Історія справи

Постанова КЦС ВП від 25.10.2023 року у справі №758/10528/19
Постанова КЦС ВП від 25.10.2023 року у справі №758/10528/19
Постанова КЦС ВП від 25.10.2023 року у справі №758/10528/19

Постанова

Іменем України

25 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 758/10528/19

провадження № 61-8292св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , на рішення Подільського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2022 року в складі судді Анохіна А. М. та постанову Київського апеляційного суду від 04 травня 2023 року в складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Гуля В. В., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на частку майна у спільній сумісній власності.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначила, що у вересні 2006 року познайомилася з відповідачем, з яким у них розпочалися романтичні стосунки, а з серпня 2007 року вони почали проживати разом як сім`я. Спочатку проживали у орендованій квартирі на АДРЕСА_1 , а влітку 2008 року переїхали в іншу квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , де спільно проживали, вели господарство та мали спільний бюджет до жовтня 2013 року.

Починаючи з серпня 2007 року, протягом тривалого сімейного життя вона та відповідач мали спільний бюджет та побут, всіма господарськими справами займалися разом, вели спільне господарство, здійснювали спільні витрати на майно в інтересах своєї сім`ї, подорожували, в тому числі неодноразово за кордон, мали взаємні права та обов`язки як подружжя, піклувались один про одного, а вона за відсутності чоловіка фактично займалась вихованням його неповнолітнього сина ОСОБА_4 .

У грудні 2011 року сторони вирішили придбати квартиру, однак повної суми у них не було, у зв`язку із чим вони позичили у її батьків 10 000,00 доларів США.

У грудні 2011 року сторони придбали квартиру АДРЕСА_3 . Реальна вартість квартири склала 120 000,00 доларів США, які сторони надали продавцю готівкою, однак на прохання продавця сума продажу у договорі зазначена 700 000,00 грн. Оскільки вона довіряла своєму чоловіку, а також враховуючи його запевнення, що квартиру не варто оформляти на двох через високі податки (враховуючи її громадянство росії) вона погодилася оформили купівлю вказаної квартири саме на відповідача.

Не зважаючи на купівлю квартири у грудні 2011 року, сторони вселилися до неї лише у жовтні 2013 року, оскільки цей час тривав ремонт, оформлення дизайну тощо. Всім цим займалася позивачка.

У квартирі були зареєстровані сторони та неповнолітній син відповідача від першого шлюбу - ОСОБА_4 .

У листопаді 2018 року відповідач безпідставно влаштував їй скандал, повідомив її, що змінить ключі у спільній квартирі та не пустить її до неї, після чого усі її намагання потрапити до квартири були марними, відповідач не віддав їй одяг та її особисті речі, які залишились у квартирі.

Враховуючи наведені обставини, позивачка просила встановити факт спільного проживання її, ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 10 серпня 2007 року по 10 листопада 2018 року; визнати спільним сумісним майном квартиру АДРЕСА_3 та в порядку поділу майна визнати за нею право власності на частини вказаної квартири.

У липні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_2 зазначав, що він є власником квартири АДРЕСА_3 . Починаючи з 2013 року по лютий 2018 року, ОСОБА_2 проживав у цивільному шлюбі з громадянкою російської федерації ОСОБА_1 , спільних дітей з якою він не має. У вказаній квартирі з ними проживає його син ОСОБА_5 , 2003 року народження.

У лютому 2018 року стосунки між позивачем та відповідачем були припинені, після чого ОСОБА_1 забрала свої речі та виїхала до російської федерації. Надалі до місця своєї реєстрації вона не поверталася, жодної участі в утриманні квартири та сплаті комунальних платежів вона не бере. Тобто ОСОБА_1 більше року не проживає у квартирі.

Враховуючи наведене, ОСОБА_2 просив визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме, квартирою за адресою: АДРЕСА_4 .

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 24 лютого 2021 року об`єднано в одне провадження цивільну справу № 758/10528/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності на частку майна у спільній сумісній власності та цивільну справу № 758/9024/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Присвоєно цій справі єдиний унікальний № 758/10528/19.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 травня 2023 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 10 серпня 2007 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано спільним сумісним майном квартиру АДРЕСА_3 .

В порядку поділу майна визнано за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_3 .

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що наявними у справі доказами підтверджується та обставина, що між сторонами у період із серпня 2007 року по листопад 2018 року склалися усталені відносини, притаманні подружжю. У зазначений період сторони вели спільне господарство, зокрема спільно проживали в одному житловому приміщенні та мали спільний побут спочатку в орендованому житлі з серпня 2007 року, а надалі з 2012 року по червень 2018 року у придбаній квартирі АДРЕСА_3 . Наведене стало підставою для задоволення позову ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що згідно із частиною другою статті 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Водночас у цій справі з урахуванням визнання за ОСОБА_1 права власності на частину квартири АДРЕСА_3 у задоволенні вимог про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням слід відмовити.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

03 червня 2023 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , засобами поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Подільського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 травня 2023 року у цій справі, у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення позову ОСОБА_1 та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні її позову.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував статті 3 60 71 74 СК України та статті 368 372 ЦК України права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від17 квітня 2023 року у справі № 463/11211/19, від 26 квітня 2023 року у справі № 722/1219/21, від 22 липня 2022 року у справі № 189/630/16-ц, від 12 квітня 2023 року у справі № 161/8104/21-ц, від 02 березня 2023 року у справі № 638/1629/17, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20, від 08 грудня 2021 року у справі № 369/16486/18, від 02 квітня 220 року у справі № 644/6260/16-ц, від 05 вересня 219 року у справі № 209/1924/18, від 12 жовтня 2022 року у справі № 221/4624/20-ц.

Зазначає, що судами не взято до уваги, що ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами факт проживання однією сім`єю з відповідачем без реєстрації шлюбу, надані нею докази датовані значно пізніше дати придбання спірної квартири. Матеріали справи не містять доказів ведення спільного господарства сторін та участі позивачки у придбанні спірної квартири, наявності у неї доходу у вказаний період та можливість фінансово брали участь у її придбанні спільно з відповідачем. Встановлені судами обставини ґрунтуються на припущеннях, що є грубим порушенням частини шостої статті 81 ЦПК України.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

07 липня 2023 року ОСОБА_6 , в інтересах якого діє адвокат Волков А. В., засобами поштового зв`язку подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила її залишити без задоволення, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

У липні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 26 грудня 2011 року на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюк О. Г., зареєстрованого в реєстрі за № 2122 ОСОБА_2 набув право власності на квартиру АДРЕСА_3 (том 1, а. с.13-14, 111-114).

Згідно з довідкою, виданою ТОВ «Перший український експертний центр» 18 березня 2015 року на ім`я ОСОБА_2 , йому на праві власності належить квартира АДРЕСА_3 , яка складається із 3-х кімнат, загальною площею 93,5 кв. м, будинок має усі зручності. Сім`я складається з 3 осіб: ОСОБА_2 , зареєстрований у квартирі 20 вересня 2012 року, ОСОБА_5 (син), зареєстрований у квартирі 20 вересня 2012 року, ОСОБА_1 , зареєстрована у квартирі 20 грудня 2012 року (том 3, а. с. 7).

У матеріалах справи наявна письмова подяка директора та класного керівника загальноосвітнього навчального закладу - спеціалізованої школи № 17, видана одночасно на ім`я позивачки та відповідача стосовно виховання сина відповідача - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 1, а.с. 9).

Згідно з послужною книжкою моряка та посвідчення особи моряка, відповідач ОСОБА_2 працює моряком, у період із 2007 року по 2018 рік регулярно на певні періоди ходив у плавання відповідно до своїх трудових обов`язків (том 1, а. с.85-108).

У період із 2007 року по 2018 рік сторони не перебували у зареєстрованому шлюбі з іншими особами.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 пояснили, що дійсно знають позивачку та відповідача. Сприймали їх як сім`ю з 2007 року до літа 2018 року.

Підтвердили, що у період із 2007 по кінець 2011 року сторони проживали разом як чоловік і жінка, спочатку в орендованих квартирах, а потім після купівлі нової квартири у кінці 2011 року та після ремонту переїхали у квартиру АДРЕСА_3 .

Зазначали, що коли відповідач приїздив із рейсів, він завжди приїздив жити саме до ОСОБА_1 на орендовану квартиру. Позивачка брала участь у вихованні сина відповідача ОСОБА_4 , який дуже гарно до неї ставився. Позивач і відповідач збирали кошти на придбання спільної квартири у 2011 році, гроші в ремонт орендованої квартири не хотіли вкладати, оскільки відкладали на нове житло. Позивачка працювала і мала власний дохід. Після придбання квартири у 2011 році позивачка займалася дизайном та ремонтом квартири, тоді як її чоловік був у цей час у рейсах.

У позовній заяві про визнання особи такої, що втратила право користування житловим приміщенням, ОСОБА_2 не заперечував той факт, що у період з 2013 року по лютий 2018 року перебував з ОСОБА_1 у фактичних шлюбних відносинах, проте у відзиві на позов ОСОБА_1 вказував, що такий період розпочався у 2012 році.

При цьому ОСОБА_2 не заперечував, що 10 000 доларів США на придбання квартири були позичені у батьків ОСОБА_1 (том 1, а. с. 82).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Верховним Судом переглядаються судові рішення лише в частині задоволених вимог ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання спільним сумісним майном квартири та її поділ. В іншій частині судові рішення не оскаржуються заявником.

За частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Тлумачення наведеної норми права вказує, що для визначення статусу сім`ї необхідно встановити три складові: особи спільно проживали; ці особи пов`язані спільним побутом; ці особи мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до статті 74 СК України (в редакції, чинній з 16 січня 2007 року) якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

У постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі

№ 6-2253цс15 зроблено висновок, що «за правилами статті 74 СК України (у редакції, чинній до 16 січня 2007 року) якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки або чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків. Особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. Рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Аналогічні по суті висновки зроблені щодо застосування статті 74 СК України (в редакції, чинній із 16 січня 2007 року) у постановах Верховного Суду (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2018 року у справі № 544/1274/16-ц, провадження № 61-22277св18; постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц, провадження № 61-28343св18; постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року у справі № 751/3021/17, провадження № 61-10778св18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що «вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3 74 СК України)».

Вирішуючи вимогу про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки слід врахувати, що юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника (див.: постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що з 10 серпня 2007 року між нею і ОСОБА_2 склалися фактичні шлюбні відносини, вони проживали в одному помешканні, в якому також були зареєстровані, вели спільне господарство, в іншому зареєстрованому шлюбі не перебували, тобто вважали себе подружньою парою. За час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу вони набули у власність майно, яке є предметом цього спору та яке оформлене на ОСОБА_2 .

Суди встановили, що наданими позивачкою доказами підтверджується факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу в період із 10 серпня 2007 року до 10 листопада 2018 року, оскільки між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, вони були пов`язані спільним побутом, правами та обов`язками.

Враховуючи наведене, встановивши факт проживання сторін однією сім`єю в період із 10 серпня 2007 року до 10 листопада 2018 року, суди дійшли правильних висновків про те, що майно, набуте ОСОБА_2 ув зазначений період, а саме квартира АДРЕСА_3 належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності.

Врахувавши рівність часток ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у праві спільної сумісної власності на квартиру, суди зробили правильний висновок про те, що частки кожного зі співвласників у вказаному майні становлять по частині.

За таких обставин, суди зробили правильний висновок про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2023 року у справі № 463/11211/19, від 26 квітня 2023 року у справі № 722/1219/21, від 22 липня 2022 року у справі № 189/630/16-ц, від 12 квітня 2023 року у справі № 161/8104/21-ц, від 02 березня 2023 року у справі № 638/1629/17, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20, від 08 грудня 2021 року у справі № 369/16486/18, від 02 квітня 2022 року у справі № 644/6260/16-ц, від 05 вересня 219 року у справі № 209/1924/18, від 12 жовтня 2022 року у справі № 221/4624/20-ц.

У постанові Верховного Суду від 17 квітня 2023 року у справі № 463/11211/19 (провадження № 61-1214св23) зазначено, що для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя. З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки.

Погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову про встановлення факту проживання однією сім`єю, Верховний Суд у цій справі виходив із недоведеності заявлених вимог. Надані сторонами справи докази у їх сукупності не свідчать про те, що відносини, які мали місце між сторонами, мають ознаки, притаманні сім`ї.

У постанові від 26 квітня 2023 року у справі № 722/1219/21 (провадження № 61-3321св23) Верховний Суд погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову про встановлення факту проживання однією сім`єю, виходив із того, що в матеріалах справи немає жодного доказу, який би підтверджував факт проживання сторін однією сім`єю чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу, що є підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

У постанові від 22 липня 2022 року у справі № 189/630/16-ц (провадження № 61-15921св21) Верховний суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачка не довела сумісного проживання сторін однією сім`єю як чоловіка та жінки без шлюбу, зокрема ведення ними спільного господарства, наявність спільного бюджету, здійснення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї.

У постанові Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 161/8104/21-ц (провадження № 61-12789св22) зазначено, що позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження спільного проживання з відповідачем, ведення спільного бюджету, господарства та побуту, а також спільної праці. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання спільною сумісною власністю спірного майна, оскільки позивачкою не доведено, що між нею та відповідачем були відносини, притаманні подружжю, а спірне майно придбано за спільні кошти та спільними зусиллями.

У постанові від 02 березня 2023 року у справі № 638/16291/17 (провадження № 61-21478св21) Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції суду про те, що позивачка не довела факт проживання з відповідачем однією сім`єю як чоловіка й жінки без реєстрації шлюбу у період з 2005 року до жовтня 2016 року. Тому суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову.

У постанові Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20 (провадження № 61-1904св22) зазначено, що закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову. За таких обставин, Верховний Суд погодився з висновками судів про відмову у задоволенні позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання об`єктом права спільної сумісної власності подружжя автомобіль.

У постанові від 08 грудня 2021 року у справі № 369/16486/18 (провадження № 61-4432св21) Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами факту її спільного проживання із відповідачем, що спірне майно придбавалось сторонами внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту та бюджету, яка частка в такому майні відповідно до розміру фактичного внеску кожного із сторін та яка була внесена особисто позивачем у придбання (набуття) майна, наявність чи відсутність домовленостей між сторонами щодо створення спільної сумісної власності.

У постанові Верховного Суду від 02 квітня 2022 року у справі № 644/6260/16-ц (провадження № 61-46222св18) вказано, що апеляційний суд, дослідивши обставини справи, надавши належну правову оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, дійшов правильного висновку про те, що не підтверджується достатніми належними доказами факт проживання позивача та відповідача однією сім`єю, ведення спільного господарства, існування спільного побуту та взаємних прав і обов`язків у період з 2006 року по 2011 рік, у зв`язку з чим обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання за позивачем права власності на половину майна відповідача.

У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 209/1924/18 (провадження № 61-11802св19) зазначено, що вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, дав належну оцінку правовим підставам заявленого позову та зібраним у справі доказам, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу та засад змагальності сторін, відповідно до яких позивач зобов`язана була довести обставини, на які посилалася на підтвердження позову, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність факту спільного проживання однією сім`єю сторін без реєстрації шлюбу та набуття сторонами у спірний період у власність квартири під час ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, внаслідок спільної праці або за спільні кошти, та з цих підстав правильно відмовив у позові.

У постанові від 12 жовтня 2022 року у справі № 221/4624/20-ц (провадження № 61-13965св21) Верховний Суд, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, виходив із того, що судом було правильно встановлено відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження факту спільного проживання сторін, ведення ним спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків за період з лютого 2017 року по жовтень 2019 року. При цьому суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що показання свідків носять загальний характер і не містять посилання на конкретні факти та обставини, які б давали суду можливість дійти висновку про наявність підстав, які входять до предмету доказування у подібних правовідносинах. Показаннями свідків за відсутності інших належних доказів не може бути встановлений факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрацією шлюбу. Інші належні письмові докази, які б підтверджували доводи позивача щодо існування між нею та відповідачем відносин, притаманних подружжю, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та побуту, та придбання спірної квартири за їхні спільні сумісні кошти або спільною працею у матеріалах справи відсутні. Суд першої інстанції, дослідивши обставини справи, надавши належну правову оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка за первісним позовом не надала доказів проживання з відповідачем у період із лютого 2017 року по жовтень 2019 року однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а спірна квартира, про поділ якої просить позивачка, була придбана відповідачем саме у цей період, а, отже, не відноситься до спільної сумісної власності, тому підстав для задоволення позову в цій частині немає.

Отже, висновки судів у справі, яка переглядається, не суперечать правовим висновкам, викладеним у зазначених вище постановах, а доводи касаційної скарги по своїй суті ґрунтуються на незгоді з оскаржуваними судовими рішеннями, яке ухвалені з дотриманням норм процесуального права та норм матеріального права.

Судами оцінено докази за їх внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а до повноважень суду касаційної інстанції відповідно до статті 400 ЦПК України не належить переоцінка доказів.

Переглянувши у касаційному порядку судове рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишенню без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 402 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк С. О. Карпенко І. М. Фаловська