Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.08.2018 року у справі №335/4642/17

Постанова

Іменем України

23 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 335/4642/17

провадження № 61-41247св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство "Укрсиббанк", ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м.

Запоріжжя від 16 жовтня 2017 року у складі головуючого-судді Соболєвої І. П. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 19 червня 2018 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк" (далі - ПАТ "Укрсиббанк"), ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 04 травня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "Укрсиббанк" (далі - АКІБ "Укрсиббанк "), правонаступником якого є ПАТ "Укрсиббанк", та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 11150960000, за умовами якого останній отримав кредит в розмірі 44 200 доларів США. У забезпечення цього договору між нею та банком того ж дня був укладений договір поруки № 11150960000/П, згідно з яким вона поручилася відповідати за борговими зобов'язаннями ОСОБА_2.

Додатковими угодами 26 лютого 2009 року та 26 жовтня 2009 року до кредитного договору, без згоди поручителя, було внесено зміни, а саме змінено графік погашення заборгованості за кредитом, унаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя, що в силу вимог частини 1 статті 559 ЦК України свідчить про припинення поруки.

Крім того, пред'явивши позичальнику вимогу про дострокове погашення кредиту, банк змінив строк виконання основного зобов'язання, проте у визначений частиною 4 статті 559 ЦК України строк відповідної вимоги до поручителя не пред'явив, унаслідок чого порука припинилася.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила визнати договір поруки № 11150960000/П, укладений 04 травня 2007 року між нею та АКІБ "Укрсиббанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсиббанк", припиненим.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 жовтня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю передбачених частинами 1 та 4 статті 559 ЦК України підстав для припинення поруки, оскільки поручитель ОСОБА_1 згідно укладеної з банком додаткової угоди від 17 вересня 2010 року № 1 до договору поруки № 11150960000/П від 04 травня 2007 року, надала згоду на внесення змін до кредитного договору стосовно терміну повернення кредиту, графіку погашення та зміну основного зобов'язання. Позов до боржника та поручителя про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором, банком пред'явлено у межах шестимісячного строку, визначеного частиною 4 статі 559 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 19 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 жовтня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову, за відсутності передбачених частинами 1 та 4 статті 559 ЦК України підстав для припинення поруки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У липні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої і апеляційної інстанцій не надано належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам на підтвердження того, що між банком та позичальником були укладені додаткові угоди, якими сторони домовилися змінити графік погашення заборгованості за кредитним договором, унаслідок чого загальна сума платежів за кредитним договором (тіло та проценти) була змінена в сторону збільшення, проте будь яких згод на укладення таких додаткових угоди поручитель не надавав, й відповідно в силу вимог частини 1 статті 559 ЦК України порука припинилася з дати укладення додаткової угоди внаслідок збільшення розміру платежу за тілом кредиту, що безпосередньо позначається на обсягу відповідальності поручителя у бік збільшення. Також судами не взято до уваги факту щодо направлення банком 11 листопада 2014 року на адресу позичальника вимоги про дострокове погашення кредитної заборгованості, внаслідок чого змінився строк повернення кредиту на 13 грудня 2014 року, проте з позовом про солідарне стягнення кредитної заборгованості з боржника та поручителя, банк звернувся до суду 28 травня 2015 року, що також свідчить про припинення поруки з підстав, визначених частиною 4 статті 559 ЦК України. Крім того, рішення суду першої інстанції ухвалено у вихідний день, що позбавило позивача права на судовий захист та участь у судовому засіданні, і свідчить про незаконність судового рішення.

Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що 04 травня 2007 року між АКІБ "Укрсиббанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсиббанк", та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 11150960000, згідно з яким ОСОБА_2 отримав кредит в розмірі 44 200 доларів США строком до 03 травня 2028 року зі сплатою 12,5 % річних.

Того ж дня, у забезпечення кредитного договору, між АКІБ "Укрсиббанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсиббанк", та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 11150960000/П, згідно з яким ОСОБА_1 поручилася відповідати перед кредитором за виконання обов'язків за кредитним договором у повному обсязі, що і боржник.

19 грудня 2008 року між АКІБ "Укрсиббанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсиббанк", та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 11150960000 від 04 травня 2007 року, якою зміно строк сплати процентів за користування кредитом з "01 по 10 числа кожного місяця" на "з 01 по 25 число кожного місяця". Відповідно змінився графік погашення кредиту, що відображено в додатку № 2 до кредитного договору.

26 лютого 2009 року та 26 жовтня 2009 року між АКІБ "Укрсиббанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсиббанк", та ОСОБА_2 було укладено додаткові угоди № 2 до кредитного договору № 11150960000 від 04 травня 2007 року, згідно з якими сторони домовилися про зміну графіку погашення кредиту, який виклали у новій редакції.

Додаткова угода від 26 лютого 2009 року укладалася у присутності поручителя ОСОБА_1 й містить її підпис.

17 вересня 2010 року між АКІБ "Укрсиббанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсиббанк", та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду № 3 до кредитного договору № 11150960000 від 04 травня 2007 року, відповідно до якої змінено схему погашення кредиту, а саме зобов'язання позичальника сплачувати кредит та плату за його користування, шляхом щомісячних платежів у розмірі 473,25 доларів США, по 20 число кожного місяця.

