедура призначення працівника на керівну посаду підприємства вирішується керівником на власний розсуд, отже роботодавець не мав обов`язку заповнювати вакансію шляхом переведення позивача на цю вакантну посаду, оскільки він має статус викривача. Оскільки відмова у призначенні позивача на посаду заступника голови з операційної діяльності не пов`язана з дискримінаційною ознакою і статусом позивача як викривача, тому відсутні підстави вважати, що трудові права позивача порушені роботодавцем.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У липні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбаченихпунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 із 13 червня 2013 року перебуває у трудових відносинах із ДП «АМПУ», а з 27 листопада 2015 року на підставі наказу ДП «Адміністрація морських портів України» № 407-к 6-1 працює на посаді начальника служби підводних гідротехнічних споруд апарату управління ДП «АМПУ».

Наказом ДП «АМПУ» від 30 листопада 2018 року № 478-к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника служби підводних гідротехнічних споруд на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням штату.

27 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ДП «АМПУ», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Національне агентство з питань запобігання корупції, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, надання щорічної оплачуваної відпустки та її оплати, стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення, стягнення неправомірно утриманої суми із заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21 червня 2019 року, з урахуванням ухвали від 17 липня 2019 року і додаткового рішення від 17 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 12 березня 2020 року, частково задоволено позов ОСОБА_1 . Визнано незаконним та скасовано наказ виконуючого обов`язки голови ДП «АМПУ» № 478-к від 30 листопада 2018 року «Про звільнення», яким звільнено ОСОБА_1 , начальника служби підводних гідротехнічних споруд, із займаної посади 30 листопада 2018 року за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням штату. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника служби підводних гідротехнічних споруд апарату управління ДП «АМПУ». Стягнено з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня звільнення, а саме з 30 листопада 2018 року до 21 червня 2019 року, в сумі 553 134,76 грн. Стягнено з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1 неправомірну утриману суму із заробітної плати у розмірі 116 905,07 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника служби підводних гідротехнічних споруд апарату управління ДП «АМПУ». Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 84 787,08 грн.

Так, на виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 червня 2019 року, додаткового рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 липня 2019 року, ухвали Київського районного суду м. Одеси від 17 липня 2019 року у справі № 520/21140/18, наказом ДП «АМПУ» від 18 липня 2019 року № 619-к «Про організаційні заходи» було поновлено у штатному розписі апарату управління ДП «АМПУ» посаду начальника служби підводних гідротехнічних споруд - 1 штатну одиницю з посадовим окладом 52 000,00 грн.

На виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 червня 2019 року, додаткового рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 липня 2019 року, ухвали Київського районного суду м. Одеси від 17 липня 2019 року у справі № 520/21140/18, наказом ДП «АМПУ» від 18 липня 2019 року № 622-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника служби підводних гідротехнічних споруд апарату управління ДП «АМПУ».

09 червня 2020 року позивач звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ДП «АМПУ», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Національного агентства з питань запобігання корупції, про визнання незаконним дій щодо порушення права на повторне прийняття на роботу, права на заповнення вакансії працівником підприємства, визначеного умовами колективного договору, про визнання незаконними дій щодо застосування негативних заходів впливу до викривача у зв`язку з повідомленням про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції».

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

09 липня 2020 року позивач звернувся на ім`я в. о. Голови ДП «АМПУ» із заявою про призначення/переведення його на посаду заступника Голови ДП «АМПУ» з розвитку портової інфраструктури.

Згідно з наказом ДП «АМПУ» від 11 серпня 2020 року № 547-к «Про переведення» ОСОБА_6 , начальника управління каналів та акваторій апарату управління, переведено на посаду заступника Голови з розвитку портової інфраструктури постійно з 11 серпня 2020 року. Підставою стала заява ОСОБА_6 та лист Мінінфраструктури від 11 серпня 2020 року № 2602/10/14-20 щодо погодження на призначення.

Листом від 17 серпня 2020 року № 2911/10-01-01/Вих ДП «АМПУ» ОСОБА_1 повідомлено, що відповідно до рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 червня 2019 року у справі № 520/21140/18 та додаткового рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 липня 2019 року ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника служби підводних гідротехнічних споруд, трудовий договір з позивачем є безстроковим з 27 листопада 2015 року та виконується ДП «АМПУ» належним чином, також повідомлено, що досвід та знання позивача необхідні саме на посаді начальника служби підводних гідротехнічних споруд.

Відповідно до пункту 2.2.3 колективного договору трудового колективу апарату управління ДП «АМПУ» на 2016-2018 роки у питаннях зайнятості та формування фінансового плану Адміністрація зобов`язується вживати заходів із збереження існуючих та створення нових робочих місць, заповнення вакансій працівниками підприємства, які мають необхідну кваліфікацію або пройшли перепідготовку. Своєчасно, згідно з вимогами законодавства України, надавати інформацію до служби зайнятості про наявність вільних місць в ДП «АМПУ».

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 62 Господарського кодексу України (тут і далі на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій - ГК України) підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Згідно з частиною третьою статті 62 ГК України підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту або модельного статуту.

Відповідно до пункту 3.3 Статуту ДП «АМПУ», затвердженого наказом Мінінфраструктури від 18 червня 2020 року № 359, підприємство здійснює свою діяльність відповідно до вимог законодавства України та цього Статуту.

Згідно з пунктом 7.2 Статуту ДП «АМПУ» управління підприємством здійснює голова підприємства, який підзвітний наглядовій раді підприємства. Голова підприємства призначається на посаду та звільняється з посади наглядовою радою підприємства.

Частиною третьою статті 64 ГК України встановлено, що підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Відповідно до пункту 6.1.5 Статуту ДП «АМПУ» підприємство самостійно встановлює чисельність працівників та штатний розпис на підставі фонду оплати праці, передбаченого фінансовим планом.

У пункті 7.5 Статуту ДП «АМПУ» встановлено, що голова підприємства, серед іншого: затверджує штатний розпис, положення про відокремлені та структурні підрозділи підприємства. Штатний розпис в частині керівного складу підприємства затверджується за погодженням з уповноваженим органом управління; затверджує організаційну структуру підприємства за погодженням з уповноваженим органом управління; призначає на посаду та звільняє з посади працівників підприємства відповідно до штатного розпису підприємства.

Відповідно до частини другої статті 65 ГК України власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.

Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.

Згідно із правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 16 січня 2018 року у справі №519/160/16-ц (провадження № 61-312св17), від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц (провадження № 61-1214св18), суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

З урахуванням зазначеного, голова ДП «АМПУ» на свій розсуд здійснює перестановку (перегрупування) працівників.

Враховуючи зміст статті 21 КЗпП України, укладення трудового договору потребує згоди не тільки працівника, а й власника або уповноваженого ним органу. Цим забезпечується оптимальне узгодження інтересів роботодавця і особи, яка бажає укласти трудовий договір, інакше роботодавець буде позбавлений можливості у повному обсязі виконувати свої функціональні обов`язки щодо підбору та розміщення кадрів і нести відповідальність за той обсяг роботи, за який він відповідає згідно закону.

Судами встановлено, що позивач не належить до кола осіб, з якими ДП «АМПУ» зобов`язано було укласти трудовий договір, зокрема у випадку запрошення на роботу в порядку переведення, молоді спеціалісти, котрих в установленому законом порядку направлено на роботу в дану організацію, тощо.

Відповідно до пункту 7.2 Статуту ДП «АМПУ» управління підприємством здійснює голова підприємства, який підзвітний наглядовій раді підприємства. Голова підприємства призначається на посаду та звільняється з посади наглядовою радою підприємства. Голова підприємства може мати заступників. Заступники голови є посадовими особами підприємства, які призначаються на посаду та звільняються з посади головою підприємства за погодженням з уповноваженим органом управління.

Тобто, за умовами Статуту ДП «АМПУ» призначення на посаду заступника голови ДП «АМПУ» з розвитку портової інфраструктури можливе лише за наявності погодження уповноваженого органу управління (Мінінфраструктури).

Призначення ОСОБА_6 на посаду заступника голови ДП «АМПУ» з розвитку портової інфраструктури будо здійснено на підставі заяви ОСОБА_6 та листа Мінінфраструктури від 11 серпня 2020 року № 2602/10/14-20 щодо погодження на призначення. Призначення позивача на посаду заступника голови ДП «АМПУ» з розвитку портової інфраструктури без погодження Мінінфраструктури є неможливим в силу приписів пункту 7.2 Статуту ДП «АМПУ».

Тобто, у в.о. голови ДП «АМПУ» не було законних підстав для прийняття рішення щодо працевлаштування позивача на посаду заступника голови ДП «АМПУ» з розвитку портової інфраструктури.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що відмова у прийнятті на роботу позивача не пов`язана з дискримінаційною ознакою, а прийнята роботодавцем у зв`язку з відсутністю виробничої потреби у прийнятті позивача на посаду заступника голови ДП «АМПУ» з розвитку портової інфраструктури, оскільки на зазначену посаду Мінінфраструктури погоджено іншу особу, у зв`язку із чим порушення ДП «АМПУ» вимог статті 2-1 та статті 22 КЗпП України немає.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року у справі № 947/38690/20 (провадження № 61-9879св23).

Відповідно до частин першої, третьої статті 53-4 Закону України «Про запобігання корупції» викривачу, його близьким особам не може бути відмовлено у прийнятті на роботу, їх не може бути звільнено чи примушено до звільнення, притягнуто до дисциплінарної відповідальності чи піддано з боку керівника або роботодавця іншим негативним заходам впливу (переведення, атестація, зміна умов праці, відмова у призначенні на вищу посаду, зменшення заробітної плати тощо) або загрозі таких заходів впливу у зв`язку з повідомленням про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону. До негативних заходів також належать формально правомірні рішення і дії керівника або роботодавця, які носять вибірковий характер, зокрема, не застосовуються до інших працівників у подібних ситуаціях та/або не застосовувалися до працівника у подібних ситуаціях раніше. Викривачу, його близьким особам не може бути відмовлено в укладенні чи продовженні договору, трудового договору (контракту), наданні адміністративних та інших послуг у зв`язку з повідомленням про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону. Забороняється створювати перешкоди викривачу, його близьким особам у подальшому здійсненні ними їх трудової, професійної, господарської, громадської, наукової або іншої діяльності, проходженні ними служби чи навчання, а також вживати будь-яких дискримінаційних заходів у зв`язку з повідомленням про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону.

Викривачем вважається особа, яка за наявності переконання, що інформація є достовірною, повідомила про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону, вчинених іншою особою, якщо така інформація стала їй відома у зв`язку з її трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю, проходженням нею служби чи навчання або її участю у передбачених законодавством процедурах, які є обов`язковими для початку такої діяльності, проходження служби чи навчання.

Водночас, для того, щоб особа підлягала захисту як викривач принципово важливим є саме обґрунтоване переконання такої особи в тому, що інформація про яку повідомляється, є достовірною. Критерієм обґрунтованості переконання особи в достовірності інформації про такі правопорушення, яка повідомляється, вважається: вжиття особою заходів з метою отримання доказів правопорушення,про яке повідомляється (наприклад, направлення запитів, збирання документів, звуко-, відеозаписів, які засвідчують факти та обставини тощо); пріоритет публічного інтересу особи, яка повідомляє про порушення, над особистою образою чи зацікавленістю.

Основною метою викриття відповідної інформації має бути саме запобігання, виявлення, перешкоджання та припинення порушення вимог цього Закону, вчинення корупційного чи пов`язаного з корупцією правопорушення іншою особою. Викривач повинен діяти як незацікавлений спостерігач щодо ситуації, про яку повідомляється, і потребувати захисту саме у зв`язку з повідомленням про відповідне правопорушення.

Тобто, необхідною умовою встановлення факту застосування роботодавцем негативних заходів впливу до викривача є наявність причинно-наслідкового зв`язку між повідомленням ОСОБА_1 про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» та відмовою у працевлаштуванні на посаду заступника Голови з розвитку портової інфраструктури.

Як вбачається з матеріалів справи, ДП «АМПУ» листом від 17 серпня 2020 року № 2911/10-01-01/Вих повідомило позивача, що досвід та знання позивача необхідні саме на посаді начальника служби підводних гідротехнічних споруд, тобто існує виробнича потреба продовження перебування позивача на посаді начальника служби підводних гідротехнічних споруд.

Таким чином, відсутній причинно-наслідковий зв`язок між повідомленнями ОСОБА_1 про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» та діями ДП «АМПУ» щодо позивача в частині відмови в працевлаштуванні на посаду заступника голови ДП «АМПУ» з розвитку портової інфраструктури.

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 11 Закону України «Про запобігання корупції» до повноважень Національного агентства належать, зокрема, отримання та розгляд повідомлень, здійснення співпраці з викривачами, забезпечення їх правового та іншого захисту, перевірка дотримання законодавства з питань захисту викривачів, внесення приписів з вимогою про усунення порушень трудових (звільнення, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова у призначенні на вищу посаду, зменшення заробітної плати тощо) та інших прав викривачів і притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні їхніх прав, у в`язку з такими повідомленнями.

Згідно з пунктами 5-2, 5-3, 5-5 частини першої статті 12 Закону України «Про запобігання корупції» Національне агентство з метою виконання покладених на нього повноважень має такі права: проводити перевірки організації роботи із запобігання і виявлення корупції в юридичних особах публічного права та юридичних особах, зазначених у частині другій статті 62 цього Закону, зокрема щодо захисту викривачів; вносити приписи про порушення вимог законодавства щодо етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, інших вимог та обмежень, передбачених цим Законом, захисту викривачів; отримувати від осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняних до них осіб, працівників юридичних осіб публічного права та юридичних осіб, зазначених у частині другій статті 62 цього Закону, письмові пояснення з приводу обставин, що можуть свідчити про порушення вимог цього Закону щодо захисту викривачів.

Тобто, законодавцем визначено, що виключно Національне агентство з питань запобігання корупції здійснює перевірку дотримання законодавства з питань захисту прав викривачів і встановлює факт порушення прав викривачів та за умови встановлення такого факту вносить припис про порушення вимог законодавства щодо захисту викривачів.

Проте, позивач не скористався своїм правом, не залучив у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача, - Національне агентство з питань запобігання корупції, яке б могло підтвердити чи спростувати факт застосування до ОСОБА_1 негативних заходів впливу зі сторони ДП «АМПУ» у зв`язку не призначенням його на посаду заступника голови ДП «АМПУ» з розвитку портової інфраструктури.

З матеріалів справи вбачається, що листом від 07 серпня 2020 року № 01-08/210 начальник управління з питань запобігання та виявлення корупції апарату управління ДП «АМПУ» ОСОБА_7 звернувся до Національного агентства з питань запобігання корупції, яким повідомив, що відповідно до наказу ДП «АМПУ» від 08 липня 2020 року № 47/10-АГ, під його головуванням проводиться внутрішнє розслідування, з метою з`ясування всіх обставин, підтвердження чи спростування інформації про можливі правопорушення, викладені у зверненнях та позовній заяві ОСОБА_1 від 05 червня 2020 року у справі № 947/15233/20 (про можливе порушення трудових прав та вчинення щодо нього дій в умовах конфлікту інтересів окремими посадовими особами апарату управління ДП «АМПУ»), та попросив повідомити: чи виявлені зауваження та/або протиправні, негативні заходи впливу з боку роботодавця щодо ОСОБА_1 , під час розгляду Національним агентством з питань запобігання корупції його звернень у 2019-2020 роках та відомостей наданих ДП «АМПУ» на запити Національного агентства з питань запобігання корупції від 05 лютого 2020 року № 20-18/3952/20, від 10 червня 2020 року № 2304/23749/20.

У відповідь листом від 07 вересня 2020 року № 2304/46513/20 Національне агентство з питань запобігання корупції повідомило, що ним проведено перевірку інформації, зазначеної у зверненнях ОСОБА_1 , та на цей час не встановлено порушень посадовими особами ДП «АМПУ» вимог Закону України «Про запобігання корупції» в частині прав та гарантій захисту викривача.

Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що станом на 07 вересня 2020 року не встановлено порушень посадовими особами ДП «АМПУ» вимог Закону України «Про запобігання корупції» в частині прав та гарантій захисту викривача.

Щодо вимоги про зобов`язання ДП «АМПУ» укласти з ОСОБА_1 трудовий договір на виконання роботи на посаді заступника голови ДП «АМПУ» з розвитку портової інфраструктури

Згідно зі статтею 22 КЗпП України забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу.

Стаття 22 КЗпП України передбачає наявність двох окремих складів правопорушень трудового законодавства при відмові у прийнятті на роботу, а саме: необґрунтована відмова у прийнятті на роботу і відмова у прийнятті на роботу за ознаками дискримінації особи у випадках, як прямо передбачених частиною другою статті 22 КЗпП України, так і в інших нормах трудового права.

Відповідно до статті 21 КЗпП України укладення трудового договору, як і будь-якої іншої двосторонньої угоди, потребує згоди не тільки працівника, а й власника або уповноваженого ним органу. Зазначеним забезпечується оптимальне узгодження інтересів роботодавця і особи, яка бажає укласти трудовий договір, інакше роботодавець буде позбавлений можливості у повному обсязі виконувати свої функціональні обов`язки щодо підбору та розміщення кадрів і нести відповідальність за той обсяг роботи, за який вій відповідає за законом.

Відповідно до пункту 7.2 Статуту ДП «АМПУ» заступники голови призначаються на посаду та звільняються з посади головою підприємства за погодженням з уповноваженим органом управління.

Призначення ОСОБА_6 на посаду заступника голови ДП «АМПУ» з розвитку портової інфраструктури було здійснено на підставі заяви ОСОБА_6 та листа Мінінфраструктури від 11 серпня 2020 року № 2602/10/14-20 щодо погодження на призначення.

Призначення позивача на посаду заступника голови ДП «АМПУ» з розвитку портової інфраструктури без погодження Мінінфраструктури є неможливим в силу приписів пункту 7.2 Статуту ДП «АМПУ».

Таким чином, у в.о. голови ДП «АМПУ» не було законних підстав для прийняття рішення щодо працевлаштування позивача на посаду заступника голови ДП «АМПУ» з розвитку портової інфраструктури.

Відповідно до наказу ДП «АМПУ» від 08 вересня 2020 року № 248/10 з 08 вересня 2020 року було введено в дію нову організаційну структуру апарату управління ДП «АМПУ», у якій відсутня посада заступника голови ДП «АМПУ» з розвитку портової інфраструктури.

Наказом ДП «АМПУ» від 09 вересня 2020 року № 602-к було внесено зміни до штатного розпису апарату управління ДП «АМПУ», відповідно до яких з 09 вересня 2020 року було введено до штатного розпису посаду заступника голови з технічних питань та розвитку інфраструктури та вилучено із штатного розпису посаду заступника голови з розвитку портової інфраструктури.

У статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що звернення позивача до суду з вимогою про зобов`язання ДП «АМПУ» укласти з ОСОБА_1 трудовий договір на виконання роботи на посаді заступника голови з розвитку портової інфраструктури, яка відсутня в організаційній структурі та штатному розписі ДП «АМПУ», є втручанням у внутрішню господарську діяльність ДП «АМПУ», що заборонено статтею 19 Конституції України та статтею 64 ГК України.

Таким чином, суди встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, правильно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує на те, щосуди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 815/2074/18, від 17 червня 2020 року у справі № 9901/980/18, від 11 лютого 2021 року у справі № 260/26/19, від 15 вересня 2021 року у справі № 310/1772/19, від 09 листопада 2022 року у справі № 761/33182/20, від 19 квітня 2023 року у справі № 761/8294/21, від 21 червня 2023 року у справі № 761/33183/20.

Оскільки врахуванню підлягають висновки у справах у подібних правовідносинах, Верховний Суд аналізує наведені заявником як приклади на предмет подібності рішення Верховного Суду до обставин розглядуваної справи.

Верховний Суд у постанові від 15 серпня 2019 року у справі № 815/2074/18 сформулював висновок про те, що з моменту набуття особою статусу викривача, останній здобуває певний імунітет, суть якого розкрито в частині третій статті 53 Закону України «Про запобігання корупції». Так, відповідно до положень зазначеної норми особа або член її сім`ї не може бути звільнена чи примушена до звільнення, притягнута до дисциплінарної відповідальності чи піддана з боку керівника або роботодавця іншим негативним заходам впливу (переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, скорочення заробітної плати тощо) або загрозі таких заходів впливу у зв`язку з повідомленням нею про порушення вимог цього Закону іншою особою. Водночас такий імунітет (пункт 94 цієї постанови) не є абсолютним та має певні межі. У першу чергу, повинен бути наявним зв`язок між негативними заходами впливу або загрозою їх застосування та повідомленням викривачем про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою.

Під негативним заходом впливу може розумітись також і позбавлення або обмеження певного права викривача в порівнянні з іншими працівниками. Наприклад, відмова йому в наданні відпустки в іншому місяці, ніж це передбачено графіком відпусток, у той час як іншим працівникам в такому праві відмовлено не було.

У справі № 260/26/19 Верховний Суд вирішуючи спір про визнання протиправним і скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, дійшов висновку, що позивач був звільнений всупереч гарантій імунітету викривача, передбачених частиною третьою статті 53 Закону України «Про запобігання корупції», що відповідно до статті 235 КЗпП України є підставою для поновлення позивача на роботі зі виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У справах № 761/33182/20, № 761/33183/20 предметом позову були вимоги про скасування наказу роботодавця про застосування до працівника дисциплінарного стягнення у вигляді догани за порушення трудової дисципліни, та вказано, що з моменту набуття особою статусу викривача, останній здобуває імунітет, суть якого розкрито в частині третій статті 53 Закону України «Про запобігання корупції». Отже, враховуючи той факт, що позивач здійснив повідомлення відносно т. в. о. президента державного підприємства про порушення ним Закону України «Про запобігання корупції», в силу приписів статті 1 вказаного закону, позивач набув статус викривача, тож дії відповідача суперечать вимогам статті 53-4 Закону України «Про запобігання корупції».

У справі № 761/8294/21 Верховний Суд вирішуючи спір про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходив з того, що «на позивача поширюється положення статті 64 Закону України «Про запобігання корупції» (далі - Закон), однак відповідач, притягаючи ОСОБА_1 як Уповноваженого до відповідальності шляхом звільнення за невиконання своїх обов`язків, діяв усупереч вимог частини п`ятої статті 64 Закону, оскільки не отримав згоду НАЗК на звільнення позивача як Уповноваженого з посади».

У справі, яка переглядається у касаційному порядку, вимоги позивача стосуються відмови йому у переведенні на іншу посаду, а також вимоги про зобов`язання укласти з ним новий трудовий договір. Під час розгляду справи судами не встановлено обставин, які б у своїй сукупності могли давати підстави для висновку, що роботодавцем застосовано відносно позивача негативні заходи впливу. Тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій у розглядувані справі не суперечать висновкам, сформульованим Верховним Судом у справі № 815/2074/18, № 260/26/19, № 761/33182/20, № 761/8294/21.

У справі № 9901/980/18 предметом спору є рішення ВККС України, ухвалене на виконання повноважень цього органу, щодо здійснення кваліфікаційного оцінювання суддів і визначення результатів такого оцінювання.

У справі № 310/1772/19 предметом спору є визнання недійсним рішення, визнання недійсним державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та зобов`язання вчинити певні дії.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що реалізація положень частини четвертої статті 263 ЦПК України полягає у тому, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду лише у справах, у яких відносини є подібними.

Отже, у справах № 9901/980/18, № 310/1772/19, наведених заявником як приклади неоднакового застосування норм права, вирішувалися спори з інших неподібних правовідносин, а тому висновки у цих справах не можуть бути релевантними прикладами неоднакового застосування норм матеріального права.

З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень правових висновків, викладених у зазначених постановах Верховного Суду, є необґрунтованими.

Також заявник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 53-4 Закону України «Про запобігання корупції», а саме щодо поновлення права викривача у призначенні на вищу посаду.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Ця норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України заявник повинен обґрунтувати, у чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів першої та апеляційної інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).

Верховний Суд погоджується, що приписи частини четвертої статті 53-4 Закону України «Про запобігання корупції», відповідно до якого викривачу, його близьким особам, права яких порушені всупереч положенням частин першої-третьої цієї статті, гарантується поновлення їх порушених прав, не підлягають до застосування у цій справі, оскільки позивачем не доведено, що відмова у призначенні на посаду заступника голови ДП «АМПУ» з розвитку портової інфраструктури пов`язана з дискримінаційною ознакою, оскільки наявність у позивача статусу викривача не надає будь-якого пріоритету перед іншими співробітниками підприємства, у тому числі щодо зайняття керівних посад.

З урахуванням наведеного, безпідставним є посилання у касаційній скарзі на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, як підставу касаційного оскарження.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року у справі № 947/38690/20 (провадження № 61-9879св23).

Доводи касаційної скарги про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази та необґрунтовано відмовили у задоволенні клопотань позивача про долучення та дослідження доказів, Верховний Суд відхиляє, оскільки, як зазначив суд апеляційної інстанції в ухвалі від 13 лютого 2024 року, зазначені клопотання не є клопотаннями у розумінні статті 222 ЦПК України, а є доводами апеляційної скарги та письмовими поясненнями до неї.

Доводи касаційної скарги зводяться до непогодження зі встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставинами та переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 червня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

О. М. Ситнік

І. М. Фаловська