Також 17 вересня 2010 року АКІБ "Укрсиббанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсиббанк", та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1 до договору поруки № 11150960000/П від 04 травня 2007 року, згідно якої поручитель надала згоду на зміну основного зобов'язання, що забезпечується договором, а саме зміну схеми погашення кредиту.

Отже, зміни до кредитного договору були в установленому законом порядку погоджені із поручителем, шляхом укладення додаткової угоди до договору поруки.

28 серпня 2015 року ПАТ "Укрсиббанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 11150960000 від 04 травня 2007 року.

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01 лютого 2017 року (справа № 335/9174/15-ц) позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрсиббанк" заборгованість за кредитним договором № 11150960000 від 04 травня 2007 року в розмірі 40 433,45 доларів США та 15 764,44 грн пені. Рішення суду набрало законної сили 14 лютого 2017 року.

Вказаним судовим рішенням встановлено, що банк скориставшись своїм правом на дострокове повернення кредиту, що передбачено пунктом 6.1 кредитного договору № 11150960000 від 04 травня 2007 року, 10 липня 2015 року направив боржнику та поручителю відповідні вимоги про виконання кредитного договору, яку боржник ОСОБА_2 отримав 16 липня 2015 року, проте така вимога банку виконана не була, у зв'язку з чим ПАТ "Укрсиббанк" 28 серпня 2015 року звернувся до суду з позовом про солідарне стягнення кредитної заборгованості з боржника та поручителя.

Наведене свідчить про те, що ПАТ "Укрсиббанк" дотримано, визначеного частиною 4 статті 559 ЦК України шестимісячного строку, з дня зміни строку виконання основного зобов'язання, при зверненні до поручителя з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Виконання зобов'язання може забезпечуватися порукою (частина 1 статті 546 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі (частини 1 , 2 статті 553 ЦК України).

Відповідно до частин 1 , 4 статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення його обсягу відповідальності. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Висновок про припинення поруки на підставі частини 1 статті 559 ЦК України залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов'язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов'язання. Для цього судам необхідно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов'язання.

Такі правові висновки щодо застосування статті 559 ЦК України наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 755/18438/16-ц (провадження № 14-275цс19).

Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 обґрунтовувала свої вимоги, крім того тим, що унаслідок укладення без її згоди, як поручителя, між банком та позичальником додаткових угод до кредитного договору, збільшився обсяг її відповідальності, і тим, що банк не дотримався шестимісячного строку пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредитної заборгованості, а тому вважала поруку припиненою на підставі частин 1 та 4 статті 559 ЦК України.

Разом з тим, судами встановлено, що поручитель ОСОБА_1 погодила зміни до кредитного договору, шляхом укладення 17 вересня 2010 року додаткової угоди до договору поруки. Крім того, позивач була присутня при укладенні додаткової угоди до кредитного договору від 26 лютого 2009 року, про що свідчить її підпис у вказаній угоді.

Обставини прострочення ОСОБА_2 погашення кредитної заборгованості та повідомлення банком його про зміну строку виконання зобов'язання та необхідність повернення залишку заборгованості були предметом дослідження судом під час розгляду справи № 335/9174/15-ц.

Під час розгляду справи № 335/9174/15-ц судом встановлено, що банк 10 липня 2015 року направив боржнику ОСОБА_2 вимогу про дострокове повернення суми кредиту, яку останній отримав 16 липня 2015 року, з позовом про стягнення суми заборгованості за кредитним договором до позичальника і до поручителя банк звернувся 28 серпня 2015 року, тобто в межах шестимісячного строку, передбаченого частиною 4 статті 559 ЦК України.

В матеріалах справи на а. с. 17 міститься вимога банку про дострокове повернення суми кредиту від 11 листопада 2014 року, однак відсутні докази про направлення такої вимоги та отримання її позичальником (поручителем).

Відповідно до частини 3 статті 61 ЦПК України 2004 року обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Аналогічні положення містить стаття 82 чинного ЦПК України.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Частиною 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, встановивши, що зміни основного зобов'язання, а саме зміни графіку погашення кредиту, були погоджені з поручителем шляхом укладення додаткової угоди до договору поруки, а вимоги банку до поручителя заявлені із дотриманням законодавчо визначеного шестимісячного строку, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність, передбачених частинами 1 та 4 статті 559 ЦК України підстав для припинення поруки та про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання договору поруки припиненим.

При цьому, суди обґрунтовано послались на рішення суду у справі № 335/9174/15-ц, оскільки встановлені у цій справі обставини мають преюдиційне значення для справи, що розглядається.

Доводи ОСОБА_1, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Крім того, такі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Аргументи касаційної скарги щодо ухвалення рішення суду першої інстанції у вихідний день, що позбавило позивача права на судовий захист та участь у судовому засіданні, не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки в силу вимог частини 2 статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань, така підстава відсутня у переліку підстав, зазначених у статті 411 ЦПК України для обов'язкового скасування рішення суду з направленням справи на новий розгляд. Крім того, позивач ОСОБА_1 21 серпня 2017 року подала до суду заяву, у який просила провести розгляд даної справи без її участі.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 19 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко